Рішення

від 17.10.2024 по справі 916/2477/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2477/24Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 до відповідача: Фізичної особи-підприємця Персистого Костянтина Сергійовича про стягнення 176295,31 грн заборгованості,

зазначає наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 (надалі ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4, Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Персистого Костянтина Сергійовича (надалі ФОП Персистий К.С., Відповідач) 176295,31 грн заборгованості, з яких 29283,64 грн основного боргу, 146418,20 грн пені, 352,78 грн інфляційних нарахувань, 240,69 грн 3% річних, у зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе за укладеним 01.03.2022 р. договором поставки № 01032023 зобов`язань в частині своєчасної та остаточної оплати вартості отриманого товару. При цьому заявником зазначено про часткові оплати відповідачем 09.05.2023 р. у розмірі 2000,00 грн, 10.07.2023 р. у розмірі 3000,00 грн.

Додатково ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 зазначає про досягнення домовленостей стосовно поступової сплати заборгованості, а період нарахування штрафних санкцій не буде перевищувати 150 днів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 03.06.2024 р. позовній заяві ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/2477/24 та визначено суддю Гута С.Ф. для її подальшого розгляду.

Розпорядженням Верховного Суду від 18.03.2022 р. № 11/0/9-22 відповідно до частини 7 статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів, враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області на Господарський суд Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 р. позовну заяву ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 залишено без руху та запропоновано усунути встановлені судом недоліки позовної заяви.

21.06.2024 р. ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 на виконанням приписів ухвали про залишення позовної заяви без руху представлено відповідні докази.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.06.2024 р. прийнято позовну заяву ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2477/24, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено строк для подачі заяв по суті справи та роз`яснення сторонам про право звернення із клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 27.06.2024 р. до електронного кабінету ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 доставлено ухвалу про відкриття провадження у справі.

З метою додаткового повідомлення ФОП Персистого К.С. про судове провадження господарським судом розміщено оголошення на офіційному сайті судової влади України, а також надіслано ухвалу про відкриття провадження на адреси електронної пошти, зазначені Позивачем у позовній заяві.

Надіслана ФОП Персистому К.С. зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу ухвала про відкриття провадження у справі повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата.

Після надходження 26.07.2024 р. заяви ФОП Персистого К.С. про ознайомлення із матеріалами справи, останньому надіслано позовні матеріали на зазначену адресу електронної пошти.

05.08.2024 р. судом отримано відзив ФОП Персистого К.С. на позовну заяву, в якому зазначає про здійсненні оплати вартості отриманого товару, які не були враховані ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 при визначенні суми позову, а саме 11.10.2023 р. сплачено 2000,00 грн, 31.01.2024 р. 4000,00 грн, 13.06.2024 р. 5000,00 грн, 28.06.2024 р. 10000,00 грн та 9000,00 грн. Зазначає, що несвоєчасне виконання зобов`язання зумовленою війною та введеним воєнним станом. Просить суд врахувати, що заявлені до стягнення штрафні санкції є неспіврозмірними з сумою основного боргу, у зв`язку із чим просить суд зменшити розмір неустойки.

Приписам частини 13 статті 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно із приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України, Проніна проти України), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності сторін перед законом та судом, враховуючи місцезнаходження Відповідача у місті Херсоні, розгляд справи здійснено господарським судом в межах розумного строку з метою надання можливості сторонам у справі реалізувати наявні процесуальні права шляхом подачі як заяв по суті справи, так і письмових пояснень.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Жодна із сторін в процесі розгляду справи не зверталась із клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні із повідомленням сторін.

Дослідивши надані докази, суд встановив:

01 березня 2023 р. між ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 (Постачальник) та ФОП Персистим К.С. (Покупець) укладено договір поставки № 01032023 (Договір), за умовами пункту 1.1. якого предмет Договору: хліб, хлібобулочні, кондитерські вироби та інші продукти харчування (Товар) в асортименті та кількості згідно наявного асортименту Постачальника та замовлень Покупця.

Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця Товар разом з товаросупровідною документацією, відповідно до замовлень Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар у відповідності з умовами даного Договору. Постачальник зобов`язується поставляти Покупцю Товари відповідно до отриманого від нього Замовлення, за цінами та в асортименті, зазначеними у накладних, що є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 1.2).

Постачальник поставляє Покупцю Товар за цінами вказаними в товарно-транспортних накладних, які з моменту їх підписання є невід`ємною частиною даного Договору (пункт 3.1).

Ціни на товар можуть змінюватись без складання додаткової угоди до Даного Договору в односторонньому порядку Постачальником. Постачальник попереджає Покупця про зміну ціни за 3 календарні дні (усно або письмово). У випадку незгоди Покупця із зміною ціни на товар, даний Договір вважається розірваним з моменту введення в дію нових цін. В такому випадку Постачальник звільняється від будь-якої відповідальності за дострокове розірвання даного Договору (пункт 3.2).

Загальна сума договору складає вартість отриманого по ньому Товару з урахуванням інших платежів, передбачених даним Договором (пункт 3.3).

Розрахунки здійснюються Покупцем в безготівковому порядку на умовах відтермінування платежу 14 (чотирнадцять) календарних днів з дня поставки товару (пункт 4.1).

Сторони дійшли згоди, що оплата кожної поставленої партії Товару здійснюється відповідно до накладних та з дотриманням черговості оплати отриманої партії Товару, а саме, кошти, що надходять від Покупця (за виключенням вимог П. 9.4. даного Договору) є оплатою за отриману 1, 2, 3, 4 і т д. партію Товару та зараховуються Постачальником з дотриманням зазначеної черговості, незалежно від даних, зазначених в платіжних документах Покупця (відповідно методу «ФІФО») (пункт 4.3).

Покупець вказує у платіжному дорученні суму за товар та інші послуги, які йому надаються, а також суму ПДВ окремим рядком в порядку встановленому НБУ та ДПА України (пункт 4.5).

Поставка Товару здійснюється узгодженими партіями на підставі заявок Покупця (пункт 5.1).

Право власності, ризики випадкової загибелі, псування і пошкодження Товару переходять до Покупця у момент підписання Сторонами товарно-транспортної накладної, яка засвідчує момент приймання Товарів Покупцем в місці поставки (пункт 5.3).

Поставка Товару проводить за адресою: м. Херсон, вул. …. (пункт 6.1).

Поставка Товару здійснюється транспортом Постачальника (пункт 7.1)

За порушення умов Договору, винна Сторона зобов`язана відшкодувати іншій Стороні заподіяні збитки, що виникли внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань по даному Договору (пункт 9.1).

За несвоєчасну оплату Товару та інших платежів, передбачених даним Договором, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу та 3% річних від суми заборгованості (пункт 9.2).

Термін дії договору встановлюється з 1 грудня 2022 року по 31 грудня 2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами (пункт 10.1).

Сторони встановили строк позовної давності по майновим спорам з приводу стягнення заборгованості за отриманий Товар з урахуванням індексу інфляції, річних відсотків, нарахування пені та штрафних санкцій за п.8.1., п.9.2 , п.9.3. даного Договору в десять років (пункт 11.2).

Умови даного Договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документу (пункт 14.4).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печаткою ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4.

Відповідно до товарно-транспортної накладної від 21.03.2023 р. № ОД000234277 ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 як Постачальником передано ФОП Персистому К.С. як Платнику Товар загальною вартістю 34283,64 грн з ПДВ.

Відповідно до представлених ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 платіжних інструкцій ФОП Персистим К.С. перераховано 09.05.2023 р. 2000,00 грн та 10.07.2023 р. 3000,00 грн.

Відповідно до представлених ФОП Персистим К.С. платіжних інструкцій 13.06.2024 р. перераховано ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 5000,00 грн, 28.06.2024 р. 10000,00 грн, 09.07.2024 р. 9000,00 грн із призначенням платежу «погашення заборгованості за 2023 рік», а відповідно ж до банківських квитанцій 11.10.2023 р. 2000,00 грн та 31.01.2024 р. 4000,00 грн.

Дослідивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Приписами статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частинами 1 та 2 статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Частиною 2 статті 266 ГК України передбачено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 2 статті 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В свою чергу частини 1-3 статті 692 ЦК України передбачають, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий Договір поставки № 01032023 від 01.03.2023 р.

Враховуючи зміст заяв по суті справи, господарський суд доходить до висновку, що ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 доведено виконання взятих на себе за укладеним Договором як Постачальником зобов`язань та передачу ФОП Персистому К.С. як Покупцю Товару загальною вартістю 34283,84 грн, проти чого останній не заперечує та не ставить під сумнів представлені до матеріалів справи докази господарських взаємовідносин.

ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 заявлено до стягнення 29283,64 грн основного боргу посилаючись на відсутність своєчасної та остаточної оплати вартості отриманого товару, представляючи при цьому досліджені в описовій частині платіжні інструкції від 09.05.2023 р. та 10.07.2023 р., за якими ФОП Персистим К.С. перераховано у сукупному розмірі 5000,00 грн.

В свою чергу, разом із відзивом ФОП Персистим К.С. представлено платіжні інструкції разом із банківськими квитанціями, за якими перераховано ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 30000,00 грн (2000,00 + 4000,00 + 5000,00 + 10000,00 + 9000,00 грн) із призначенням платежу «погашення заборгованості за 2023 рік».

Ані ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4, ані ФОП Персистим К.С. не представлено до матеріалів справи документів в підтвердження існування інших господарських взаємовідносин, окрім Договору поставки № 01032023 від 01.03.2023 р. разом із складеною в процесі його виконання товарно-транспортною накладною від 21.03.2023 р. № ОД000234277.

Відтак, господарський суд спираючись на представлені до матеріалів справи докази вважає, що в даному ФОП Персистим К.С. доведено виконання взятих на себе зобов`язань із оплати вартості отриманого Товару, проте із порушенням встановлених Договором строків оплати.

Враховуючи надані докази здійснених оплат, господарський суд вважає, що в даному випадку наявні підстави для закриття провадження у справі в частині стягнення 29283,64 грн основного боргу на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Окрім заявлених до стягнення 29283,64 грн основного боргу, ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 просить стягнути з ФОП Персистого К.С. 146418,20 грн пені, 352,78 грн інфляційних нарахувань, 240,69 грн 3% річних, у зв`язку із відсутністю своєчасної та остаточної оплати вартості отриманого Товару.

Частиною 3 статті 14 ЦК України встановлено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частинами 1 та 2 статті 614 ЦК вбачається, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до положень абзацу 1 частини 1 статті 617 ЦК та статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Приписами статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3).

Поряд із цим, умовами пункту 9.2 укладеного між сторонами Договору, передбачено, що за несвоєчасну оплату Товару та інших платежів, передбачених даним Договором, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу та 3% річних від суми заборгованості.

Законодавцем у статті 3 ЦК України наведено передів загальних засад цивільного законодавства, до яких належить свобода договору разом із справедливістю, добросовісністю та розумністю.

До загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, належать справедливість, добросовісність, розумність, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці засади регулюють конкретні правовідносини так, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, дбаючи водночас про права й інтереси інших учасників, зокрема передбачаючи можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших учасників (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 р. у справі № 917/1338/18).

За змістом частини 3 статті 6 ЦК України сторони договору на власний розсуд можуть урегулювати в договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства, та не можуть відступати від імперативних його положень (правова позиція викладна у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 р. у справі № 149/1499/18).

Як визначено у частині 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умови укладеного між сторонами у справі Договору не містять окремого пункту, який передбачає нарахування штрафних санкцій у строк понад 6 місяців, відтак в даному випадку господарський суд керується імперативними положеннями цивільного законодавства, викладеними у частині 6 статті 232 ГК України.

Пункт 11.2 укладеного Договору передбачає збільшення строку позовної давності, що передбачено приписами статті 259 ЦК України, у той же час, збільшення строку позовної давності не передбачає збільшення строку нарахування штрафних санкції.

В свою чергу, імперативні положення статті 654 ЦК України передбачають, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Сторонами ж в укладеному Договорі конкретизовано, що його умови підлягають зміні після взаємного погодження з обов`язковим складанням письмового документа (пункт 14.4).

В процесі розгляду справи Позивачем не представлено до матеріалів справи обопільно погодженого документу, який би передбачав досягнення між сторонами домовленостей стосовно поступової оплати заборгованості, та того, що період нарахування штрафних санкцій не буде перевищувати 150 днів, а відтак господарський суд керується положеннями законодавства України та умовами укладеного між сторонами Договору.

Разом з цим частина 2 статті 625 ЦК визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 р. у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 р. у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 р. у справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 р. у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 р. у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 р. у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 р. у справі № 920/792/18.

Нарахування, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 р. у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 р. у справі № 920/505/22.

Ознайомившись із представленими ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 розрахунками пені, 3% річних та інфляційних нарахувань протягом 01.01.2024 р. 10.04.2024 р. на суму заборгованості 29283,64 грн, суд не погоджується із ними та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до товарно-транспортної накладної Відповідачем отримано Товар 21.03.2023 р., а відтак, враховуючи пункт 4.1 Договору, оплата мала бути здійсненна до 04.04.2023 р. включно, що в контексті імперативних приписів частини 6 статті 232 ГК України свідчить про наявність у ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 права нараховувати штрафні санкції (неустойку) протягом шестимісячного строку, тобто до 03.10.2023 р., а відтак в господарського суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, нарахованої поза періодом, імперативно визначеним частиною 6 статті 232 ГК України.

При цьому, господарський суд, здійснивши власне перерахування за допомогою Інформаційно-правової системи "Прецедент" в межах заявлених Позивачем строків та сум, вважає наявними правовими підстави для стягнення з ФОП Персистого К.С. на користь ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 202,59 грн 3% річних та 295,75 грн інфляційних нарахувань, з яких 67,09 грн 3% річних та 109,13 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на 27283,64 грн за період з 01.01.2024 р. по 30.01.2024 р. (34283,64 грн (2000,00 грн+ 3000,00 грн + 2000,00 грн здійснених оплат до 01.01.2024 р.) = 27283,64 грн); 135,50 грн 3% річних та 186,62 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на 23283,64 грн за період з 31.01.2024 р. по 10.04.2024 р.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Враховуючи викладене, господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених ТОВ ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 позовних вимог та стягнення з ФОП Персистого К.С. 202,59 грн 3% річних та 295,75 грн інфляційних нарахувань, відповідно у задоволенні решти заявлених вимог суд відмовляє.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, оскільки приписами Закону України Про судовий збір встановлено мінімальний розмір судового збору, який підлягає справленню при зверненні із позовом, на переконання господарського суду, розмір судового збору, який покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, не може бути меншим аніж мінімальний розмір судового збору.

Решта сплаченого судового збору підлягає поверненню платнику після звернення із відповідним клопотанням.

Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,231,232,233,237,238,240,241

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Провадження у справі № 916/2477/24 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Персистого Костянтина Сергійовича 29283,64 грн основного боргу закрити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 до відповідача: Фізичної особи-підприємця Персистого Костянтина Сергійовича про стягнення 147011,67 грн заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Персистого Костянтина Сергійовича ( АДРЕСА_1 , Email: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №4 (65078, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, буд., 14, к. № 1, Код ЄДРПОУ 43370789) 202/двісті дві/грн 59 коп. 3% річних, 295/двісті дев`яносто п`ять/грн 75 коп. інфляційних нарахувань та 3028/три тисячі двадцять вісім/грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволені решти заявлених вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст складено 17 жовтня 2024 р.

Суддя С.Ф. Гут