Рішення

від 16.10.2024 по справі 640/566/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2024 року №640/566/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_2 ) з позовом до Міністерства фінансів України (далі відповідач 1, Мінфін, Університету державної фіскальної служби України (далі відповідач 2, Університет), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства фінансів України (ідентифікаційний код юридичної особи: 00013480, юридична адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, фактична адреса: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 11) від 05.01.2021 року № 2-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації/проживання: АДРЕСА_1 ) з посади ректора Університету державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код юридичної особи: 40233365, юридична адреса: 08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Університетська, 31) у зв`язку із порушенням умов Контракту та згідно з пунктом 8 статті 36 Кодексу законів про працю України;

- поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації/проживання: АДРЕСА_1 ) на посаду ректора Університету державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код юридичної особи: 40233365, юридична адреса: 08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Університетська, 31);

- стягнути з Університету державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код юридичної особи: 40233365, юридична адреса: 08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Університетська, 31) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації/проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 06.01.2021 року по день прийняття рішення у справі;

- стягнути з Міністерства фінансів України (ідентифікаційний код юридичної особи: 00013480, юридична адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, фактична адреса: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 11) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації/проживання: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду спричинену незаконним звільненням із займаної посади у розмірі 10 000 (десять тисяч гривень) гривень 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає своє звільнення незаконним, а оскаржуваний наказ таким, що виданий з порушенням норм чинного законодавства та умов контракту. Між позивачем та Державною фіскальною службою України укладено контракт № 1 з ректором Університету державної фіскальної служби України від 24.06.2016.

Позивач зазначив, що протягом всього строку перебування на посаді ректора Університету Державної фіскальної служби він належним чином виконував свої обов`язки визначені Статутом університету та укладеним контрактом, жодних стягнень як до керівника юридичної особи до нього застосовано не було. Однак, Мінфіном, без відповідного повідомлення та попередження, прийнято рішення про дострокове припинення контракту за відсутності встановлених законодавством та цим контрактом підстав. Крім того, позивач зазначив, що у порушення частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України, а саме у період перебування позивача у відпустці, відповідачем прийнято оскаржуване рішення про його звільнення.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача 1 зазначив, що Мінфін мав всі законні підстави для звільнення позивача у зв`язку з порушенням ним умов Контракту згідно з підпунктом 3.2.3 пункту 3.2 Статуту та пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, а тому вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування спірного наказу є необґрунтованими та безпідставними. Крім того, зазначив, що позивач не погоджував із Мінфіном надання йому відпустки без збереження заробітної плати, а тому перебував у ній без законних на те підстав. Також, представник Мінфін зазначив, що позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями Міністерства та завданням моральної шкоди, а тому така вимога є необґрунтованою.

Представником Університету державної фіскальної служби України також подано відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позовних вимог та зазначив, що наказ про звільнення ОСОБА_1 виданий у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв`язку з порушенням ним умов Контракту згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Також, відповідачем 2 зазначено, що позивач не погоджував із Мінфіном надання йому відпустки без збереження заробітної плати, тому його твердження про те, що він на дату його звільнення перебував у відпустці є безпідставними. Вимогу про стягнення моральної шкоди відповідач 2 вважає необґрунтованою, зазначив, що у позовній заяві відсутні обґрунтування щодо розміру заявлених позивачем моральних втрат і наведення з якими конкретними діями, рішенням чи бездіяльністю відповідача вони пов`язані та який між ними причинно-наслідковий зв`язок.

Представником позивача подано відповіді на відзив відповідачів, в яких виклав свої пояснення щодо наведених відповідачами аргументів у відзивах, які вважає безпідставними та такими, що не спростовують обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги.

Представником Мінфіну подано заперечення на відповідь на відзив, в яких виклав свої пояснення щодо тверджень позивача, вважає їх помилковими, надуманими та такими, що не відповідають дійсності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2021 відкрито провадження у справі.

Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022 ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2023 справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Журавлю В.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 прийнято адміністративну справу до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 №949/0/15-23 звільнено ОСОБА_3 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, в провадженні якої перебувала дана справа.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу передано для розгляду судді Маричу Є.В.

Ухвалою суду від 11.01.2024 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.07.2024 замінено первинного відповідача у справі - Університет Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 40233365) на його правонаступника - Державний податковий університет (код ЄДРПОУ 44550814) в порядку процесуального правонаступництва.

Провівши підготовчі дії, які необхідні для всебічного та об`єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи, ухвалою суду від 19.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Сторони прибули у судове засідання.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзивах, просили суд відмовити у задоволенні позову.

Суд за згодою сторін перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами і доказами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Державної фіскальної служби України від 24.06.2016 № 2433-0 доктора економічних наук, професора ОСОБА_1 призначено ректором Університету Державної фіскальної служби України з 29 червня 2016 року

Між Державною фіскальною службою України та ОСОБА_1 укладено контракт від 24.06.2016 строком на п`ять років.

Відповідно до приписів пункту 10 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, Контракту від 24.06.2016, Статуту Університету Державної фіскальної служби України, Мінфіном видано наказ від 05.01.2021 № 2-о, яким ОСОБА_2 звільнено з посади ректора Університету Державної фіскальної служби України у зв`язку з порушенням умов Контракту та згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Не погоджуючись з правомірністю наказу про звільнення, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 5 Закону України «Про освіту» встановлено, що державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Статтями 62, 63 вказаного Закону до органів управління у сфері освіти віднесено, зокрема, Кабінет Міністрів України, визначено його повноваження: забезпечення проведення державної політики у сфері освіти; здійснення повноважень засновника державних закладів освіти, доручення їх здійснення уповноваженому органу; інші повноваження, визначені законом.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління. Пунктами 1, 4, 5 частини другої вказаної статті визначено, що, здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1235-р цілісний майновий комплекс державної установи «Університет державної фіскальної служби України» передано зі сфери управління Державної фіскальної служби України до сфери управління Міністерства фінансів України.

25 лютого 2020 року Мінфіном, як органом управління, наказом № 91 затверджено Статут Університету державної фіскальної служби України.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Університет є державною установою, фінансується з державного бюджету і належить до сфери управління Міністерства фінансів України.

Мінфін є уповноваженим органом управління та засновником Університету відповідно до підпункту 1.1.1. Статуту та норм Закону України «Про управління об`єктами державної власності».

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законами України «Про вищу освіту» та «Про наукову і науково-технічну діяльність» запроваджено процедуру застосування контрактної форми трудового договору.

Контракт є формою трудового договору, у якому, крім іншого, сторони погоджують і додаткові умови його розірвання, зокрема й дострокового. Такі умови є самостійними підставами для припинення трудових відносин і, попри те що ініціатива їх застосування або незастосування в кожному конкретному випадку належить роботодавцеві, сама процедура не підпорядкована вимогам законодавства щодо порядку звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Контракт - особлива форма договору, спрямована на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, яка, зокрема, передбачає покладення на працівника підвищеної відповідальності.

Частиною третьою статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що контракт є особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

З пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема: підстави, передбачені контрактом.

Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору. За змістом пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами у контракті для його розірвання, припиняється.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 доктора економічних наук, професора на підставі проведеного конкурсу та протоколу виборчої комісії Університету Державної фіскальної служби України №12 від 17.06.2016 призначено на посаду ректора Університету наказом від 24.06.2016 № 2433-о та укладено з ним Контракт № 1 від 24.06.2016 строком на п`ять років.

Натомість, у зв`язку з порушенням умов Контракту та згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України оскаржуваним наказом Мінфіну позивача звільнено з посади ректора Університету.

В свою чергу, позивач із вказаним наказом не погоджується і вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що ним, як ректором Університету, не вчинялось та не допускалось жодного порушення умов Контракту чи Статуту, а також відносно нього не призначалось та не проводилось жодної перевірки чи службового розслідування та жодного разу не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Відносини щодо підстав та порядку звільнення у зв`язку з порушенням умов контракту за ініціативою суб`єкта призначення/засновника врегульовані положеннями, зокрема, Законів України «Про вищу освіту» та «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Статтею 15 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що засновник (засновники) закладу вищої освіти або уповноважений ним (ними) орган: затверджує статут закладу вищої освіти та за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію; укладає в місячний строк контракт з керівником закладу вищої освіти, обраним за конкурсом у порядку, встановленому цим Законом; здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю закладу вищої освіти; здійснює контроль за дотриманням статуту закладу вищої освіти; здійснює інші повноваження, передбачені законом і статутом закладу вищої освіти.

Пунктом 6.1 Статуту передбачено, що безпосереднє управління діяльністю Університету здійснює ректор, його права, обов`язки та відповідальність визначаються законодавцем і цим Статутом.

Ректор є представником Університету у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених цим Статутом і Законом України «Про вищу освіту».

Ректор в межах наданих йому повноважень, зокрема: вирішує питання фінансово-господарської діяльності Університету; відповідає за результати діяльності перед Мінфіном; контролює дотримання всіма підрозділами штатно-фінансової дисципліни; здійснює інші повноваження, передбачені Статутом.

Ректор відповідає за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження нерухомого та іншого майна Університету.

Подібні положення містить Контракт від 24.06.2016, укладений Державною фіскальною службою України з ОСОБА_1 (далі - керівник).

Відповідно до пункту 1.2 Контракту керівник здійснює безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу та є представником вищого навчального закладу у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах наданих повноважень.

Згідно з пунктом 2.4 Контракту обов`язком ректора як керівника Університету є забезпечення: дотримання навчальним закладом ліцензійних умов провадження освітньої діяльності (пп. 4), дотримання вищим навчальним закладом вимог законодавства, забезпечення виконання в установлені строки вимог Держфінінспекції та її територіальних органів (пп.15).

Пунктом 4.1 Контракту передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із законом та контрактом.

Відповідно до пункту 5.2 Контракту дія контракту припиняється до закінчення строку дії контракту у зв`язку з невиконанням керівником обов`язків, покладених на нього контрактом.

Як встановлено судом, на виконання пункту 8.28 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на IV квартал 2020 року (в частині інспектувань) та відповідно до вимог Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою України, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550, з 24.11.2020 Державною аудиторською службою України (далі також Держаудитслужба) розпочато ревізію фінансово-господарської діяльності Університету Державної фіскальної служби України за період з 01.01.2018 по 31.10.2020.

Як зазначено у відзиві, у період з 25.11.2020 по 05.01.2021 проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Університету за період з 01.01.2018 по 31.10.2020 було неможливим через дії посадових осіб Університету, у тому числі ректора ОСОБА_1 , спрямовані на перешкоджання виконанню працівниками органу державного фінансового контролю своїх службових обов`язків.

У свою чергу, позивач зазначив, що Університетом не здійснювалось перешкоджання у проведенні ревізії, але на початку ревізії склались обставини (пов`язані із запровадженням обмежувальних заходів на період встановлення карантину), незалежні ні від Університету, ні від органу державного фінансового контролю, про які повідомлялось останнього.

Водночас, як зазначено самим позивачем, Держаудитслужбою листом від 20.11.2020 №002000-14/7768-2020 визнано необґрунтованими підстави, зазначені Університетом щодо можливого відтермінування проведення ревізії.

Як свідчать матеріали справи, Держаудитслужбою у зв`язку з перешкоджанням посадовими особами Університету, зокрема, ректором ОСОБА_1 , у проведенні ревізії складено повідомлення № 002000-17/8063-2020 від 27.11.2020; № 002000-15/8335-2020 від 02.12.2020; № 002000-15/8593-2020 від 09.12.2020; № 002000-15/8699-2020 від 11.12.2020; № 002000-15/9029-2020 від 17.12.2020; № 002000-15/9186-2020 від 22.12.2020, які направлялись на адресу Мінфіну.

Крім того, Держаудитслужбою були складені акти про перешкоджання у проведенні ревізії від 27.11.2020, від 01.12.2020, від 07.12.2020, від 11.12.2020, на підставі яких, за результатами розгляду протоколів про адміністративне правопорушення від 14.12.2020 № 20/62/2020пр, № 20/63/2020пр, № 20/64/2020пр, № 20/65/2020пр, № 20/66/2020пр, № 20/67/2020пр, № 20/68/2020пр, № 20/69/2020пр і № 20/70/2020пр, складених, зокрема, на ректора ОСОБА_1 , Держаудитслужбою винесено постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Позивач підтверджує факт складання Держаудитслужбою вказаних вище документів, а саме актів про перешкоджання у проведенні ревізії, протоколів про адміністративне правопорушення та постанов про накладення адміністративного стягнення, посилаючись на їх оскарження.

З огляду на зазначене, не відповідає дійсності твердження позивача про те, що наказ не містить причин і підстав його звільнення.

Як уже зазначалось вище, згідно з пунктом 4.1 Контракту передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із законом та контрактом.

Відповідно до підпункту 3.2.3 пункту 3.2 Статуту Мінфін достроково розриває контракт із ректором з підстав, визначених законодавством про працю, чи за порушення цього Статуту та умов контракту, в тому числі за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування Університету.

Суд зазначає, що визначальним для припинення дії контракту є сам факт порушення, а встановлена провина керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Мінфін мав всі законні підстави для звільнення позивача у зв`язку з порушенням умов Контракту згідно з підпунктом 3.2.3 пункту 3.2 Статуту та пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а тому позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування спірного наказу від 05.01.2021 року № 2-о є необґрунтованими та безпідставними.

Позивач в позові зазначив, що Мінфін порушив приписи частини 3 статті 40 КЗпП України, згідно з якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період перебування працівника у відпустці, а саме звільнення його в період перебування у відпустці без збереження заробітної плати.

Як вбачається з поданих доказів, 05.01.2021 ректором ОСОБА_1 підписано окреме доручення б/н, яким доручив першому проректору ОСОБА_4 та начальнику відділу кадрів ОСОБА_5 підготувати наказ щодо покладання виконання обов`язків ректора на першого проректора ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що він відбуває у відпустку без збереження заробітної плати із 05.01.2021 по 24.01.2021 через погіршенням стану здоров`я.

Того ж дня, ректором ОСОБА_1 підписано наказ від 05.01.2021 № 11-к «Про покладання виконання обов`язків», згідно якого з 05.01.2021 по 24.01.2021 ОСОБА_1 відбуває у відпустку без збереження заробітної плати, а виконання обов`язків ректора з 05.01.2021 по 24.01.2021 покладено на першого проректора з навчально-методичної та виховної роботи ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 84 КЗпП України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

Стаття 25 Закону України «Про відпустки» перелічує коло осіб та строки надання відпустки за бажанням працівника в обов`язковому порядку.

Ініціатором надання відпустки без збереження заробітної плати, у цих випадках, є працівник, а не власник чи уповноважений орган.

Для отримання відпустки, працівник повинен подати роботодавцю письмову заяву, в якій мають бути зазначені: причина відпустки; початок відпустки; тривалість відпустки.

Водночас, суд погоджується з доводами відповідачів, що в даному випадку ректор Університету ОСОБА_1 не відноситься до переліку осіб, які мають право на додаткову відпустку за бажанням працівника в обов`язковому порядку, визначених статтею 25 Закону України «Про відпустки».

Водночас, статтею 26 Закону України «Про відпустки» передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.

Так, згідно з частиною першою цієї статті, за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік.

Тобто, відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 15 календарних днів на рік може надаватися працівнику, за наявності у нього сімейних обставин або інших причин, за згодою сторін.

В той час, в матеріалах справи відсутні докази погодження позивачем відпустки без збереження заробітної плати в період з 05.01.2021 по 24.01.2021 з органом управління.

Відповідачами вказані обставини щодо непогодження позивачу відпустки в ході розгляду справи підтверджено.

Поряд з цим, як вбачається з поданих відповідачем 1 доказів, 05.01.2021 позивачем, окрім вищезазначених документів, написано заяву, в якій просив підготувати наказ про призначення т.в.о.ректора Шевчука О.А., а його просив вважати таким, що знаходиться у відпустці з 05.01.2021 по 13.01.2021.

На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 підготовлено проект наказу «Про відпустку» за підписом в.о. ректора Шевчука O.A. та погоджено начальником відділу квадрів університету ОСОБА_6 , заступником начальника юридичного відділу О.Забродською, провідним редактором літературним ОСОБА_7 . Також вказано головного бухгалтера начальника служби бухгалтерського обліку та фінансової звітності ОСОБА_8 , але останнього підпис відсутній.

Проте, наказу «Про відпустку ОСОБА_1 » у вказаний період до позовної заяви позивач не додав.

Більш того, вказаний наказ Мінфіном також погоджено не було, доказів протилежного позивачем не надано.

Суд не бере до уваги доводи позивача стосовно того, що він брав відпустку як пенсіонер, ветеран військової служби, на якого розповсюджуються пільги, установлені законодавством України для ветеранів військової служби, оскільки у окремому дорученні ним вказано, що він відбуває у відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, а не за сімейними обставинами чи з інших причин.

Крім того, подані позивачем копії листів непрацездатності судом не приймаються, оскільки, як з`ясовано в ході розгляду справи, позивачем не було повідомлено роботодавця про перебування його на лікарняному. До того ж, про вказані обставини у позові позивачем жодним чином не згадувалось, а листки непрацездатності подані були лише до відповіді на відзив.

Враховуючи вищевикладене, твердження позивача про порушення відповідачем частини 3 статті 40 КЗпП України під час видачі оскаржуваного наказу не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.

Отже, видаючи оскаржуваний наказ від 05.01.2021 року № 2-о «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідач 1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, з урахуванням усіх обставин справи, а тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування, з огляду на що відповідні позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування оскаржуваного наказу, підстави для їх задоволення також відсутні.

Щодо вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатися залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що шкода спричинена раптовим незаконним звільненням із займаної посади, позбавленням заробітку, а також введення його у пригнічений і депресивний стан.

За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями і рішенням відповідача 1 та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства фінансів України (юридична адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, фактична адреса: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 11; код ЄДРПОУ 00013480), Державного податкового університету (08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Університетська, 31; код ЄДРПОУ 44550814) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.