Рішення

від 07.10.2024 по справі 910/6912/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2024Справа № 910/6912/24Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Укртак.юа

про визнання недійсним пункту Договору в частині включення ПДВ та стягнення безпідставно включеного ПДВ в розмірі 413 333,33 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Олексюк Т.С., в порядку самопредставництва;

від відповідача: Шеїна Н.О., в порядку самопредставництва;

від прокуратури: Стретович М.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртак.юа» про визнання недійсним пункту Договору в частині включення ПДВ та стягнення безпідставно включеного ПДВ в розмірі 413 333,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним включенням до ціни, зазначеної в п. 3.1 Договору, суми податку на додану вартість, чим порушено підпункт 1 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в зв`язку з чим, сплачені кошти у сумі 413 333,33 грн. є безпідставно набутими відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

20.06.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.

25.06.2024 представником прокуратури подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

01.07.2024 представником прокуратури подано відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 підготовче засідання призначено на 05.08.2024.

29.07.2024 представником відповідача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У судове засідання 05.08.2024 представники позивача та прокуратури з`явились, представник відповідача не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 16.09.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

06.09.2024 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

10.09.2024 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 16.09.2024 представники сторін з`явились.

За результатами розгляду клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, судом відмовлено в його задоволенні, оскільки не встановлено визначених ст. 50 ГПК України підстав для залучення третьої особи.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

02.10.2024 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 07.10.2024 представники сторін з`явились.

У судовому засіданні представники позивача та прокуратури позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 07.10.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За результатами проведення процедури закупівлі UA-2023-03-29-008649-а щодо закупівлі шоломів бойових балістичних ДСТУ 8835:2019 за кодом ДК 021:2015:35810000-5 Індивідуальне обмундирування, відповідний код за ДК 021:2015-35813000-6 Військові шоломи, між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради (далі замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртак.юа» (далі постачальник, відповідач) укладено Договір № 101/04-23 від 25.04.2023 (далі Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується у 2023 році поставити та передати у власність замовника товар Шолом бойовий балістичний ДСТУ 8835:2019 за кодом ДК 021:2015:35810000-5 - Індивідуальне обмундирування, відповідний код за ДК 021:2015 - 35813000-6 Військові шоломи (далі товар), в кількості та за цінами, які вказані в специфікації Додаток № 1 до Договору, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Постачальник повинен поставити замовнику товар, якість якого відповідає умовам, встановлених чинним законодавством України для цієї категорії товару. Технічні та якісні характеристики товару повинні відповідати діючим нормативним актам (державним стандартам/технічним умовам/нормам), які передбачають застосування заходів із захисту довкілля.

Постачальник зобов`язується засвідчити якість товару одним із товаросупровідних документів (сертифікатом відповідності, сертифікатом якості, декларацією виробника, протоколом досліджень, протоколом випробувань, протоколом аналізу, протоколом огляду товару, тощо), який передається разом з товаром.

Товар повинен бути новим, 2022-2023 року виготовлення, таким, що не перебував в експлуатації, з непорушеним терміном та умовами його зберігання (пункти 2.1-2.3 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна Договору становить 2 480 000,00 грн. з ПДВ, у т.ч. ПДВ 413 333,33 грн.

Згідно з п. 3.2 Договору ціна цього Договору включає: цін товару, всі податки, збори, обов`язкові платежі, що сплачуються або мають бути сплачені постачальником, усі інші витрати постачальника, пов`язані з пакуванням, маркуванням, доставкою, зборкою, завантаженням та розвантаженням товару на складі замовника, тощо.

У відповідності до п. 4.4 Договору підставою для проведення розрахунків є підписаний сторонами акт приймання-передачі, видаткова накладна та рахунок-фактура.

За умовами п. 4.5 Договору замовник проводить оплату за товар при наявності відповідних бюджетних асигнувань шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 робочих днів з дня фактичного постачання товару на адресу, визначену замовником, а у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за Договором здійснюється протягом 5 банківських днів з дати отримання замовником на свій рахунок відповідних бюджетних призначень.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до припинення або скасування воєнного стану в Україні, але не пізніше ніж по 31.12.2023 включно, а в частині розрахунків до повного виконання (п. 11.1 Договору).

Відповідно до п. 14.2 Договору умови Договору про закупівлю не відрізняються від змісту пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця закупівлі.

Істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

- зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

- погодження зміни ціни за одиницю товару в Договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення Договору про закупівлю або останнього внесення змін до Договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та повинна призвести до збільшення суми, визначеної в Договорі про закупівлю на момент його укладення;

- покращення якості предмета закупівлі, за умови, що таке покрашення не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі про закупівлю;

- продовження строку дії Договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в Договорі про закупівлю;

- погодження зміни ціни в Договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарі, робіт і послуг);

- зміни ціни в Договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку зі зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування;

- зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в Договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

- зміни умов у зв`язку із застосуванням положень ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

У зв`язку з необхідністю забезпечення потреб оборони під час дії правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях можуть бути змінені істотні умови Договору про закупівлю (після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі) замовником (у відповідності до Закону України «Про оборонні закупівлі»), а саме: обсяг закупівлі, сума Договору, строк дії Договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг.

Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Специфікацію до Договору, відповідно до якої поставці підлягає товар загальною вартістю 2 480 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 413 333,33 грн.

За результатами виконання Договору, сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень видаткову накладну № 331 від 03.07.2023 на суму 2 480 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 413 333,33 грн., поставлений за якою товар оплачено позивачем на суму 2 480 000,00 грн.

19 липня 2023 року за Актом приймання-передачі матеріальних цінностей, позивачем передано, а командиром добровольчого формування прийнято поставлений за Договором відповідачем товар на суму 2 480 000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що сторонами в Договорі було безпідставно включено до ціни товару податок на додану вартість, чим порушено пункт 32 підрозділу 2 розділу XХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, як наслідок завищено вартість товарів на суму 413 333,33 грн., що є підставою для визнання недійсним пункту Договору в частині включення ПДВ та як наслідок, для повернення безпідставно набутих відповідачем коштів.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що ані в Оголошенні про проведення Закупівлі, ані в Тендерній документації відкриті торги (з особливостями) «Шолом бойовий балістичний ДСТУ 8835:2019 за кодом ДК 021:2015: 35810000-5 Індивідуальне обмундирування, відповідний код за ДК 021:2015 35813000-6 Військові шоломи.», ані в Проекті Договору, ані в самому укладеному Договорі №101/04-23 від 25.04.2023 не було зазначено, що кінцевим отримувачем є добровольчі формування територіальних громад, в свою чергу посилання на "Програму заходів забезпечення обороноздатності" не є прямим підтвердженням зв`язку закупівлі з військовими потребами. Відповідач зазначає, що в Тендерній документації на вищевказану закупівлю в розділі «Оцінка тендерної пропозиції» закріплено, що єдиним критерієм оцінки та методика оцінки тендерних пропозицій із зазначенням питомої ваги кожного критерію є ціна, а отже виходячи з зазначеного замовник розумів та прийняв те, що ціна за товар в тендерній пропозиції буде вказана з ПДВ, якщо учасник платник ПДВ. Також відповідач зазначає, що предметом відкритих торгів з особливостями було «Шолом бойовий балістичний ДСТУ 8835:2019 за кодом ДК 021:2015: 35810000-5 Індивідуальне обмундирування, відповідний код за ДК 021:2015 35813000-6 Військові шоломи», однак ДСТУ 8835:2019 не є військовим стандартом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 вказаної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в п. 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

У даному випадку, подаючи позов до суду, прокурор послався на ч. 3-5 статті 53 ГПК України, ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та вказав на неналежне здійснення Виконавчим комітетом Вінницької області захисту інтересів територіальної громади.

Із матеріалів справи вбачається, що Вінницька обласна прокуратура звернулася до Виконавчого комітету Вінницької міської ради з повідомленням № 15/2-261ВИХ-24 від 08.05.2024 щодо необхідності вжиття заходів судового захисту інтересів територіальної громади з метою усунення виявлених порушень щодо безпідставно сплачених коштів у вигляді ПДВ у розмірі 413 333,33 грн., в тому числі, шляхом пред`явлення позовної заяви до суду, однак належних заходів для усунення зазначених порушень, позивачем вжито не було, натомість у відповіді на означене повідомлення позивач зазначив про вжиття всіх можливих заходів у разі надання Державною податковою службою України роз`яснень щодо безпідставності нарахування ПДВ.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 № 587/430/16-ц та від 15.10.2019 № 903/129/18, сам факт не звернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що прокурор дотримався порядку, визначеного статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради, а компетентний орган не здійснив належний захист державних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину. Згідно з частиною першою цієї статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно з частиною четвертою вказаної статті правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Відповідно до частини п`ятої наведеної статті вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Суд зазначає, що сторони уклали Договір за результатами проведення процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який встановлює правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Згідно з частиною першою статті 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» договори про закупівлю укладаються з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів України, а також з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 628, статті 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною другою статті 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Частинами першою, другою, третьою статті 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За приписами ч.ч. 1 та 3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення», вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціпи за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Податкового кодексу України, цей кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У підпункті 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 194.1.1 п. 194.1 ст. 194 ПК України податок на додану вартість становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на, додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктами 30.1-30.4, 30.9 ст. 30 ПК України унормовано, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Згідно пп. 1 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України, тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України спеціальних засобів індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори), що класифікуються у товарній підкатегорії 6506 10 80 00 згідно з УКТ ЗЕД, бронежилети, що класифікуються у товарній підкатегорії 6211 43 90 00 згідно з УКТ ЗЕД), виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, добровольчих формувань територіальних громад, утворених відповідно до законів України, інших суб`єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації; ниток та тканин (матеріалів), що класифікуються у товарних підкатегоріях 3920 10 89 90, 3920 61 00 00, 3921 90 60 00, 5402 11 00 00, 5407 10 00 00, 5603 14 10 00 та 6914 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, для виготовлення бронежилетів та шоломів;

Із зазначених вище положень Податкового кодексу України вбачається, що операції з постачання на митній території України товару - шоломів для забезпечення підрозділів територіальної оборони, які здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, відносяться до операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, дотримання всіх стандартів шоломів підтверджується протоколом випробування балістичних шоломів виробництва ТОВ «Укртак.юа» № 4267/2023, затвердженим 04.04.2023 ТОВ «Науково-інженерний центр випробування виробів на матеріалів захисту».

В свою чергу, Закон України «Про оборону України» встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Статтею 1 даного Закону визначено, що оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних,інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до ст. 15 Закон України «Про оборону України», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі оборонної роботи забезпечують, зокрема вирішення згідно із законодавством питань, пов`язаних з наданням частинам, установам, навчальним закладам Збройних Сил України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам службових приміщень і житлової площі, інших об`єктів, здійсненням контролю за їх використанням, наданням комунально- побутових та інших послуг; організацію виробництва і поставки військам підприємствами та організаціями, що належать до комунальної власності, замовленої продукції, енергетичних та інших ресурсів; сприяння у підтриманні відповідного режиму в прикордонній смузі та у контрольованих прикордонних районах; здійснення інших повноважень у галузі оборонної роботи, передбачених законами.

Зазначені положення кореспондуються зі ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Вказані норми законодавства свідчать про те, що позивач Виконавчий комітет Вінницької міської ради відноситься до суб`єктів, які забезпечують у межах відповідних видатків місцевих бюджетів фінансування заходів з оборони, у тому числі військових частин, у зв`язку із чим у період воєнного стану при придбанні шоломів користується пільгами щодо сплати ПДВ.

Положеннями п. 29 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» визначено, що товарами оборонного призначення є озброєння, військова та спеціальна техніка, зброя і боєприпаси, спеціальні комплектувальні вироби для їх виготовлення та експлуатації, матеріали та обладнання, спеціально призначені для їх розроблення, виготовлення або використання, спеціальні технічні засоби, технічні засоби розвідки, засоби технічного та криптографічного захисту інформації, засоби спеціального зв`язку, космічна техніка військового та подвійного призначення, засоби індивідуального захисту (бронежилети всіх класів захисту, протиударні, кулезахисні шоломи, комплекти протиударного захисту тощо), спеціальні засоби (кайданки, кийки, засоби, споряджені речовинами сльозогінної, світлошумової дії тощо), спеціальні (спеціалізовані) транспортні засоби; комп`ютерна, оптична, вимірювальна та інша техніка; спеціальний формений одяг, необхідний для виконання завдань правоохоронними органами, структурними підрозділами органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, військовими формуваннями з правоохоронними функціями, товари подвійного використання для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, розвитку обороноздатності держави та системи національної стійкості, а також будь-які інші товари, які закуповуються державними замовниками, визначеними згідно з пунктом 10 частини першої цієї статті, для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони.

Державним органом контролю у сфері оподаткування зазначено, що норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування звільнення від оподаткування податком на додану вартість, оскільки застосування встановленої діючим законодавством норми Закону є обов`язком, а не правом платника податку.

Отже, зважаючи на вищевикладені обставини, операція з постачання шоломів за Договором звільняється від оподаткування, що свідчить про безпідставне включення до ціни, зазначеної в п. 3.1 Договору, суми податку на додану вартість, чим порушено п.п. 1 п. 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, а сплачені кошти у сумі 413 333,33 грн. є безпідставно набутими Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртак.юа».

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.03.2018 по справі № 910/22319/16).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, приписи ст. 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Так, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).

Згідно правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.

Отже, оскільки включення суми ПДВ до вартості товару суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним у частині включення суми ПДВ до вартості товару.

Згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у п. 37 постанови від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України,

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, відповідач отримав від позивача суму ПДВ, попри те, що відповідний товар звільнений від оподаткування. Відтак, наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 413 333,33 грн. оскільки неповернення відповідачем позивачу зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

Таким чином, сторонами у п. 3.1 Договору безпідставно включено до ціни товару податок на додану вартість, чим порушено вимоги пп.1 п. 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, як наслідок в умовах воєнного стану завищено вартість товарів на суму 413 333,33 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 3.1 Договору № 101/04-23 від 25.04.2023, укладеного між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 59; ідентифікаційний код: 03084813) та Товариством з обмеженою відповідальністю Укртак.юа (01054, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 22/24; ідентифікаційний код: 44769530) в частині включення до ціни Договору суми ПДВ у розмірі 413 333,33 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Укртак.юа (01054, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 22/24; ідентифікаційний код: 44769530) на користь Виконавчого комітету Вінницької міської ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 59; ідентифікаційний код: 03084813) 413 333 (чотириста тринадцять тисяч триста тридцять три) грн. 33 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Укртак.юа (01054, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 22/24; ідентифікаційний код: 44769530) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33; ідентифікаційний код: 02909909) витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 228 (дев`ять тисяч двісті двадцять вісім) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 17.10.2024

Суддя О.А. Грєхова