Рішення

від 07.10.2024 по справі 916/1387/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1387/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. Косовська, 2Д; код ЄДРПОУ 25830211)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕАН» (65117, Одеська обл., м. Одеса, вул. Затонського (Давида Ойстраха), буд. 18, кв. 49; код ЄДРПОУ 32184188)

про стягнення 2 581 827,31 грн;

представники сторін:

від позивача Джига В.І.,

від відповідача Кравченко О.М.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальна установа «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕАН» про стягнення 2 581 827,31 грн заборгованості за Договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд від 11.08.2011.

В обґрунтування позову посилається на укладення з відповідачем Договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд від 11.08.2011, узгодження додатками до вказаного Договору переліку рекламних засобів, їх кількості, місць розташування, а також бухгалтерського розрахунку плати за право користування місцями для розташування рекламних засобів. Вказує про визначення пунктом 5.2. Договору терміну внесення плати (щомісячно, не пізніше 27-го числа місяця, за який вноситься плата) та водночас про неналежне виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання зі своєчасного та в повному обсязі внесення коштів за Договором, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість за користування місцями для розташування рекламних засобів у розмірі 1 717 140,59 грн. За порушення відповідачем строку виконання зобов`язання зі своєчасної сплати заборгованості позивач в порядку 6.2. Договору нарахував та заявив до стягнення у цій справі пеню у розмірі 864 686,72 грн.

Ухвалою від 03.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1387/24, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.05.2024, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив.

16.04.2024 представник відповідача подав до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а 29.04.2024 про відкладення підготовчого судового засідання.

30.04.2024 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, яке судом задоволено та подані докази приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 01.05.2024 судом відкладено підготовче судове засідання на 03.06.2024.

03.05.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить позовну заяву Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради про стягнення 2 581 827,31 грн задовольнити частково, надавши можливість виконання основного зобов`язання з відстрочкою оплати боргу на один рік з моменту набрання рішенням суду законної сили, відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 864 686,72 грн пені, та водночас застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшивши розмір пені на 95%, тобто до 43 234,33 грн.

У відзиві відповідач покликається, зокрема, на те, що після початку військової агресії РФ проти України (що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні? і продовженого по теперішній час) товариство терміново припинило свою комерційну діяльність з використання рекламних засобів комунальної власності, при цьому працівники підприємства виїхали з території Одеської області як і клієнти, що користувалися послугами ТОВ «СЕАН». Також відповідач вказує, що в перше півріччя військової агресії місто Одесу залишила більшість населення, бізнесу та працівників органів влади. Зазначає, що не мав можливості проводити господарську діяльність, про що попереджав позивача, посилаючись на п.п. 7.1.-7.4. договору (розділ 7 «Форс-мажор»). Наголошує, що господарська діяльність ТОВ «СЕАН» в період дії воєнного стану є неприбутковою, а стягнення боргу, без розстрочення або відстрочення, «вб`є» підприємство. Стягнення пені у заявленому розмірі, на переконання відповідача, призведе до закриття бізнесу.

10.05.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив, де наполягає на правомірності нарахування пені, заперечує проти зменшення її розміру, а також проти надання відповідачу відстрочки виконання рішення.

30.05.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи фінансово-господарської діяльності за Договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд від 11.08.2011 із вирішенням питання: чи підтверджується документально розмір основного боргу та пені щодо боргу ТОВ «СЕАН» на підставі розрахунків КУ «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради в розмірі 2 581 827,31 грн (основний борг в сумі 1717140,49 грн та пеня в сумі 864686,72 грн)? Якщо ні, то який розмір основного боргу та пені повинно сплатити ТОВ «СЕАН» на користь КУ «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради за Договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд від 11.08.2011? Проведення експертизи відповідач просив доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

03.06.2024 від позивача надійшли письмові заперечення проти клопотання відповідача про призначення експертизи.

Протокольною ухвалою від 03.06.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 08.07.2024.

20.06.2024 позивачем подано до суду клопотання про поновлення строку на подачу доказів та приєднання до матеріалів справи витягу інформації про надходження коштів від ТОВ «СЕАН» (виписки по рахункам з січня 2020 р.).

Підготовче судове засідання, призначене на 08.07.2024, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 08.07.2024 повідомлено сторін про те, що підготовче судове засідання призначено на 22.07.2024.

18.07.2024 від позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача, в якій він також просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

22.07.2024 судове засідання відкладено на 21.08.2024.

Протокольною ухвалою від 21.08.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи, оскільки відповідач не обґрунтував, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Протокольною ухвалою від 21.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.2024.

04.09.2024 позивач подав до суду додаткові письмові пояснення по справі щодо розрахунку пені.

У судовому засіданні, яке відбулось 07.10.2024, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Представник відповідача просив зменшити розмір пені на 95%.

07.10.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

11.08.2011 між Комунальною установою «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради (попередня назва Комунальне підприємство «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради) (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕАН» (користувач) укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд відповідно до п. 2.1 якого підприємство надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Згідно з п. 2.2 договору місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору.

В п. 2.3 договору сторони погодили, що користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Підпунктом 4.2.4. п. 4.2. договору передбачено обов`язок користувача своєчасно та у повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

Відповідно до п. 5.1 договору (з урахуванням додаткової угоди від 01.08.2019 до договору) плата за цим договором визначається на підставі пункту 14.6. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі в новій редакції.

Користувач вносить плату за цим договором щомісячно, не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок підприємства (п. 5.2. договору).

У випадку розповсюдження користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плат за користування таким місцем не нараховується (п. 5.3. договору).

В п. 6.2. договору сторони передбачили, що у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно з п. 6.4. договору нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

В п. 7.1 договору сторони погодили, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі сторін), що роблять неможливим виконання сторонами передбачених даним договором зобов`язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин.

Обставинами непереборної сили вважаються: війна чи воєнні дії, повстання, мобілізація, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, епідемії, пожежі, вибухи, дорожні та природні катастрофи, а також інші події, котрі визнані такими компетентними державними органами (п. 7.2 договору).

Відповідно до п. 7.3 договору сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за договором в силу причин, зазначених п.п. 7.1 цього договору, протягом 20 (двадцяти) діб інформує іншу сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом.

У випадку, якщо дія зазначених обставин триває більше 2 (двох) календарних місяців, кожна зі сторін має право на розірвання даного договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона сповістить про це іншу сторону не пізніше, ніж за 20 (двадцять) днів до розірвання (п. 7.4 договору).

Згідно з п. п. 8.1., 8.3. договору останній набирає чинності з моменту його укладання, укладений з 11.08.2011 по 10.08.2016, продовжений з 11.08.2016 по 03.01.2019 та з 04.01.2019 по 03.01.2024.

На підставі п. 29 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 та п. 11 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених в новій редакції рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 № 434 (зі змінами та доповненнями), термін дії договору № 18/1-рд від 11.08.2011 продовжено з 04.01.2024 по 20.11.2025.

В п. 9.4 договору зазначено, що усі зміни, доповнення та додатки до цього договору мають однакову з ним юридичну силу, якщо вони підписані сторонами або їхніми уповноваженими представниками, і є невід`ємною частиною договору.

Додатковою угодою № 7 від 01.11.2022 до договору сторони дійшли згоди затвердити Додатки № 18 «Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування» та «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів».

Розмір щомісячної плати за тимчасове користування згідно бухгалтерського розрахунку складає 96 228,00 гривень.

Пунктом 2 додаткової угоди № 7 від 01.11.2022 до договору сторони узгодили, що у відповідності до п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України:

- п. 14 Додатку № 18 «Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування» та п. 14 Додатку № 18 «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів» застосовуються з 26.10.2021;

- п. 37 Додатку № 18 «Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування» та п. 37 Додатку № 18 «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів» застосовуються з 01.08.2019;

- п. 27, 31 Додатку № 18 «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів» застосовуються з 01.08.2019;

- п. 48 Додатку № 18 «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів» застосовуються з 16.08.2019.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 2 581 827,31 грн заборгованості за Договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд від 11.08.2011, з яких: 1 717 140,59 грн основного боргу та 864 686,72 грн пені.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд від 11.08.2011 є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст. 902 ЦК України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України щодо достовірності, належності та вірогідності доказів, суд вважає доведеною обставину забезпечення позивачем відповідачу можливості тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у спірний період.

В силу статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Пунктом 5.2 договору сторони передбачили, що користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок підприємства.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, користування відповідачем місцями для розміщення рекламних засобів є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вартість такого користування відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Як зазначається позивачем та не спростовано відповідачем, в порушення умов договору відповідачем не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ «СЕАН» перед КУ Одесреклама Одеської міської ради, як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, наявна заборгованість, яка згідно розрахунку позивача становить 1 717 140,59 грн.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради звернулася до ТОВ «СЕАН» із претензією за вих. № 1133/01-27 від 14.12.2023, в якій повідомила, що станом на 13.12.2023 у ТОВ «СЕАН» існує заборгованість за договором № 18-1-рд від 11.08.2011 у сумі 1 593 278,76 грн. Доказів реагування відповідачем на вказану претензію матеріали справи не містять.

При цьому із матеріалів справи вбачається, що відповідач ТОВ «СЕАН» звернувся до Управління реклами Одеської міської ради із листом-зверненням щодо плати за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами від 29.04.2022 № 20, в якому повідомив управління, що у зв`язку із військовою агресією РФ проти України та форс-мажорними обставинами виконати свої зобов`язання по сплаті за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами не має змоги, з огляду на що просив звільнити його від такого обов`язку.

Слід зазначити, що господарським судом не приймаються до уваги посилання відповідача на вказаний лист від 29.04.2022 № 20, як на підставу повідомлення установи про наявність форс-мажорних обставин та неможливість виконання зобов`язань за договором зі сплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів, оскільки Управління реклами Одеської міської ради не є стороною договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд від 11.08.2011.

В пункті 7.1 договору сторони визначили, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі сторін), що роблять неможливим виконання сторонами передбачених даним договором зобов`язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин.

При цьому, пунктом 7.3 договору сторонами було погоджено, що сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за договором в силу причин, зазначених п.п. 7.1 цього договору, протягом 20 (двадцяти) діб інформує іншу сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом.

Водночас, як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕАН» на адресу Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради в порядку п. 7.3 договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд від 11.08.2011 з повідомленням про наявність обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язань за договором протягом 20 (двадцяти) діб в силу причин, зазначених п.п. 7.1 цього договору.

Стосовно посилань відповідача на неможливість виконання зобов`язання зі здійснення оплати за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами через наявність форс-мажорних обставин, а саме військову агресію Російської Федерації проти України, які підтверджені Торгово-промисловою палатою України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, господарський суд зазначає наступне.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що дію обставин непереборної сили необхідно довести, не виключає того, що наявність таких обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в Постановах від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21).

Зокрема, наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні шляхом видачі сертифіката.

На підтвердження обставини неможливості виконання зобов`язань зі здійснення оплати за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами за договором № 18/1-рд від 11.08.2011 відповідач послався на те, що запровадження воєнного стану в Україні є форс-мажорною обставиною.

Однак, господарський суд зауважує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Таким чином, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

При цьому судом враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в Постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.

Господарський суд наголошує, що лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований Всім, кого це стосується, тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Господарського суду Одеської області повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в Постановах від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22.

При цьому господарський суд зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до суду не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат про наявність форс-мажорних обставин, виданого відповідачу щодо засвідчення відповідних обставин, які вплинули на діяльність безпосередньо ТОВ «СЕАН» або зумовили неможливість виконання зобов`язань за договором № 18/1-рд від 11.08.2011.

При цьому, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, та довести дію відповідних форс-мажорних обставин в межах актуальних для нього правових питань.

Господарський суд наголошує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами (Постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 920/528/19).

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем у даній справі не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд від 11.08.2011 внаслідок існування обставин непереборної сили.

Відтак, несплатою позивачу у повному обсязі вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів в межах спірного договору № 18/1-рд від 11.08.2011 відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем згідно договору в сумі 1 717 140,59 грн.

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно ТОВ «СЕАН» вважається таким, що прострочило виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки. Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 864 686,72 грн суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку, згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язання.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 6.2 договору сторони погодили, що у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

За приписами ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

В п.п. 6.4, 6.5 договору сторони передбачили, що нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Тобто, сторони, при укладанні договору, збільшили термін періоду нарахування та позовної давності щодо плати та пені.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд від 11.08.2011 щодо здійснення оплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 864 686,72 грн, судом встановлено, що вказаний розрахунок був здійснений позивачем правильно як арифметично, так і методологічно.

Поряд з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву просить зменшити розмір пені на 95% (до 43 234,33 грн).

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У Постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 ЦК України, з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у Постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 ЦК України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Також у Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 Постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 ГПК України).

Господарський суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:

- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання;

- очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання;

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таким чином, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 18/1-рд від 11.08.2011, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, зменшити розмір пені на 90% від розрахованої позивачем. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строку оплати за користування місцями для розміщення рекламних засобів, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату вартості послуг за договором у розмірі 86 468,67 грн.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення господарський суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Як вбачається з вищезазначеної норми ГПК, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

Так, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

При цьому при вирішенні заяви сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення судом враховується те, що задоволення вказаних заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (роз`яснення в ч. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 р. Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження).

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Про необхідність встановлення зазначених обставин також роз`яснено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України.

Оцінюючи надані заявником обґрунтування та в якості підстав для задоволення клопотання про відстрочення виконання судового рішення докази, суд дійшов висновку, що вказане у сукупності не свідчить про наявність підстав, визначених ст. 331 ГПК України.

При цьому господарський суд враховує, що зменшення судом пені на 90% певною мірою полегшує виконання відповідачем рішення суду.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак у зв`язку із зменшенням судом нарахованої пені підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. Косовська, 2Д; код ЄДРПОУ 25830211) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕАН» (65117, Одеська обл., м. Одеса, вул. Затонського (Давида Ойстраха), буд. 18, кв. 49; код ЄДРПОУ 32184188) про стягнення 2 581 827,31 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕАН» (65117, Одеська обл., м. Одеса, вул. Затонського (Давида Ойстраха), буд. 18, кв. 49; код ЄДРПОУ 32184188) на користь Комунальної установи «ОДЕСРЕКЛАМА» Одеської міської ради (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. Косовська, 2Д; код ЄДРПОУ 25830211) 1 717 140,59 грн основного боргу, 86 468,67 грн пені, 30 981,93 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. У задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕАН» про відстрочення виконання рішення відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 07 жовтня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 17 жовтня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков