Ухвала

від 17.10.2024 по справі 308/13400/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/13400/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2024 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Ужгородської міської ради, приватного підприємства «НІКІТА», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_3 про визнання договору сервітут укладеним

в с т а н о в и в:

до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов позов від ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач), до Ужгородської міської ради код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3 (далі відповідач-1), приватного підприємства «НІКІТА» код ЄДРПОУ 22098264, місцезнаходження: 88015, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 67, кв. 191 (далі відповідач-2), у якому представниця позивача із урахуванням заяви про зміну предмета позову просить суд визнати укладеним договір сервітут у вказаній нею редакції.

Ухвалою від 10.08.2023 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 22.12.2023 суд залучив ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Ухвалою від 25.06.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Зважаючи на неодноразову неявку належним чином повідомленого позивача та його представниці у судове засідання, суд вирішив поставити на обговорення питання про залишення позовної заяви без розгляду.

У судове засідання учасники процесу не з`явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подали.

Вирішуючи питання про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходив із такого.

Залишення позову без розгляду є формою закінчення судового провадження, яке зумовлене недотриманням установлених законом умов щодо нормального розвитку судового процесу.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року). Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Відповідні умови, з наявністю яких законодавець пов`язує допустимість залишення позову без розгляду персоніфіковано статтею 257 ЦПК України.

Так, правилами наведеної правової норми суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 5 частини 1 статі 257 ЦПК України).

Крім того, аналогічне правило передбачене частиною 5 статті 223 ЦПК України.

Тлумачення зазначених норм процесуального права з урахуванням змісту статті 200 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що залишення позовної заяви без розгляду з цієї підстави може мати місце лише в тому випадку, якщо позивач, який був належним чином повідомлений про час слухання справи, повторно не з`явився саме в судове засідання, а не в підготовче засідання (див. постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 761/8849/19).

Окрім цього, за змістом цитованих положень повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Отже, правом на залишення заяви без розгляду суд наділений лише за сукупності певних установлених законом умов: належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання; повторної неявки позивача в судове засідання, яка в такому разі визнається як друга поспіль неявка; ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення перешкоджає розгляду справи.

При цьому системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.

Наведені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2018 року у справі №756/8612/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі №569/347/16-ц, від 28 лютого 2019 року у справі №752/9188/13-ц, від 22 травня 2019 року у справі №310/12817/13, від 06 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 522/7428/15, від 26 вересня 2019 року у справі№ 295/19734/13-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі №612/403/16-ц, від 27 березня 2020 року у справі № 522/22303/14-ц, від 21 листопада 2019 року у справі №199/7514/18-ц, від 21 вересня 2020 року у справі №1141/18-ц.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи, або виконанням рішення, ухваленого на користь особи. Недотримання строків розгляду цивільних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Відтак суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18).

З обставин справи вбачається, що позивач у судове засідання від 24.09.2024 та 17.10.2024 не з`являвся, будучи належним чином повідомленим про час, дату місце їх проведення, про причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності не подав. При цьому неявка позивача утруднює встановлення обставин, що мають значення для справи та входять до предмета доказування.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що неявка позивача перешкоджає розгляду справи та є підставою для залишення позову без розгляду.

Керуючись статтями 257, 258-260 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Ужгородської міської ради, приватного підприємства «НІКІТА», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_3 про визнання договору сервітут укладеним залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя В.Й. Данко