Рішення

від 17.10.2024 по справі 299/4170/24

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

---

Справа № 299/4170/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.10.2024 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Леньо В.В., секретар судового засідання Казимірська Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 21.09.2019 року між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано за актовим записом № 185.

Від шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачем.

Спільне подружнє життя не склалося.

Стосунки з відповідачкою поступово погіршувались, між ними виникло взаєморозуміння. Будь-які спроби в свій час примиритися не дали бажаних результатів, оскільки у них різні погляди на сімейне життя та обов`язки. Шлюбно-сімейні відносини припинилися. Позивач з відповідачкою проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Подальше спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим, суперечить інтересам позивача та інтересам їх дітини.

Разом із позовною вимогою про розірвання шлюбу позивач просить суд визначити місце проживання неповнолітьої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що має повну можливість забезпечити дитині належні умови проживання, повною мірою займатися її вихованням, дати освіту та добробут.

Позивач вказує, що він являється єдиним піклувальником дитини, здійснює за нею постійний догляд, якого дитина потребує та самостійно здійснює її виховання.

Позивач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в підготовче засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить суд такі задоволити.

Відповідачка будучи належним чином, своєчасно повідомленою про день, час та місце розгляду справи, в підготовче засідання не з`явилася, однак подала до суду письмову заяву, згідно якої просить суд розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги визнає.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору подав до суду висновок органу опіки та піклування.

Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.223 ЦПК України необов`язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе ухвалити рішення про задоволення уточнених позовних вимог з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 17.09.2019 року у Виноградівському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 185, що стверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 від 21.09.2019 року (а.с. 9).

Від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 від 14.01.2020 року (а.с.10).

Спільне подружнє життя у сторін не склалося. Різні характери та погляди на сімейне життя призвели до розпаду сім`ї. Між ними відсутнє взаєморозуміння.

Сторони проживають окремо, шлюбно-сімейні відносини припинено, спільне господарство не ведеться.

Шлюб сторін носить формальний характер.

Позивач остаточно визначився і зберегти шлюб не бажає, наполягає на розірванні шлюбу.

Відповідачка на розірвання шлюбу згідна.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

У відповідності із ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно ч.2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що розлад в сім`ї носить стійкий характер, сім`я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та інтересам їх неповнолітньої дитини, що має істотне значення, а відтак, позовні вимоги по розірвання шлюбу слід задоволити.

Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дітини суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ч.3 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до положень ч. 4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно положень ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Оскільки сторони спільної згоди щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини не дійшли, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно положень ч. 1 ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.

У своїй постанові Велика Палата Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц висловила свою правову позицію, у відповідності з якою, при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Обґрунтованим при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини є застосування судами положень Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Постановою ВРУ №789-ХІІ від 27.02.1991 року, якою стверджується рівність батьків щодо можливостей на виховання дитини і права на проживання з нею. Аналогічна правова норма викладена в ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», за якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Згідно висновку органу опіки та піклування Виноградівської міської ради щодо визначення місця проживання дітей №115 від 22.08.2024 року, питання про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. Вирішення питання залишено на розсуд суду.

Принципом 6 «Декларації прав дитини» від 20 листопада 1959 року визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 p., I Manic, § 102).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 р. (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, що у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Положеннями ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч.1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 p., I Manic, § 102).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості;малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Таким чином, положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.

Аналізуючи вищенаведені обставини та враховуючи вимоги норм сімейного законодавства, належні умови проживання за місцем проживання батька, що сприяють розвитку і належному вихованню дитини, особисту прихильність дитини до батька, суд вважає доцільним визначити місце проживання дитини разом з батьком, позивачем по справі, що повністю відповідає інтересам дитини, залишивши дитину на утриманні та самостійному вихованні батька.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 18, 81, 259, 263-265, ст.ст. 315, 319 ЦПК України, ст. ст.110, 112, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги задоволити.

Шлюб, укладений 17.09.2019 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований у Виноградівському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 185 - розірвати.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити на утриманні та самостійному вихованні батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийВ. В. Леньо