Рішення

від 18.10.2024 по справі 642/2178/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"18" жовтня 2024 р.

№ 642/2178/24

2/642/859/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року Ленінський районний суд м. Харкова (діє на підставі п.3 розділу ХІІ прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30.09.2016р.) в складі головуючого судді Ольховського Є.Б., за участі секретаря Прийма Ф.О. розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів -

ВСТАНОВИВ:

Харківська міськарада звернуласьдо судуіз позовомпро стягеннняз ОСОБА_1 безпідставнозбережені коштиу розмірі орендної плати у сумі 2079858 грн 75 коп. за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137200:01:029:0013 за період з 17.03.2019 по 14.07.2021.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач у період з 17.03.2019 по 14.07.2021 не сплачував плату за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137200:01:029:0013 у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок позивача як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати, посилаючись при цьому на статті 1212 - 1214 ЦК України. Внаслідок використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Харкова, в особі Харківської міської ради, позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси Харківської міської ради щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Ухвалою від 30.04.2024 відкрито провадженняу справі за позовною заявою в порядку загального позовного провадження.

Відповідач скористався своїм правом для надання відзиву на позовну заяву в якому заперечували щодо задоволення позову посилаючись на сплив строків позовної давнини.

Ухвалою від 14.08.2024р. закрито підготовче провадження та призначено до розгляду цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати по суті.

09 вересня 2024 року ОСОБА_1 надав через Електронний суд пояснення щодо застосування ст. 1212 ЦК України з доказами в обгрунтування заперечень на позовну заяву, які ухвалою від 10.09.2024 долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовільнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила суд відмовити у задоволенні позову посилаючись на відсуттність реєстрації у Державному реєстрі речових прав спірної земельної ділянки. Просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових правна нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 28.02.2024 № 367726246 право власності на нежитлову будівлю літ. «Б-2» за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване наступним чином: на нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1, 1а, 32-:-45, приміщення №№ 5, 6 антресолі 1-го поверху загальною площею 578,8 кв.м в літ. «Б-2» за адресою: АДРЕСА_1 з 21.11.2018 за ТОВ «ЕТОМІК ГАНС РЕКОРДС» на підставі акта приймання-передачі майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ «ЕТОМІК ГАНС РЕКОРДС» від 21.11.2018 № 1.

На нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 2, 4, 15-:-18, 20-:-23, 28-:-31; 2-го поверху № 2, 3, 4в літ. «Б-2» загальною площею 945,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 з 17.03.2017 по 14.07.2021 за ОСОБА_1 на підставі протоколу НВП «ПРОМСНАБСЕРВІС» у формі ТОВ від 17.03.2017 № 4/17; протоколу НВП «ПРОМСНАБСЕРВІС» у формі ТОВ від 17.03.2017 № 5/17; акта ліквідаційної комісії НВП «ПРОМСНАБСЕРВІС» у формі ТОВ від 17.03.2017; акта приймання-передачі нерухомого майна НВП «ПРОМСНАБСЕРВІС» у формі ТОВ від 17.03.2017; ліквідаційного балансу НВП «ПРОМСНАБСЕРВІС» у формі ТОВ від 17.03.2017. З 15.07.2021 по теперішній час право власності на вищезазначені нежитлові приміщення зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 15.07.2021 № 1212.

Земельна ділянка, площею 0,3765 га, з кадастровим номером 6310137200:01:029:0013, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , сформована та здійснено 05.09.2018 державну реєстрацію, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01.02.2024 № 364183264 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:029:0013, площею 0,3765 га, зареєстровано за Харківською міською радою.

Згідно з листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 25.12.2023 № 26625/5/20-40-24-05-07 ОСОБА_1 не зареєстрований платником земельного податку за земельну ділянку площею 0,3765 га з кадастровим номером 6310137200:01:029:0013, по АДРЕСА_1 .

Інспекцією з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради у порядку ч.2 ст.83 ЗК України проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки (кадастровий номер 6310137200:01:029:0013) та складено акт обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:01:029:0013, та згідно якого ОСОБА_1 не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Розрахунок безпідставно збережених коштів за використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 3765 кв.м. (0,3765 га), кадастровий номер 6310137200:01:029:0013, у період з 17.03.2019 по 14.07.2021 складає 2079858 грн 75 коп. Зазначений розрахунок здійснено на підставі Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11.09.2018 № 1489/176-18, 04.12.2020 №6224.

Відповідачем не спростовано набуття правових підстав для одержання ним земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність або у користування, що свідчить про порушення прав та охоронюваних законом інтересів ХМР і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідачів на користь Харківської міської ради суми вартості належного останньому майна збереженого (заощадженого) Відповідачем без достатніх правових підстав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 ЗК України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ «Про оренду землі»).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

За умовами частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків. Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами суд виходить з того, що згідно чинному законодавству України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов`язання можуть бути деліктними або безделіктними. Наразі відсутність укладеного між Харківською міською радою та Відповідачем договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору виключає договірні зобов`язання.

Відсутність неправомірних дій (бездіяльності) Відповідачів означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов`язання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що фактичний вступ Відповідачів у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті дій, котрі є правомірними, адже ніяким чином не суперечать чинному законодавству. А саме, в результаті укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, котрі зареєстровані належним чином в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, посвідчення цього договору в нотаріальному порядку, його державної реєстрації та формування земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:029:0013.

Відсутність деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в т.ч. упущеної вигоди), адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення). Зокрема ст.ст. 22, 1166 ЦК України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність. Аналогічно ст.ст.216, 224, 225 ГК України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.

Суд окремо зауважує на неможливості застосування норм законодавства, що регулюють відшкодування збитків саме у вигляді упущеної вигоди ст.22, 1166 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України та ін. Упущена вигода згідно п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України є різновидом збитків. Упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Тобто, до упущеної вигоди, як різновиду збитків, в повній мірі застосовуються вимоги названих вище норм права, в т.ч. в частині необхідності наявності умов застосування у вигляді делікту (господарського правопорушення). Тобто, спірні правовідносини, які виникли між сторонами кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що спірні правовідносини охоплюються регулюванням ст.ст. 1212-1214 ЦК України. Як вбачається зі змісту цих норм вони підлягають застосованою в т.ч. у відносинах, які не місять ознак делікту. Так, ч.2 ст. 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.

З аналізу змісту норм ст. ст. 1212-1214 ЦК України, абз.4 ч.1 ст. 144, абз.5 ч.1 ст.174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи та з пояснень учасників справи вбачається, що в даному випадку наявні усі три названі ознаки.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою площею 0,3765 га по АДРЕСА_1 .

Суд зауважує, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідачів з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю літ. «Б-5» по АДРЕСА_2 та формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав.

Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем будівля будучи згідно ст. 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаною з цією земельною ділянкою. Тому передача відповідачеві права власності на будівлю автоматично призвела до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття ОСОБА_1 володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) ОСОБА_1 належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. Згідно встановлених нормативів її загальний розмір за спірний період склав 2079858 грн 75 коп.

Частинами дев`ятою, десятою статті 10 ЦПК України визначено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія закону). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до частини четвертої статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

За відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини, а також враховуючи ненадання відповідачем альтернативного розрахунку спірних сум, суд вважає обґрунтованим та правомірним застосування позивачем під час здійснення розрахунку розміру безпідставно збережених коштів пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за аналогією у спірних правовідносинах.

Суд дійшов висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці, можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20, від 15 грудня 2021 року у с справі № 641/3089/18, від 18 жовтня 2023 року у справа № 639/6422/21.

Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання ОСОБА_1 прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

Також ОСОБА_1 зберіг майно саме за рахунок Харківської міської ради. Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого ОСОБА_1 (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради. Таким чином, збереження (заощадження) ОСОБА_1 коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у ОСОБА_1 за рахунок їх неодержання Харківською міською радою.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати останнім за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Очевидно, що такий стан речей не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати. Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У зв`язку з цим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вказане відповідає висновкам викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19). Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі №3-210гс14, від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для стягнення безпідставно збережених коштів, оскільки у спірний період не було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки.

У постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022 у справі

№ 922/2060/20 викладено такі висновки щодо застосування норм статті 83 ЗК України та пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI):

1) з уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України в комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2статті 83 ЗК України. Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що з 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксовано в ЗК України;

2) правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Наведене повністю спростовує твердження скаржника про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 також зазначено, таке: "Крім цього, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду акцентує увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.

Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 ). Більш того, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18)".

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2022 року у справі № 922/3684/20

Також Верховний Суд у справі №922/2060/20 вказав, що відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами першою-четвертою, дев`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проєктами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проєктами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проєктами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проєктами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19, а також у постановах від 07.09.2022 у справі №925/1081/20 та від 20.09.2022 у справі № 925/1082/20 .

Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, належний відповідачу, та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у виді орендної плати, сформована з 05.09.2018 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру. Отже спір у цій справі стосується сформованої земельнки.

Суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки відповідно до п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Виходячи з викладеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Харківської міської ради є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеногог та керуючись ст.ст. 12, 78, 80, 81, 82, 83,95, 141, 263-265 ЦПК, ст.ст. 79-1,96, 120, 125. 152. 206 ЗК України, ст.ст. 181, 190,1199, 1212,1213,1214 ЦК України -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ін. НОМЕР_1 ) на користь Харківської ьміської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 2079858 грн. за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 631013720001:029:0013 за період з 17.03.2019 р. по 14.07.21р.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ін. НОМЕР_1 ) на користь Харківської ьміської ради судові витрати в розмірі 31197 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Рішення виготовлене 18.10.24р.

Суддя Є.Б. Ольховський