Рішення

від 17.10.2024 по справі 910/8020/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.10.2024Справа № 910/8020/24

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Збаразької міської ради

до Приватного підприємства "Нафтоагросервіс"

про стягнення 17 878,93 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Збаразька міська рада (далі позивач, Рада) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Нафтоагросервіс" (далі відповідач, Підприємство) про стягнення 17 878,93 грн, з яких: 2 294,97 грн інфляційні втрати та 15 583,96 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем Договору № 254 про поставку товару від 02.10.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.06.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/8020/24 та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження 29.06.2024 в електронний кабінет системи Електронний суд, про що міститься в матеріалах справи повідомлення про доставку електронного листа, однак Підприємство не скористалася своїм правом на подання відзиву на позов.

Будь-яких інших заяв чи клопотань сторонами до суду не подано.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.10.2023 між Радою, як Замовником, та Підприємством, як Постачальником, укладено Договір № 254 про поставку товару, відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов`язувався поставити вугілля кам`яне, ДГ (13-100), ДСТУ 7146 та ДСТУ 3472, 1 тонна (далі -товар), який Замовник зобов`язувався прийняти і оплатити.

Згідно з пунктом 3.2. Договору строк поставки до 20 жовтня 2023 року.

Днем виконання Постачальником обов`язку з поставки товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній (пункт 3.5 Договору).

У пункті 4.1 Договору погоджено, що ціна Договору становить 87 327,40 грн, у т.ч. ПДВ 20 % - 13 887,90 грн згідно зі специфікацією (Додаток № 1).

Строк дії Договору згідно з пунктом 9.1. Договору тривав до 31.12.2023, а в частині розрахунків до їх повного здійснення.

Оскільки Підприємство в передбачений Договором строк поставку товару не здійснило, Рада зверталася до останнього з листами № 03-2488/2.6 від 03.11.2023 та № 35/03-04 від 05.01.2024 щодо сплати штрафних санкцій. Дані листи відповідно до копій рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення отримані Підприємством 14.11.2023 та 16.01.2024 відповідно.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Норми вказаної статті кореспондуються із приписами статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом наведених вище положень законодавства в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Близька за змістом правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Умови відповідальності сторін за Договором визначені в розділі 6 вказаного правочину.

Відповідно до пункту 6.1 Договору в разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України.

Згідно з пунктом 6.2 Договору в разі невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором винна сторона, що встановлюється за згодою сторін або за рішенням суду, повинна відшкодувати іншій стороні на її вимогу спричинені таким невиконанням або неналежним виконанням збитки в повному обсязі.

У пункті 6.3 Договору зазначено, що у випадках, не передбачених Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Таким чином, сторонами в Договорі не передбачено умови щодо нарахування пені за порушення Підприємством зобов`язання з поставки товару.

При цьому, такий вид забезпечення виконання зобов`язання законом до спірних правовідносин також не визначений.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з Підприємства пені в сумі 15 583,96 грн, що розрахована Радою на суму непоставленого товару в розмірі 87 327,00 грн за період з 20.10.2023 до 22.05.2024.

Крім того, Радою заявлено до стягнення нараховані інфляційні втрати в розмірі 2 294,97 грн на суму непоставленого товару в розмірі 87 327,00 грн за період листопад 2023 року січень 2024 року.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Відтак, за змістом вказаної правової норми, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Натомість, за змістом позовних вимог Рада просить стягнути нараховані інфляційні втрати на вартість визначеного в Договорі товару, що підлягав поставці Підприємством, що свідчить про кваліфікацію даного зобов`язання як негрошового.

Отже, виходячи з аналізу статті 625 ЦК України, остання може бути застосована лише щодо будь-якого грошового зобов`язання, а саме договірного зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України) чи недоговірного (деліктного) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

При цьому, матеріали справи не містять доказів перерахування Радою на користь Підприємства грошової суми в розмірі 87 327,00 грн, що слугувало би підставою для визначення відповідного зобов`язання як грошового.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з Підприємства інфляційних втрат у розмірі 2 294,97 грн задоволенню не підлягають.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом положень статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що вимоги Збаразької міської ради не підлягають задоволенню.

За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Збаразької міської ради до Приватного підприємства "Нафтоагросервіс" про стягнення 17 878,93 грн відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯВІКТОРІЯ ДЖАРТИ