Рішення

від 18.10.2024 по справі 904/3425/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2024м. ДніпроСправа № 904/3425/24

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/3425/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТАЛОН-ПРИЛАД"

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕТАЛОН-ПРИЛАД" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 02.08.2024 за вих. №б/н до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - відповідач) про стягнення 124.229,07 грн, з яких: 115.320,00 грн заборгованості, 2.110,36 пені, 1.886,19 грн трьох процентів річних, 4.912,52 грн інфляційних втрат.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3425/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2024.

Ухвалою від 05.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через систему «Електронний суд» 26.08.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом з клопотанням про поновлення строку для подання відзиву.

За загальним правилом відповідно до ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідач має право викласти свої заперечення проти позову, зокрема шляхом подання відзиву) та надати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем (п. 1 ч. 6 ст. 165 ГПК України).

Позивач має право надати свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення, а також надати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються пояснення, міркування та аргументи позивача (ч. 3 ст. 166, п. 1 ч. 6 ст. 165 ГПК України).

Відповідач має право викласти свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення, а також надати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються пояснення, міркування та аргументи відповідача (ч. 3 ст. 167, п. 1 ч. 6 ст. 165 ГПК України).

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має справо надати свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову, а також надати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються міркування та аргументи третьої особи (ч. 3 ст. 168, п. 1 ч. 6 ст. 165 ГПК України).

Таким чином, загальне правило подання доказів одночасно з позовом не обмежує права учасників справи доповнити як позов (так і інші заяви по суті спору) додатковими аргументами та доказами, навіть якщо вони існували на момент подачі позову (заяви по суті).

Відповідно до ч. 8 ст. 165, ч. 4 ст. 166, ст. 4 ст. 167, ст. 4 ст. 168 ГПК України відзив, відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (а, відповідно, і додаткові докази) подаються в строк, встановлений судом.

Відповідно ж до ч. 5 ст. 119 ГПК України пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського Суду з прав людини від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії", заява № 36760/06, пункт 230).

Разом із цим, суд покликаний сприяти учасникам справи у реалізації ними прав, передбачених ГПК України /одним із яких є право подання заяв по суті (ч. 4 ст. 161 ГПК України).

Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 суддям необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та за можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

На думку суду, в умовах введення в Україні воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитись до пропуску процесуальних строків учасниками справи для забезпечення їх права на доступ до правосуддя, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі №1522/18417/12-ц також наголосила, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Таким чином, суд виходить із того, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У даному випадку суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись також до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.

Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі суд враховав та надав оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги мотивовані тим, що наявними у справі письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором, а тому з відповідача підлягають стягненню сума заборгованості і нараховані на неї пеня, проценти річні та інфляційні втрати.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач у відзиві підтвердив наявність між сторонами договору закупівлі №23382 від 23.11.2023, згідно з яким постачальник зобов`язується передати товар (тепловізор), зазначений у специфікації, що є невід`ємною частиною договору. Підтвердженням якості товару є сертифікат якості або паспорт, а у разі обов`язкової сертифікації в Україні відповідні сертифікати.

Також відповідач зазначив, що оплата товару здійснюється через 30 календарних днів з дати поставки та отримання оригіналу рахунку, за умови надання належно оформлених документів, включаючи рахунок-фактуру, видаткову та товарно-транспортну накладні, із зазначенням коду УКТ ЗЕД. Сторони також погодили у п. 11.1 договору, що у разі прострочення платежів інфляція та 3% річних прирівнюються до нуля.

Відповідач вважає, що позивач не надав необхідних доказів, зокрема товарно-транспортної накладної та доказів реєстрації податкової накладної, що є обов`язковими для виникнення у ПрАТ «ДТРЗ» обов`язку оплати.

Тому, на думку відповідача, вимоги щодо стягнення суми боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладання договору; оплати товару; поставки товару; наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості та нарахованих на неї пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат; правомірності заявлених позовних вимог.

Суд встановив, що 23.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕТАЛОН-ПРИЛАД" (далі позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі відповідач, замовник) був укладений договір про закупівлю №23382 (далі - договір) відповідно п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника товар найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Загальна сума (ціна) договору складає: 115.320,00 (сто п`ятнадцять тисяч триста двадцять гривень 00 копійок) грн., вт. ч. 20%ПДВ 19.220,00 (дев`ятнадцять тисяч двісті двадцять гривень 00 копійок) грн (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки провадяться у безготівковій формі на рахунок постачальника, вказаний в договорі, в національній валюті України - гривні.

Замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 30 календарних

днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній зазначається код товару згідно УКТЗЕД (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору поставка товару здійснюється не пізніше 5 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки замовника (за допомогою факсимільного зв`язку, телеграмою, або шляхом передачі на е-mail пошту постачальника, яка зазначена в розділі 15 договору). Кількість та асортимент партії товару визначається в заявці замовника.

Згідно п. 5.2. договору передача товару замовнику здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість партії товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Разом з видатковою накладною постачальник зобов`язується надати замовнику 1 (один) екземпляр товарно-транспортної накладної, документи, визначені п. 2.2 договору, та за необхідності документи, визначені п. 6.3.6. даного договору (п. 5.2. договору).

У разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі

0,01% від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше

подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня (п. 7.5. договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до « 31» грудня 2023 року,

але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1. договору).

Також сторонами було підписано додаток 1 до договору про закупівлю специфікацію №1 від 23.11.2023, у якій зазначено найменування (Тепловізор для енергоаудиту FLIR E6xt (WI-FI)), технічні характеристики, виробника, кількість та ціну товару, поставка якого є предметом договору.

На виконання умов договору постачальник здійснив поставку, а покупець отримав та прийняв товар на загальну суму 115.320,00 грн за видатковою накладною №РН-0000242 від 28.11.2023 (арк. 12, том 1).

Видаткова накладна підписана зі сторони позивача та відповідача та скріплена печаткою з боку позивача.

28.11.2023 позивачем було виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000299 на загальну суму 115.320,00 грн.

Також в матеріалах справи міститься довіреність №922 від 29.11.2023, яка видана Старчевському Олександру Львовичу (Інжен-тех 3 кат.) та перелік цінностей, які належить отримати, а саме Тепловізор для енергоаудиту FLIR E6xt (WI-FI) який засвідчений підписами та печаткою відповідача.

Як у позові зазначає позивач, відповідач не здійснив оплати за поставлений товар, а тому у нього існує заборгованість по виконанню зобов`язання з оплати вартості переданого товару за Договором про закупівлю №23382 від 23.11.2023, що становить 115.320,00 грн.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 115.320,00 грн заборгованості, 2.110,36 пені, 1.886,19 грн трьох процентів річних, 4.912,52 грн інфляційних втрат.

Право вимоги вказаної заборгованості позивач набув в результаті невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, у зв`язку із несплатою коштів за поставлений товар.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Порядок оплати товару врегульовано розділом 4 договору.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній зазначається код товару згідно

УКТЗЕД.

На виконання умов договору постачальник здійснив поставку, а покупець отримав та прийняв товар на загальну суму 115.320,00 грн за видатковою накладною №РН-0000242 від 28.11.2023 (арк. 12, том 1). Видаткова накладна підписана зі сторони позивача та відповідача та скріплена печаткою з боку позивача.

28.11.2023 позивачем було виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000299 на загальну суму 115.320,00 грн.

В матеріалах справи міститься довіреність №922 від 29.11.2023, яка видана Старчевському Олександру Львовичу (Інжен-тех 3 кат.) та перелік цінностей, які належить отримати, а саме Тепловізор для енергоаудиту FLIR E6xt (WI-FI) який засвідчений підписами та печаткою відповідача.

Таким чином згідно з положеннями договору та матеріалами справи оплата поставки за видатковою накладною мала б відбутись (з урахуванням п. 4.2. з відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки товару), тобто до 30.12.2024 (субота).

Проте, станом на розгляду спору відповідач розрахунків не провів.

Доказів зворотного матеріали справи не містять

Відповідачем у відзиві підтверджено існування між сторонами договору закупівлі №23382 від 23.11.2023.

Також відповідач зазначив, що оплата товару здійснюється через 30 календарних днів з дати поставки та отримання оригіналу рахунку, за умови надання належно оформлених документів, включаючи рахунок-фактуру, видаткову та товарно-транспортну накладні, із зазначенням коду УКТ ЗЕД. Сторони також погодили у п. 11.1 договору, що у разі прострочення платежів інфляція та 3% річних прирівнюються до нуля.

Відповідач вважає, що позивач не надав необхідних доказів, зокрема товарно-транспортної накладної та доказів реєстрації податкової накладної, що є обов`язковими для виникнення у ПрАТ «ДТРЗ» обов`язку оплати.

Тому на думку відповідача, вимоги щодо стягнення суми боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що між сторонами укладено договір закупівлі №23382 від 23.11.2023.

На підтвердження обставин поставки товару у заявленій кількості та на заявлену вартість позивачем до матеріалах справи надано видаткова накладна, яка підписана зі сторони позивача та відповідача та скріплена печаткою з боку позивача та в якій зазначено рахунок-фактуру №СФ-0000299 від 28.11.2023 на загальну суму 115.320,00 грн.

Також позивачем додано додаток 2 - Технічний опис предмету закупівлі; рахунок-фактуру №СФ-0000299 від 28 листопада 2023 року; довіреність №922 від листопада 2023 року.

Довіреність №922 від 29.11.2023, була видана Старчевському Олександру Львовичу (Інжен-тех 3 кат.) також на звороті наявний перелік цінностей, які належить отримати, а саме Тепловізор для енергоаудиту FLIR E6xt (WI-FI) який засвідчений підписами та печаткою відповідача.

Будь-яких доказів у підтвердження повної оплати зазначених сум відповідачем надано не було.

Натомість відповідач посилається на відсутність товарно-транспортної накладної, а також доказів реєстрації податкової накладної, які є обов`язковими в силу приписів п. 4.2. спірного договору для виникнення у ПрАТ «ДТРЗ» обов`язку з оплати товару.

Однак, такі доводи суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України ( надалі ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк ( термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання ( неналежне виконання).

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону , інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із нормами частини першої статті 712 ЦК України, які кореспондуються із положеннями частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець ( постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язається передати (поставити) у встановлений строк ( строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України: Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент : 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар ( частина перша статті 664 ЦК України).

Абзацом 25 та 26 глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (далі - Правила № 363) визначено, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Пунктом 11.1 Правил № 363, зокрема, встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Таким чином, документи, які передбачені Правилами № 363, у тому числі товарно-транспортна накладна, є документами, які підтверджують факт передавання, перевезення придбаних та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Разом з тим, наявність первинних документів є обов`язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового кредиту, оскільки виконання зобов`язання за правочином зумовлює складання й інших документів. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентом з огляду на відсутність у нього матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та не відповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з Єдиного реєстру податкових накладних; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагента, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов`язань, відсутність контрагента за місцезнаходженням.

Вказані висновки підтверджуються постановами Верховного Суду від 05 травня 2023 року у справі № 1340/5998/18, від 08 листопада 2023 року у справі № 280/4704/21, від 27 листопада 2023 року у справі № 380/18276/21, від 13 липня 2022 року у справи № 640/18540/18.

Також, Верховний суд акцентує увагу, що наявність товарно-транспортної накладної та належне її оформлення є належним доказом переміщення (транспортування) товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки. Це стосується й інших документів, які повинні супроводжувати поставку відповідно до правових норм, умов договору або загальної практики.

У постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 825/3990/14 викладена правова позиція, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Відсутність ТТН, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Окрім цього, ТТН підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, а отже недоліки в її заповненні або її відсутність, за наявністю первинно бухгалтерських документів, є належним підтвердженням здійснення фінансово - господарської операції (06 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/847/20-а, адміністративне провадження № К/9901/32521/20 (ЄДРСРУ № 100155842).

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року (справа № 803/1684/17, адміністративне провадження №К/9901/51649/18, ЄДРСРУ №95176997), від 21 січня 2021 року (справа №813/2204/17, адміністративне провадження №К/9901/35740/18, ЄДРСРУ № 94328053), від 24 травня 2019 року (справа №826/7423/16), від 6 лютого 2018 року (справа №816/166/15-а), від 11 вересня 2018 року (справа №804/4787/16) передбачають, що транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже, відсутність у позивача деяких товарно-транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій.

Враховуючи викладене, відсутні підстави стверджувати, що наявна відкладальна умова (у розумінні приписів статті 212 ЦК України) щодо виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого від позивача товару.

Так само, відповідачем не доведено суду наявність обставин прострочення кредитора згідно ст. 613 ЦК України, з якими пов`язувалася б можливість здійснення оплати за Договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Тобто, відстрочення виконання зобов`язання боржником можливе лише за умов не вчинення кредитором дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Отже зазначена в Договорі умова щодо здійснення оплати з відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар, не може нівелювати вимоги ст. 692 ЦК України щодо моменту настання обов`язку оплати отриманого товару, а доказів неможливості виконання свого зобов`язання через прострочення кредитора ним не доведено.

Відповідачем отримано продукцію, строк оплати за яку настав, отже нездійснення відповідачем оплати є порушенням договірних зобов`язань та положень закону (ст. 655, 692, 712 ЦК України, ч.1 ст. 265 ГК України).

Доводи Відповідача щодо відсутності у нього зобов`язання з оплати поставленого товару, оскільки позивачем не надано доказів виконання ним зобов`язань із надання відповідачу документів, суд вважає безпідставними, враховуючи те, що видаткова накладна підписана відповідачем без будь-яких зауважень і заперечень, доказів звернення у подальшому до позивача з будь-якими претензіями, зауваженнями з приводу ненадання будь-яких товаросупровідних документів на товар матеріали справи не містять.

З викладеного вбачається, що відповідач не провів в повному обсязі з позивачем розрахунків, чим порушив умови договору. Таким чином на дату складання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем становить 115.320,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

З урахуванням встановленого господарський суд визнає вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 115.320,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення пені

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.5. договору передбачено, у разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01% від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Позивач нарахував пеню за загальний період з 01.01.2024 до 01.07.2024 у загальному розмірі 2.110,36 грн.

Відповідач контррозрахунку не надав, вимоги не спростував.

Господарський суд перевірив розрахунок пені і визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2.110,36 грн пені підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 01.01.2024 до 18.07.2024 на загальну суму 1.886,19 грн та інфляційні втрати за загальний період прострочення з січня 2024 року до червня 2024 року на загальну суму 4.912,52 грн.

Відповідач контррозрахунку не надав, однак вимогу заперечив, а саме зазначив, що відповідно до п. 11.1. договору, сторони погодилися, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків, коли таке передавання пов`язано з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору або оплати податків, інших обов`язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов`язання сторін договору. Сторони домовилися, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені даним договором, повинні виконуватися без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюється до нуля відсотків.

Відповідач зауважити, що спірний договір укладений в порядку спрощеної закупівлі, а відтак позивач мав змогу попередньо ознайомитися з умовами запропонованого договору та у випадку незгоди з ними мав право не надавати свою пропозицію для участі в закупівлі, та, як наслідок, не укладати договір з відповідачем.

Проте, скріпивши підписами та печатками спірний договір, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору та погодилися з усіма умовами, що були викладені в ньому, зокрема, й умовою про те, що у випадку прострочення замовником грошових зобов`язань, розмір індексу інфляції та 3% річних прирівнюється до нуля.

Таким чином, на думку відповідача, позивач погодився на встановлення іншого розміру індексу інфляції та 3% річних, що будуть застосовуватися у разі несвоєчасного виконання замовником грошового зобов`язання та які дорівнюватимуть нулю, то воно визнало для себе таку умову прийнятною.

За таких обставин, сторони спірного договору відступити від положень актів цивільного законодавства, внаслідок чого врегулювали свої відносини на власний розсуд, встановивши, зокрема, розмір інфляції та 3% річних, що дорівнює нулю.

Таким чином, на думку відповідача, вимоги про стягнення з ПрАТ «ДТРЗ» інфляційних втрат в розмірі 4.912,52 грн. та 3% річних в сумі 1.886,19 грн. є неправомірними та такими, що суперечать умовам спірного договору.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України сторони можуть на власний розсуд визначити інший розмір процентів річних. Займенник "інший" в українській мові має значення означального, тобто вказує на ознаку, але не називає її і розуміється як такий, який відрізняється від названого, даного, встановленого і таке інше. У цьому випадку проценти, визначені у договорі, є відмінними від встановлених у статті 3%. Тобто 3% - розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру. Водночас, сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі. Ключовим є сам факт застосування положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить 0.

Положення договору, погоджене сторонами та викладене саме у формі встановлення розміру процентів (0), вказує на фактичну реалізацію принципу свободи договору, як одного з основоположних у цивільному законодавстві.

Оскільки частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України надає можливість самостійного визначення розміру процентів річних від простроченої суми і дійшовши згоди щодо нього, сторони реалізували таке право у такому значенні, щодо якого у них не виникло заперечень.

Хоча зобов`язання сплатити проценти річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат, однак неможливо відокремити таку компенсацію від права сторін встановлювати відповідний її розмір, який на їх думку буде розумним та справедливим у сукупності з імперативним відшкодуванням матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 910/4519/18.

Суд дійшов висновку, що у даному випадку сторони у пункті 11.1 договору погодили інший розмір процентів річних, відмінний від встановленого ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, який дорівнює нулю, а тому позовна вимога позивача в частині стягнення 3% річних у розмірі 1.886,19 грн є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Заперечення відповідача в частині неправомірності заявлених до стягнення інфляційних втрат та узгодження у пункті 11.1 договору розміру інфляційних втрат на рівні 0% судом відхиляються, оскільки стаття 625 Цивільного кодексу України не надає сторонам права встановлювати умови застосування інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання або змінювати їх розмір.

Господарський суд перевірив інфляційних втрат і визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у розмірі 4.912,52 грн.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежновід характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3.028,00грн.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:

- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3.028,00 грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Ціна позову становить 124.229,07 грн, отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 2.422,40 грн (3.028*0,8).

Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3.028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією на кредитовий переказ в національній валюті №102 від 18.07.2024 (а.с. 4). Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 605,60 грн (3028,00 грн 2.422,00 грн), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.

Суд не вирішує питання повернення надмірно сплаченої суми судового збору під час прийняття рішення у справі, оскільки клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету не надходило.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2.384,37 грн, з урахуванням того, що 98,43% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АКАДЕМІКА БЕЛЕЛЮБСЬКОГО, будинок 7; ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТАЛОН-ПРИЛАД" (61045, Харківська область, місто Харків, ВУЛИЦЯ КЛОЧКІВСЬКА, будинок 295; ідентифікаційний код 31342156) 115.320,00 (сто п`ятнадцять тисяч триста двадцять грн 00 к.) основної заборгованості, 2.110,36 грн (дві тисячі сто десять грн 36 к.) пені, 4.912,52 грн (чотири тисячі дев`ятсот дванадцять грн 52 к.) інфляційних втрат, 2.384,37 грн (дві тисячі триста вісімдесят чотири грн 37 к.) судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення трьох процентів річних у розмірі 1.886,19 грн) відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк