Ухвала

від 14.10.2024 по справі 320/46387/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення позову

14 жовтня 2024 року Справа 320/46387/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І. розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТАТУС ЛІДЕР» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТАТУС ЛІДЕР» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТАТУС ЛІДЕР» до Головного управління ДПС у м. Києві в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління державної податкової служби у м. Києві від 15.04.2024 №116658 про відповідність платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» СТАТУС ЛІДЕР» (код ЄДРПОУ 43560780) критеріям ризиковості платника податку, на підставі п.8 Критеріїв ризиковості платника податку на додану вартість.

- зобов`язати Головне Управління державної податкової служби у м. Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» СТАТУС ЛІДЕР» (код ЄДРПОУ 43560780) з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості.

Одночасно з поданням позовної заяви позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд:

- зупинити дію рішення комісії ГУ ДПС у м. Києві з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 11.04.2024 №116658 про відповідність платника податку на додану вартість ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНЯ «СТАТУС ЛІДЕР» пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку на додану вартість до набрання законної сили рішенням суду.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що 17 квітня 2024 року ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНЯ «СТАТУС ЛІДЕР» на електронний кабінет платника податків отримало Рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 15 квітня 2024 року №116658 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку, відповідно до якого ГУ ДПС у м. Києві прийняло рішення про відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку. Підставою віднесення ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНЯ «СТАТУС ЛІДЕР», як вказано у Рішення 116658, є факт придбання/постачання товарів (послуг) платнику(ам) податку, щодо якого(их) прийняте рішення про відповідність критеріям ризиковості платника податку, інших причин визнання відповідності позивача критеріям ризиковості платника податку, податковим органом не зазначено. Представник позивача зазначає, що останньому необхідно буде вживати додаткових заходів в порядку адміністративного оскарження рішень про відмову в реєстрації податкових накладних або ж звертатись до суду за захистом порушених прав. Це свідчить про неефективність судового захисту по даній справі у випадку невжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Позивач вказує, що контрагенти позивача не мають можливості сформувати податковий кредит за податковою накладною, реєстрація якої зупинена, адже процес формування податкового кредиту невід`ємно пов`язаний із фактом реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН. Вказане у подальшому несе ризики припинення господарських відносин між позивачем та його контрагентами. Невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, а забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право заявника на здійснення господарської діяльності як платника податку на додану вартість, дасть можливість позивачу до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення діяльності та реєстрацію податкових накладних. Таким чином, можливість здійснення позивачем господарської діяльності безпосередньо залежить від наявності можливості складати та реєструвати податкові накладні/розрахунки коригування, сплати податкових зобов`язань, в той час як включення позивача до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку призведе до зупинення господарської діяльності підприємства, що матиме невідворотні наслідки. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду, а так само ускладнити і ефективний захист і унеможливити поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Приписами пунктів 2, 3 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Суд не вбачає за необхідне здійснювати розгляд заяви у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін. Відтак, розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

Вирішуючи питання про забезпечення позову у цій справі суд виходить з такого.

Згідно із ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку, що забезпечення позову це вжиття адміністративним судом певних заходів щодо охорони прав та інтересів позивача для створення можливості реального виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 року у справі 826/9263/17.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 року у справі №640/9218/21 зазначив, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.

Положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.

Зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта є винятковим заходом забезпечення позову виключно у випадку очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Так, заявник звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС у м. Києві про відповідність заявника п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку.

Передусім суд відзначає, що всупереч положенням ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства конкретної підстави для забезпечення позову заявником не вказано, відповідного обґрунтування щодо такої конкретної підстави не наведено, натомість перелічено обставини справи та положення законодавства щодо правового регулювання інституту забезпечення позову. Судом надано правову оцінку змісту заяви про забезпечення позову на предмет відповідності обом підставам для забезпечення позову згідно ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України та не встановлено наявності підстав для забезпечення позову.

Так, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, суд розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Дійсно, у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація такої податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (пункт 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року №1165 (далі Порядок №1165).

Проте, підпункт 3 пункту 11 Порядку №1165 передбачає, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначається, серед іншого, пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

Отже, відсутні законодавчі підстави вважати, що зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування унеможливлює подальшу реєстрацію цих документів податкової звітності.

При цьому пункт 5 Порядку №1165 визначає, що платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2). Податкова накладна/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3).

Таким чином, перевірка контролюючим органом на відповідність критеріям ризиковості платника податків здійснюється при реєстрації кожної податкової накладної/розрахунку коригування, незалежно від факту віднесення платника податків до переліку ризикових, та є передбаченим законом заходом контролю.

Наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті, яке фактично ґрунтується на тих самих аргументах, які покладені в підстави позову, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Враховуючи викладене, судом не встановлено очевидних ознак протиправності таких рішень.

Також, судом не встановлено і обставин, які б об`єктивно вказували на те, що невжиття заходів щодо зупинення дії спірного рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для господарської діяльності заявника, тощо, оскільки достатніх та належних доказів на підтвердження цієї обставини не надано.

Вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб фактично вирішило б спір по суті, що суперечить меті застосування статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо доводів заявника про негативні наслідки для його господарської діяльності суд зазначає, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Крім того, необхідно зазначити, що віднесення певних платників податків до ризикових є по суті формою здійснення контролюючим органом податкового контролю, який, в тому числі, спрямований і на забезпечення прав та інтересів інших суб`єктів господарювання в частині правильності відображення ними результатів господарської діяльності з метою оподаткування. Водночас, за заявником залишається право належними документами довести реальність здійснення фінансово-господарських операцій у межах своєї господарської діяльності, та у разі повноти документів по даних операціях, подальшого прийняття позитивного рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування. Та обставина, що надання додаткових документів та пояснень у кожному конкретному випадку вимагає значного часу та зусиль, не може сприйматися як визначена законом підстава для забезпечення позову.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду від 05.08.2022 року у справі №140/1116/21, від 21.09.2021 року у справі №140/3220/21.

Також аналогічні правові висновки містяться у постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 року у справі № 160/12982/21, від 17.11.2021 року у справі №160/12286/21, а також постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022 року у справі №640/32702/21.

Суд зазначає, що необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може привести до негативних правових наслідків для заявника та/або відповідача, а також інших осіб, що не є учасниками справи.

Доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду матеріали справи не містять, заявником не надано будь-яких підтверджень наявності обставин, які, в свою чергу, вказували б на очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення відповідача, що не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень актів національного законодавства, суд дійшов висновку, що у цьому випадку підстави, передбачені ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України для забезпечення даного позову - відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТАТУС ЛІДЕР» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТАТУС ЛІДЕР» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

2. Копію ухвали надіслати (видати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Войтович І.І.