Ухвала

від 16.10.2024 по справі 440/12136/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

16 жовтня 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/12136/24

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Довгопол М.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Полтавській області , Кабінету Міністрів України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, Кабінету Міністрів України, в якій просить:

- визнати нечинним та протиправним наказ № 133-к від 03.09.2001 в частині призначення третьої особи на посаду судді Київського районного суду м. Полтави з 03.09.2001;

- визнати порушення незалежності судової гілки влади в особі ОСОБА_2 гілкою виконавчої влади в особі відповідача та Кабінету Міністрів України (далі КМУ) шляхом незаконного призначення третьої особи на посаду судді наказом № 133-к від 03.09.2001 та фінансуванням діяльності третьої особи на посаді судді;

- визнати порушення ОСОБА_1 права на незалежний і безсторонній суд у період від грудня 2001 р до 07.07.2004 р., коли ОСОБА_2 здійснював правосуддя по справі № 11-1061 2004 р;

- визнати нанесення ОСОБА_1 моральної шкоди порушенням відповідачами ОСОБА_1 права на незалежний і безсторонній суд у період від грудня 2001 р до 07.07.2004 р, коли ОСОБА_2 здійснював правосуддя по справі № 11-1061 2004 р;

- стягнути з бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 10 000 000 грн 00 коп в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 порушенням права на незалежний і безсторонній суд.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України судді після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Так, частиною першою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

За своїм процесуальним призначенням інститут об`єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об`єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.

Крім того, об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.

Отже, порушенням правила об`єднання вимог, є об`єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Також відповідно до положень частин 4, 5 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Вирішуючи питання про наявність підстав для об`єднання позовних вимог, заявлених позивачем в одній позовній заяві, суд дійшов таких висновків.

Так, підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

За приписами частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного права позивача та об`єктивного обов`язку відповідача.

Із змісту позовної заяви слідує, що позивач оскаржує, зокрема, наказ Полтавського обласного управління юстиції № 133-к від 03.09.2001 р в частині призначення ОСОБА_2 на посаду судді Київського районного суду м. Полтави, посилаючись на те, що відповідач не мав повноважень формулювати таким чином наказ, оскільки ОСОБА_2 був призначений на посаду Київського районного суду м. Полтави Указом Президента України "Про призначення суддів" від 20.08.2001 № 688/2001.

Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом (постанови ВП ВС від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18).

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України до публічної служби належить, зокрема, професійна діяльність суддів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у публічно-правових спорах із суб`єктом владних повноважень такий спір виникає у зв`язку з виконанням або невиконанням суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій відносно іншого суб`єкта.

Суд зазначає, що спірний наказ № 133-к від 03.09.2001 р прийнятий щодо ОСОБА_2 та проходження ним публічної служби, відтак не стосується прав, свобод та/або інтересів позивача.

Отже, між позивачем та Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області відсутній юридичний матеріально-правовий спір, оскільки відповідач не здійснював відносно позивача публічно-владних управлінських функцій, що, своєю чергою, не породжує для нього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом, адже для ефективного захисту порушених прав необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між стверджуваним порушенням та способом захисту прав або інтересів.

Поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства", слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині оскарження наказу Полтавського обласного управління юстиції № 133-к від 03.09.2001 р не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, та не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

Стосовно позовних вимог про визнання порушення незалежності судової гілки влади в особі ОСОБА_2 гілкою виконавчої влади в особі відповідача та Кабінету Міністрів України (далі КМУ) шляхом незаконного призначення третьої особи на посаду судді наказом № 133-к від 03.09.2001 та фінансуванням діяльності третьої особи на посаді судді, суд враховує таке.

У позовній заяві позивач вказує, що КМУ незаконно виконувало розпорядчі функції щодо розподілу коштів державного бюджету, визначаючи, зокрема, схеми посадових окладів суддів міських і районних судів (додаток 43 до постанови Кабінету Міністрів України № 2288 від 13.12.1999). Тобто, на думку позивача, протягом періоду часу від початку судового слідства по його кримінальній справі і до вироку по ній суддя ОСОБА_2 отримував грошове забезпечення не від ДСА (як передбачено Законом 3018-ІІІ), а від центрального органу виконавчої влади, що звісно нівелювало гарантії незалежності судді ОСОБА_2 як судді від органів виконавчої влади.

Отже, фактично позивач не згоден з окремими положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 2288 від 13.12.1999 у відповідній редакції.

Разом з тим, за приписами частини першої статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Вказана підсудність є виключною.

На час звернення позивача до суду таким судом є Київський окружний адміністративний суд, яким відповідно до Закону України від 13.12.2022 №2825-ІХ "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим пункту 2 Закону.

Також позивачем викладено позовні вимоги про визнання порушення ОСОБА_1 права на незалежний і безсторонній суд у період від грудня 2001 р до 07.07.2004 р., коли ОСОБА_2 здійснював правосуддя по справі № 11-1061 2004 р.

Суд бере до уваги, що у Рішенні від 23.05.2001 №6-рп/2001 Конституційний Суд України роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03.04.2018 у справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі №804/285/16 (провадження №11-669апп18) Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: згідно з приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ЦПК України, дотримання вимог процесуального закону є обов`язками суду під час здійснення правосуддя у конкретній справі; закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність пов`язані з розглядом судової справи навіть після його завершення; вирішення в суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом; вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені в ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені; усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені; оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Відповідно до висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Відповідної позиції дотримувалася Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08.05.2018 у справі №521/18287/15-ц, від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, від 13.03.2019 у справі №462/32/17, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 10.04.2019 у справі №320/948/18, від 02.10.2019 у справі №815/110/16, від 16.10.2019 у справі №1340/4052/18, від 27.11.2019 у справі №1540/4005/18, від 26.02.2020 у справі №280/1334/19 та інших, а також Верховний Суд у постановах від 01.08.2018 у справі №813/2579/17, від 18.01.2019 у справі №826/1198/17, від 31.07.2019 у справі №636/5534/15, від 05.03.2021 у справі №640/19503/19, від 21.07.2022 у справі №580/5292/21, від 28.12.2022 у справі №640/30494/21, від 26.01.2023 у справі №420/9956/22, від 08.05.2023 у справі №580/2605/22, від 26.07.2023 у справі №580/1016/23 та інших.

За змістом правовідносини у зазначеній вище частині позовних вимог не є владно-управлінськими, стосуються дій/бездіяльності суду щодо розгляду процесуальних питань у межах конкретної кримінальної справи.

А тому цей спір не можна класифікувати як публічно-правовий і його не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та будь-якого іншого судочинства, оскільки такий позов взагалі не може розглядатися судами.

Позивач, вважаючи, що вирок в кримінальній справі відносно нього прийнято з порушенням його права на незалежний і безсторонній суд, не позбавлений права оскаржувати саме цей вирок у порядку визначеному кримінальним процесуальним кодексом до відповідного суду та відповідної юрисдикції.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 000 грн, завданої порушенням права на незалежний та безсторонній суд, то варто зауважити, що згідно з частиною 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Виходячи з викладеного, суд констатує, що позивачем об`єднано в одній позовній заяві вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, а підставами виникнення спірних правовідносин є різні факти та нормативно-правове регулювання.

Отже, при зверненні до суду позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, при цьому підстави для застосування положень статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви ініціатору звернення.

В той же час, суд роз`яснює позивачу про його право роз`єднати вказані позовні вимоги в окремі позови із відповідним викладенням підстав та обґрунтувань і звернутися до суду в порядку передбаченому чинним законодавством України та/або оскаржити вирок в межах кримінального провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 172, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Повернути позовну заяву ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Полтавській області , Кабінету Міністрів України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії позивачеві.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Копію ухвали надіслати ініціатору звернення разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення судового рішення.

Суддя М.В. Довгопол