Рішення

від 17.10.2024 по справі 916/2000/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2000/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО АРЕНА" (код ЄДРПОУ 40724098, 18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд.144/1)

до відповідача: Фермерського господарства "РІДНИЙ КРАЙ-1" (код ЄДРПОУ 41011108, 66502, Одеська обл., Любашівський р-н, смт Любашівка, вул. 8-го Березня, 33)

про стягнення 93962,58 грн.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО АРЕНА" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Фермерського господарства "РІДНИЙ КРАЙ-1" про стягнення 93962,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем Договору поставки №1193-К від 28.02.2020.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.05.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, запропоновано сторонам надати заяви по суті справи.

Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.05.2024 була доставлена відповідачу до його електронного кабінету 27.05.2024 о 19:25.

За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.

Відзив на позовну заяву, заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 28.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО АРЕНА" (далі - постачальник) та Фермерським господарством "РІДНИЙ КРАЙ-1" (далі - покупець) було укладено Договір поставки №1193-К.

Пунктами 1.1 та 1.2 договору передбачено, що за цим договором - постачальник зобов`язався передавати (постачати) у зумовлені строки (строк) покупцеві товар (насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин, добрива, мінеральні добрива) у кількості, асортименті та по цінах, згідно з накладними (додатками, специфікаціями), що є невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язався прийняти вказані товари та своєчасно сплатити за них певну грошову суму на умовах цього договору. Вартість даного договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії даного договору. Ціна товару та загальна вартість договору визначається згідно з видатковими накладними (додатками, специфікаціями), які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно із пунктами 2.1, 2.2 договору, покупець оплачує поставлені постачальником товари за цінами, зазначеними у специфікаціях та видаткових накладних, що є невід`ємними частинами цього договору. Ціни, вказані в накладних, включають вартість відвантаження, пакування, маркування. Сторони можуть визначити та зафіксувати в Специфікації грошовий еквівалент ціни товару в іноземній валюті - доларах США або у ЄВРО. Вид та комерційний курс іноземної валюти вказується в Специфікаціях до договору.

За умовами п. 2.4 договору, строк оплати товару визначається у відповідній специфікації.

Відповідно до п. 2.8. договору, оплата по даному договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в гривнях в порядку, визначеному у специфікаціях до даного договору. Датою оплати вважається дата зарахування відповідної суми коштів на поточний рахунок постачальника.

За умовами п. 3.1. договору, поставка товару за даним договором може здійснюватися окремими частинами - партіями. Покупець зобов`язаний надати постачальнику при поставці товару довіреність на отримання відповідної партії товару.

Відповідно до пунктів 3.4. та 3.6. договору, приймання товару покупцем за кількістю підтверджується належним чином оформленою видатковою накладною. Товар вважається переданим покупцю при підписанні видаткової a6o товарно-транспортної накладної покупцем про отримання товару.

За умовами до п. 7.2. договору, порушенням зобов`язання, взятого на себе стороною даного договору, є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, порядком та умовами його виконання, встановленими даним договором, а також чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 7.5. та 7.6, сторони за цим договором дійшли взаємної згоди, що строк позовної давності за цим договором, в тому числі до вимог щодо нарахування та стягнення вcix штрафних санкцій (штраф, пеня, неустойка), згідно зі ст. 259 Цивільного кодексу України збільшити до 5 (п`яти) років. Сторони вирішили, що до вимог про нарахування та стягнення вcix штрафних санкцій (в тому числі штраф, пеня, неустойка) за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, який передбачений ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, Кредитор за грошовим зобов`язанням, що порушене, може звернутись до суду з вимогою про стягнення вcix штрафних санкцій (в тому числі штраф, пеня, неустойка) за цим договором в межах строку, визначеного сторонами в п. 7.5. цього договору, тобто до 5 (п`яти) років.

За умовами пункту 7.7 договору, з дня, коли товар повинен бути оплачений покупцем, постачальник має право вимагати від покупця, а покупець повинен сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами, до дня повної оплати товару, понад неустойки i збитки (ст. 536, п. 3 ст. 692 ЦК України).

В п.7.8 договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40%.

Пунктами 7.9.-7.10 договору передбачено, що у разі прострочення оплати за отриманий товар та невиконання обов`язку, що передбачений в п.2.1. та в п.2.8., покупець сплачує постачальнику неустойку, понад збитки, у розмірі 0,5 % від загальної ціни товару (тобто ціни товару за всіма видатковими накладними, підписаними сторонами або їх представниками, сума зобов`язання незалежно від ступеня виконання) за кожен день, незалежно від провини (п.4 ст.231 ГК України). Якщо покупець прострочить сплату за товар, то окрім неустойки та інших санкцій, передбачених цим договором, він також сплачує постачальнику штраф у розмірі 40% (сорок) відсотків від вартості несплаченого a6o несвоєчасно сплаченого товару.

Згідно з п.10.1., договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та його скріплення печатками сторін i діє до 31 грудня 2020 року та у будь-якому випадку до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п.10.3., зміни в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляються додатковою письмовою угодою до цього договору.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.

11.03.2020 між сторонами було підписано Специфікацію №1 до договору поставки №1193-К від 28.02.2020, за умовами п.1 якої постачальник зобов`язався продати та відвантажити, а покупець - оплатити та прийняти на умовах, передбачених вищезгаданим договором, наступний товар: аміачна селітра вартістю 125500,00 грн. без ПДВ (всього з ПДВ 150600,00 грн.).

Відповідно до п.2 Специфікації, загальна вартість товару за цією специфікацією складає: 150600,00 грн., у т.ч. ПДВ: 25100,00 грн.

За умовами п.4.1-4.2. Специфікації, оплата товару здійснюється у строк до 12.03.2020 в сумі 30120,00 грн., до 01.08.2020 в сумі 120400,00 грн.

Згідно з п.5. Специфікації, постачальник зобов`язаний поставити товар покупцю в строк до 13.03.2020, але лише після надходження коштів за товар на рахунок постачальника, якщо до дати поставки товару в п.4.1. цієї специфікації передбачений платіж, в такому разі поставка товару відбудеться не раніше ніж через день після надходження таких коштів. Датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної.

01.08.2020 між сторонами було укладено Додаток №2 до Договору поставки № 1193-К від 28.02.2020, відповідно до якого сторони дійшли згоди доповнити розділ 7 "Відповідальність сторін" Договору поставки № 1193-К наступними пунктами:

- 7.13. У разі порушення термінів (строків) оплати, передбачених цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення платежу від суми боргу у розмірі - 24 % (двадцять чотири відсотки) пені.

- 7.14. Сплата пені, визначена даним розділом, не звільняє сторони від обов`язків виконання договірних зобов`язань та проведення остаточних розрахунків.

- 7.15 Пеня - передбачена даним договором, застосовується стороною до відповідальної сторони на підставі рахунка на оплату неустойки.

Цією ж додатковою угодою було виключено пункт 7.8 Договору №1193-К.

Додаткова угода підписана уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.

Позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 150600,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 03.04.2020 № 2117.

Згідно з інформацією, наданою АТ "Креді Агріколь Банк" з 01.01.2020 по 15.12.2022, відповідачем перераховано позивачу оплату за товар у розмірі 150600,00 грн. (з призначенням платежу "Оплата по договору №1193-К від 28.02.2020 за ЗЗР/добрива у т.ч. ПДВ 25100 грн.") лише 04.08.2021.

14.02.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій зазначив, що в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки оплата відповідачем була здійснена з простроченням лише 04.08.2021 та вимагав у строк до 21.02.2022 сплатити штрафні санкції у розмірі 60240,00 грн. та пеню у розмірі 36144,00 грн.

Разом з тим, претензія залишена відповідачем без належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу частин першої, четвертої статті 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.6, ч.ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до п.1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару засовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі договору виникли зобов`язальні правовідносини, згідно яких позивач зобов`язався передавати (постачати) у зумовлені строки (строк) покупцеві товар у кількості, асортименті і по цінах, згідно з накладними (додатками, специфікаціями), а покупець зобов`язався прийняти вказані товари і своєчасно сплатити за них певну грошову суму на умовах цього договору.

При цьому, відповідач свої зобов`язання виконав не своєчасно, в порушення обумовлених в договорі строків оплати сплатив за поставлений позивачем товар 04.08.2021.

За неналежне виконання відповідачем умов договору позивач нарахував та заявив до стягнення 60240,00 грн. штрафу, 39026,54 грн. пені, 15909,50 грн. інфляційних втрат.

Так, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст.199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд перевірив розрахунки заявлених до стягнення 60240,00 грн. штрафу та 15909,50 грн. інфляційних нарахувань та зазначає, що останні здійснено арифметично вірно, отже вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному розмірі.

Щодо стягнення з відповідача 39026,54 грн. пені.

Відповідно до п. 7.13. договору (в редакції Додатку № 2 від 01.08.2020 до договору), у разі порушення термінів (строків) оплати, передбачених цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення платежу від суми боргу у розмірі - 24 % пені. Сума пені обраховується за формулою: СВ = (СК х k x n) : (Т х 100%), де СВ - сума пені, СК - сума заборгованості, k - річна відсоткова ставка, n - кількість днів нарахування, Т- кількість днів у році.

Разом з тим, суд констатує, що фактично визначена сторонами в договорі пеня за своєю природою є відсотками річних, які, відповідно до положень ст.625 ЦК України, нараховані у розмірі, погодженому сторонами у договорі (в редакції Додатку № 2 від 01.08.2020 до договору).

Суд перевірив розрахунок заявленої до стягнення пені (відсотків річних) в розмірі 39026,54 грн. та зазначає, що останній здійснено арифметично вірно.

Отже, вимоги позивача є обґрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову судовий збір, в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1.Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Фермерського господарства "РІДНИЙ КРАЙ-1" (код ЄДРПОУ 41011108, 66502, Одеська обл., Любашівський р-н, смт Любашівка, вул. 8-го Березня, 33) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО АРЕНА" (код ЄДРПОУ 40724098, 18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд.144/1) - 60240 (шістдесят тисяч двісті сорок) грн. 00 коп. штрафу, 15909 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`ять) грн. 50 коп. інфляційних нарахувань, 39026 (тридцять дев`ять тисяч двадцять шість) грн. 54 коп. пені, 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 17 жовтня 2024 р.