Постанова

від 15.10.2024 по справі 520/3970/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15 жовтня 2024 року

справа № 520/3970/24

адміністративне провадження № К/990/35803/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Ханової Р.Ф.,

суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Змївське»

на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року (колегія у складі суддів: Ральченко І.М., Подобайло З.Г., Катунов В.В.)

у справі №520/3970/24

за позовом Фермерського господарства «Змївське»

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-

у с т а н о в и в:

У лютому 2024 року Фермерське господарство «Змївське» (далі - Господарство, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 листопада 2023 року:

- № 0354230413, яким встановлено порушення абзацу 14 пункту 201.10 статті 201, пункту 69.1 статті 69, статті 89 Податкового кодексу України, за звітній період лютий 2022 року, червень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, грудень 2022 року та визначено штраф у розмірі 65976,23 гривень;

- № 0354250413, яким встановлено порушення підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49, підпункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України та визначено штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 340,00 гривень.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 27 травня 2024 року відмовив в задоволенні позову.

03 липня 2024 року представником Фермерського господарства «Змївське» подано апеляційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року апеляційну скаргу позивача залишено без руху та запропоновано скаржнику, окрім іншого, направити на адресу суду апеляційної інстанції клопотання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року.

На виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху представником позивача надіслано клопотання про поновлення строку звернення до суду з апеляційною скаргою, в якому зазначено, що у Фермерського господарства «Змївське» наявний єдиний представник адвокат Демура І.Б., який через операцію на правому колінному суглобі перебував у медичному закладі на стаціонарі в період з 26 червня 2024 року по 06 липня 2024 року, що підтверджується довідкою №7391 та не міг подати апеляційну скаргу вчасно.

29 серпня 2024 року Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою відмовив у задоволенні клопотання Фермерського господарства "Змївське" про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовив у відкритті апеляційного провадження.

При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що згідно довідки із медичної карти амбулатороного (стаціонарного) хворого представник позивача дійсно проходив лікування в період з 26 червня 2024 року по 06 липня 2024 року, однак представником позивача Демурою Іваном Борисовичем не надано до суду доказів неможливості звернення з апеляційною скаргою з моменту отримання копії судового рішення, а саме в період з 27 травня 2024 року по 25 червня 2024 року.

У поданій касаційній скарзі скаржник, із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду.

При цьому в касаційній скарзі позивач наголошує на тому, що наведені в оскаржуваній ухвалі твердження апеляційного суду є хибними, оскільки суперечать нормативним вимогам застосування механізму поновлення строків на звернення до суду з апеляційною скаргою, адже не враховують поважність причин пропуску вказаного процесуального строку, які підтверджені належними та допустимими доказами, а також ігнорують той факт, що вказані умови не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані із здоров`ям представника позивача та проходженням лікування в медичному закладі на стаціонарі у зв`язку з операцією на правому колінному суглобі. Необґрунтовані доводи апеляційного суду суперечать судовій практиці Верховного Суду щодо поновлення процесуальних строків, наведеній у цій касаційній скарзі, а також позиції Європейського суду з прав людини щодо цього питання.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За правилом пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Стаття 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.

Слід зазначити те, що при обмеженні, зокрема, апеляційного оскарження судового рішення порушується принцип справедливого та публічного суду, що суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Невиконання судом апеляційної інстанції своїх, законодавчо закріплених, обов`язкових повноважень щодо перегляду рішення суду першої інстанції, нівелює можливість у поновлені порушених прав та обмежує право доступу до суду (доступу до суду апеляційної інстанції), яке передбачено Конституцією України та Європейською Конвенцією про захист прав людини і основних свобод.

При оцінці поважності причин пропуску строку слід звертати увагу не лише на об`єктивні, але й суб`єктивні чинники, зокрема поведінку особи, що свідчить про її наміри реалізувати процесуальні права.

Згідно з усталеною судовою практикою поважними визнаються обставини, які виникли або тривали протягом строку звернення до суду оскарження, є об`єктивними, не залежать від дій особи і пов`язані з дійсними істотними перешкодами для своєчасного звернення до суду в конкретній справі.

У цій справі разом з клопотанням про усунення недоліків апеляційної скарги представник позивача надав суду Довідку №7391, в якій зазначено, що Демура Іван Борисович через операцію на правому колінному суглобі перебував у медичному закладі на стаціонарі в період з 26 червня 2024 року по 06 липня 2024 року. При цьому з вказаної Довідки вбачається, що представником позивача отримано закриту травму правого колінного суглоба, що свідчить про те, що операція у позивача не була запланована раніше.

Щодо посилання суду апеляційної інстанції на те, що скаржником не надано до суду доказів неможливості звернення з апеляційною скаргою з моменту отримання копії судового рішення, а саме в період з 27 травня 2024 року по 25 червня 2024 року, Суд звертає увагу на наступне.

Стаття 295 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

При цьому апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана як в перший день з дня проголошення спірного рішення, так і в останній день тридцятиденного строку. При цьому особа, яка подає апеляційну скаргу в останній день тридцятиденного строку не зобов`язана пояснювати причини не подання апеляційної скарги раніше.

Відтак посилання суду апеляційної інстанції стосовно того, що скаржником не обґрунтовано причини не звернення до суду з апеляційною скаргою в період з 27 травня 2024 року по 25 червня 2024 року є недоцільними.

Європейський Суд з прав людини вже звертав увагу на те, що «застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року). Порядок застосування пункту 1 статті 6 до проваджень в судах апеляційної або касаційної інстанцій залежить від особливостей конкретного провадження, враховуючи при цьому повноту провадження у національній правовій системі та роль суду касаційної інстанції у цьому провадженні; умови прийнятності касаційної скарги можуть бути жорсткішими, ніж для апеляційної скарги (див., наприклад, рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії» (Bulfracht Ltd v. Croatia), заява № 53261/08, п. 35, від 21 червня 2011 року)».

Суди повинні звертати увагу на усі доводи позивача, на тривалість строку, який пропущено, на поведінку позивача протягом цього строку, на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк з поважних причин.

Зазначена представником позивача перешкода є об`єктивною, не залежала від нього і потребувала певних зусиль, а тому Суд вважає ці обставини поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження.

Суд також бере до уваги, що апеляційна скарга подана 03 липня 2024 року, тобто в період коли Демура Іван Борисович ще перебував у лікарні, що свідчить про те, що навіть перебуваючи в лікарні адвокат мав намір своєчасно виконати свій процесуальний обов`язок та діяв добросовісно. Позбавлення його права на апеляційне оскарження рішення за таких обставин є непропорційним.

З огляду на зазначене, Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції не надав відповідної та належної оцінки доводам позивача у справі щодо наявності (чи відсутності) підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Змївське» задовольнити.

Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі №520/3970/24 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р.Ф.Ханова

І.Я. Олендер

В.В. Хохуляк