Рішення

від 16.10.2024 по справі 160/34623/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 рокуСправа №160/34623/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом керівника Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради до Релігійної організації «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява керівника Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України та Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради до Релігійної організації «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську про:

- визнання протиправною бездіяльності Релігійної організації «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську, яка полягає у неукладенні з Управлінням культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради охоронного договору на об`єкт культурної спадщини пам`ятку архітектури, історії національного значення з охоронним номером № 151 «Троїцький собор (дер.)» 1772 р. за адресою: пл. Соборна, 1, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768;

- зобов`язання Релігійної організації «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради охоронний договір на об`єкт культурної спадщини пам`ятку архітектури, історії національного значення з охоронним номером № 151 «Троїцький собор (дер.)» 1772 р. за адресою: пл. Соборна, 1, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Релігійна організація «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську є користувачем об`єкта культурної спадщини пам`ятки архітектури, історії національного значення з охоронним номером № 151 «Троїцький собор (дер.)» 1772 р. за адресою: пл. Соборна, 1, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область. Однак відповідач не виконує свій обов`язок щодо укладення охоронного договору на вказаний об`єкт культурної спадщини. Суб`єктом владних повноважень, з яким Релігійна організація «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську зобов`язана укласти охоронний договір, є Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради, який є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, на території якого знаходиться пам`ятка. Погодження охоронних договорів на пам`ятки національного значення належить до компетенції Міністерства культури та інформаційної політики України центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. У спірних правовідносинах органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції, є Міністерство культури та інформаційної політики України та Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради, які не вживають дієвих заходів на захист інтересів держави. Оскільки відповідні компетентні органи допускають бездіяльність протягом тривалого часу, наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі.

Ухвалою суду від 03.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі було надіслано на адресу місцезнаходження відповідача, однак зазначене поштове відправлення було повернуто до суду з довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання». У строк, визначений положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, відзиву або клопотання про продовження строку для його подання до суду від відповідача не надходило.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» взято на державний облік об`єкт культурної спадщини - «Троїцький собор (дер.) 1772 р.», з охоронним № 151.

14.02.1989 рішенням Ради у справах релігії при Раді Міністрів СРСР зареєстровано релігійну громаду РПЦ в м. Новомосковську Дніпропетровської області Української РСР та надано дозвіл на передачу в її користування Свято-Троїцького собору.

Згідно з договором від 10.04.1989, укладеним між виконавчим комітетом Ради народних депутатів м. Новомосковська та Релігійною громадою Троїцького собору РПЦ у м. Новомосковську Дніпропетровської області, приміщення Свято-Троїцького собору передано у користування зазначеної Релігійної громади.

27.12.1991 Релігійну громаду Троїцький собор РПЦ в м. Новомосковську Дніпропетровській області Української ССР зареєстровано як Релігійну організацію «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську.

Відповідно до архівного витягу від 15.07.2016, виданого архівним відділом виконавчого комітету Новомосковської міської ради, рішенням № 288 від 20.03.1996 затверджено державний акт на право постійного користування землею Українській православній церкві під Свято-Троїцький Собор пл. 0,656га на пл. Перемоги, 1.

Рішенням Новомосковської міської ради № 374 від 02.12.2011 «Про взяття на баланс нежитлового приміщення за адресою: пл. Перемоги, 1 м. Новомосковська» зобов`язано Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради взяти на баланс Свято-Троїцький собор, розташований за адресою: м. Новомосковськ, пл. Перемоги, 1.

Рішенням Новомосковської міської ради № 680 від 10.06.2022 «Про перейменування площ, вулиць та провулків міста Новомосковська» площу Перемоги у місті Новомосковську перейменовано на площу Соборну.

Пам`ятка архітектури, історії національного значення «Троїцький собор» з охоронним номером № 151 перебуває у користуванні Релігійної організації «Свято-Троїцький Кафедральний собор», про що зазначено в листах виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 14.06.2023 № 1158/0/2-23 та Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 02.08.2023 № 1566/0/161-23, якими надано відповідь на запит керівника Новомосковської окружної прокуратури.

Зі змісту листа Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 163 від 02.08.2023 встановлено, що охоронний договір щодо пам`ятки архітектури національного значення «Троїцький собор» з його користувачем не укладено.

Вважаючи, що відповідний компетентні органи вчиняють недостатні та неефективні заходи, які не призвели до реального результату, прокурор звернувся до суду з цим позовом.

Верховний Суд у постанові від 09.02.2023 у справі № 160/7640/20 дійшов висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

У справі, що розглядається, достатні та ефективні заходи із захисту інтересів держави Міністерство культури та інформаційної політики України, Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради не здійснювали, прокурором дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», через що у нього виникли передбачені законом підстави для звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому статтею 53 КАС України, за наявності підстав для представництва інтересів держави.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов такого висновку.

Частинами четвертою, п`ятою статті 54 Конституції України закріплено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66 Конституції України).

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з абзацами другим, третім преамбули до вищезгаданого Закону об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У абзацах третьому, двадцять другому статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» надано визначення таким термінам: об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Відповідно до п. 21 ч. 2 ст. 5 Закону № 1805-III погодження охоронних договорів на пам`ятки національного значення належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 6 цього ж Закону до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам`ятки.

До повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону (пункт 11 частини другої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

За приписами абзаців першого, третього частини другої, частини третьої статті 14 вищенаведеного Закону об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам`ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки.

Часиною першою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

За правилами статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок укладення охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Нормами пунктів 1, 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, передбачено, що охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі - пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Важливість забезпечення особливої охорони нерухомих об`єктів культурної спадщини та пріоритетності цього завдання для держави України неодноразово підкреслювались у правозастосовчій практиці Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21.

У цій постанові Великої Палати Верховного Суду наводились мотиви про те, що нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).

Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдає шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).

З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

Беручи до уваги значення культурної спадщини для суспільства й важливість забезпечення її належної охорони для майбутніх поколінь, пріоритетність цього напряму діяльності для держави в особі її органів влади та органів місцевого самоврядування, недобросовісне ставлення власника об`єкта культурної спадщини до визначених законом обов`язків щодо його охорони, або вчинення інших дій, допущення бездіяльності у цих відносинах зі сторони суб`єктів права власності на пам`ятки, не повинні створювати загрози збереженню культурної спадщини чи призводити до завданню їй шкоди, унеможливлювати реалізацію державою заходів, спрямованих на її охорону.

Здійснення права власності на нерухоме майно, яке має правовий статус об`єкта культурної спадщини, без укладення охоронного договору щодо нього у встановленому законом порядку, не забезпечує належної охорони такого об`єкта та створює загрозу його збереженню, порушує громадський інтерес до культурної спадщини, який визнається Україною відповідно до взятих на себе міжнародних зобов`язань.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 320/5145/23.

Стороною позивача доведено наявність у Релігійної організації «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську обов`язку укладення у спірних правовідносинах охоронного договору, а судовим розглядом справи встановлено невиконання такого обов`язку відповідачем. З обставин цієї справи також вбачається, що відповідач не демонструє наміру добровільно укласти охоронний договір.

Відповідач - Релігійна організація «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську обізнаний з наданням Троїцькому собору, розташованому за адресою: пл. Соборна, 1, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, статусу пам`ятки архітектури національного значення, однак у встановлений законом строк закріпленого за ним обов`язку укласти охоронний договір на такий об`єкт не виконав.

Враховуючи, що наявність у відповідача вищезазначеного обов`язку прямо передбачена законом і доведена під час розгляду цієї справи, суд визнає обґрунтованість заявлених у цьому позові вимог.

При цьому, в силу основних засад адміністративного судочинства та статті 5 КАС України суд позбавлений можливості визнавати протиправною бездіяльність відповідача, який у даних правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень.

Враховуючи обставини бездіяльності, допущеної саме органами охорони культурної спадщини, та наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, суд дійшов висновку, що пред`явлення прокурором позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу в частині виконання вимог Основного Закону зі збереження об`єкта культурної спадщини.

З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства, із урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення прокурором витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 77, 90, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов керівника Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради до Релігійної організації «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати Релігійну організацію «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради охоронний договір на об`єкт культурної спадщини пам`ятку архітектури, історії національного значення з охоронним номером № 151 «Троїцький собор (дер.)» 1772 р. за адресою: пл. Соборна, 1, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач-1: Міністерство культури та інформаційної політики України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, код ЄДРПОУ 43220275.

Позивач-2: Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради, місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, 14, код ЄДРПОУ 02227400.

Відповідач: Релігійна організація «Свято-Троїцький Кафедральний собор» парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви в м. Новомосковську, місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, пл. Соборна, 1, код ЄДРПОУ 21908436.

Повний текст рішення суду складено 16.10.2024.

Суддя В.В. Рянська