Рішення

від 30.09.2024 по справі 910/6738/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2024Справа № 910/6738/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Ланнівської сільської ради (39541, Полтавська обл., Полтавський р-н, селище Ланна, вул.Миру, будинок 9)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСГАЗПРОМ"</a> (ТОВ "ТРАНСГАЗПРОМ") (01014, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЗВІРИНЕЦЬКА, будинок 63)

2. Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 79 536,03 грн.

Представники учасники справи:

Від позивача:не з`явився;

Від прокуратури:Синюк І.А.

Від відповідача-1:не з`явився;

Від відповідача-2:не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області (далі-прокуратура) в інтересах держави в особі Ланнівської сільської ради (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСГАЗПРОМ"</a> (ТОВ "ТРАНСГАЗПРОМ") (далі-відповідач-1), відділу освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади (далі-відповідач-2) про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 79 536,03 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.07.2024.

Представник позивача у підготовче засідання 01.07.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача-1 у підготовче засідання 01.07.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача-2 у підготовче засідання 01.07.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600271867279.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 відкладено підготовче засідання на 22.07.2024.

Представник позивача у підготовче засідання 22.07.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача-1 у підготовче засідання 22.07.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача-2 у підготовче засідання 22.07.2024 не з`явився, поштовий конверт з ухвалою від 01.07.2024 про повідомлення про дату, час і місце судового засідання повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 відкладено підготовче засідання на 19.08.2024.

22.07.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

25.07.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

05.08.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

Представник позивача у підготовче засідання 19.08.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача-1 у підготовче засідання 19.08.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача-2 у підготовче засідання 19.08.2024 не з`явився, конверт з ухвалою від 01.07.2024 про повідомлення про дату, час і місце судового засідання повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2024.

05.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача, в якій підтримував позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання 16.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача-1 у судове засідання 16.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача-2 у судове засідання 16.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600285312075.

Прокурор у судовому засіданні 16.09.2024 підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 30.09.2024.

25.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача, в якій підтримував позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання 30.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача-1 у судове засідання 30.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача-2 у судове засідання 30.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідачі у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

В судовому засіданні 30.09.2024 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСГАЗПРОМ" (далі-постачальник) та відділом освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади (далі-споживач) укладено договір №22-GAS-2020 на постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2020 році природний газ (далі - газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором. Плановий обсяг постачання газу - до 95,7 тис, куб. м.

Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу (п. 2.9.3 Договору).

Розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем. Ціна природного газу становить 3585,84 грн. за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20 % - 717,17 грн., всього з ПДВ - 4303,01 грн. До вартості природного газу додається компенсація вартості послуг замовлення (бронювання) потужності - 124,16 за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20 % - 24.83 грн., всього з ПДВ - 148,99 грн. Ціна природного газу до сплати за 1000 куб. м. 4452,00 грн. з ПДВ. Вартість цього договору становить: 426056.40 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 71009,40 грн (п.3.1-3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору, ціна, зазначена в п. 3.2. Договору, може змінюватись протягом дії Договору не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; Зміна ціни на газ узгоджується шляхом підписання додаткових угод до цього Договору.

Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2. та 3.3 цього Договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за цим Договором. Місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом ІІ цього Договору. Загальна сума Договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним Договором (п. 3.5-3.7 Договору).

Згідно до п. 4.1 Договору, оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє по « 31» грудня 2020 року. а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Відповідно до частини 3 ст. 631 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що умови цього Договору застосовуватимуться до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з « 24» лютого 2020 року (п. 10.1 Договору).

28.02.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №1 про зміни та доповнення до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 про наступне: «сторони домовилися, що ціна на природний газ, що буде постачатися з « 24» лютого 2020р. становить: 4081,00 грн., крім того податок на додану вартість 20% - 816,20 грн. Разом 4897,20 грн., що в сукупності є загальною вартістю за 1000 куб,м. природного газу. Інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.»

Враховуючи лист №25/03-233 Української енергетичної біржі від 25.03.2020 щодо зміни ціни природного газу, наданий як відповідь на запит відповідача-1, 31.03.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №2 про зміни та доповнення до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 про наступне: «сторони домовилися, що ціна на природний газ, що буде постачатися з « 01» березня 2020р. становить: 4489,10 грн., крім того податок на додану вартість 20% - 897,82 грн. Разом 5386,92 грн., що в сукупності є загальною вартістю за 1000 куб,м. природного газу. Інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.»

16.10.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №3 про зміни та доповнення до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 про наступне: «сторони домовилися, що ціна на природний газ, що буде постачатися з « 01» жовтня 2020р. становить: 4938,01 грн., крім того податок на додану вартість 20% - 987,60 грн. Разом 5925,61 грн., що в сукупності є загальною вартістю за 1000 куб,м. природного газу. Інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.»

На підтвердження підвищення ціни на природній газ, ТОВ "ТРАНСГАЗПРОМ" надало цінову довідку №1149/20 від 02.10.2020, в якій зазначено діапазон цін за газ за 1000 куб,м 6200 6960,00 грн. Крім того, суд відзначає, що довідка №1149/20 від 02.10.2020 має фактографічно - інформаційний характер та не враховує умови договорів, контрактів.

Враховуючи лист №02/11-895 Української енергетичної біржі від 02.11.2020 щодо зміни ціни природного газу, 27.11.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №4 про зміни та доповнення до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 про наступне: «сторони домовилися, що ціна на природний газ, що буде постачатися з « 01» листопада 2020р. становить: 6518,17 грн., з ПДВ за 1000 куб,м. природного газу. Інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.»

Додатковою угодою №5 до Договору від 10.12.2020 сторони зменшили суму Договору, на постачання природного газу №22-GAS-2020 від 20.02.2020 р. на 61 000 грн. 00 коп. Остаточна сума Договору №22-GAS-2020 від 20.02.2020 р. становить 365056,40 грн.

18.12.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №6 про зміни та доповнення до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 про наступне: «сторони домовилися, що ціна на природний газ, що буде постачатися з « 01» грудня 2020р. становить: 7169,99 грн., з ПДВ, за 1000 куб,м. природного газу. Інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.»

На підтвердження підвищення ціни на природній газ, ТОВ "ТРАНСГАЗПРОМ" надало цінову довідку №1146/20 від 03.12.2020, в якій зазначено діапазон цін за газ за 1000 куб,м 8100,00 грн 8849,8912 грн. Крім того, суд відзначає, що довідка №1146/20 від 03.12.2020 має фактографічно - інформаційний характер та не враховує умови договорів, контрактів.

Додатковою угодою №7 до Договору від 29.12.2020 сторони продовжили строк дії Договору на строк, достатній для проведення процедури з 1 січня 2021 року та діє 31 січня 2021 року, відповідно до п.6 ст.41 Закону України від 15.08.2020 №922-VIII «Про публічні закупівлі».

На виконання умов договору сторонами підписано акти приймання-передачі № 39 від 29.02.2020 на загальну суму 8 550,52 грн, № 78 від 31.03.2020 на загальну суму 51 138,04 грн, №115 від 30.04.2020 на загальну суму 9 879,61 грн, № 236 від 04.09.2020 на загальну суму 10,78 грн, №261 від 15.10.2020 на загальну суму 145,45 грн, №301 від 30.10.2020 на загальну суму 6370,03 грн, №359 від 30.11.2020 на загальну суму 92642,78 грн та акт № АГ-00000022-GAS/12-20 від 24.12.2020 на загальну суму 117 327,10 грн.

Таким чином, споживачем перераховано відповідачу кошти за поставлену електроенергію у розмірі 206528,28 грн, на підтвердження чого надано відповідні копії платіжних доручень.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначає, що додаткові угоди № 3 від 16.10.2020, №4 від 27.11.2020, №6 від 18.12.2020 до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 від 20.20.2020 укладені з порушенням Закону України "Про публічні закупівлі", а саме з порушенням максимально встановленого 10% ліміту підвищення ціни на товар та підлягають визнанню недійсними, а грошові кошти в сумі 79 536,03 грн підлягають стягненню на користь позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

У пункті 35 постанови Великої Палати Верховного суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 наведено висновок: "держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді".

У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Відповідно до частини 3 статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу".

У п.79-80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 визначено, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

У цій справі прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Волочиської міської ради.

В обґрунтування звернення із вказаним позовом в інтересах держави в особі Волочиської міської ради прокурор зазначає, що укладення додаткових угод з порушенням вимог законодавства призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, порушило економічні (майнові) інтереси держави у бюджетній сфері.

Статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ст. 1, 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань організаційно-правова форма Волочиської міської ради - орган місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Ланнівська сільська рада, яка у розумінні ст. 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля електричної енергії за договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель.

Згідно з ст. 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт 3 частини 1 статті 26).

Відповідно до пункту 13 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільський, селищний, міський голова є розпорядником бюджетних коштів.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Відповідно до ч. 3 ст. 140 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п. 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").

15.06.2018 рішенням №7 Ланнівської сільської ради утворено відділ освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради, як юридичну особу та головного розпорядника бюджетних коштів.

Відповідно до п. 1.1 Положення, відділ освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади, створюється Ланнівською сільською радою для реалізації завдань у сфері освіти, культури, молоді та спорту на території Ланнівської громади. Відділ підзвітний і підконтрольний Ланнівській сільській раді об`єднаної територіальної громади, підпорядкований виконавчому комітету, Ланнівському сільському голові та заступнику сільського голови з питань виконавчих органів, відповідно до розподілу обов`язків, а з питань здійснення делегованих повноважень підконтрольний Міністерству освіти і науки України; Міністерству культури України; Міністерству молоді та спорту України; Департаментам освіти і науки, культури, молоді та спорту Полтавської обласної державної адміністрації.

Відділ фінансується за рахунок коштів державного бюджету, Ланнівського сільського бюджету об`єднаної територіальної громади, які виділені на його тримання та з інших джерел фінансування, що не суперечать чинному законодавству України (п. 6.1 Положення).

Відповідно до п. 7.1 Положення, реорганізація чи ліквідація Відділу здійснюється на підставі рішення Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади, у встановленому законом порядку.

Рішенням № 2 Ланнівської сільської ради від 01.04.2021 припинено комунальну організацію «відділ освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади» шляхом її ліквідації.

Відповідно до ст.71 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» утворення та реорганізація районних державних адміністрацій здійснюються Кабінетом Міністрів України після прийняття Верховною Радою України рішення про утворення та ліквідацію районів з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Під час реорганізації юридичних осіб - районних державних адміністрацій, їхніх структурних підрозділів не застосовуються положення законодавства щодо: 1) необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов`язанні (переведення боргу); 2) права кредиторів вимагати у зв`язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов`язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків; 3) неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами. У разі здійснення реорганізації районних державних адміністрацій шляхом приєднання повноваження з управління справами таких юридичних осіб, забезпечення підготовки та прийняття районними державними адміністраціями, що припиняються, та їх посадовими особами рішень як суб`єктами владних повноважень з дня прийняття рішення про початок реорганізації здійснює голова районної державної адміністрації, до якої здійснюється приєднання інших юридичних осіб. Порядок здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням Бюджетного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідні районні державні адміністрації, їхні структурні підрозділи, утворені як юридичні особи публічного права, реорганізуються в межах граничної чисельності, умов оплати праці працівників і норм витрат, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

У відповідності до положень ч.5 ст.104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади міститься інформація, що він перебуває в стані припинення, запис від 05.04.2021 № 005651100001000690, внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації.

Таким чином, відділ освіти (код ЄДРПОУ 42371949) на даний час перебуває в стані припинення, але водночас, відповідач-1 є розпорядником коштів, які було виділено за рахунок коштів районного бюджету на фінансування спірних додаткових угод, і саме з його рахунків було виділено кошти на оплату за договором.

Пунктом 47 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядник бюджетних коштів це бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету.

В свою чергу, згідно з пунктом 8 цієї ж частини статті бюджетним призначенням є повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження (пункт 6 частини першої статті 2 БК України).

Органи місцевого самоврядування, основною функцією яких є публічне управління, у переважній більшості випадків, безпосередньо не вступають у господарські відносини з метою реалізації повноважень, віднесених до їх компетенції, а делегують відповідні владні повноваження з розпорядження і використання бюджетних коштів комунальним підприємствам, установам, закладам, уповноважуючи їх на цільове та ефективне використання коштів.

Комунальні підприємства, установи, заклади нарівні з органами місцевого самоврядування є розпорядниками бюджетних призначень, тобто суб`єктами, яким територіальною громадою передані відповідні владні повноваження щодо розпорядження бюджетними коштами.

Отже, надаючи бюджетні асигнування в межах відповідних бюджетних призначень, головний розпорядник фактично передає розпоряднику бюджетних коштів повноваження на вступ у господарські відносини у статусі сторони господарського зобов`язання.

Водночас правова форма участі територіальних громад у цивільних правовідносинах врегульована частиною другою статті 169 ЦК України, відповідно до якої територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права.

Тому, забезпечуючи виконання в тому числі соціальних, гуманітарних, економічних функцій на відповідній території, територіальні громади діють у цивільних правовідносинах через утворені ними комунальні підприємства, установи, заклади, які безпосередньо і вступають у цивільні та господарські правовідносини з метою реалізації наданих їм бюджетних повноважень.

У цьому випадку комунальні підприємства, установи, заклади є органами, уповноваженими здійснювати функції держави у правовідносинах щодо розпорядження та використання бюджетних коштів, наданих відповідним бюджетним призначенням чи асигнуванням на певні цілі.

Водночас, відділ освіти, повноваження якого наразі виконує ліквідаційна комісія комунальної організації, на даний час є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у відносинах щодо контролю за розпорядженням та використанням коштів, та в разі встановлення порушень, має право звертатись до суду за захистом своїх інтересів.

Крім того, враховуючи п. 1.1 Положення, відділ освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади, створюється Ланнівською сільською радою, відділ підзвітний і підконтрольний Ланнівській сільській раді об`єднаної територіальної громади.

30.04.2024 Решетилівська окружна прокуратура звернулась до позивача із повідомленням №56/1-2813 ВИХ-24, в якому зазначила про порушення відділом освіти норм чинного законодавства у сфері публічних закупівель, шляхом укладення додаткових угод до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 від 20.20.2020, запропонувавши сільській раді звернутись до суду із позовом про визнання додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно збережених коштів.

06.05.2024 позивач надав відповідь № 02-29/509 на повідомлення прокуратури, в якому просив захистити інтереси держави в особі Ланнівської сільської ради, яка є засновником «Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади», який знаходиться у стані ліквідації та звернутись до суду з позовною заявою про визнання додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно збережених коштів.

Надалі, повідомленням № 56/1-3094ВИХ-24 від 16.05.2024 прокуратура повідомила позивача, що звертається до суду з позовною заявою про визнання недійними додаткових угод та стягнення коштів.

Враховуючи, що укладення додаткових угод призвело до зайвих виплат із бюджету, шкоду у зв`язку з їх укладенням завдано Волочиській міській територіальній громаді, а отже захист інтересів держави у спірних правовідносинах відповідно до законодавства має здійснювати Волочиська міська рада яка є органом уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Проте, сільською радою не вживалися належні та ефективні заходи, спрямовані на захист інтересів держави у судовому порядку шляхом пред`явлення позовної заяви.

Використання бюджетних коштів становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Прокурор у встановленому порядку повідомляв позивача про намір звернутись із вказаним позовом до суду.

При цьому закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постановах від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад.

Як зазначає прокурор, у даному випадку порушенням інтересів держави є те, що сторонами під час проведення закупівлі електроенергії порушено вимоги чинного законодавства, а також принципи здійснення публічних закупівель, що спричинило безпідставне витрачання бюджетних коштів, нераціональне та неефективне їх використання.

«Інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що Конституційний Суд України зробив міркування щодо цього визначення у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який втратив чинність. Однак, висловлене розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 23 Закону «Про прокуратуру».

Тому «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави.

Враховуючи, що вказані інтереси держави до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Ланнівської сільської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У даній справі сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону "Про публічні закупівлі", який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою цього вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Відповідно до положень частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За змістом п. 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Таким чином системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 927/636/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, до якої зупинялось провадження у цій справі, зроблено висновок, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі (пункт 56 постанови ВП ВС у справі № 922/2321/22).

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (пункт 57 зазначеної вище постанови).

Таким чином, доводи відповідача про те,що залежно від коливання ціни товару на ринку, сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% щоразу, враховуючи попередні зміни, внесені до нього, сукупність яких може перевищувати 10% від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладення договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Укладаючи 20.02.2020 договір №22-GAS-2020 на постачання природного газу, сторони обумовили усі істотні умови.

Розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем. Ціна природного газу становить 3585,84 грн. за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20 % - 717,17 грн., всього з ПДВ - 4303,01 грн. До вартості природного газу додається компенсація вартості послуг замовлення (бронювання) потужності - 124,16 за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20 % - 24.83 грн., всього з ПДВ - 148,99 грн. Ціна природного газу до сплати за 1000 куб. м. 4452,00 грн. з ПДВ. Вартість цього договору становить: 426056.40 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 71009,40 грн (п.3.1-3.3 Договору).

28.02.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №1 про зміни та доповнення до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 про наступне: «сторони домовилися, що ціна на природний газ, що буде постачатися з « 24» лютого 2020р. становить: 4081,00 грн., крім того податок на додану вартість 20% - 816,20 грн. Разом 4897,20 грн., що в сукупності є загальною вартістю за 1000 куб,м. природного газу. Інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.»

Враховуючи лист №25/03-233 Української енергетичної біржі від 25.03.2020 щодо зміни ціни природного газу, наданий як відповідь на запит відповідача-1, 31.03.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №2 про зміни та доповнення до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 про наступне: «сторони домовилися, що ціна на природний газ, що буде постачатися з « 01» березня 2020р. становить: 4489,10 грн., крім того податок на додану вартість 20% - 897,82 грн. Разом 5386,92 грн., що в сукупності є загальною вартістю за 1000 куб,м. природного газу. Інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.»

16.10.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №3 про зміни та доповнення до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 про наступне: «сторони домовилися, що ціна на природний газ, що буде постачатися з « 01» жовтня 2020р. становить: 4938,01 грн., крім того податок на додану вартість 20% - 987,60 грн. Разом 5925,61 грн., що в сукупності є загальною вартістю за 1000 куб,м. природного газу. Інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.»

На підтвердження підвищення ціни на природній газ, ТОВ "ТРАНСГАЗПРОМ" надало цінову довідку №1149/20 від 02.10.2020, в якій зазначено діапазон цін за газ за 1000 куб,м 6200 6960,00 грн. Крім того, суд відзначає, що довідка №1149/20 від 02.10.2020 має фактографічно - інформаційний характер та не враховує умови договорів, контрактів.

Враховуючи лист №02/11-895 Української енергетичної біржі від 02.11.2020 щодо зміни ціни природного газу, 27.11.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №4 про зміни та доповнення до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 про наступне: «сторони домовилися, що ціна на природний газ, що буде постачатися з « 01» листопада 2020р. становить: 6518,17 грн., з ПДВ за 1000 куб,м. природного газу. Інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.»

Додатковою угодою №5 до Договору від 10.12.2020 сторони зменшили суму Договору, на постачання природного газу №22-GAS-2020 від 20.02.2020 р. на 61 000 грн. 00 коп. Остаточна сума Договору №22-GAS-2020 від 20.02.2020 р. становить 365056,40 грн.

18.12.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №6 про зміни та доповнення до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 про наступне: «сторони домовилися, що ціна на природний газ, що буде постачатися з « 01» грудня 2020р. становить: 7169,99 грн., з ПДВ, за 1000 куб,м. природного газу. Інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.»

Таким чином, сторонами укладено додаткові угоди до основного правочину, за якими поступово збільшено вартість електричної енергії на 61% від початкової ціни договору.

При цьому, додаткові угоди, що свідчить про те, що сторонами здійснено формальний підхід щодо дотримання приписів стосовно не перевищення 10% одноразового збільшення та штучне "розбивання" однієї зміни ціни у процедурі закупівлі на декілька додаткових угод.

З огляду на викладене, судом встановлено, що додаткові угоди №3 від 16.10.2020, №4 від 27.11.2020, №6 від 18.12.2020 до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 від 20.02.2020 щодо збільшення ціни за одиницю товару укладені з порушенням встановленого законом обмеження збільшення ціни за одиницю товару.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження збільшення ціни природного газу, відповідач надавав цінові довідки Харківської торгово-промислової палати №1149/20, 1146/20 та листи Української енергетичної біржі.

При цьому вказані висновки не підтверджують коливання ціни товару на дату укладення спірних додаткової угоди. Крім того, вказані довідки містять інформацію щодо діапазону коливання цін за газ за 1000 куб,м. та мають фактографічно - інформаційний характер, не враховуючи умови договорів, контрактів

Таким чином, відповідач не обґрунтував, чому підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, погодженій сторонами у договорі на постачання природного газу №22-GAS-2020.

Таким чином, укладення оспорюваних додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, а тому такі додаткові угоди не відповідність приписам Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що додаткові угоди №3 від 16.10.2020, №4 від 27.11.2020, №6 від 18.12.2020 до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 від 20.02.2020, підлягають визнанню недійсними, як такі, що суперечать приписам ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 79 536,03 грн, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Оскільки спірні додаткові угоди до Договору на постачання природного газу №22-GAS-2020 від 20.02.2020 підлягають визнанню недійсними та відповідно, не породжують правових наслідків, підстава для оплати поставленого природного газу за ціною, встановленою у додаткових угодах, фактично відпала, а тому відповідач має обов`язок повернути грошові кошти в частині збільшеної ціни товару за недійсними додатковими угодами, як безпідставно набуте майно, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

При цьому, в указаній постанові прокурор у подібних правовідносинах також просив стягнути безпідставно та в надмірній сумі сплачені бюджетні кошти на підставі частини 1 статті 670 ЦК України в результаті укладення сторонами з порушенням вимог закону додаткових угод, якими незаконно збільшено ціну товару. У той же час, за висновками Великої Палати Верховного Суду, безпідставно одержані відповідачем грошові кошти, підстава набуття яких відпала, підлягають поверненню згідно з приписами статей 216, 1212 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від у справі № 904/5726/19 обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Згідно актів приймання-передачі електричної енергії, які долучені до матеріалів позовної заяви, ТОВ "ТРАНСГАЗПРОМ" поставлено 46,39 тис.м.куб. газу, відділ освіти перерахував відповідачу 286 064,31 грн. З огляду на вищевикладені обставини, ТОВ "ТРАНСГАЗПРОМ" мало отримати грошові кошти за поставлений газ у розмірі 206 528,28 грн.

Отже, відповідно до умов основного правочину та додаткових угод, якими внесено зміни до істотних умов договору, споживачем безпідставно надміру сплачено, а постачальником безпідставно збережено кошти на загальну суму 79 536,03 грн.

З огляду на виклад огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення з ТОВ "ТРАНСГАЗПРОМ" 79 536,03 грн. безпідставно набутих коштів.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача-1.

Керуючись ст. 86, 129, 231 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 16.10.2020 до Договору №22-GAS-2020 від 20.02.2020, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ» (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63; код ЄДРПОУ 41334204) та Відділом освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади (39541, Полтавська область, Карлівський район, селище Ланна, вулиця Шкільна, 4; код ЄДРПОУ 42371949).

3. Визнати недійсною додаткову угоду №4 від 27.11.2020 до Договору №22-GAS-2020 від 20.02.2020, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ» (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63; код ЄДРПОУ 41334204) та Відділом освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади (39541, Полтавська область, Карлівський район, селище Ланна, вулиця Шкільна, 4; код ЄДРПОУ 42371949).

4. Визнати недійсною додаткову угоду №6 від 18.12.2020 до Договору №22-GAS-2020 від 20.02.2020, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ» (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63; код ЄДРПОУ 41334204) та Відділом освіти, культури, молоді та спорту Ланнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади (39541, Полтавська область, Карлівський район, селище Ланна, вулиця Шкільна, 4; код ЄДРПОУ 42371949).

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСГАЗПРОМ"</a> (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63; код ЄДРПОУ 41334204) на користь Ланнівської сільської ради Полтавського району (39541, Полтавська область, Полтавський район, селище Ланна, вул.Миру, будинок 9; код ЄДРПОУ 21046584) надмірно сплачені грошові кошти в сумі 79 536 грн. (сімдесят дев`ять тисяч п`ятсот тридцять шість) 03 коп.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСГАЗПРОМ"</a> (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63; код ЄДРПОУ 41334204) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, місто Полтава, вулиця 1100 річчя, 7, №UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 12 122 (дванадцять тисяч сто двадцять дві ) грн. 04 коп.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складно та підписано: 09.10.2024.

СуддяЛітвінова М.Є.