Рішення

від 17.10.2024 по справі 460/8601/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 жовтня 2024 року м. Рівне№460/8601/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Військова частина НОМЕР_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідачі) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення перерахунку і виплати грошового забезпечення за періоди з 01.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017, та зобов`язання здійснити такий перерахунок і виплату грошового забезпечення за періоди з 01.01.2020 по 11.02.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки.

Позов обґрунтовано тим, що в період з 01.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення повинно бути обраховане з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік та відповідного тарифного коефіцієнта. Проте відповідачі не здійснили зазначеного розрахунку, що зумовило проведення виплат у заниженому розмірі.

Ухвалою суду від 09.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військову частину НОМЕР_3 та Військову частину НОМЕР_4 .

22.08.2024 від Військової частини НОМЕР_4 та Військової частини НОМЕР_3 надійшли пояснення щодо позову, у яких зазначено, що правових підстав для задоволення позову немає, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

26.08.2024 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Зазначає, що при обчислені та встановлені розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військова частина керувалася вимогами чинної редакції Постанови № 704.

Відповідач, Військова частина НОМЕР_2 , правом на подання відзиву не скористався.

Інших заяв по суті від учасників справи до суду не надходило.

Враховуючи вимоги ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с.20).

У період з 01.01.2020 по 11.01.2022 позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , з 11.01.2022 по 20.05.2024 у Військовій частині НОМЕР_1 .

На запит позивача від 01.06.2024 щодо грошового забезпечення Військовою частиною НОМЕР_3 листом від 13.06.2024 за №39/938 було надано відповідь, у якій зазначено, що розмір посадового окладу, окладу за військовим званням з 01 січня 2020 року визначався шляхом множення розміру прожиткового для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, а з травня 2023 року по 17 квітня 2024 року розраховувався виходячи з розміру 1762 гривні та визначався шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704. Крім того, повідомлено, що 01.01.2020 військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів ІНФОРМАЦІЯ_1 та зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_3 .

Довідками ВЧ НОМЕР_3 від 13.06.2024 №39/933, №39/932, довідкою ВЧ НОМЕР_5 від 12.06.2024 №88 підтверджується виплата позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 роки.

Витягами з Наказу начальника регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 08.03.2023 №67, Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 02.02.2024 №33 підтверджується виплата позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки.

Позивач вважає, що відповідачі протиправно при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням застосували розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується і виходить з такого.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ).

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 - пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та відновлена дія п.4 Постанови № 704 у первісній редакції.

Проте, згідно з п. 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ (далі Закон 1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та п.4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно до п. 21 та п. 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Оскільки норма п. 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п. 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме: п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ, згідно з якими:

56. 01 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1774-VІІІ.

57. За змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VІІІ (у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

З огляду на викладене, суд вважає, що згідно з Постановою № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19 та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.

Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не з 01.01.2020 як помилково вважає позивач.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21.

Враховуючи те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Разом з тим, суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» абзац 1 пункту 4 Постанови №704 викладено в такій редакції:

«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 набрала законної сили 20.05.2023.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, оскільки, як встановлено судом, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та на 2020, 2021, 2022 роки впливає на визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, то у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 позивач мав право на визначення розміру його посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Крім того, суд зауважує, що грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України", п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Враховуючи викладене, підлягають також перерахунку виплачені позивачу грошова допомога на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки, оскільки при їх обрахунку використано посадовий оклад та оклад за військовим званням не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що відповідачі, не здійснивши перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, сум грошової допомоги на оздоровлення, а також сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, діяли не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд зауважує, що обов`язок нарахувати та виплатити працівнику всі належні при звільненні виплати покладено на роботодавця, яким у спірних правовідносинах є Військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_1 . Таким чином, та обставина, що відповідачі знаходиться на розрахунково-фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині, не виключає та не спростовує обов`язку поновити порушене право позивача.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.01.2022, суми грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2021 роки та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08 2017.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 11.01.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки з урахуванням окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 12.01.2022 по 19.05.2023, суми грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08 2017.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 12.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01.2023, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням розміру окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 17 жовтня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_8 )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_3

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_4

Суддя Н.С. Гудима