Рішення

від 18.10.2024 по справі 212/2994/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/2994/24

2/212/1810/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2024 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в складі головуючого судді Дехта Р.В., за участі секретаря судового засідання Колісник К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2ст.247 ЦПК Українибез участі сторін, які беруть участь у справі, та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою Відповідальністю «Дієса» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунки при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

21 березня 2024 року до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла позовна заява позивача ОСОБА_1 до відповідача Товариства з обмеженою власністю «Дієса», в якій позивач просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у певному розмірі, середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, також у певному розмірі та відшкодування судових витрат за надання правової допомоги.

22 січня 2024 рокупредставник позивача через «Електронний суд» надіслав клопотання/заява про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 660 гривень 83 копійки заборгованості по заробітній плати та 20000 гривень 00 копійок та відшкодування судових витрат за надання правової допомоги.

В обґрунтування заявлених вимог в позовній заяві з урахуванням клопотання/заяви від 07.08.2024 року позивач зазначає, що з 24 лютого 2023 року по 31 травня 2023 року та з 24 червня 2023 року та по 21 серпня 2023 року позивач перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дієса», що підтверджується записами у трудовій книжці, проте 12 вересня 2023 року наказом № Z00/18/08/004 від 21.08.2023 року звільнено за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП.

При цьому, позивач стверджує,що на момент її звільнення відповідач мав перед нею заборгованість у вигляді нарахованої, але невиплаченої заробітної плати

Відповідач у відзиві на позовну заяву, сформованому 24 квітня 2024 року через «Електронний суд», заперечує проти наявності заборгованості перед працівником, проте посилається на повномасштабне вторгнення 24.02.2022 року якна форс-мажорну обставину,яка є підставою для звільненняза порушення зобов`язання щодо строків оплати праці.Внаслідок ракетно-бомбових ударів регулярних військових формувань російської федерації, Торгова мережа «Eldorado», до якою належить ТОВ «Дієса» зазнала значних збитків: ракетним ударом знищена частина товарних запасів на центральному складі; товарні запаси та інші активи в магазинах, що знаходяться в містах Маріуполь, Херсон, Ірпінь, Буча, Мелітополь, Бердянськ, Нова Каховка; частково знищені товарні запаси в магазинах міст Києва та Харкова; втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. За попередніми підрахунками тільки збитки мережі в товарних запасах склали понад 890 млн. грн.На підтвердження форс-мажорних обставин відповідач надав постанову Солом`янського районного суду м. Києва у справі № 760/29187/23 від 24.01.2024 року,копію листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7 та сертифікатів щодо використання для господарської діяльності об`єктів, які знаходяться у вищеперерахованих містах.

Представник позивача до суду подав заяву про розгляд цієї цивільної справи без її участі, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Представник відповідач у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Судом встановлено, що з 24 лютого 2023 року по 31 травня 2023 року та з 24 червня 2023 року та по 21 серпня 2023 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дієса», що підтверджується записами у трудові.

21 серпня 2023 року наказом № Z00/18/08/014 від 18.08.2023 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням ст.38 КЗпП.

На момент звільнення ОСОБА_1 21 серпня 2023 року, відповідач мав перед позивачем заборгованість у вигляді нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, що підтверджується матеріалами справи, у розмірі 17288,03 гривень.

Судом встановлено, що 01 квітня 2024 року відповідачем по справі було виплачено позивачу по справі заборгованість по справі в сумі 17288,03 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною першоюстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частиною першоюстатті 94 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьоюстатті 15 Закону України «Про оплату праці»передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятійстатті 97 КЗпП України.

Як зазначено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

За частиною першою ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно дост. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, встановленаст. 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в п.п. 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінністатті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

За змістом частини першої, другоїст.117КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

З системного аналізу ст. 117 КЗпП України вбачається, що законодавець пов`язує право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у разі наявності складу порушення, а саме: порушення власником строку розрахунку при звільненні та його вини в затримці розрахунку при звільненні.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, а щодо посилань апелянта на конкретні правові позиції ВСУ, то Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року за № 6-948цс16 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що з огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці правовідносини. Вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року, за змістом ч. 1 ст. 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Згідно ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Порядок, підстави та строк видачі Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5).

Вказаний Регламент Торгово-промислової палати є спеціальною нормою, яка регулює відповідні правовідносини, а тому учасники таких правовідносин повинні дотримуватись вимог, викладених у Регламенті Торгово-промислової палати.

Відповідно до п 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов`язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 359/4305/20 (провадження № 61-7835св21) єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні". Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів".

Відповідно до положень ст.10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Відповідачем у справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження настання обставини непереборної сили (форс-мажору) у ТОВ «Дієса» на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеногост. 116 КЗпП України, а тому суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченоїст.117КЗпП України та враховуючи ту обставину, що трудові відносини між сторонами виникли та діяли з лютого 2023 року по 31 травня 2023 року та з 24 червня 2023 року та по 21 серпня 2023 року, після ведення в Україні військового стану, внаслідок чого роботодавець знав та усвідомлював, які дії вчиняє та повинен передбачувати наслідки таких дій.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р., при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995р.

Розрахунок середнього заробітку проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100).

Згідно підпункту л) пункту 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абзаців третього пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно абзацу другого пункту 3 Порядку № 100 суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Згідно пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Абзацами першим пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається як середньоденна заробітна плата помножена на кількість робочих днів на дату винесення рішення по цій справі, без урахування податків, які підлягають стягненню в обов`язковому порядку.

Згідно пункту 20Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999 року, відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства про працю, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Дієса» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в сумі 20000 гривень, враховуючи ті обставини, що заявлений розмір середнього заробітку менший розміру, що повинен був розрахований за період часу з 21 серпня 2023 року по 01 квітня 2024 року.

Враховуючи надані докази суд дістається висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі не підлягають задоволенню, оскільки позивач належними та допустимими доказами не довела, що існує заборгованість по заробітній платі.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнутисудовий збір в сумі 1211 гривень 20 копійок.

Згідно матеріалів справи 12 грудня 2023 року між адвокатом Галач Тетяна Анатоліївна та ОСОБА_1 був укладений договір №38/23/ц про надання правової допомоги. У квитанції №000017 від 01 березня 2-24 року зазначено вартість на загальну суму 3000,00 грн.

Суд стягує понесені судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 3000 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунки при звільненні, - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», код ЄДРПОУ 36483471) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,середній заробіток за час затримки розрахунки при звільненні у розмірі 20000,00 гривень(двадцять тисяч гривень) 00 копійокз нарахуванням, утриманням та сплатою (перерахуванням) з цих сум податків та зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», код ЄДРПОУ 36483471) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 гривень 20 копійок та витрати за надання професійної правничої допомоги в сумі 3000 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне судове рішення складено 18 жовтня 2024 року.

Суддя: Р. В. Дехта