Постанова

від 14.10.2024 по справі 380/3496/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/3496/24 пров. № А/857/18597/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі №380/3496/24 за адміністративним позовом Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого пірозділу Управління "Західвуглепостач" до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,

місце ухвалення судового рішення м.ЛьвівРозгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадженнясуддя у І інстанціїБрильовський Р.М.дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі № 380/3496/24 адміністративний позов Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Управління Західвуглепостач» (80051, Львівська область, Червоноградський район, с. Острів, вул. Центральна, 112, ЄДРПОУ 26360693) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у прийняті заяви-розрахунку №26360693-2024-6 від 31.01.2024 поданої ДП «Львіввугілля».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняти до оплати заяву-розрахунок №26360693-2024-6 від 31.01.2024 подану Державним підприємством «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Управління Західвуглепостач» та провести оплату листків тимчасової непрацездатності згідно Додатку №1 до заяви-розрахунку №26360693-2024-6 від 31.01.2024.

Стягнуто на користь Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Управління Західвуглепостач» (80051, Львівська область, Червоноградський район, с. Острів, вул. Центральна, 112, ЄДРПОУ 26360693) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ13814885) понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 6056 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю/ яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що за даними інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України позивачем на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України сформовано заяву-розрахунок №26360693-2024-6 від 31.01.2024 для оформлення фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності для працівників. При здійсненні аналізу даної заяви-розрахунку, поданих позивачем виявлено, що у зв`язку із наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страховий стаж у більшості працівників протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку становить менше шести місяців. Отож стверджує, розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності таким особам має бути здійснено із застосуванням обмежень, встановлених частиною 4 статті 12 Закону №1105. Крім того, вказує, що за результатами опрацювання заяви-розрахунку за №26360693-2024-6 від 31.01.2024 фахівцями виявлено ряд невідповідностей, які потребують уточнення з боку страхувальника або доопрацювання, зокрема щодо визначення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності без застосування обмеження розміру зазначеної допомоги відповідно до норми пункту 1 частини 4 статті 12 Закону №1105. Після виправлення помилок та приведення інформації у відповідність до вимог законодавства, страхувальник має право повторно подати заяву-розрахунок. Тобто страхувальником для отримання фінансування страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності подано відомості щодо набутого страхового стажу своїх працівників, які не відповідають даним, зазначеним у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отож вважає, що дії Головного управління щодо повернення на доопрацювання заяви-розрахунку №26360693-2024-6 від 31.01.2024 є правомірними та такими, що відповідають вимогам Закону №1105.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має заборгованості із виплати заробітної плати найманим працівникам, на виплачену заробітну плату був нарахований та сплачений ЄСВ, проте платіж зарахований пенсійним органом у порядку черговості погашення заборгованості.

Відтак, внаслідок несвоєчасного виконання роботодавцем свого обов`язку по сплаті внесків до ПФ України, позбавлення соціальної захищеності працівників, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за даними інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України позивачем на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України сформовано заяву-розрахунок №26360693-2024-6 від 31.01.2024 для оформлення фінансування допомоги по тимчасові непрацездатності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Мазник, Я.І.

Головним управлінням Пенсійного Фонду України у Львівській області не прийнята заява-розрахунок №26360693-2024-6 від 31.01.2024 про здійснення фінансування-оплати для надання матеріального забезпечення застрахованим особам, страхових виплат поданої ДП Львіввугілля.

Причиною відхилення зазначено: По підприємству відсутня сплата ЄСВ. Середньоденну допомогу необхідно обмежувати мінімальною заробітною плату згідно п.4 ст.12 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Не погодившись із відмовою, позивач звернувся до суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV).

Пунктом 3, 4, 11, 12, 14 частини 1 статті 1 Закону № 1105-XIV встановлено, що загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати і розміру єдиного внеску на соціальне страхування, встановлених законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Страхові внески - кошти відрахувань на окремі види загальнообов`язкового державного соціального страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", кошти, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Страхові кошти - акумульовані страхові внески, суми від фінансових санкцій та інші надходження відповідно до законодавства для здійснення матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг згідно з цим Законом.

Суб`єкти соціального страхування - застрахована особа, члени її сім`ї або інша особа у випадках, передбачених цим Законом, страхувальник та страховик.

Відповідно до ч. 1ст. 4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Згідно п. 2 ч. 1ст. 9 Закону № 1105-XIV застраховані особи мають право, зокрема, отримання у разі настання страхового випадку страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

В силу ст. 11 Закону № 1105-XIV, страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Частиною 1 статті 12 Закону № 1105-XIV закріплено, що право на страхові виплати за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 1105-XIV за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, зокрема, як допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років на весь період надання реабілітаційної допомоги, за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за дитиною.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків: 1) тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві; 2) догляд за хворою дитиною; … (п. 1, 2 ч. 1 ст. 15 Закону № 1105-XIV).

Застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на страхові виплати відповідно до цього Закону в таких розмірах: 1) допомога по тимчасовій непрацездатності - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку; 2) допомога по вагітності та пологах - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку (ч. 4 ст. 12 Закону № 1105-XIV).

Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не менше мінімального страхового внеску, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Страховий стаж обчислюється за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а за періоди до 1 липня 2000 року - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Страховий стаж обчислюється в місяцях (ч. 1-3 ст. 14 Закону № 1105-XIV).

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, встановлення опіки над дитиною, листок непрацездатності. У разі роботи за сумісництвом, за трудовим договором (контрактом) одночасно із здійсненням підприємницької чи іншої діяльності підставою для призначення допомоги є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи. Для застрахованих осіб, які одночасно здійснюють підприємницьку та іншу діяльність і не працюють на умовах трудового договору (контракту), копію листка непрацездатності засвідчує установа охорони здоров`я, яка його видає. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за погодженням з уповноваженим органом управління (ч. 1 ст. 23 Закону № 1105-XIV).

При обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески. Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 25 Закону № 1105-XIV).

Обчислення середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку страхових виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою КМ України № 1266 від 26.09.2001р.

Згідно 3 Порядку №1266, середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок та / або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати, призупинення дії трудового договору у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, період, протягом якого працівник проходив строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або проходив військову службу за контрактом, зокрема шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, і за ним не зберігався роботодавцем середній заробіток за такий період (далі - поважні причини). В такому ж порядку обчислюється середньоденна сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка є працівником або гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті, з якої фактично сплачено страхові внески.

Правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України № 2464 від 08.07.2010р. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому, згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Пунктом 32, 33 Порядку № 1266 передбачено, що середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС.

У разі коли відомості про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не містять усіх необхідних даних для обчислення середньої заробітної плати (винагороди за цивільно-правовими договорами), такі дані за відповідні періоди надаються роботодавцем протягом п`яти робочих днів за зверненням органів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або застрахованої особи за формою згідно з додатком.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що основою обчислення середньої заробітної плати (доходу) для цілей визначення розміру нарахування допомоги по вагітності та пологах є база нарахування єдиного внеску в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, та який фактично було сплачено.

При цьому, пунктом 29 вказаного Порядку передбачено, якщо протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування застрахована особа має страховий стаж менше шести місяців, середня заробітна плата визначається для розрахунку: допомоги по тимчасовій непрацездатності (крім тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, що пов`язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця - виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку.

У розглядуваному випадку згідно відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є відсутніми дані про повну сплату ЄСВ в розрахунковому періоді (із дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку оплачені не всі).

У цій й справі має місце ситуація, коли сплачений страхувальником єдиний внесок зараховується в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення, це призводить до не зарахування сплаченого єдиного внеску за той місяць, за який його було нараховано, та водночас до відсутності персоніфікації відомостей про заробітну плату застрахованих осіб, як такої, з якої сплачено страхові внески, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та, як наслідок, відсутності страхового стажу застрахованої особи за такий місяць.

Подаючи апеляційну скаргу, відповідач не заперечує встановленого судом першої інстанції факту, що позивач нараховує та сплачує поточні страхові внески разом із виплатою заробітної плати, проте наявність недоїмки зі сплати внесків, зумовлює їх зарахування у порядку черговості виникнення платежів та виникнення поточної заборгованості.

З доводів апеляційної скарги слідує, що причиною відхилення заяви-розрахунку №26360693-2024-6 від 31.01.2024 є: По підприємству відсутня сплата ЄСВ. Середньоденну допомогу необхідно обмежувати мінімальною заробітною плату згідно п.4 ст.12 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам, колегія суддів зазначає, що Порядок ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування врегульовує Закон України № 1058 від 09.07.2003р. Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058, сплачуються їх роботодавцями.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1, 3, 6, 10 статті 20 Закону № 1058, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 12 статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Зокрема, згідно з п. 2 ч. 1 статті 16 Закону №1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

Відповідно до положень ст.106 Закону № 1058, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Тобто, із аналізу наведених норм слідує, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, позаяк наймані працівники підприємства самостійно не сплачують єдиний внесок.

Як наслідок, працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством (роботодавцем) - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по сплаті страхових внесків не може бути підставою для обмеження соціальних гарантій працівників щодо отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Відповідачем не заперечуються той факт, що позивач не має заборгованості із виплати заробітної плати найманим працівникам, на виплачену заробітну плату був нарахований та сплачений ЄСВ, проте платіж зарахований пенсійним органом у порядку черговості погашення заборгованості.

Відтак, внаслідок несвоєчасного виконання роботодавцем свого обов`язку по сплаті внесків до ПФ України, працівники не можуть бути позбавлені соціальної захищеності, адже це є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Відповідно до ч.1ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас, положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.22 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що застраховані особи, за яких з вини страхувальника не були сплачені страхові внески, мають право на допомогу по тимчасовій непрацездатності, розмір якої не підлягає обмеженню, адже несвоєчасна сплата або несплата страхованих внесків не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності працівникам в належному розмірі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі № 380/3496/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос