Постанова

від 15.10.2024 по справі 380/29241/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/29241/23 пров. № А/857/9302/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Кухтея Р.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року (суддя Брильовський Р.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту не зазначено),

в адміністративній справі №380/29241/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової допомоги на оздоровлення у 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди); 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 53802,25 грн..

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 53802,25 грн.. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1073,60 грн сплаченого судового збору.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що здійснений військовою частиною НОМЕР_1 розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших чотирьох років позивач не здійснював жодних дій. Вказує скаржник, що спеціальним законодавством встановлено особливий порядок захисту прав військовослужбовців при їх виключенні зі списків військової частини, а тому вимога позивача щодо стягнення середнього грошового забезпечення не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає способу захисту його прав, прямо передбаченому законодавством - п.242 Положення №1153/2008. Крім того, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 09.04.2024 скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , звільнена з військової служби та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.11.2018 року №264 з 27 листопада 2018 року виключена із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення (а.с. 13).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 у справі №380/5853/22 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення у 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роках, з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій №889 від 22.09.2010, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного судового рішення відповідачем 29 листопада 2023 року здійснено виплату на рахунок позивача в розмірі 10856,67 грн, що підтверджується випискою з банку про надходження коштів (а.с. 16).

Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, звернулася з цим позовом до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.11.2018 року №264 позивач з 27 листопада 2018 року виключена із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.

На виконання рішення суду у справі №380/5853/22 відповідач 29 листопада 2023 року перерахував на банківський рахунок позивача грошове забезпечення в загальній сумі 10856,67 грн..

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що відповідач починаючи з наступного для після звільнення позивача зі служби та виключення із всіх видів забезпечення по день остаточного розрахунку, а це період з 28.11.2018 по 28.11.2023, не виплатив середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.

За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Колегія суддів звертає увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі №806/2473/18 від 30.10.2019, у справі №П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі №524/8023/16-а від 11.06.2019.

Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла в дещо іншій редакції і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Проте, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постанові від 23 травня 2024 року у справі №560/11616/23.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач з 27.11.2018 виключена зі списків особового складу частини. Однак при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив усіх належних йому сум, який фактично проведений лише 29.11.2023.

Тобто, суд першої інстанції правильне прийняв рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з позивачем на виконання вимог ч.2 ст.116 КЗпП України.

При цьому спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 28.11.2018 по 28.11.2023, а тому такий умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього, що не спростовано доводами апеляційної скарги відповідача.

Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, окружний суд вірно врахував таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт л пункту 1 розділу І Порядку № 100).

За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом восьмим розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2020 №71/1/228 розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби становив 17860,26 грн (по 8930,13 грн за кожен місяць) (а.с. 34).

Кількість календарних днів за вересень - жовтень 2018 року становить 61 днів.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед виключенням зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення становить 292,79 грн (17860,26 грн/61 календарний день).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 28 листопада 2018 року по 18 липня 2022 року становить 1329 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 389117,91 грн (292,79 грн х 1329 календарних днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року становить 184 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить 53873,36 грн (292,79 грн х 184 календарних днів).

Оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 листопада 2018 року по 18 липня 2022 року у порівнянні із розміром присудженого позивачу грошового забезпечення (10856,67 грн), визначена судом у цій справі сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 листопада 2018 року по 18 липня 2022 року (389117,91 грн) не може вважатися співмірною, оскільки вона більш ніж у тридцять п`ять разів її перевищує.

Зокрема, істотність частки складових індексації грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 листопада 2018 року по 18 липня 2022 року становить: 10856,67 грн (сума грошового забезпечення)/ 389117,91 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,02.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,02 становить 7782,35 грн: 292,79 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,02 х 1329 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 28 листопада 2018 року по 18 липня 2022 року).

Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, становить 53873,36 грн..

Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 61655,71 грн (7782,35 грн + 53873,36 грн).

Разом з тим, суд першої інстанції приймаючи рішення у справі, врахував, що оскільки позивач у позовних вимогах просив стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 53802,25 грн, тому в силу приписів частини 2 статті 9 КАС України принцип диспозитивності суд вирішив, що саме така сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів враховує, що визначений судом першої інстанції середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні апелянтом не оспорений із обґрунтуванням та зазначенням таких мотивів в апеляційній скарзі.

Позивач у вказаній частині рішення суду також не оскаржив, а тому з врахуванням приписів статті 308 КАС України у наведеній частині рішення суду апеляційному перегляду не підлягає.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу судубез змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст.243,308,311,315,316,321,322,325,328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в адміністративній справі №380/29241/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. В. Кухтей