Постанова

від 17.10.2024 по справі 380/27418/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/27418/23 пров. № А/857/8855/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі № 380/27418/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними (рішення першої інстанції ухвалене суддею Сподарик Н.І. в м. Львові 15.03.2024 в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2020 по 30.03.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 13.07.2021 по 13.01.2022 у розмірі 45782 (сорок п`ять тисяч сімсот вісімдесят дві) гривні 51 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що позивачу під час проходження військової служби виплачувалося належне грошове забезпечення, яке обчислювалося та нараховувалося у межах, виділених військовій частині коштів.

Наголошує, що від позивача не надходило жодних заперечень при звільненні після отримання грошового атестату, у якому зазначалися всі виплати, які були проведені відповідачем, а тому, що підстави для виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відсутні.

Також зазначає, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем належних йому сум на підставі рішень суду, отже відповідач здійснив усі необхідні дії, які передбачені чинним законодавством та не суперечать йому, і як наслідок, такі дії не є протиправними.

Звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 червня 2021 року наказом начальника Військової Служби правопорядку у Збройних Силах України начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 було звільнено у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

12.07.2021 Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 139 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення починаючи з 12 липня 2021 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 у справі № 380/17857/21 визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.02.2017 по 28.02.2018 з використанням лютого 2017 року як базового місяця.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.02.2017 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, з урахуванням виплачених сум.

21.10.2023 на виконання вказаного рішення, відповідачем виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 18.02.2017 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця у розмірі 45605,11 гривень.

У зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі- Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 12.07.2021, а індексація грошового забезпечення виплачена йому відповідачем на виконання рішення суду 21.10.2023.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив одноразову індексацію грошового забезпечення року.

Разом із тим, приписами наведених правових актів не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ, що діє на час звернення позивача до суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

При вирішенні спору суд першої інстанції застосував положення статті 117 КЗпП України у чинній її редакції, обмеживши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Предметом апеляційного оскарження не є правильність розрахунку середнього заробітку, стягнутого на користь позивача, а відтак суд апеляційної інстанції не перевіряє в цій частині оскаржуване рішення.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд, здійснивши перевірку оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.

Щодо покликань апелянта на порушення позивачем строків звернення до суду апеляційний суд звертає увагу, що остаточний розрахунок з позивачем відбувся 21 жовтня 2023 року, а до суду позивач звернувся 21 листопада 2023 року. Тобто, навіть з врахуванням положень частини п`ятої статті 122 КАС України, на які покликається апелянт, позивачем строк звернення до суду не пропущено.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі № 380/27418/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар