Рішення

від 17.10.2024 по справі 904/3527/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2024м. ДніпроСправа № 904/3527/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІК КАСКАД", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІК КАСКАД" (далі - відповідач) грошові кошти за договором оренди обладнання № 28.07.17 від 28.07.2017 року в сумі 268 413, 85 грн

Ціна позову складається з наступних сум:

- 134 104,10 грн - залишок суми основного боргу;

- 26 820, 82 грн - загальна сума нарахованої неустойки (штрафу);

- 78 868, 69 грн - загальна сума нарахованої неустойки (пені);

- 20 586, 61 грн- загальна сума нарахованих відсотків річних;

- 8 033, 63 грн - загальна сума нарахованих витрат від інфляції.

Ухвалою від 12.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

21.08.2024 від відповідача через систему Електронний суд надійшов відзив на позов.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи викладене, 17.10.2024 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди обладнання № 28.07.17 від 28.07.2017 в частині повної та своєчасної оплати вартості оренди обладнання.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що формулювання, викладене в п. 8.1. Договору оренди обладнання не передбачає автоматичної пролонгації на кожен наступний календарний рік, тому строк дії Договору закінчився 29 липня 2019 р.

Відповідач вказав, що станом на дату закінчення строку дії договору не користувався майном Позивача, а отже застосування положень частини четвертої статті 284 Господарського Кодексу щодо продовження строку дії договору є неможливим.

Також відповідач стверджує, що саме по собі зазначення Позивачем в рахунках та актах наданих послуг посилання на договір, строк дії якого закінчився не є підставою для відновлення дії Договору на правовідносини, які виникли між Позивачем та Відповідачем після його закінчення.

Щодо зазначення в рахунках-фактурах строків оплати, відповідач зазначає, що рахунок-фактура є одностороннім розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати, без погодження таких строків оплати Відповідачем, в самих рахунках зазначено, що тільки оплата рахунку означає погодження с умовами договору, а отже саме з оплатою рахунку пов`язується укладення договору у спрощеній формі.

На думку відповідача, на надані в 2022 році послуги з оренди умови Договору оренди обладнання №28.07.17 від 28.07.2017 не поширюються, а саме по собі зазначення у рахунках та актах Договору як підставу надання послуг не може свідчити про можливість застосування до правовідносин між сторонами, які виникли у 2022 році положень Договору, який припинив свою дію у 2019 році.

Відповідач переконаний, що між сторонами не було погоджено строки оплати наданих послуг, тому, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем така вимога Відповідачу не направлялась, а отже строки оплати є такими, що не настали, тому і правові підстави для стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних відсутні.

Також відповідач зазначив, що можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань законодавець пов`язує саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Розрахунки пені та штрафу обраховані за період з 04.11.2022 по 01.08.2024, виходячи з умов п.6.2. Договору оренди обладнання.

Відповідач вважає, що умови Договору оренди обладнання не поширюються на надані Позивачем послуги з оренди обладнання у 2022 р., за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати яких Позивачем нараховано пеню та штраф, доказів окремого письмового узгодження між сторонами обов`язку Відповідача сплачувати неустойку Позивачем не надано.

Також відповідач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми його судових витрат становить 10 000,00 грн. на правову допомогу

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з виконанням сторонами договірних зобов`язань щодо надання та оплати послуг за договором.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" (далі орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІК КАСКАД" (далі орендар) укладено договір оренди обладнання № 28.07.17 від 28.07.2017 (далі договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування обладнання, перелік якого визначається сторонами в Акті приймання-передачі обладнання, який є невід`ємною частиною цього договору. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності, дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору.

Згідно п. 3.1.2. договору, орендар зобов`язаний у строк до 10 календарних днів після закінчення орендного періоду, підписувати, скріпляти печаткою, та повертати орендодавцеві Акти надання послуг. У випадку неповернення орендодавцю підписаних Актів надання послуг та ненадання письмової мотивованої відмови від їх підписання у строки, що вказані у цьому пункті договору, послуги з оренди обладнання вважаються прийнятими орендарем без зауважень на підставі односторонньо оформленого орендодавцем Акту надання послуг, відповідно до п. 137.1 Податкового кодексу України, а також ч.1 ст. 8, ч.4 ст. 882 Цивільного кодексу України.

Відповідні Акти надання послуг, підписані Орендарем та надіслані орендодавцю за допомогою електронних засобів комунікації, будуть мати юридичну силу. (п. 3.1.2.1. договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що обладнання надається орендареві за узгодженою сторонами адресою, яка зазначається в Замовленні та (або) рахунку, наданому орендодавцем орендарю. Після закінчення строку оренди, орендар зобов`язаний повернути обладнання у встановленому даним договором порядку. Орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю повну вартість відшкодування транспортування згідно рахунків орендодавця, або самостійно виконати доставку устаткування на місто експлуатації та зворотній вивіз за адресою розташування орендаря.

При передачі/поверненні кожної одиниці обладнання сторони підписують акт приймання-передачі. Початок строку оренди обладнання та відповідне нарахування орендної плати починається з дати, вказаної сторонами у відповідному акті приймання-передачі обладнання, а закінчення датою, вказаною сторонами у зворотному акті приймання-передачі обладнання (акт повернення обладнання з оренди) (п. 4.3. договору).

Згідно п. 4.4. договору з моменту підписання сторонами цього договору, для них набувають чинності всі умови цього договору, а також умови, які викладені в актах приймання-передачі, та будь-яких інших підписаних сторонами додатках до цього договору.

Згідно з пунктом 4.6 договору підписання представником орендаря акта передачі обладнання в оренду засвідчує факт його передачі в технічно справному стані.

Пунктом 4.12 договору передбачено, що підтвердженням факту повернення обладнання орендодавцю є складений та підписаний зворотний акт приймання-передачі обладнання (Акт повернення з оренди). До підписання сторонами зворотного акту приймання-передачі, обладнання вважається таким, що знаходиться в користуванні орендаря, та за нього нараховується орендна плата.

Розділом 5 договору визначено орендну плату та порядок розрахунків.

Так, відповідно до пункту 5.1 договору нарахування орендної плати за користування кожною одиницею обладнання, переданого в оренду за цим договором, здійснюється щоденно за кожний календарний день орендного періоду, протягом якого обладнання перебувало у тимчасовому користуванні орендаря, або щомісячно, з першого по останнє число місяця, виходячи із фактичної кількості календарних днів у місяці, протягом яких обладнання перебувало у тимчасовому користуванні орендаря.

Розмір орендної плати за кожний календарний день користування кожною одиницею обладнання визначається сторонами в актах надання послуг, актах передачі обладнання в оренду, умовами цього договору (п. 5.2 договору).

Ціною договору є сума (вартість) оренди всіх одиниць обладнання (сума усіх підписаних актів надання послуг, та/або оплачених орендарем рахунків) переданого орендарю орендодавцем на підставі договору про тимчасове користування (п. 5.3 договору).

Пунктом 5.4 договору визначено, що оплата орендарем послуг з оренди обладнання може відбуватись до початку орендного періоду, під час його дії або після дати його закінчення, але у будь-якому випадку не пізніше 3 календарних днів після закінчення розрахункового періоду. Розрахунковим періодом вважається один календарний місяць.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання (прострочення) грошових зобов`язань відповідно до розділу 5 цього договору, на першу вимогу орендодавця (що може являти собою як претензію про погашення заборгованості, так і позовну заяву про стягнення заборгованості, які не залежать одна від одної), орендар зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 10 процентів річних, пеню від загальної суми несплаченого або несвоєчасно сплаченого платежу (загальної суми простроченого платежу) на момент пред`явлення вимоги, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується, за кожен день такого прострочення, а також 20% штрафу від загальної суми несплаченого або несвоєчасно сплаченого платежу.

У відповідності до п. 5.4. цього договору, прострочена (у разі несплати) заборгованість у орендаря виникає на четвертий календарний день слідуючого за розрахунковим періодом календарного місяця (п. 6.3. договору).

Нарахування пені та 10% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання орендарем згідно п. 6.2 цього договору не обмежується шестимісячним строком, а відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, здійснюється за весь час такого прострочення (п. 6.3.1 договору).

Цей договір укладений строком на один календарний рік та вступає в силу з його підписання сторонами і скріплення печатками сторін. Якщо за 1 календарний місяць до дати закінчення дії договору жодна із сторін не заявила про намір припинити цей договір, дія договору продовжується на наступний календарний рік (п. 8.1 договору).

Сторони погодили використання електронного документообігу з використанням електронно-цифрового підпису, за умови використання надійних засобів електронного цифрового підпису, що отримані від акредитованих центрів сертифікації ключів, відповідно до законодавства України. (п. 12 договору).

Позивач зазначає, що в період з 01.08.2022 року по 31.03.2023 року включно належним чином надав, а Відповідач без зауважень та застережень прийняв обсяг послуг з тимчасового оплатного користування (оренди) підйомним обладнанням на загальну суму у 171 784.10 грн., що підтверджується укладеними між сторонами в електронній формі актами надання послуг, а також вхідними платіжними інструкціями відповідача, а саме:

- Актом надання послуг №1684 від 31.08.2022 року на загальну суму 15 200,00 грн. в т.ч. ПДВ;

- Актом надання послуг №2067 від 16.09.2022 року на загальну суму 10 080,00 грн. в т.ч. ПДВ;

- Актом надання послуг №2066 від 30.09.2022 року на загальну суму 12 480,00 грн. в т.ч. ПДВ;

- Актом надання послуг №2399 від 31.10.2022 року на загальну суму 21 874,80 грн. в т.ч. ПДВ;

- Актом надання послуг №2696 від 30.11.2022 року на загальну суму 22 750,10 грн. в т.ч. ПДВ;

- Актом надання послуг №2948 від 31.12.2022 року на загальну суму 22 749,79 грн. в т.ч. ПДВ;

- Актом надання послуг №207 від 31.01.2023 року на загальну суму 21 874,80 грн. в т.ч. ПДВ;

- Актом надання послуг №443 від 28.02.2023 року на загальну суму 20 999,81 грн. в т.ч. ПДВ;

- Актом надання послуг №691 від 31.03.2023 року на загальну суму 23 854,80 грн. в т.ч. ПДВ.

Відповідач здійснив часткову оплату на користь позивача грошові кошти на загальну суму 37 680,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1495 від 23.08.2022 на суму 15 120,00 грн., №3338 від 17.10.2022 на суму 10 080,00 грн., №3339 від 17.10.2022 на суму 12 480,00 грн.

Позивач зазначає, що відповідач повністю виконав грошові зобов`язання згідно актів надання послуг №1684 від 31.08.2022, №2067 від 16.09.2022, №2066 від 30.09.2022, у зв`язку з чим загальна сума залишку невиконаних грошових зобов`язань відповідача складає 134 104,10 грн.

Наявна заборгованість і стала причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом частини першої статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

За змістом частини першої третьої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд не приймає заперечення відповідача щодо закінчення терміну договору 29 липня 2019, з огляду на таке.

Згідно з ч.4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Суть поновлення договору оренди згідно наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар, у силу закону, може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Користування майном з боку наймодавця після закінчення строку договору найму (під цим строком слід розуміти той строк, зі спливом якого наймач зобов`язаний негайно, тобто на наступний день, повернути майно наймодавцеві) за відсутності заперечень наймодавця впродовж встановленого строку тягне поновлення договору найму на строк, на який договір було укладено раніше.

Поновлення договору найму не пов`язується з волевиявленням сторін. Якою б не була б воля наймача, який продовжує користуватися майном після спливу встановленого договором строку використання майна на умовах найму, таке використання є одним із юридичних фактів, що тягне за собою поновлення договору найму на новий строк. Якими б не були причини, в силу яких наймодавець впродовж місяця після спливу строку договору не заявив наймачеві про те, що він заперечує проти подальшого використання майна наймачем, така бездіяльність наймодавця об`єктивно є юридичним фактом, якийразом із продовженням використання майна наймачем після спливу строку використання майна на умовах найму тягне поновлення договору найму на новий строк.

Сторони в п. 8.1. договору погодили, що цей договір укладений строком на один календарний рік та вступає в силу з його підписання сторонами і скріплення печатками сторін. Якщо за 1 календарний місяць до дати закінчення дії договору жодна із сторін не заявила про намір припинити цей договір, дія договору продовжується на наступний календарний рік.

Крім того, суд звертає увагу, що сторони узгодили в п. 4.3. договору, що при передачі/поверненні кожної одиниці обладнання сторони підписують акт приймання-передачі. Початок строку оренди обладнання та відповідне нарахування орендної плати починається з дати, вказаної сторонами у відповідному акті приймання-передачі обладнання, а закінчення датою, вказаною сторонами у зворотному акті приймання-передачі обладнання (акт повернення обладнання з оренди).

Пунктом 4.12 договору передбачено, що підтвердженням факту повернення обладнання орендодавцю є складений та підписаний зворотний акт приймання-передачі обладнання (Акт повернення з оренди). До підписання сторонами зворотного акту приймання-передачі, обладнання вважається таким, що знаходиться в користуванні орендаря, та за нього нараховується орендна плата.

У разі закінчення строку дії даного договору або його дострокового розірвання на вимогу будь-якої із сторін цього договору, орендар зобов`язаний на протязі 2 робочих днів, після дати закінчення або дати розірвання договору, повернути орендодавцеві все обладнання, отримане в оренду, про що сторони складають зворотній Акт приймання-передачі (Акт повернення з оренди), та виконати усі взяті на себе зобов`язання відповідно до умов цього договору (8.3 договору).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять актів повернення майна з оренди, які підтверджували б повернення відповідачем обладнання позивачу на підставі договору оренди обладнання № 28.07.17 від 28.07.2017.

Крім того, в п. 11.6. договору вказано, що зміни та доповнення до цього договору вносяться лише за взаємною згодою сторін, у формі відповідних додатків до цього договору.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Відповідно до частин 1, 3,4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем не доведено факт повернення обладнання позивачу після 28.07.2019, договір є дійсним та таким, що продовжує свою дію, а послуги, надані в період з серпня 2022 по березень 2023 такими, що надані в межах дії договору оренди обладнання № 28.07.17 від 28.07.2017.

Отже, у період з серпня 2022 по березень 2023 року позивач надав відповідачу послуги з оренди обладнання за договором оренди обладнання № 28.07.17 від 28.07.2017 на загальну суму 171 784,10 грн, що підтверджується укладеними сторонами в електронній формі актами надання послуг №1684 від 31.08.2022 року на загальну суму 15 200,00 грн. в т.ч. ПДВ; №2067 від 16.09.2022 року на загальну суму 10 080,00 грн. в т.ч. ПДВ; №2066 від 30.09.2022 року на загальну суму 12 480,00 грн. в т.ч. ПДВ; №2399 від 31.10.2022 року на загальну суму 21 874,80 грн. в т.ч. ПДВ; №2696 від 30.11.2022 року на загальну суму 22 750,10 грн. в т.ч. ПДВ; №2948 від 31.12.2022 року на загальну суму 22 749,79 грн. в т.ч. ПДВ; №207 від 31.01.2023 року на загальну суму 21 874,80 грн. в т.ч. ПДВ; №443 від 28.02.2023 року на загальну суму 20 999,81 грн. в т.ч. ПДВ; №691 від 31.03.2023 року на загальну суму 23 854,80 грн. в т.ч. ПДВ.

В п. 12 договору сторони погодили використання електронного документообігу з використанням електронно-цифрового підпису, за умови використання надійних засобів електронного цифрового підпису, що отримані від акредитованих центрів сертифікації ключів, відповідно до законодавства України.

Примірники всіх указаних актів надання послуг, підписаних позивачем, були надані відповідачу для погодження та підписання за допомогою електронних засобів, про що свідчать квитанції (повідомлення) про доставку відповідних документів в електронний кабінет відповідача (зв.бік. а.с. 39-47).

Утім, відповідач актів надання послуг не підписав, своїм правом письмово заявити зауваження або заперечення щодо цих актів у порядку, передбаченому договором, не скористався.

Тож, з огляду на умови пункту 12 договору акти надання послуг вважаються підписаними (погодженими, а послуги такими, що надані належним чином.

Отже, передбачений договором строк внесення орендної плати є таким, що настав. Доказів виконання свого зобов`язання з оплати орендної оплати за спірними актами відповідач суду не надав.

Крім того, позивач виставив позивачу рахунки на оплату вартості наданих послуг в загальному розмірі 171 784,10 грн. (а.с. 50-57).

А відповідач, в свою чергу, частково сплатив вартість наданих послуг в розмірі 37 680,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 1495 від 23.08.2024 на суму 15 120,00 грн, № 3338 від 17.10.2022 на суму 10 080,00 грн., № 3339 від 17.10.2022 на суму 12 480,00 грн.

Тому, заявлена позивачем до стягнення заборгованість з орендної плати у сумі 134 104,10 грн є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Правомірність нарахування пені та штрафу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України). При цьому за приписом пункту 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

За змістом пункту 6.3 договору нарахування пені за порушення орендарем строків виконання грошового зобов`язання за договором не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов`язання.

Заявлена позивачем до стягнення пеня у загальній сумі 78 868,69 грн розрахована із заборгованості за кожним спірним актом окремо за загальний період з 04.11.2022 по 01.08.2024.

При перевірці розрахунків позивача, суд виявив помилку в частині визначення облікової ставки НБУ, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволнню в розмірі 78 727,25 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 141,44 грн. слід відмовити.

Заявлений позивачем до стягнення на підставі пункту 6.2 договору штраф у загальній сумі 26 820,82 грн розрахований у розмірі 20% із заборгованості за кожним спірним актом окремо.

За результатом перевірки розрахунку порушень не встановлено, тому вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 26 820,82 грн.

Правомірність нарахування 10% річних та інфляційних втрат.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані нормами статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.2 договору передбачений інший розмір процентів за прострочення виконання грошових зобов`язання з орендної плати, а саме 10% річних.

Заявлені позивачем до стягнення 10% річних у загальній сумі 20 586,61 грн. за загальний період з 04.11.2022 по 01.08.2024 та інфляційні втрати в сумі 8 033,63 грн за загальний період з листопада 2022 року по липень 2024 року, розраховані із заборгованості за кожним спірним актом окремо.

Перевіркою розрахунку 10% річних підстав для їх зменшення судом не встановлено.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 8 033,63 грн. нараховані за загальний період прострочення оплати з листопада 2022 по липень 2024.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат судом виявлено, що загальна сума інфляційних втрат більша, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме в сумі 8 033,63 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на корить позивача основного боргу в розмірі 134 104,10 грн., 10% річних у розмірі 20 586,61 грн., пені в розмірі 78 727,25грн., інфляційних втрат у розмірі 8 033,63 грн., штрафу в розмірі 26 820,82 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 141,44 грн. слід відмовити.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").

Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру (268 413,85грн.), то позивач повинен був сплатити судовий збір, враховуючи подання позовної заяви через систему "Електронний суд", у розмірі 3 220,97грн. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 4 026,21грн., про що свідчить платіжна інструкція № 539 від 31.07.2024.

Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.1 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 805,24грн.

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

В іншій частині витрати зі сплаті судового збору судом покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІК КАСКАД" про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІК КАСКАД" (ідентифікаційний код 37374436, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" (ідентифікаційний код 35411500, місцезнаходження: 04209, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 11) основний борг у сумі 134 104,10 грн, пеню в сумі 78 727,25 грн, штраф у сумі 26 820,82 грн, 10% річних у сумі 20 586,61 грн, інфляційні втрати в сумі 8 033,63 грн, судовий збір у сумі 3 219,27 грн., про що видати наказ.

У решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко