Рішення

від 07.10.2024 по справі 495/1842/24

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/1842/24

№ провадження 2/495/1517/2024

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

07 жовтня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Ульвіс К.Є.,

Справа № 495/1842/24

особисто позивача - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Білгород - Дністровському Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про визначення місця проживання дитини та припинення сплати аліментів,

представника третьої особи - ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2024 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про визначення місця проживання дитини та припинення сплати аліментів, просить суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , припинити стягненя аліментів з нього на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стягуються на підставі рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/3256/23 від 27 жовтня 2023 року.

Стислий виклад позиції позивача

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він проживав з ОСОБА_5 в шлюбі.

Від шлюбу у них народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис про народження № 242 від 31.05.2011 року, місце реєстрації: відділ державної реєстрації актів цивільного стану по місту Білгород-Дністровському Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області.

У відповідачки від попереднього шлюбу є двоє дітей: ОСОБА_6 , 1999 року народження, ОСОБА_7 , 2005 року народження.

На момент проживання з відповідачкою, ОСОБА_8 було 6 років, ОСОБА_9 - 5 років.

Він допомагав дружині виховувати хлопчиків, утримувати їх.

З ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в нього склалися добрі стосунки.

На протязі багатьох років він спілкується з ними, підтримує зв`язок.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 11 жовтня 2012 року, справа № 1505/5746/2012, шлюб між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , розірвано.

Після розлучення ОСОБА_10 залишився проживати зі матір`ю.

З часом, стосунки ОСОБА_10 з матір`ю ставали все гірші та гірші.

Особливо погіршилася ситуація в сім`ї і після того, як ОСОБА_2 вийшла заміж.

У ОСОБА_10 з вітчимом, ОСОБА_11 , стосунки зовсім не склалися. ОСОБА_10 часто скаржився на матір, що вона його постійно сварить, фізично карає його, а також, що вживає спиртні напої.

При перебуванні у стані алкогольного сп`яніння вона стає агресивною по відношенню до нього.

15.09.2023 року між ОСОБА_10 та матір`ю, ОСОБА_2 , знову сталася сварка.

Після чого ОСОБА_10 покинув домівку та виявив бажання проживати зі старшим братом, ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Він на той момент не мав можливості забрати сина до себе через специфіку роботи та погодився з тим, щоб син тимчасово пожив з братом, про що надав заяву, нотаріально посвідчену державним нотаріусом Першої Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області від 28.09.2023 року, зареєстровано в реєстрі № 1966, відповідно до якої надав згоду на проживання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зі старшим братом, ОСОБА_6 , 1999 року народження

За час проживання ОСОБА_10 з ОСОБА_8 він постійно цікавився його життям, кожного дня телефонував сину, цікавився його станом здоров`я, успіхами у навчанні, купував ОСОБА_10 одяг, надсилав продукти харчування, надсилав кошти.

Окрім того, весь цей час він продовжував сплачувати матері аліменти на утримання ОСОБА_10 .

ОСОБА_2 за час проживання ОСОБА_10 з ОСОБА_8 жодного разу дитині не телефонувала, не цікавилася його життям, справами, не надавала достатньо коштів на утримання сина.

Діти в різному віці потребують материнської любові та турботи.

ОСОБА_10 , не зважаючи на складні стосунки з матір`ю, скучав за нею.

В грудні 2023 року ОСОБА_10 сам виявив бажання порозумітися з матір`ю та попросив відповідача забрати до себе на проживання.

Стосунки ОСОБА_10 з матір`ю начебто стали налагоджуватися, але відношення матері сина не змінилося.

03.02.2024 року між матір`ю та ОСОБА_10 знову виник конфлікт.

Причиною цього стала телефонна розмова між ним та сином.

Відповідач почала сварити ОСОБА_10 , забрала телефон, вдарила дитину по щоці.

ОСОБА_10 знову втік з дому та звернувся за допомогою до свого брата, ОСОБА_7 , який проживає у м. Білгород-Дністровський.

ОСОБА_7 , подзвонив йому та повідомив, про конфлікт між ОСОБА_10 та матір`ю, також розповів, що він з ОСОБА_10 звернулися до поліції з заявою з приводу вчинення матір`ю фізичного насилля відносно дитини.

Також ОСОБА_9 повідомив, що ОСОБА_10 не бажає повертатися до матері та буде проживати в нього за адресою: АДРЕСА_2 .

В той же день працівниками поліції здійснено виїзд за адресою проживання ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 , з метою з`ясувати обставини по даному конфлікту та можливість забрати речі ОСОБА_10 .

Після проведення бесід з соціальними працівниками ОСОБА_2 не заперечувала щодо проживання ОСОБА_10 зі старшим братом, ОСОБА_9 .

Наказом служби у справах дітей від 05.02.2024 року № 6 малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , взято на облік дітей, які перебувають в складних життєвих обставинах.

Він звернувся до служби у справах дітей з питання можливості тимчасового влаштування сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до брата, ОСОБА_7 , до остаточного вирішення питання визначення місця його проживання одним із батьків.

Враховуючи згоду ОСОБА_7 , ОСОБА_4 служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради прийняла відповідне рішення та наказом служби у справах дітей від 23.02.2024 року, № 14, малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасово влаштовано в сім`ю брата, ОСОБА_7 .

ОСОБА_2 , вчитель за фахом, донедавна працювала практичним психологом в Білгород-Дністровському ліцеї № 1.

Йому стало відомо, що в лютому місяці поточного року відповідач звільнилася з роботи та залишила місце проживання.

Також вона повідомила, що всі питання щодо виховання дитини відтепер повинен він вирішувати самостійно.

На даний час ОСОБА_2 контакт з ОСОБА_10 не підтримує, не цікавиться дитиною, не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, незважаючи на те, що отримує аліменти на утримання дитини.

Він сплачує аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з урахуванням перерахунку, що складає майже 10 тисяч грн щомісячно.

Відповідач витрачає аліменти не за призначенням, оскільки ОСОБА_10 з вересня 2023 року з матір`ю не проживає та в даний час вона не надає кошти на утримання дитини ОСОБА_7 , з яким зараз проживає ОСОБА_10 .

На підставі усього вищенаведеного, він і звернувся до суду з даним позовом.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

06 березня 2024 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження та справа призначена до підготовчого розгляду.

21 травня 2024 року Ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито з призначенням справи до її судового розгляду по сутті.

В судовому засіданні було з`ясовано, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу, у зв`язку з чим, 26 липня 2024 року Ухвалою суду було залучено до справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, військову частину НОМЕР_1 АДРЕСА_1 та Міністерство оборони України.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити.

Відповідач надала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти позовних вимог не заперечує.

В судовому засіданні вислухана думка неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зазначив, що бажає проживати з батьком, оскільки з матір`ю в нього постійно виникають конфлікти та з нею він проживати не бажає.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Білгород - Дністровської міської ради в судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивача, вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком.

Від військової частини надійшла до суду заява, відповідно до якої представник не заперечує щодо позовних вимог позивача, просить розглядати справу за його відсутність.

Представник МО не з`явися, причина неявки суду не відома.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Вислухавши позивача, представника третьої особи, з`ясувавши думку неповнолітньої дитини, вивчивши матеріали справи, ретельно перевіривши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що дійсно позивач та відповідач є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 6)

Відповідно до наказу служби у справах дітей Білгород - Дністровської міської ради від 05 лютого 2024 року № 6, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 взятий на облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у зв`язку з низьким рівнем батьківського потенціалу батьків. (а.с. 7)

Відповідно до наказу № 14 від 23 лютого 2024 року, тимчасово влаштований неповнолітній ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сім`ю брата ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 . (ас. 8)

В своїх позовних вимогах позивач зазначає, що наразі дитина проживає у брата ОСОБА_7 .

Відповідно до засвідченої державним нотаріусом заяви позивача ОСОБА_1 , він у зв`язку з частими, тривалими та періодичними поїздками до інших областей України та за межі України, просить покласти відповідальність за життя, здоров`я та матеріальне благополуччя його дитини на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_3 . (а.с. 11)

Відповідно до рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 27 жовтня 2023 року змінений спосіб стягуваних аліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання рішенням законної сили, а саме з 28.11.2023 року та до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн. (а.с. 12)

Нормативне обґрунтування, оцінка аргументів сторін, висновки суду.

Відповідно до статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч.4).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

На виконання ухвали суду від виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради 14 травня 2024 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, ОСОБА_1 . (а.с. 39-41)

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.

Відповідно до ч.1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За змістом статті 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього.

При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У відповідності до ч.2 ст. 161 СК України, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Відповідно до частини другої статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Частиною першою статті 161 Сімейного кодексу України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу.

Зокрема, відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

По справі встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, дитина фактично проживала з матір`ю, потім влаштована в сім`ю ОСОБА_13 за адресою: АДРЕСА_2 , за згодою нотаріальної посвідченої заяви батька, і матір дитини не вимагала та не вимагає зміни його місця проживання.

Зокрема, зі змісту Висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету вбачається, що мати не заперечує стосовно визначення місця проживання дитини з батьком, спору з цього приводу не виникає.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із нею суду не надавала.

Відповідно до п. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Як зазначалось, у Висновку вказано проте, що мати не заперечує стосовно визначення місця проживання дитини з батьком, спору з цього приводу не виникає.

Одночасно зазначено, що для забезпечення інтересів дитини його місце проживання слід визначити з батьком.

При цьому, Висновок не містить обґрунтування чому при відсутності спору між батьками щодо місця проживання дитини, Служба вважає за доцільне визначити місце проживання дитини саме з батьком.

Окрім того, у висновку зазначено, що ОСОБА_1 в даний час проходить службу в Збройних силах України, однак жодного обґрунтування тому факту, що змінилося з часу видання наказу № 14 від 23 лютого 2024 року служби у справах дітей про тимчасове влаштування малолітнього ОСОБА_4 в сім`ю ОСОБА_7 , адже батько дитини так і продовжує проходити службу в Збройних Силах України, відповідно до його нотаріально посвідченої заяви він зазначав, що у зв`язку з частими, тривалими та періодичними поїздками до інших областей України та за межі України, він поклав відповідальність за життя, здоров`я та матеріальне благополуччя своєї дитини на ОСОБА_6 , дані обставини не змінилися, не обґрунтовано, яка необхідність в теперішній час змінювати місце проживання дитини, визначаючи його з батьком, як це буде відповідати якнайкращим інтересам малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18).

Як встановлено з матеріалів справи, ані позивачем, ані у висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради не зазначена конкретна адреса, за якої суд повинний визначити місце проживання дитини з батьком, з урахуванням того, що батько в теперішній час проходить військову службу у військовій частині в м. Одеса та саме там виконує свої обов`язки, не зазначено яким чином, визначаючи місце проживання дитини з батьком, він зможе піклуватися про дитину, здійснювати за нею належний догляд.

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування, однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності.

Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 року у справі №640/2670/17.

В постанові Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі №204/6905/17 зазначено, що тлумачення статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до ч.2,3 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

В судовому засіданні неповнолітня дитина ОСОБА_4 зазначив, що бажає проживати разом з батьком, що в них добрі стосунки, однак суд вважає, що думка дитини не є єдиною підставою, яка повинна враховуватися при вирішенні питання щодо місця її проживання, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. (Постанова ВС справа №705/3040/18 від 13.07.2022 р.)

На глибоке переконання суду, визначення місця проживання дитини з батьком, який на теперішній час проходить службу в Збройних Силах України не буде відповідати його інтересам, вказані умови проживання не є небезпечними для дитини у випадку тривалих командировок, виконання будь якого іншого обов`язку, пов`язаного з проходженням служби.

Окрім того, суд враховує, що в теперішній час дитина тимчасово влаштована у сім`ю ОСОБА_7 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , підстави зміни місця проживання дитини не доведені позивачем.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Даючи правову оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, суд приходить висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з ним.

Позовні вимоги щодо припинення стягнення аліментів є похідними від основного позову та можуть бути задоволені у разі задоволення основного позову.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 статті 18 СК України передбачено, що одним із способів захисту сімейних прав та інтересів є зокрема припинення правовідношення, а також його анулювання.

Згідно ст. 188 СК України, батьки можуть бути звільненні від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.

За змістом ст. 181 СК України, аліментами є кошти на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Вимогами ст.273 СК України визначено, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Відповідно до ч.4 ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Оскільки в судовому засіданні не підтверджено зміну обставин, після набрання законної сили рішенням суду, а саме факту проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, жодний доказ зазначеного в матеріалах справи відсутній, то за таких обставин відсутні правові підстави для припинення стягнення аліментів з позивача.

Окрім того, в позовних вимогах позивач зазначив, що неповнолітня дитина після розлучення залишилася проживати з матір`ю, між ними виникають сварки, потім стосунки між матір`ю та дитиною налагоджуються та він повертається проживати до матері.

03 лютого 2024 року між ними знов виник конфлікт.

Позивач зазначає, що відповідач витрачає аліменти не на утримання дитини, однак жодного належного та допустимого доказу зазначеного матеріали справи не містять.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про визначення місця проживання дитини та припинення сплати аліментів у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141,153,157,159,180-184,188,191 СК України, ст.ст. 12, 13, 83, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про визначення місця проживання дитини та припинення сплати аліментів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт № НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , паспорт № НОМЕР_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, адреса: Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Михайлівська, 56.

Повний текст рішення складений 17 жовтня 2024 року.

Суддя: