Постанова

від 10.10.2024 по справі 814/476/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 814/476/18

адміністративне провадження № К/9901/7604/20

Верховний Суд у складі колегії суддів першої палати Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

за участю:

секретаря судового засідання Вітковської К.М.,

представника позивача Оніщука Є.О.,

представника відповідача Коперсака М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКРЕЙНІАН ШУГАР КОМПАНІ" на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКРЕЙНІАН ШУГАР КОМПАНІ" до Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юкрейніан Шугар Компані» (далі - ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані», позивач) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офісу ВПП ДФС, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.11.2017 №№0007734914 в частині зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 85 228 870 грн та №0007774914, яким зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість на 18 432 932 грн, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 381 790,30 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року позов було задоволено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на наступне:

- висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів зроблено контролюючим органом виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, яка не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган;

- відсутність сертифікатів якості товару не є беззаперечною підставою для висновку про нереальність господарських операцій;

- доводи відповідача про порушення порядку переміщення вугілля з тимчасово окупованих територій не були покладені в основу Акту перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення. До того ж населені пункти - станції відправлення вугілля, є підконтрольними українській владі та не є окупованими, при відправці вугілля з таких станцій не відбувається переміщення товарів через лінію зіткнення, відповідно, щодо таких перевезень відсутні підстави для застосування норм Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей», що затверджений наказом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України за №415ог від 12.06.2015р;

- суд апеляційної інстанції не врахував, що залізничні накладні, за якими позивач отримував вугілля, оформлені в електронному вигляді (із накладенням ЕЦП) і зробив хибний висновок про відсутність оригіналів та те, що в наданих паперових копіях електронних накладних відсутні штемпелі станції відправлення та призначення як її обов`язкових реквізитів. Крім того, загальновідомою є та обставина, що залізничні перевезення здійснюються ДП Укрзалізниця, що є державним підприємством. Оскільки у матеріалах справи наявні всі залізничні накладні з відповідними реквізитами та номерами вагонів, суд апеляційної інстанції, виходячи із принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, не був позбавлений можливості витребувати у ДП Укрзалізниця як перевізника докази на підтвердження реальності перевезення вугілля;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми пп. «г» п. 198.5 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: неправильно визначив момент виникнення податкового зобов`язання з ПДВ у зв`язку із невикористанням товарів (зернових) у господарській діяльності позивача, і, як наслідок, дійшов хибного висновку, що податкові зобов`язання виникають на дату направлення претензії перевізнику, а не з моменту отримання позивачем постанови виконавчої служби про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку із відсутністю у боржника (ТОВ «Транском Груп») майна, на яке може бути звернене стягнення;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми п. 188.1 ПК України щодо визначення бази оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів не нижче звичайних цін, не враховавши при цьому наявності розумних економічних причин (ділової мети) для застосування нижчих цін.

У відзиві на касаційну скаргу контролюючий орган просить залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу Товариства - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходив апеляційний суд при ухваленні рішення.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у період з 26.06.2017 по 07.08.2017 посадовими особами Офісу ВПП ДФС на підставі наказу від 13.06.2017 №1306, направлень від 19.06.2017 №203, 204. 205, від 28.07.2017 №221, 222 та від 01.08.2017 №225, 226 проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2017, за результатами якої складено Акт від 05.09.2017 №79/28-10-49-14/34539925.

20 вересня 2017 року ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» надіслало до податкового органу заперечення на вищеозначений Акт перевірки.

Листом від 09.11.2017 №57768/10/28-10-49-14 Одеське управління Офісу ВПП ДФС повідомило позивача, що за результатами розгляду його заперечень висновки акту перевірки викладені у наступній редакції, а саме: п.1-2 встановлено порушення ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» пп.14.1.36 п.14.1 розділу І, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134, ст. 135, пп.140.5.4 п.140.5 ст.140 розділу ІІІ ПК України, П(С)БО №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Мінфіну України від 07.02.2013 №73, П(С)БО №16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 №318, з урахуванням вимог Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 85297 587 грн; пп.14.1.71, пп. 14.1.181, пп.14.1.219 п.14.1 ст. 14 розділу І, абз. 1, абз. 2 п.188.1 ст.188, п.189.1. ст.189, п.п. «г» п.198.5 ст.198 п.198.1 п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 18 432 932 грн.

14 листопада 2017 року відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: №0007734914 щодо зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік у розмірі 21 770 355грн, за 1 квартал 2016 року у розмірі 31 048 992грн, за півріччя 2016 року у розмірі 31 048 992грн, за три квартали 2016 року у розмірі 33 121 207грн, за 2016 рік у розмірі 81 257 204грн, за 1 квартал 2017 року у розмірі 85 297 586 грн; №0007774914, яким зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану варті 18 432 932грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 381 790,30грн.

Не погоджуючись із такими податковими повідомленнями-рішеннями в оскаржуваній частині позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятих ним рішень, не довів належними та допустимими доказами обґрунтованості висновків акту перевірки, а, відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню у судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, вказавши, що відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, фізичних та технологічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій, - унеможливлює реалізацію спірних послуг в обсягах, які відповідають бухгалтерським розрахункам позивача. Також зауважив на тому, що позивачем не спростовано висновки контролюючого органу в частині заниження податкових зобов`язань з ПДВ при реалізації жому бурякового за цінами нижчими за звичайні та порушення ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» п.189.1. ст.189, п.п. «г» п.198.5 ст. 198 ПК України при декларуванні податкового зобов`язання у розмірі 232934грн.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Вимоги щодо підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За змістом ч.1-2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Згідно із пп. 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Так, згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами встановлено, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугувало, зокрема, невизнання останнім реальності господарських операцій щодо постачання на адресу позивача товарів та послуг ТОВ «Донуглеторг Групп» на суму 77 027 523 грн, ТОВ «Український Бізнес Груп» на суму 1 020 758 грн, ТОВ «Ресурс-Промгрупп» на суму 7 180 589 грн.

Так, між ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» (покупець) та ТОВ «Донуглеторг Групп», ТОВ «Український Бізнес Груп», ТОВ «Ресурс-Промгрупп» (постачальники) укладено договори поставки №3/04 від 03.04.2015, №10/04 від 10.04.2015, №25/03 від 25.03.2016, №10/05 від 10.05.2016, № 15/03 від 15.03.2017, №25/04 від 25.04.2016, №5/07 від 05.07.2016 та №28/11 від 28.11.2016, за умовами яких постачальник зобов`язується поставити у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вугілля українського походження. Пунктами 2.1 - 6.8 договорів визначено, що ціна на товар є договірною і вказується в укладених сторонами специфікаціях, яка включає в себе будь-які витрати та платежі постачальника. Загальна сума договорів визначається сумарною вартістю партії товарних поставок, які зазначені в видаткових, залізничних накладних та специфікаціях. Покупець здійснює оплату ціни товару, що зазначена у відповідній специфікації на підставі рахунку, пред`явленого постачальником до сплати. Оплата ціни товару за відповідною специфікацією здійснюється покупцем протягом 3 банківських днів від дати поставки товару на підставі рахунку, виставленого постачальником. Датою належного виконання покупцем грошового зобов`язання за договором вважається дата списання грошових коштів за відповідною специфікацією. Постачальник здійснює поставку товару згідно з укладеною сторонами специфікацією. Строк поставки окремої партії товару вказується в укладених сторонами специфікаціях. Приймання окремої партії товару здійснюється покупцем за відомостями, що зазначені в накладній (видатковій, залізничній). Постачальник зобов`язується протягом 3 днів з моменту відвантаження товару письмово повідомляти покупця про цей факт шляхом направлення залізничної накладної та супровідного листа. Постачальник зобов`язується надати покупцю оригінали наступних документів: рахунок на товар; сертифікат якості виробника; видаткову накладну. Товар приймається покупцем згідно відомостей, вказаних у видатковій накладній і товаросупроводжувальних документах, за фактичною наявністю товару. Додатки, додаткові угоди, специфікації до цього договору складаються сторонами у письмовій формі та є невід`ємною частиною договорів.

Зі змісту Акту перевірки судами з`ясовано, що фактичними підставами для висновків про «нереальність» здійснення господарських операцій між позивачем та означеними вище контрагентами податковим органом вказано:

- невідоме джерело походження товару, реалізованого ТОВ «Український Бізнес Груп» (ТОВ «ДОНУГЛЕТОРГ ГРУПП», ТОВ «Ресурс- Промгрупп», ТОВ «Мерсі Центр» на адресу ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані», з огляду на результати проведення аналізу баз даних АС «Податковий блок» підсистеми «Перегляд результатів співставлення» та «Архів податкової звітності» по ланцюгу продажу (придбання);

- недостовірність даних, відображених у паперових носіях за формою первинних документів, формальний підхід до їх оформлення та ненадання завірених належним чином сертифікатів якості на ТМЦ;

- відсутність у контрагентів - постачальників товару необхідного штату працівників, в тому числі зі спеціальною освітою, для виконання обумовлених правочинами обсягів постачання та виконання робіт, основних фондів за умови, що вони необхідні для здійснення операцій, матеріальної бази, тощо.

Крім того, представником відповідача наведено додаткові аргументи на користь його правової позиції, які не були досліджені в ході перевірки та не фіксувались відповідно актом перевірки, що полягають у тому, що при здійсненні переміщення ТМЦ з тимчасово окупованих територій контрагентами позивача мали бути дотримані вимоги Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом №415ог 12.06.2015 року.

Вирішуючи спір в означеній частині суд першої інстанції виходив з того, що фактичне придбання товару позивачем за договорами із зазначеними вище контрагентами підтверджується усіма документами первинного бухгалтерського обліку, що передбачені законодавством, та наявність яких не заперечується відповідачем. Факт постачання також підтверджується залізничними накладними, в яких зазначені власники вантажу, вантажовідправники та вантажоодержувачі, номери залізничних вагонів. Факт сплати підтверджується платіжними дорученнями, що досліджувались під час здійснення перевірки, та виписками з банківських рахунків позивача.

Досліджуючи використання придбаного вугілля у діяльності позивача та рух ТМЦ, суд першої інстанції встановив, що позивач придбавав у ТОВ «Український Бізнес Груп», ТОВ «Донуглеторг Групп» та ТОВ «РЕСУРС-ПРОМГРУПП» вугілля кам`яне, яке є єдиним видом палива, що підходить для роботи котлів ТЕЦ, які виробляють пар, що використовується для виробництва цукру, та для вапняних печей.

Доводи ж податкового органу про щодо відсутності у контрагентів позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду операцій, судом першої інстанції було відхилено із посиланням на висновки Верховного Суду, який неодноразово висловлював позицію про те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Також судом першої інстанції було зауважено, що Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Так само податкова інформація щодо контрагентів суб`єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.

Також у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з`ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків.

Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.

Судом першої інстанції вказано і на те, що сама по собі недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань за укладеними договорами.

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Окремо оцінюючи твердження відповідача щодо наявності розбіжностей в датах оформлення первинних документів, що підтверджують здійснення господарських операцій з постачання вугілля ТОВ «ДОНУГЛЕТОРГ ГРУПП» та ТОВ «РЕСУРС-ПРОМГРУПП» в квітні 2015 року та травні 206 року, суд першої інстанції вказав на те, що такі фактично були обумовлені умовами поставки товару, встановленими положеннями Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «ІНКОТЕРМС 2010». Так, базисом поставки за означеними договорами вказується СРТ - станція Засілля, Одеської залізниці.

Згідно з «ІНКОТЕРМС 2010» термін CPT - (Carriage Paid To (... named place of destination) Фрахт/перевезення оплачені до (... назва місця призначення) означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов`язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

Таким чином, згідно із узгодженими сторонами договорів умовами договорів, обов`язки продавця (постачальника) вважаються виконаними після надання товару перевізнику (у даному випадку - ДП «Укрзалізниця»), та сплати залізничного тарифу за доставку вантажу до станції призначення. Датою поставки є дата приймання вантажу залізницею на станції відправлення.

Відповідно вказаних умов, ТОВ «ДОНУГЛЕТОРГ ГРУПП» та ТОВ «РЕСУРС-ПРОМГРУПП» протягом 2015 та 2016 року здійснювало відвантаження вугілля. При цьому, в день кожного відвантаження (дата відвантаження зазначена в графі 56 залізничної накладної) постачальником оформлювались: видаткова накладна, акт прийому-передачі (із зазначенням кількості вантажу та номерів вагонів) та податкова накладна. Після фактичного прийому вугілля на своїй території, як це передбачено умовами договорів, позивачем оформлювався прибутковий ордер (на дату приймання), на підставі якого здійснювалось оприбуткування товару, що підтверджується матеріалами справи.

До того ж враховано, що товарно-транспортна накладна призначена виключно для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання або дефектність такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 804/4874/16).

Доводи податкового органу щодо недотримання сторонами договірних зобов`язань за спірними господарськими операціями вимог Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей», що затверджений наказом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України за №415ог від 12.06.2015р, були відхилені судом першої інстанції, з огляду на те, що такі не були підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість судом апеляційної інстанції такі доводи та аргументи податкового органу були враховані у повному обсязі та слугували фактичною підставою до відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані», з огляду на що колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно зі статтею 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

За змістом положень 1.5 - 1.7, 2.3.2.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків-фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2013 року за №607/23139 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Отже, детальне відображення в акті змісту виявлених порушень з боку платника податків є обов`язковою умовою вчинення податковим органом подальших дій щодо притягнення такого платника до фінансової відповідальності, застосування механізмів примусового стягнення податку, а також слугує гарантією дотримання прав платника; факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності.

Аналогічна правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 серпня 2024 року по справі № 824/995/19-а, від 15 лютого 2023 року по справі № 420/2114/22 та від 11 листопада 2021 року по справі № 420/1878/19.

Враховуючи, що наведені вище твердження відповідача не були виявлені, встановлені та зафіксовані в акті перевірки, відповідно, вказані обставини не були підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та, як наслідок не можуть бути підставою до їх скасування. Протилежний підхід покладає на позивача додатковий тягар доказування, що суперечить вимогам частини другої статті 77 КАС України.

В контексті наведеного вище колегія суддів також зауважує, що повноваження щодо витребування, дослідження й аналізу первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, обов`язкових платежів, порушення інших вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, з метою визначення сум грошових зобов`язань та штрафних санкцій, є дискреційними повноваженнями і виключною компетенцією останніх. Своєю чергою, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, інакше було б порушено принцип поділу влади.

Отже, саме відповідач в межах реалізації покладених на нього функцій ( ст.ст. 19-1, 75, 85 ПК України) уповноважений отримувати від платників податків у порядку, визначеному законодавством, документи про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, за результатами аналізу яких реалізує компетенцію в частині визначення сум грошових зобов`язань у порядку, визначеному пунктом 54.3 статті 54 ПК України.

Натомість адміністративний суд аналізує рішення контролюючого органу, ухвалене за результатами означених заходів на предмет його відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Виходячи з викладеного вище, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість віднесення до складу витрат сум по придбанню вугілля українського походження марок А, Г, Д, ДГ, Ж у ТОВ «Український Бізнес Груп», ТОВ «ДОНУГЛЕТОРГ ГРУПП», ТОВ «РЕСУРС-ПРОМГРУПП», та ТМЦ від ТОВ «Мерсі Центр», на загальну суму 85 228 871 грн.

Також в акті перевірки зазначено, що ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» в березні 2017 року реалізувало 20 208 тон жому бурякового по ціні 0,83 грн за 1 тонну з урахуванням ПДВ. Однак, з урахуванням того, що у попередні податкові періоди ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» здійснювало реалізацію жому за ціною 80 грн за 1 тонну, - відповідач дійшов висновку про заниження позивачем бази оподаткування ПДВ за такими операціями на 1 313 591 грн, а податкових зобов`язань - на 262 718 грн.

Спростовуючи такі твердження контролюючого органу позивач зазначив, що жом буряковий є побічним продуктом виробництва цукру та може використовуватися як корм для худоби. Жом, що було реалізовано в березні 2017 року, був вироблений під час виробничого сезону 2016 року. Реалізація жому за ціною 80 грн за 1 тонну з урахуванням ПДВ проводилась з жовтня 2016 року по лютий 2017 року. При цьому, оскільки жом зберігається на відкритому складі - жомовій ямі, у зв`язку з сезонним підвищенням температури повітря придатність жому для використання як корму для худоби почала різко знижуватися, а тому, з метою уникнення значних витрат, що пов`язані з утилізацію або притягненням до відповідальності у зв`язку зі зберіганням відходів понад встановлені ліміти, Товариством було прийняте економічно обґрунтоване рішення суттєво знизити ціну жому в березні 2017 року.

Оцінюючи обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій за вказаним епізодом, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до абзацу 2 пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції.

Згідно з підпунктом 14.1.71 пункт 14.1 статті 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Верховний Суд в постанові від 16.12.2019 по справі № 200/12345/18-а зазначив, що в таких справах особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. Цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 28.09.2022 в справі №200/14542/19-а, від 17.07.2023 в справі №640/16890/20, від 03.10.2023 в справі №300/15635/22.

Також у постанові від 25 травня 2023 року у справі №200/465/21-а Верховний Суд висловив позицію про те, що відсутність доказів звернення податкового органу до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем визначеної процедури з`ясування рівня звичайних цін. Використання іншої інформації до встановлення відсутності офіційних статистичних даних про рівень цін на окремі товари свідчить про передчасність використання результатів досліджень, використаних податковим органом для визначення звичайної ціни у межах спірних відносин.

Поряд із цим, Верхoвний Суд у складі судoвoї палати з рoзгляду справ щoдo пoдатків, збoрів та інших oбoв`язкoвих платежів Касаційнoгo адміністративнoгo суду у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 200/773/20-а підтримав правову позицію про те, що суб`єкти гoспoдарювання реалізують прoдукцію за цінами, самoстійнo визначеними стoрoнами дoгoвoру. Відповідно до тлумачення нoрм ПК України звичайнoю цінoю для здійснення рoзрахунку бази oпoдаткування ПДВ oперацій з пoстачання самoстійнo вигoтoвлених тoварів/пoслуг є ціна, визначена зацікавленими стoрoнами у цивільнo-правoвoму дoгoвoрі, яка, свoєю чергoю, відпoвідає ринкoвій ціні (ціні, щo склалася на ринку тoварів/пoслуг). Факт дoведення реалізації самoстійнo вигoтoвлених тoварів/пoслуг за цінами, які не відпoвідають ринкoвим, пoкладається на oсoбу, яка вважає, щo ціна тoварів (рoбіт, пoслуг), визначена стoрoнами дoгoвoру, не відпoвідає ринкoвим. Тoбтo, oбoв`язoк дoведення невідпoвіднoсті ціни дoгoвoру рівню звичайних цін пoкладається на кoнтрoлюючий oрган.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов`язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на контролюючий орган.

Акт перевірки не містить доказів, що ціна жому бурякового, за якою він був реалізований в березні 2017 року, не відповідала рівню ринкових цін, так само як і не містить інформації щодо цін на ринку ідентичних (однорідних) товарів у схожих економічних умовах.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності висновків контролюючого органу в частині встановлення факту заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ при реалізації жому бурякового за цінами нижчими за звичайні.

Що стосується висновків судів попередніх інстанцій в частині порушення ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» п.189.1. ст.189, п.п. «г» п.198.5 ст.198 ПК України при декларуванні податкового зобов`язання у розмірі 232934грн, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі, якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Отже, якщо платник податку на додану вартість починає використовувати товари/послуги/необоротні активи, які були попередньо придбані з податком на додану вартість із формуванням податкового кредиту на ці суми, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, то він повинен нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість виходячи із бази оподаткування визначеної в порядку передбаченому пунктом 189.1 статті 189 ПК України (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). Для висновку про наявність підстав для нарахування податкових зобов`язань на підставі положень підпункту 198.5 статті 198 ПК України слід встановити факт неоподатковуваного/негосподарського використання товарів (послуг) і необоротних активів.

При цьому використання придбаних товарів поза межами господарської діяльності є ключовим фактором для застосування положень підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Верховний Суд у постанові від 23 травня 2023 року по справі № 640/8449/20, аналізуючи наведені вище норми податкового законодавства, дійшов висновку, що правове регулювання, запроваджене підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, полягає у тому, що шляхом нарахування податкових зобов`язань вилучається (списується) попередньо сформований податковий кредит. При цьому, слід зауважити, що не обов`язково період, у якому були віднесені суми ПДВ до складу податкового кредиту, та період, у якому за визначених ПК України умов має здійснюватися нарахування грошових зобов`язань відповідно до підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, мають співпадати.

Відповідно, при перевірці правильності формування податкового кредиту предметом доказування є обставини, які мали місце на момент віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, а під час вирішення питання виникнення у платника обов`язку, встановленого підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, - обставини, які мали місце у періоді встановлення факту припинення використання товару/необоротного активу у власній господарській діяльності платника податків.

Аналогічний висновок також викладався Верховним Судом і в постанові від 24 січня 2023 року (справа № 560/7669/21).

У свою чергу, пунктом 189.9 статті 189 ПК України закріплено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Судами встановлено, що за висновками податкового органу, позивачем на порушення п.189.1. ст.189, п.п. «г» п.198.5 ст.198 ПК України занижено суму податкового зобов`язання у розмірі 232 934грн, за рахунок ненарахування ПДВ на втрачений товар при перевезенні ТОВ «Транском Груп».

Так, 01.10.2015 між ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» (замовник) та ТОВ «Транском Груп» укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування №011015 з метою доставки товару покупцю, що належить позивачу на праві власності. Однак, ТОВ «Транском Груп» не доставило покупцю ввірений йому товар у кількості 438,34т на загальну суму 1 397 603,26 грн, у тому числі ПДВ - 232933,88 грн.

Відповідно до бухгалтерської довідки №448 від 10.11.2015У ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» списано дану заборгованість на розрахунки за претензіями (Дт 374 Кт281 на суму 1 164 669,38 грн).

10 листопада 2015 року ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» направило ТОВ «Транском Груп» вимогу №1493 від 10.11.2015 про сплату збитків за договором транспортно-експедиторського обслуговування в розмірі 1 397 603,26 грн без ПДВ, яка отримана ТОВ «Транском Груп» 27.11.2015.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 09.03.2016 у справі №927/1529/15, яке набрало законної сили, стягнуто з ТОВ «Транском Груп» на користь ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» збитки у розмірі 1 424 729,49 грн.

19 грудня 2016 року Новозаводським відділом державної виконавчої служби міста Чернігів було відкрито виконавче провадження про стягнення з ТОВ «Транском Груп» на користь ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» 424 729,49 грн (вартість вантажу та судовий збір). Проте, вже 31.07.2017 Новозаводський відділ державної виконавчої служби міста Чернігів листом за вих. №25125 від 26.06.2017 повідомив позивача, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, як наслідок, постановою від 26.06.2017державний виконавець повернув виконавчий документ без виконання.

Отже, в даному випадку, товари, які були призначені для використання у господарській діяльності платника податку були втрачені в силу незалежних від платника обставин.

Ураховуючи встановлені судами фактичні обставини у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що настання негативних наслідків у вигляді втрати товару з незалежних від платника податків причин не може бути підставою для визначення операції з списання товару як операції, що не є господарською, а, відтак, висновки відповідача щодо заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість внаслідок недекларування в складі податкових зобов`язань суми податку на додану вартість за такими операціями є необґрунтованими.

Наведений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 лютого 2024 року по справі №640/5977/20.

Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду, а, відтак, правові підстави для його скасування відсутні.

Як наслідок, П`ятий апеляційний адміністративний суд помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням вищенаведеного постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року підлягає скасуванню, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКРЕЙНІАН ШУГАР КОМПАНІ" задовольнити.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року скасувати.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська

Повний текст постанови виготовлено 15 жовтня 2024 року.