Ухвала

від 15.10.2024 по справі 480/5463/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №480/5463/22

адміністративне провадження № К/990/36457/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Радишевської О.Р., Губської О.А.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нестеренко Максим Васильович, на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року у справі № 480/5463/22 за позовом ОСОБА_1 до Госпітальної Військово-лікарської комісії терапевтичного профілю Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь", Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь", Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Госпітальної Військово-лікарської комісії терапевтичного профілю Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь", Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України (далі - відповідачі), треті особи: Національний військово-медичний клінічний центр "Головний військовий клінічний госпіталь", Міністерство оборони України, у якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Госпітальної військово-лікарської комісії терапевтичного профілю Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військово-клінічний госпіталь", оформлену п. 12 Свідоцтва про хворобу від 04 липня 2022 року за № 606 про причинний зв`язок захворювання поранення та каліцтва в частині: "Захворювання, НІ, не пов`язані із проходженням військової служби" стосовно захворювання ОСОБА_1 "Вроджена вада серця: двостулковий аортальний клапан з аортальною регургітацією III ст.";

- визнати протиправною та скасувати постанову Госпітальної військово-лікарської комісії терапевтичного профілю Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військово-клінічний госпіталь", оформлену п. 13 Свідоцтва про хворобу від 04 липня 2022 року за № 606 про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю тощо, відповідно до якої ОСОБА_1 на підставі статті 74-а графи II Розкладу хвороб Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку;

- визнати протиправною та скасувати постанову Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України від 15 липня 2022 року, якою затверджені постанови Госпітальної військово-лікарської комісії терапевтичного профілю Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військово-клінічний госпіталь", оформлені п. 12 Свідоцтвом про хворобу від 04 липня 2022 року за № 606 про причинний зв`язок захворювання поранення та каліцтва в частині: "Захворювання, НІ, не пов`язане із проходженням військової служби" стосовно захворювання "Вроджена вада серця: двостулковий аортальний клапан з аортальною регургітацією III ст., а також постанову, оформлену пунктом 13 Свідоцтва про хворобу від 04.07.2022 за № 606 про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю тощо, відповідно до якої ОСОБА_1 на підставі статті 74-а графи II Розкладу хвороб Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку;

- зобов`язати Госпітальну військово-лікарської комісії терапевтичного профілю Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військово-клінічний госпіталь" та Центральну військову-лікарську комісію Збройних сил України провести військово-лікарську експертизу, а саме медичний огляд ОСОБА_1 , визначити захворювання ОСОБА_1 у термінології, яка відповідає Міжнародній статистичній класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я 10-го перегляду (далі - МКХ-10), визначити ступінь придатності його до військової служби за усіма окремими, комбінованими та поєднаними захворюваннями, діагностованими у нього з липня 2020 року по час проведення медичного огляду на підставі рішення суду, а також установити причинний зв`язок усіх захворювань, діагностованих у ОСОБА_1 з липня 2020 року по час проведення військово-лікарської експертизи на підставі рішення суду.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нестеренко М.В., звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2022 року відкрито провадження у справі № 480/5463/22 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

В касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.

За обставинами цієї справи, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачу проведено повноцінне обстеження, медичний огляд, встановлено діагноз у ВМКЦ Західного регіону з 03 грудня 2020 року по 11 грудня 2020 року; в/ч НОМЕР_1 з 02 липня 2021 року по 12 липня 2021 року; в/ч НОМЕР_2 з 05 серпня 2021 року по 13 серпня 2021 року, з 14 грудня 2021 року по 21 грудня 2021 року; НВМКЦ "ГВКГ" з 03 лютого 2022 року по 24 лютого 2022 року, з 17 червня 2022 року по 05 липня 2022 року, проведено консультацію в ДУ Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова у вересні 2021 та 20 червня 2022 року, що підтверджується пунктом 9 Свідоцтва про хворобу від 04 липня 2022 року № 606.

Також, судами обох інстанцій установлено, що невнесення до пункту 12 Свідоцтва про хворобу № 606 як діагнозу невеликої мітральної та тристулкової недостатності не може бути самостійною та достатньою підставою для скасування спірних постанов в оскаржуваних частинах.

Крім того, суди обох інстанцій зауважили, що у спірних правовідносинах суд не може підміняти орган, якому за законом надано повноваження переглядати постанови ВЛК на предмет правильності встановлення діагнозу, визначення ступеня придатності до військової служби, правильності застосування тих чи інших статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад.

Стосовно позовних вимог щодо визначення ступеня придатності позивача до військової служби за всіма захворюваннями, діагностованими з липня 2020 року та встановлення причинного зв`язку всіх захворювань, діагностованих у позивача з липня 2020 року по час проведення військово-лікарської експертизи, на думку судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, оскільки за результатами медичного огляду, спеціальних досліджень, проведених позивачу госпітальною ВЛК терапевтичного профілю НВМКЦ "ГВКГ" у червні 2022 року, встановлений діагноз та прийняті постанови ВЛК, оформлені Свідоцтвом про хворобу № 606.

Щодо позовних вимог щодо визначення захворювання ОСОБА_1 у термінології, яка відповідає Міжнародній статистичній класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я 10-го перегляду, судами попередніх інстанцій установлено, що Госпітальною ВЛК терапевтичного профілю НВМКЦ "ГВКГ" внесено у свідоцтво про хворобу діагнози у термінології, що відповідає МКХ-10.

На обґрунтування загальних підстав скаржник посилається на те, що касаційна скарга подана на підставі пунктів 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України касатор вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18 та застосованого судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин у цій справі.

Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

В той же час, Верховним Суду наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України скаржнику необхідно не лише зазначити конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також зазначити, як саме на його думку необхідно застосовувати цю норму права та належним чином обґрунтувати наявність необхідності такого відступлення.

Всупереч наведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку.

Разом з тим доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

В обґрунтування наявності підстав визначених пунктом 2 частини четвертої статі 328 КАС України скаржник указує, що у цій справі та у справі №810/5009/18 правовідносини не є подібними і суд апеляційної інстанції безпідставно застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 червня 2020 року, оскільки предметом позову у справі № 810/5009/18 не було скасування постанов ЦВЛК.

Водночас вказане свідчить, що заявник помилково тлумачить пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, правильне застосування якого передбачає, що суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні правильно застосовує висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду, однак особа, яка подає касаційну скаргу вважає, що наявні підстави для відступлення від цього висновку та вмотивовано обґрунтовує необхідність такого відступу.

В той же час, обґрунтовуючи підстави для відступлення від такої позиції скаржник фактично посилається на те, що правова позиція, яку використав суд апеляційної інстанціх висловлена в справах за різних правовідносин.

Разом із тим, заявник касаційної скарги довільно ототожнює поняття необхідності відступлення від висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах з нерелевантністю їх застосування судом до спірних правовідносин.

У разі ж якщо, особа, яка подає касаційну скаргу вважає, що суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними (тобто такі висновки не підлягали застосуванню у розглядуваній справі), посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, є безпідставним.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

Суд указує, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Водночас мотиви скаржника зводяться до незгоди із застосованою судом апеляційною інстанцією постановою Верховного Суду, що є неналежним обґрунтуванням пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у наведеній вище постанові.

За таких підстав, Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Тому посилання скаржника не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 2.1, 2.2. підпунктів 2.3.4., 2.3.5 пункту 2.3 Глави 2 Розділу І, пункту 22.6 Глави 22 Розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджену наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення № 402) .

Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Натомість касаційна скарга у цій частині зводиться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України, а наведена скаржником норма права є загальною і касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо її неправильного застосування судами попередніх інстанцій, а також впливу висновку щодо цієї норми права на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами, що мають індивідуальний характер та необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї норми саме у цій справі.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Суд касаційної інстанції зауважує, що поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного провадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.

Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.

Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нестеренко Максим Васильович, на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року у справі № 480/5463/22 за позовом ОСОБА_1 до Госпітальної Військово-лікарської комісії терапевтичного профілю Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь", Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь", Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько О.Р. Радишевська О.А. Губська