Постанова

від 17.10.2024 по справі 200/6413/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року справа №200/6413/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєва Е.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 200/6413/24 (головуючий І інстанції Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Авдіївсько-Мирноградського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, скасування рішень, стягнення моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії -

У С Т А Н О В И В:

Через систему Електронний суд до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Авдіївсько-Мирноградського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:

- визнати бездіяльність відповідача стосовно відмови від повернення виконавчого документу від 02.08.2024 стягувачу незаконною та протиправною під час виконання ним владних управлінських функцій, як органу державної влади за наслідками вчинення нікчемного правочину безпосередньо Красноармійський міськрайонним судом в Донецькій області та такою, що порушують Конституцію України в частині права ОСОБА_1 на вільне користування майном, яке належить йому на праві власності та створюють перешкоди для подальшої вільної реалізації ОСОБА_1 своїх законних прав, свобод та інтересів;

- зобов`язати відповідача повернути виконавчий документ від 02.08.2024 стягувачу без виконання;

- стягнути на користь ОСОБА_1 із відповідача заподіяну ним моральну шкоду у розмірі 16000 грн.коп. за рахунок бюджетних асигнувань;

- визнати недійсними усі (від 12.08.2024, 04.09.2024) індивідуальні правові акти відповідача (постанови), як наслідок вчинення нікчемного правочину Красноарміським міськрайонним судом в Донецькій області відносно ОСОБА_1 від 02.08.2024 шляхом надання відповідачу виконавчого документу від 02.08.2024 під час виконання ним владних управлінських функції, надані ним 02.08.2024 для примусового виконання судового рішення до Авдіївсько-Мирноградського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (за результатами яких відкрито ВП 75766121 від 12.08.2024), як такі, що підлягають скасуванню за наслідками недійсного правочину Красноармійського міськрайонного суду в Донецькій області від 02.08.2024 вчиненого під час виконання ним владних управлінських функцій як органу державної влади, як наслідок вчинення ним нікчемного правочину шляхом відмови від повернення виконавчого документу від 02.08.2024 стягувачу та відкриття виконавчого провадження ВП 75766121 від 12.08.2024 та винесення постанов від 12.08.2024 та 04.09.2024 відносно ОСОБА_1 ;

- визнати протиправними дії відповідача щодо внесення інформації відносно ОСОБА_1 до реєстру боржників;

- визнати нікчемним правочин вчинений відповідачем 02.08.2024 (прийняття до виконання виконавчого документу АСВП 3/235/2089/24 від 02.08.2024), 12.08.2024 відкриття виконавчого провадження ВП 75766121 від 12.08.2024 винесення постанов від 12.08.2024 та 04.09.2024 та надання їх установам банку відносно ОСОБА_1 , та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом відновлення становища яке існувало до порушення та шляхом припинення правовідношення.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 200/6413/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Авдіївсько-Мирноградського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, скасування рішень, стягнення моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що даного документа (виконавчий лист) не існує взагалі бо такий документ не складено Красноармійським міськрайонним судом Донецької області від 02.08.2024р та він не наданий відповідачу 02.08.2024р Красноармійським міськрайонним судом Донецької області та даного документу немає в наявності у матеріалах справи та суд не витребував самостійно даний документ у відповідача та відповідач теж не надав до суду даний документ для розгляду судом справи 200/6413/24.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Тобто, з аналізу вказаної норми видно, що підставою для повернення позову є факт порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог.

Судом встановлено, що, зокрема, предметом спору у даній справі є бездіяльність та дії Авдіївсько-Мирноградського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, вчинені в межах виконавчого провадження 75766121, а також позивачем оскаржуються постанови приватного виконавця, прийнятих у рамках вказаного виконавчого провадження.

Суддя зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1статті 4 КАС України під адміністративною справою розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а під публічно-правовий спором розуміють спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, визначені статтею 287 КАС України. Дані справи віднесені до окремих категорій термінових адміністративних справ (параграф 2 Глави 11 КАС України).

Так, відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Поряд з цим, суддя звертає увагу на те, що спеціальним законодавчим актом Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 року №1404-VIII врегулювано особливості оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби

Зокрема, згідно частин 1, 2 статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

В оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції зазначено, що суддею встановлено, що виконавче провадження № 75766121 відкрито Авдіївсько-Мирноградським відділом державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі виконавчого листа, виданого Красноармійським міськрайонним судом Донецької області у справі №235/3486/24.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про скасування постанов відповідача, прийнятих в межах виконавчого провадження 75766121, належить розглядати в порядку цивільного судочинства Красноармійським міськрайонним судом Донецької області, тобто загальним місцевим судом, який видав виконавчий документ.

Отже, приймаючи до уваги те, що позивачем оскаржуються бездіяльність, дії та постанови, прийняті та вчинені ним у рамках виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим Красноармійським міськрайонним судом Донецької області, дані вимоги не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Натомість, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору у виконавчому проваджені №75766121 підлягає оскарженню до відповідного окружного адміністративного суду у порядку КАС України.

Відповідно до п.6 ч.4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Тобто, в даній позовній заяві об`єднано позовні вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

Відповідно до ч.4 ст. 172 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даній позовній заяві було порушеного правило об`єднання позовних вимог, тому позовна заява підлягає поверненню.

У пункті 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, N 93, сс. 24-25, п. 57).

У пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах Zubac v. Croatia, Beles and Others v. the Czech Republic, №47273/99, пп. 50-51 та 69, та Walchli v. France, №35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.

Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у належному (встановленому законом) порядку.

Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052).

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що даного документа (виконавчий лист) не існує взагалі бо такий документ не складено Красноармійським міськрайонним судом Донецької області від 02.08.2024р та він не наданий відповідачу 02.08.2024р Красноармійським міськрайонним судом Донецької області та даного документу немає в наявності у матеріалах справи та суд не витребував самостійно даний документ у відповідача та відповідач теж не надав до суду даний документ для розгляду судом справи 200/6413/24, колегія суддів зазначає наступне.

Зазначені доводи апеляційної скарги спростовуються обставинами, які викладені позивачем в позовній заяві, а саме «02.08.2024р Красноармійський районним судом Донецької області було надано виконавчі документи Авдіївсько-Мирноградському відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, який 12.08.2024р та 04.09.2024р виніс постанови про відкриття виконавчого провадження ВП 75766121».

Також, зазначені доводи апеляційної скарги спростовуються і вимогами прохальної частини позовної заяви.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 200/6413/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 200/6413/24 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 17 жовтня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Е.Г. Казначеєв

І.В. Сіваченко