Рішення

від 16.09.2024 по справі 908/1760/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/139/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2024 Справа № 908/1760/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Зеленцовій К.Ю.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/1760/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ІНАГРОТЕХ (69035, м. Запоріжжя, проспект Маяковського, буд. 3, код ЄДРПОУ 40635925)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОЮНІКОМ, (71001, смт. Більмак, Запорізька область, вул. Леніна, буд. 22, кв. 21, код ЄДРПОУ 32279871)

про стягнення 3267618,46грн.

за участю представників:

від позивача: не прибув

від відповідача: не прибув

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю ІНАГРОТЕХ до Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОЮНІКОМ про стягнення 3267618,46грн заборгованості за договором поставки товару № 15/04-21/2 від 15.04.2021, що складається з 1856400,53 грн суми основного боргу, 169110,46 грн пені, 721513,28 грн індексу інфляції, 149314,13 грн 3% річних та 371280,11 грн штрафу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 19.06.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1760/24 та визначено до розгляду судді Азізбекян Т.А.

Підставою для звернення з позовом зазначено невиконання відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого товару за договором поставки товару № 15/04-21/2 від 15.04.2021, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем складає 1856400,53 грн. За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачу нараховано 169110,46 грн пені, 721513,28 грн інфляції, 149314,13 грн 3% річних та 371280,11 грн штрафу. Просить суд позов задовольнити. Також, в позовній заяві позивач просить суд забезпечити можливість участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду від 27.06.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1760/24 за правилами загального позовного провадження, присвоєний справі номер провадження 24/139/24. Підготовче судове засідання призначено на 19.07.2024. Задоволено заяву позивача про участь в судових засіданнях в режимі відео конференції у підсистемі Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

Ухвалою суду від 19.07.2024 відкладено підготовче засідання на 12.08.2024.

08.08.2024 представником відповідача подана суду заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигля.

09.08.2024 в системі Електронний суд відповідачем сформовано заяву про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву в порядку ст. 119 ГПК України та клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 12.08.2024 поновлено відповідачу пропущений строк на подання відзиву на позовну заяву. Закрито підготовче провадження. Розгляд справи по суті призначено на 16.09.2024.

19.08.2024 представником відповідача подана суду заява про визнання позову про стягнення з ТОВ «АГРОЮНІКОМ» 3267618,46грн заборгованості за договором поставки товару № 15/04-21/2 від 15.04.2021, що складається з 1856400,53 грн суми основного боргу, 169110,46 грн пені, 721513,28 грн індексу інфляції, 149314,13 грн 3% річних та 371280,11 грн штрафу. Просить суд розгляд справи здійснювати за відсутністю відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи неявку представників сторін, судовий процес 16.09.2024 ведеться без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

У судовому засіданні 16.09.2024 справу розглянуто, ухвалено рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

15.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю ІНАГРОТЕХ (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОЮНІКОМ» (Покупець) укладено договір поставки товару № 15/04-21/2, за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується на умовах договору передати (поставити) у власність Покупця засоби захисту рослин, надалі ЗЗР або Товар, та/або насіння, надалі Насіння або Товар, а Покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити Товар по цінам, в кількості і асортименті, визначених умовами договору, на суму згідно Специфікацій до даного Договору та видаткових накладних в цінах визначених на момент поставки Товару.

Відповідно до пункту 2.1 договору конкретний асортимент, кількість, дата поставки Товару наведені в Специфікаціях або накладній на поставку Товару.

Також 23.09.2021 сторонами підписана Специфікація № 3 до договору поставки товару № 15/04/-21/2 від 15.04.2021 на поставку товару Сульфат амонію гранульований, в кількості 132,6 т на загальну суму 1856400,53 грн.

Відповідно до умов специфікації (п.1.1.) Постачальник зобов`язується здійснити поставку замовленої партії товару не пізніше 04.10.2021.

Пунктом 1.3. Специфікації передбачено, що оплата поставленої партії Товару, що становить 1856400,53 грн здійснюється Покупцем зі 100% передплатою (тобто з оплатою повної вартості Товару до поставки) на умовах визначних Договором, в наступний термін: до 24.09.2021. У випадку порушення строків оплати обумовлених Специфікацією, визначена сума яка підлягала оплаті є заборгованістю Покупця перед постачальником.

На виконання умов поставки товару № 15/04-2/21 від 15.04.2021 та Специфікації № 3 від 23.09.2021 позивач 30.09.2021 поставив, а відповідач отримав товар Сульфат амонію гранульований, в кількості 132,6 т на загальну суму 1856400,53 грн, про що сторонами підписана видаткова накладна № 864 від 30.09.2021.

Згідно матеріалів справи, відповідач у визначений умовами договору та Специфікації строк, тобто до 24.09.2021, оплату за товар не здійснив.

За таких обстави у ТОВ АГРОЮНІКОМ утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю ІНАГРОТЕХ у розмірі 1856400,53 грн.

Доказів погашення заборгованості відповідач не надав.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що у разі порушення термінів оплати поставленого Товару та процентів за користування Товарним кредитом, визначених умовами даного Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ, діючої на момент існування заборгованості.

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що при простроченні оплати за поставлений Товар та процентів за користування Товарним кредитом, по термінах визначених умовами даного Договору, більш ніж на 10 (десять) днів, Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді штрафу у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми заборгованості за указаним терміном.

У пункті 6.6. договору сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення грошових зобов`язань за цим договором не обмежується шістьома місяцями, а здійснюється до моменту їх фактичного виконання (виключення з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України), а строк позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки) за таким зобов`язаннями Сторонами згідно із ст. 259 Цивільного кодексу України збільшується до 3(трьох) років.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 15/04-21/2 від 15.04.2021 в частині здійснення своєчасної оплати поставленого за договором товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 1856400,53 грн, а також нарахованих відповідно до пункту 6.2., 6.6 договору пені в розмірі 169110,46 грн, нарахованого відповідно до пункту 6.4. договору штрафу в розмірі 371280,11 грн, нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України інфляційних втрат у розмірі 721513,28 грн, та 3% річних у розмірі 149314,13 грн.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу продукції на загальну суму 1856400,53 грн, що підтверджується підписаною представниками сторін видатковою накладною № 864 від 30.09.2021.

Видаткова накладна підписана відповідачем без заперечень та зауважень.

Підписання відповідачем видаткової накладної, яка у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом вище, відповідач згідно із пунктом 1.3. Специфікації до договору мав здійснити оплату товару у строк до 24.09.2021.

Невиконане зобов`язання за договором у сумі 1856400,53 грн підтверджується матеріалами справи та визнано відповідачем.

Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 1856400,53 грн не погашена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 1856400,53 грн.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

На підставі пунктів 6.2., 6.6. договору позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за період з 24.09.2021 по 24.03.2022 у розмірі 169110,46 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. (Постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20).

Відповідно до пункту 6.6. договору сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення грошових зобов`язань за цим договором не обмежується шістьома місяцями, а здійснюється до моменту їх фактичного виконання (виключення з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України), а строк позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки) за таким зобов`язаннями Сторонами згідно із ст. 259 Цивільного кодексу України збільшується до 3(трьох) років.

Належним чином дослідивши умови Договору, суд встановив, що п. 6.6. Договору містить інший строк для нарахування штрафних санкцій за прострочення грошових зобов`язань, відмінний від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є більшим шести місяців, та містить вказівку на подію, що має неминуче настати, а саме фактичне виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, суд вважає що сторони скористалися своїм правом визначити у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання, а тому для визначення розміру пені та строків її нарахування повинен застосовуватися пункт 6.2 та 6.6 договору.

Перевіривши розрахунок пені, нарахованої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на заборгованість у сумі 1856400,53 грн за період з 24.09.2021 по 24.03.2022, суд встановив, що наданий позивачем розрахунок на суму 169110,46 грн є правильним.

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що у разі прострочення Покупцем оплати товару понад 10 календарних днів відповідач додатково сплачує неустойку у вигляді штрафу у розмірі 20 % від суми заборгованості.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18; від 27.09.2019 у справі № 923/760/16 від 02.04.2019 у справі № 917/194/18 та ін.

Перевіривши розрахунок штрафу, нарахованого у розмірі 20 % від суми заборгованості на заборгованість у сумі 1856400,53 грн, суд встановив, що наданий позивачем розрахунок на суму 371280,11 грн є правильним.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення пені в розмірі 169110,46 грн та штрафу в розмірі 371280,11 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у такого боржника в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

З огляду на наведене, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання позивач правомірно нараховує 3 % річних та інфляційні втрати.

Перевіривши розрахунок 3% річних, нарахованих на заборгованість у сумі 1856400,53 грн за період з 24.09.2021 по 29.05.2024, суд встановив, що наданий позивачем розрахунок на суму 149312,13 грн є правильним.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат нарахованих за період жовтень 2021 року травень 2024 року, суд встановив, що наданий позивачем розрахунок на суму 721513,28 грн є правильним.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 191 ГПК).

Згідно ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб. Представник відповідача, підписавши відзив, в якому зазначено про визнання позову, має повноваження на вчинення цих дій і його дії не суперечать інтересам ТОВ «Агроюніком». Внаслідок цього суд дійшов до висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем.

Враховуючи вище встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1856400,53 грн, пені в розмірі 169110,46 грн, інфляційні втрати в розмірі 721513,28 грн, три проценти річних в розмірі 149314,13 грн, штраф в розмірі 371280,11 грн є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на сплату судового збору, суд враховує наступне.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).

З положень ч. 1, п.п.1, п.п.2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір слідує, що судовий збір за розгляд немайнових вимог складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Приймаючи до уваги, що ціна позову становить 3267618,51 грн та позовна заява сформована позивачем в системі Електронний суд, до сплати за подання цієї позовної заяви із застосуванням коефіцієнту пониження належить судовий збір у розмірі 39211,42 грн.

Позивачем до позовної заяви додано копію платіжної інструкції № 30 від 30.05.2024 про сплату суми 35209,58 грн судового збору. За даними бази даних Діловодство спеціалізованого суду наявне підтвердження про зарахування судового збору в сумі 35209,58 грн., сплаченого вказаною платіжною інструкцією, до Державного бюджету України.

З наведеного слідує, що судовий збір внесено позивачем в меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відзив, в якому зазначено про визнання позову, подано відповідачем до початку розгляду справи по суті, відповідно до ст.ст. 123, 129, 130 ГПК України з відповідача на користь позивача стягується 19605,71 грн судового збору. Судовий збір у сумі 15603,87 грн (з урахуванням недоплаченої суми судового збору у розмірі 4001,84) грн повертається позивачу з державного бюджету ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОЮНІКОМ (71001, смт. Більмак, Запорізька область, вул. Леніна, буд. 22, кв. 21, код ЄДРПОУ 32279871) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІНАГРОТЕХ (69035, м. Запоріжжя, проспект Маяковського, буд. 3, код ЄДРПОУ 40635925) 1856400 (один мільйон вісімсот п`ятдесят шість тисяч чотириста) грн 53 коп. основного боргу, 169110 (сто шістдесят дев`ять тисяч сто десять) грн 46 коп. пені, 721513 (сімсот двадцять одна тисяча п`ятсот тринадцять) грн 28 коп. інфляції, 149314 (сто сорок дев`ять тисяч триста чотирнадцять) грн 13 коп. 3% річних, 371280 (триста сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят) грн 11 коп. штрафу та 19605 (дев`ятнадцять тисяч шістсот п`ять) грн 71 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю ІНАГРОТЕХ (69035, м. Запоріжжя, проспект Маяковського, буд. 3, код ЄДРПОУ 40635925) з Державного бюджету України 15603 (п`ятнадцять тисяч шістсот три) грн 87 коп. судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 30 від 30.05.2024, про що постановити відповідну ухвалу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17.10.2024.

СуддяТ.А. Азізбекян