Ухвала

від 03.10.2024 по справі 522/16830/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/16830/24

Номер провадження № 2/522/7400/24

УХВАЛА

«03» жовтня 2024 року

Суддя Приморського районного суду м. Одеси Шенцева О.П., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

26 вересня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 80000 гривень.

Одночасно з позовною заявою, представник ОСОБА_1 звернувся із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на корпоративні права, належні ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , на частки у статутному капіталі наступних юридичних осіб: ТОВ «ЗОРЯ-2011» ЄДРПОУ 37958403, у розмірі 33,4%, розмір частки 334,00 гривень; ТОВ «ЗОРЯ» ЄДРПОУ 03767908, у розмірі 65%, розмір частки 13743,00 гривень, а також заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, всім обласним, районним державним адміністраціям, органам державноі? реєстраціі?, державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам, іншим суб`єктам державноі? реєстраціі? в розумінні Закону Украі?ни Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчиняти будь-які реєстраціи?ні діі?, пов`язані з державною реєстрацією (перереєстрацією), внесення змін до відомостеи?, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо належних ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 часток у статутних капіталах вказаних юридичних осіб.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначив про те, що позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 80000 гривень, які відповідач зобов`язався повернути у строк до 23.08.2022 року,про щоскладено договірпозики тарозписку.Однак, в зазначений строк зобов`язання щодо повернення грошових коштів відповідачем виконано не було, грошові кошти не повернуті, звернення до відповідача є безрезультатними. На теперішній час відповідач пртягом двох років умисно ухиляється від повернення коштів за договором позики. При цьому, відповідач має частки корпоративних прав. Після того як відповідачу стане відомо про факт звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості, він маючи обізнаність про можливість звернення стягнення на його майно, в тому числі на частку корпортаивних прав ТОВ «ЗОРЯ-2011» та ТОВ «ЗОРЯ», влаником яких він є, здійснить дії щодо відчудження корпоративних прав в інтересах довірених осіб, з метою ухилення від виконання можливого рішення суду щодо стягнення заборгованості. Таким чином, у випадку відчуження відповідачем своєї частки у статутному капіталі господарського товариства або переходу до іншої особи права власності на майно господарського товариства пропорційно частці відповідача, буде неможливо звернути стягнення на нього у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу.

Накладення арешту на корпоративні права, які можуть бути реалізовані й відповідно набути грошового виразу, співвідноситься з предметом позову стягнення грошових коштів, а отже існує конкретний зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому даний захід забезпечення позову буде спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

В зв`язку з чим, посилаючись на вказані обставини, позивач вважав обґрунтованим накладення арешту на корпоративні права, оскільки невжиття таких заходів може призвести до відчуження частки корпоративних прав на користь третіх осіб, що ускладнить виконання судового рішення.

Відповідно до ч.1, ч.3ст.153 ЦПК Українизаява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

Суд не вбачає підстав для виклику в судове засідання учасників справи для дачі пояснень або додаткових доказів, оскільки виклик особи для надання пояснень є правом, а не обов`язком суду. Крім того, в заяві про забезпечення позову викладені обставини, які на думку представника позивача, є підставою для забезпечення позову, та представником позивача не зазначено, які додаткові докази можуть бути надані в судовому засіданні.

Суд, оцінивши доводи позивача та надані на їх підтвердження докази, вирішив.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходів забезпечення позову.

Згідно із частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-який стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною першою статті 153 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи інших осіб.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову, відповідно, звертаючись із заявою про забезпеченння позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати об`єктивний характер та бути доведене належними та допустимими доказами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушеними у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та настільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, настільки він співмірний позовній вимозі і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до роз`яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, щодо виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті.

Корпоративні права - це права, які випливають із права власності на акцію акціонерного товариства або права на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю або іншої юридичної особи, статутний капітал якої поділений на частки, або права на вклад до статутного капіталу юридичної особи у разі, якщо капітал такої особи не поділений на частки.

Нормативні визначення корпоративних прав містяться у Господарському кодексі України, Податковому кодексі України, Законі України «Про акціонерні товариства».

Закон України «Про акціонерні товариства» визначає корпоративні права як сукупність майнових і немайнових прав акціонеравласника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Господарський кодекс визначає корпоративні права як права особи, частка якої визначається у статутному фонді(майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку(дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Податкове законодавство визначає корпоративні права подібноце право особи, частка якої визначається у статутному фонді(майні) господарської організації (юридичної особи) або його частку (пай), що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Інакше кажучи, це права особи, яка внесла свою частку (гроші, інше майно) до певної компанії.

Відповідно матеріалів справи та інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач має частки корпоративних прав у наступних суб`єктах господарювання: ТОВ «ЗОРЯ-2011» ЄДРПОУ 37958403, у розмірі 33,4%, розмір частки 334,00 гривень;

ТОВ «ЗОРЯ» ЄДРПОУ 03767908, у розмірі 65%, розмір частки 13743,00 гривень.

Відповідно дост.21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Відповідно до ч.1 п.1 ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення в тому числі на корпоративні права боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Враховуючи наведене, чинним законодавством прямо передбачено можливість звернення стягнення на корпоративні права боржника в ході примусового виконання судових рішень.

Представник позивача, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, вказує, що у випадку відчуження відповідачем частки у статутному капіталі господарського товариства або переходу до іншої особи права власності на майно господарського товариства, буде неможливо в подальшому звернути стягнення на нього у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу на користь ОСОБА_3 .

При цьому, жодних доказів щодо вчинення відповідачем дій щодо відчуження частки у статутному капіталі господарського товариства, заявником не надано.

Водночас, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення, Окрім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси позивача, так і відповідача.

При поданні заяви про забезпечення позову не достатньо посилатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, або ефективного захисту прав позивача.

У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17 Верховний Суд, зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд виходить із наявності спірних обставин, з якими пов`язується застосування відповідних заходів забезпечення позову та зв`язку між конкретними заходами забезпечення позову і предметом позову, відповідністю та співмірністю вжитих заходів забезпечення позову предмету позову.

Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений.

Разом з тим, в заяві про забезпечення позову заявником не доведено, підстав для їх вжиття.

Матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на корпоративні права, та заборони реєстраційних дій, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження корпоративних прав, що може унеможливити виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Суд зазначає, що в заяві, міститься лише посилання на потенційне порушення прав позивача, від можливих недобросовісних дій відповідача, при цьому в заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність термінового забезпечення позову. При цьому, позивач не вказав потенційну недобросовісну поведінку сторони, яка може призвести до неможливості ефективного захисту прав.

Суд, також звертає увагу на те, що позивачем не доведено підстав для вжиття заходів забезпечення позову а також співмірність заходів забезпечення позову позовним вимогам. При цьому, доводи заяви більшою мірою стосуються обґрунтованості позовних вимог, яка під час вирішення питання про забезпечення позову не досліджується.

В даному випадку, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, який через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 по справі № 554/1893/17 достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Зазначена правова позиція також викладена в Постанові Верховного Суду від 18 січня2023року по справі № 755/9322/20.

Поряд з цим, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження майном - це перешкода у вільному розпорядженню таким майном.

Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19.

Відтак, вжиття заходів щодо заборони на вчинення реєстраційних дій суд вважає недоцільним, в тому числі з причини, що такий захід може перешкоджати господарській діяльності підприємств, що буде вважатись втручанням в господарську діяльність, що є неприпустимим.

Узагальнюючи все вищенаведене, суд приходить до переконання, що оскільки заявником не наведено достатніх підстав для застосування вказаних заходів забезпечення позову, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та, як вбачається з матеріалів справи, призвести до порушення його прав та законних інтересів, виходячи із змісту заявлених вимог, суд не знаходить підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

За таких обставин, враховуючи правову природу інституту забезпечення позову, що полягає у передбаченому законом механізмі забезпечення виконання рішення суду з метою захисту прав сторони позивача, позовні вимоги заявлені у справі, що розглядається, а також те, що право власності особи є непорушним, суд прийшов до висновку, що в задоволенні вказаної заяви вжиття заходів забезпечення слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153,259,260,353 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чепіль О.С. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 простягнення заборгованості- залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О.П. Шенцева