Постанова

від 16.10.2024 по справі 640/38534/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/38534/21 Головуючий у І інстанції - Брагіна О.Є.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Костюк Л.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року в справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпропангаз» про стягнення податкового боргу, -

ВСТАНОВИЛА:

Головне управління ДПС у м. Києві звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпропангаз», в якому просило стягнути кошти платника податків з усіх рахунків відкритих у банках, що обслуговують такого платника на суму податкового боргу у розмірі 42 585,54 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року позовну заяву повернуто Позивачеві.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Зокрема, Головне управління ДПС у м. Києві вказує на те, що повноваження підписанта позовної заяви підтверджуються витягом з Реєстру, з якого чітко вбачається право підписанта в порядку самопредставництва ГУ ДПС у м. Києві на представлення цього органу в суді, проте, суд першої інстанції повертаючи позовну заяву вдався до застосування надмірного формалізму.

Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву виходив з того, що від імені Головного управління ДПС у м. Києві підписано ОСОБА_1 , а її повноваження підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте до позовної заяви не надано жодного документа (як-от статуту, положення, трудового договору (контракту), посадової інструкції), який би засвідчував можливість підписанта діяти від імені Головного управління ДПС в м. Києві за правилами самопредставництва останнього, як і немає підтвердження того, що підписант є адвокатом.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень КАС України внесені зміни.

Згідно з частинами 1, 2 статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій закономнадано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Верховний Суд в ухвалі від 14 квітня 2021 року у справі № 320/2391/19 зазначив, що самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Положення про Державну податкову службу України» від 27 липня 2020 року № 643 в частині самопредставництва визначено, що Державна податкова служба з метою організації своєї діяльності забезпечує самопредставництво ДПС у судах через Голову Служби, а також без окремого доручення Голови ДПС через його заступників та державних службовців самостійних структурних підрозділів апарату Служби відповідно до положень про такі підрозділи, які забезпечують самопредставництво інтересів ДПС в судах без окремого доручення Голови ДПС.

Для самопредставництва територіальних органів ДПС України як відокремлених підрозділів серед переліку документів можуть бути довіреність, посадова інструкція або положення, у яких чітко зазначено право представника відстоювати інтереси, або цей представник має бути внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, право Позивача - ГУ ДПС у м. Києві в порядку реалізації самопредставництва юридичної особи могло б підтверджуватися: доказами того, що вона обіймає певну посаду (наказ, трудовий договір); доказами, які б дозволили встановити обсяг процесуальних повноважень посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт); витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як вбачається із долученого до матеріалів адміністративного позову, та апеляційної скарги витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - ОСОБА_1 може вчиняти дії від імені юридичної особи ГУ ДПС у м. Києві із зазначенням: вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діє виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво ДПС, ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС, без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг) - представник.

При цьому, Позивач - Головне управління ДПС у м. Києві, є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, та забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території м. Києва.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що підписантом позовної заяви було подано належні документи щодо повноважень на самопредставництво, зокрема ГУ ДПС у м. Києві.

Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).

Крім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає передчасним висновок суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви, оскільки оскаржувана ухвала постановлена внаслідок надмірного формалізму.

Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність постановлення судом першої інстанції ухвали 01 травня 2023 року про повернення позовної заяви та, як наслідок, наявність підстав для її скасування на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Л.О. Костюк

О.М. Оксененко