Рішення

від 01.10.2024 по справі 907/386/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

01 жовтня 2024 р. м. Ужгород Справа №907/386/21

За позовом Берегівської окружної прокуратури, м. Берегове Закарпатської області в інтересах держави в особі Великоберезької сільської ради, с. Великі Береги Берегівського району Закарпатської області

до відповідача Фермерського господарства Тігор Б, с. Берегуйфалу Берегівського району Закарпатської області

про стягнення 361 646,73 грн, у тому числі 355 304,80 грн штрафу та 6341,93 грн пені (з урахуванням заяв про закриття провадження у справі в частині позовних вимог та зменшення позовних вимог),

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Шикітка О.В.

представники:

Прокуратури Роман М.С., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури

Позивача не з`явився

Відповідача Юрик Б.І., адвокат, ордер серії АО №1021469 від 07.07.2021

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Берегівська окружна прокуратура, м. Берегове Закарпатської області звернулася з позовом до суду в інтересах держави в особі Великоберезької сільської ради, с. Великі Береги Берегівського району Закарпатської області до відповідача Фермерського господарства Тігор Б, с. Берегуйфалу Берегівського району Закарпатської області про розірвання Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018, укладеного між Великоберезькою сільською радою та Фермерським господарством Тігор Б; стягнення 115 076,10 грн недоїмки, 27 251,51 грн пені та 460 304,80 грн штрафу; зобов`язання повернути земельну ділянку Великоберезькій сільській раді шляхом підписання акту приймання-передачі.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області (суддя Андрейчук Л.В.) від 08.06.2021 відкрито провадження у справі №907/386/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.07.2021. Встановлено відповідачу строк у 15 днів із дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України та разом із доказами направлення відзиву позивачу. Запропоновано прокурору та позивачу у строк до 5 днів із дня отримання відзиву надати суду відповідь на відзив разом із доказами її направлення відповідачу.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області (суддя Андрейчук Л.В.) від 23.12.2022 затверджено мирову угоду, укладену між Великоберезькою сільською радою Берегівського району Закарпатської області та Фермерським господарством Тігор Б та закрито провадження у справі №907/386/21 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 23.12.2022 у справі №907/386/21 скасовано, справу №907/386/21 направлено до Господарського суду Закарпатської області для продовження її розгляду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2023 справу №907/386/21 розподілено судді Пригарі Л.І.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.05.2023 (суддя Пригара Л.І.) постановлено прийняти справу №907/386/21 до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії повторного проведення підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 13.06.2023.

Ухвалами суду від 19.06.2023, 31.08.2023, 05.10.2023, 16.11.2023, 06.12.2023, 26.02.2024, 02.04.2024, 30.04.2024 та 29.05.2024 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою суду від 19.06.2024 провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018 та зобов`язання повернути земельну ділянку Великоберезькій сільській раді шляхом підписання акту приймання-передачі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.06.2024 прийнято до розгляду та задоволено заяви прокурора про зменшення позовних вимог №07.50-101-101-21/563ВИХ-23 (вх. №02.3.1-02/6977/23 від 05.10.2023) та б/н від 19.06.2024 (вх. №02.3.1-02/5004/24 від 19.06.2024), якими останній просить стягнути з відповідача суму 382 556,31 грн, у тому числі 355 304,80 грн штрафу та 27 251,51 грн пені, і суму 361 646,73 грн, у тому числі 355 304,80 грн штрафу та 6341,93 грн пені, відповідно; закрито підготовче провадження у справі №907/386/21 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 03.09.2024. Явка уповноважених представників учасників процесу в судове засідання визнана судом на власний розсуд.

В судовому засіданні 03.09.2024 судом за участю прокурора та уповноваженого представника відповідача перед стадією дослідження доказів, судових дебатів постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 01.10.2024. Явка уповноважених представників учасників процесу в судове засідання визнана судом на власний розсуд.

Позивач, будучи своєчасно і належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Ухвалою суду від 03.09.2024 явка учасників справи в судове засідання 01.10.2024 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення в даній справі прийнято судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками спору.

В судовому засіданні 01.10.2024 судом у присутності прокурора та уповноваженого представника відповідача проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПРОКУРОРА

Прокурор просить задовольнити позов у повному обсязі з урахуванням заяв про закриття провадження у справі в частині позовних вимог та про зменшення позовних вимог, покликаючись на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між останнім та Берегуйфалівською сільською радою (правонаступником якої є Великоберезька сільська рада) Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018 (зі змінами до нього) в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів, внаслідок чого відповідачеві на підставі 4.8. Договору нараховано 355 304,80 грн штрафу та 6341,93 грн пені за період з 31.10.2020 по 29.03.2021.

В обґрунтування підстав для звернення до суду та наявності фактичного порушення інтересів держави прокурором вказано наступне.

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурором на виконання вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру направлено на адресу Великоберезької сільської ради лист-запит №07.50-101-258ВИХ-21 від 02.04.2021 щодо встановлення факту вжиття позивачем заходів щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів за Договором (в тому числі, в судовому порядку). Водночас останнім таких заходів не вжито, що, на переконання прокурора, і зумовлює підстави для представництва ним інтересів держави та звернення до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Представник відповідача на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву б/н від 15.07.2021 (вх. №02.3.1-02/5252/21 від 19.07.2021), за змістом якого просить відмовити в задоволенні заявлених прокурором позовних вимог із підстав їх необґрунтованості. Вказує, що внаслідок проливних дощів у червні-липні 2020 року, тобто через виникнення надзвичайної ситуації природного характеру, сільськогосподарські культури на площі 251,00 га, які знаходяться в користуванні ФГ Тігор Б на умовах вищеназваного Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018, були затоплені водою, і в результаті паводку стовідсотково знищені.

Представник відповідача стверджує, що наведене мало наслідком виникнення у ФГ Тігор Б катастрофічної фінансової ситуації та призвело до об`єктивної неможливості своєчасного внесення останнім орендної плати за землю; водночас документальним підтвердженням вказаних обставин є, зокрема, акт комісії щодо визначення стану земельної ділянки №2 від 08.06.2021, де, серед іншого, зафіксовано, що станом на 21.05.2021 на останній не зібрано врожай кукурудзи, який відповідач не зміг зібрати через підтоплення земельної ділянки.

На переконання представника відповідача, вина ФГ Тігор Б у несвоєчасному виконанні обов`язку по сплаті орендної плати за Договором відсутня, а зобов`язання виконано несвоєчасно через виникнення надзвичайної ситуації природного характеру.

Водночас представник відповідача наголошує, що незважаючи на вказані обставини (в тому числі, і неможливість повноцінного використання земельної ділянки і в 2021 році через наслідки надзвичайної ситуації природного характеру), ФГ Тігор Б вжило всіх можливих заходів для здійснення розрахунків по орендній платі (відповідно до Додаткового договору від 14.02.2020) та сплатило заборгованість зі сплати останньої у розмірі 460304,80 грн у березні 2021 року.

Із покликанням на приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України представник відповідача зауважує про пропуск прокурором строку позовної давності за вимогами щодо стягнення штрафних санкцій за липень, серпень, вересень та жовтень 2020 року.

Також представник відповідача наголошує, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду є недостатнім; у такому випадку прокурор повинен надати належні та допустимі докази в розумінні процесуального закону у підтвердження означеної бездіяльності.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

Позивач Великоберезька сільська рада на адресу суду надіслала відповідь на відзив №576/02-08 від 10.08.2021 (вх. №02.3.1-02/5824/21 від 16.08.2021; аналогічна за змістом відповідь на відзив надійшла на адресу суду 14.07.2023), в якій зазначає про те, що на території Берегуйфалівської сільської ради відсутні річки, озера або будь-які інші водойми, які могли спричинити повінь або паводок, що, у свою чергу, свідчить про ненастання форс-мажорного випадку, визначеного п. 13.2. Додаткового договору №1 від 19.08.2019 до Договору оренди земельної діялнки, а вказує виключно на виникнення підтоплення через надмірне випадання дощу та порушення меліорації з вини орендаря; крім того, заболочення земельної ділянки та порушення вимог меліорації ніяким чином не належить до форс-мажорних обставин, а, натомість, є результатом неправильного використання земельної ділянки, що, як наслідок, і призвело до її заболочення.

Позивач звертає увагу, що фермерське господарство як форма підприємницької діяльності здійснюється на власний ризик, тобто ризик неотримання врожаю та, відповідно, доходу від його реалізації лежить на господарюючому суб`єкті.

На думку позивача, для підтвердження факту настання форс-мажорних обставин відповідач повинен був надати відповідні докази, а саме, сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою та засвідчує існування обставин непереборної сили; водночас ФГ Тігор Б як виробник сільськогосподарської продукції могло застрахуватись від ризиків у сільськогосподарському виробництві в порядку п. 22 ст. 6 Закону України Про страхування.

В надісланій на адресу суду відповіді на відзив №07.50-101-101-21/2378вих-21 від 28.08.2021 (вх. №02.3.1-02/6135/21 від 30.08.2021) прокурором наведено аргументи, подібні до доводів позивача, та, серед іншого, зазначено про те, що будь-які документи, за умови відсутності відповідного сертифікату Торгово-промислової палати, не можуть вважатися належними доказами настання форс-мажорних обставин; крім того, в долучених відповідачем документах мова йде про пошкодження (підтоплення) 251,0 га земель, якими він користується, а не конкретно про 28,7 га землі, що є предметом судового розгляду в даній справі.

Безпідставними прокурор вважає і доводи відповідача про пропуск строку позовної давності за вимогами щодо стягнення штрафних санкцій за період липень-жовтень 2020 року, оскільки згідно із п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Так, прокурор вказує, що карантин на території України неодноразово продовжувався, а відтак, строки нарахування штрафних санкцій не можуть вважатися пропущеними.

На переконання прокурора, відсутніми є підстави для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, позаяк неотримання очікуваного врожаю відповідачем є результатом неправильного використання ним земельної ділянки, що, як наслідок, призвело до її заболочення; крім того, ФГ Тігор Б прострочено виконання взятих на себе зобов`язань більш ніж на 7 місяців.

У частині обґрунтування підстав для звернення до суду в особі Великоберезької сільської ради прокурор вказує на неодноразові спонукання ним означеного органу місцевого самоврядування до вжиття заходів щодо захисту інтересів держави (в тому числі, в судовому порядку) у спірних правовідносинах, однак такі позивачем вжиті не були.

Поданою через канцелярію суду заявою б/н від 27.10.2021 (вх. №02.3.1-02/7698/21 від 27.10.2021) представник відповідача долучив до матеріалів справи копію Сертифікату Закарпатської торгово-промислової палати №2100-21-0837 від 26.10.2021, виданого Фермерському господарству Тігор Б на засвідчення факту настання форс-мажорних обставин.

За змістом надісланих на адресу суду додаткових пояснень №29/02-08 від 18.01.2022 (вх. №02.3.1-02/439/22 від 25.01.2022) позивач зазначає про те, що Сертифікат Закарпатської торгово-промислової палати №2100-21-0837 від 26.10.2021 в цілому не може свідчити про те, що погодні умови, а саме, часті дощі, грози (іноді з сильними зливами), які мали місце у період із 25.06.2020 по 16.07.2020, спричинили повне знищення врожаю сільськогосподарських культур та відносяться до форс-мажорних обставин.

Із посиланням на приписи Закону України Про торгово-промислові палати в Україні позивач також вказує на те, що часті дощі, грози (іноді з сильними зливами) не можна віднести до стихійного лиха, а відтак, - і до форс-мажорних обставин.

Представник відповідача через канцелярію суду подав клопотання б/н від 30.04.2024 (вх. №02.3.1-02/3521/24 від 30.04.2024), яким із посиланням на обставини непереборної сили та факт добровільного погашення ФГ Тігор Б заборгованості по сплаті орендної плати та часткового відшкодування нарахованої неустойки, серед іншого, просить зменшити заявлені до стягнення штрафні санкції.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між Берегуйфалівською сільською радою (орендодавцем), правонаступником якої є Великоберезька сільська рада (позивач у справі, в інтересах якого прокурором заявлено позов), та Фермерським господарством Тігор Б було укладено Договір оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018 (далі Договір), пунктом 1.1. якого визначено, що орендодавець на підставі протоколу земельних торгів від 26.04.2018 №1 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 28,3962 га для іншого сільськогосподарського призначення, знаходиться на території Берегівського району, с. Берегуйфалу, урочище Дьюрюш, контур 650, Закарпатської області. Земельна ділянка відведена у встановленому законом порядку відповідно до розробленого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на яку підлягає продажу на земельних торгах, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 2.1. 2.4. Договору, в оренду передається земельна ділянка за рахунок земель комунальної власності, не наданих у власність чи користування для іншого сільськогосподарського призначення, загальною площею 28,3962 гектарів. Кадастровий номер земельної ділянки: 2120487200:10:002:0039. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.13 для іншого сільськогосподарського призначення.

За умовами п. 2.5. 2.7. Договору, на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна та об`єкти інфраструктури. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2018 становить 348 319,15 грн і підлягає щорічній індексації. Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

Згідно із п. 3.1. Договору, Договір укладено на строк 7 (сім) років.

Право оренди земельної ділянки виникає у орендаря з моменту його державної реєстрації відповідно до закону (п. 3.2. Договору).

За змістом п. 4.1. Договору, плата за користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на земельних торгах згідно з протоколом земельних торгів від 26.04.2018 №1, у розмірі річної орендної плати, що становить 460 304,80 грн, підлягає сплаті переможцем не пізніше 3 банківських днів з дня укладення договору оренди для юридичних осіб на р/р 33215812700031 в ГУ ДКСУ у Закарпатській області (одержувач місцевий бюджет Берегуйфалівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ 37809658), код платежу для юридичних осіб 18010600.

Відповідно до п. 4.2., 4.3. Договору, річна орендна плата за наступні роки сплачується орендарем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Берегуйфалівської сільської ради Берегівського району 3акарпатської області, у розмірі 132,1503% (розмір орендної плати визначається за результатами проведення земельних торгів), від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється щорічно з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами.

Орендна плата вноситься орендарем у такі строки: щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця у розмірі 1/12 річної орендної плати (п. 4.4. Договору).

На підставі п. 4.8. Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим Договором. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення боргу, несплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

За умовами п. 6.1., 6.4. Договору, передача земельної ділянки в оренду здійснюється за результатами проведення земельних торгів у формі аукціону за розробленим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на яку підлягає продажу на земельних торгах у формі аукціону для іншого сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Берегівського району, с. Берегуйфалу, урочище Дьюрюш, контур 650, Закарпатської області. Передача земельної ділянки орендарю здійснюється орендодавцем протягом 3 (трьох) робочих днів, починаючи з дня державної реєстрації права оренди за актом приймання-передачі.

Згідно із п. 7.1. Договору, після припинення дії Договору орендар протягом 5 (п`яти) робочих днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку.

Пунктом 10.1. Договору визначено, що ризик випадкового знищення або пошкодження об`єкта оренди чи його частини несе орендар.

Відповідно до п. 12.3. Договору, дія Договору припиняється шляхом його розірвання: - за взаємною згодою сторін; - за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених цим Договором; - внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, несплати, несвоєчасної або неповної сплати орендарем орендної плати, а також з інших підстав, визначених чинним законодавством України.

Пунктами 13.1. та 13.2. Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього Договору. Сторона, яка порушила зобов`язання за Договором, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини. У разі виникнення розбіжностей (спорів) між сторонами і в процесі виконання цього Договору сторони вживають заходів до врегулювання спірних питань шляхом переговорів. При недосягненні згоди спір вирішується у судовому порядку.

Цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди відповідно до закону (п. 15.1. Договору).

Як вбачається із наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 03.05.2018 право оренди земельної ділянки площею 28,3962 га (кадастровий номер 2120487200:10:002:0039), розташованої за адресою: Закарпатська область, Берегівський район, с. Берегуйфалу, урочище Дьюрюш, контур 650, зареєстровано за відповідачем у справі Фермерським господарством Тігор Б строком на 7 років, цільове призначення для іншого сільськогосподарського призначення.

Водночас із підписаного та скріпленого печатками орендодавця й орендаря акту приймання-передачі об`єкта оренди б/н від 03.05.2018 судом встановлено, що Берегуйфалівською сільською радою (орендодавцем) було передано, а Фермерським господарством Тігор Б (орендарем), у свою чергу, прийнято у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 28,3962 га, яка знаходиться у с. Берегуйфалу, урочище Дьюрюш, контур 650 (кадастровий номер 2120487200:10:002:0039).

19.08.2019 сторонами було укладено Додатковий договір №1 до Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018, згідно з яким пункти 5.1., 5.2. та 13.2. Договору викладено в наступних редакціях: 5.1. Земельна ділянка передається для сільськогосподарського використання; 5.2. Цільове призначення земельної ділянки: для сільськогосподарського використання; 13.2. Обставинами, за умови настання яких сторони звільняються від відповідальності за невиконання умов Договору частково або в повному обсязі, є наступні: форс-мажорні обставини (умови, що настали поза волею сторін): стихійні лиха (пожежа, землетрус, воєнний стан, повінь, засуха, епідемія), а також забруднення території, що перешкоджає використанню земельної ділянки (або її частини) не з вини сторін Договору. Сторона, яка порушила зобов`язання за Договором, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини. У разі виникнення розбіжностей (спорів) між сторонами в процесі виконання цього Договору, сторони вживають заходів до врегулювання спірних питань шляхом переговорів. При недосягненні згоди спір вирішується у судовому порядку.

За змістом Додаткового договору №2 від 14.02.2020 до Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018 сторони дійшли згоди викласти п. 4.4. Договору в наступній редакції: 4.4. Оплату орендної плати за земельну ділянку площею 28,3962 га в урочищі Дьюрюш ФГ Тігор Б провести з послідуючим строком: - січень-травень 2020 року відстрочити орендну плату; - липень 100 000 грн; - серпень 100 000 грн; - вересень 100 000 грн; - жовтень 53 434,93 грн; - листопад 53 434,93 грн; - грудень 53 434,94 грн.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань у частині своєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 28,3962 га (кадастровий номер 2120487200:10:002:0039), розташованою за адресою: Закарпатська область, Берегівський район, с. Берегуйфалу, урочище Дьюрюш, контур 650, зумовило підстави для звернення прокурора до суду з вимогами про розірвання Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018, укладеного між Великоберезькою сільською радою та Фермерським господарством Тігор Б; стягнення 115 076,10 грн недоїмки, 27 251,51 грн пені та 460 304,80 грн штрафу; зобов`язання повернути земельну ділянку Великоберезькій сільській раді шляхом підписання акту приймання-передачі.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що 30.04.2024 між Великоберезькою сільською радою (орендодавцем, позивачем у справі) та Фермерським господарством Тігор Б (орендарем, відповідачем у справі) укладено Додаткову угоду б/н до Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018, за змістом якої сторони дійшли взаємної згоди щодо розірвання Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018 та домовились про те, що після підписання даної Додаткової угоди та акту приймання передачі земельної ділянки вони не вважають себе пов`язаними будь-якими фінансовими та іншими зобов`язаннями, що виникли з Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018, та не мають будь-яких претензій одне до одного щодо користування земельною ділянкою загальною площею 28,3962 га, кадастровий номер: 2120487200:10:002:0039.

Відповідно до акту приймання передачі земельної ділянки б/н від 30.04.2024, у зв`язку із достроковим розірванням Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018, орендарем було передано, а орендодавцем прийнято земельну ділянку з кадастровим номером 2120487200:10:002:0039, площею 28,3962 га, цільове призначення: для іншого сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Берегівський район, с. Берегуйфалу, урочище Дьюрюш, контур 650.

Наведені обставини стали передумовою для постановлення судом ухвали від 19.06.2024 про закриття провадження у справі №907/386/21 в частині заявлених прокурором вимог про розірвання Договору оренди земельної ділянки б/н від 26.04.2018 та зобов`язання повернути земельну ділянку Великоберезькій сільській раді шляхом підписання акту приймання-передачі на підставі відповідної заяви позивача, підтриманої прокурором у процесі.

Водночас заявою б/н від 19.06.2024 (вх. №02.3.1-02/5004/24 від 19.06.2024) про зменшення позовних вимог у порядку ст. 46 ГПК України прокурор просить стягнути з відповідача суму 361 646,73 грн, у тому числі 355 304,80 грн штрафу та 6341,93 грн пені.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За приписами ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У відповідності до ст. 2 Закону України Про оренду землі, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

В силу приписів ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 1 Закону України Про оренду землі визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі, договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Закону Про оренду землі визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).

За змістом ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України Про оренду землі, орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

На підставі пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

У відповідності до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

В силу приписів ст. 24, 25 Закону України Про оренду землі, орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України господарське зобов`язання (зобов`язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.

Як встановлено судом за матеріалами справи та не заперечувалось сторонами в ході судового розгляду, спір у даній справі виник у зв`язку із несвоєчасним внесенням відповідачем належних до сплати сум орендних платежів, внаслідок чого відповідачу на підставі 4.8. Договору нараховано 355 304,80 грн штрафу та 6341,93 грн пені (за період з 31.10.2020 по 29.03.2021).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.8. Договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим Договором. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення боргу, несплаченої суми за кожний день прострочення.

Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН розрахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу у межах визначеного позивачем боргового періоду, суд зазначає, що пеня в розмірі 6341,93 грн, а також штраф у розмірі 355 304,80 грн нараховані правомірно (розгорнутий розрахунок пені та штрафу міститься в матеріалах справи).

У даному контексті суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, за яким можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Водночас слід зауважити, що згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

При цьому, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено штрафні санкції (пеню, штраф), тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

За змістом зазначених норм, які суд вважає за можливе застосувати під час розгляду питання щодо можливості зменшення нарахованого відповідачу штрафу, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені та штрафу покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таку правову позицію викладено в низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020, у справі №925/605/18, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п. 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Водночас суд наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження погіршення фінансового стану позивача чи завдання останньому будь-яких матеріальних збитків в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язання, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру належної до сплати суми штрафу на 50% (із 355 304,80 грн до 177 652,40 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки (штрафу) ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Водночас суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що розрахунок пені в даній справі суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки вказана штрафна санкція нарахована у межах шестимісячного строку, встановленого згаданою нормою закону. Більше того, у ході підготовчого провадження у справі прокурором зменшено розмір позовних вимог та, зокрема, змінено період нарахування пені з 31.10.2020 по 29.03.2021.

Щодо посилань представника відповідача на обставини форс-мажору як на підставу для звільнення від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань суд зауважує наступне.

Відповідно до положень статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно із ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України, сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

В пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність.

У вирішенні цього спору суд враховує сталу та послідовну практику Верховного Суду, зокрема, щодо застосування положень статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в подібних правовідносинах.

Зокрема, Верховний Суд у своїх постановах сформулював такі загальні висновки: "Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (правовий висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21)".

У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21). Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин, як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 16.07.2024 у справі №916/2596/23).

Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 також наголосив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Аналогічні висновки також викладено і у постановах від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 19.12.2023 у справі №911/1625/22, від 09.04.2024 у справі №905/342/23, від 06.06.2024 у справі №910/6405/23, від 25.06.2024 у справі №904/4103/23.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №913/308/23 сформульовано такі правові висновки: 1) неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин; 2) перед тим як з`ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з`ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин; 3) форс-мажор не звільняє сторони договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

У постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також детально виснував про те, що: 1) потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифіката; 2) саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору; 3) водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор), тобто про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі.

У постанові від 23.08.2023 у справі №910/6234/22 Верховний Суд також наголосив на тому, що суд повинен дослідити своєчасність повідомлення стороною про виникнення форс-мажорних обставин.

У даному контексті слід зазначити, що представник відповідача, обґрунтовуючи наявність у спірних правовідносинах форс-мажору, посилається, в тому числі, на Сертифікат Закарпатської торгово-промислової палати №2100-21-0837 від 26.10.2021, який суд до уваги не бере з огляду на його видання після пред`явлення прокурором позову в даній справі до суду.

Водночас пунктом 13.2. Договору (в редакції Додаткового договору №1 від 19.08.2019) визначено, що сторона, яка порушила зобов`язання за Договором, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

В даному випадку, відповідачем належними і допустимими доказами не доведено, що орендована ним земельна ділянка стала непридатною до використання у зв`язку з обставинами, що жодним чином не залежали від волі ФГ Тігор Б, і вказане, у свою чергу, унеможливлює застосування у спірних правовідносинах форс-мажору як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання ним договірних зобов`язань.

Суд критично оцінює долучений представником відповідача до матеріалів справи лист Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 30.06.2020, оскільки зазначена в останньому площа пошкоджених (підтоплених) насаджень складає 251 га, у той час як площа орендованої відповідачем земельної ділянки згідно Договору оренди від 26.04.2018 (із змінами до нього) становить 28,3962 га. Наведене, у свою чергу, не надає можливості суду ідентифікувати, що знищення сільськогосподарських культур внаслідок паводку відбулося саме на земельній ділянці, яку відповідач використовував згідно Договору оренди.

Не заслуговує на увагу і поданий представником відповідача акт комісії щодо визначення стану земельної ділянки №2 від 08.06.2021, оскільки такий складено станом на 21.05.2021, в той час як умовами Додаткового договору №1 від 19.08.2019, обов`язок відповідача сплачувати орендні платежі виник у 2020 році.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає наступне.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1 3 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру).

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

На виконання вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурором направлено на адресу позивача Великоберезької сільської ради лист-запит №07.50-101-258ВИХ-21 від 02.04.2021 щодо встановлення факту вжиття позивачем заходів щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів за Договором (в тому числі, в судовому порядку).

Водночас останнім, за встановлених судом обставин, відповідних заходів не вжито, що й зумовило підстави для захисту прокурором порушених інтересів держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Великоберезької сільської ради з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 5424,70 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Водночас відповідно до п. 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а також закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, прокуратурі із державного бюджету належить повернути судовий збір у сумі 8154,79 грн у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог, а також закриттям провадження у справі в частині позовних вимог, однак після подання відповідного клопотання в порядку ст. 7 Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства Тігор Б, вул. Петефі, будинок 14, с. Берегуйфалу, Берегівський район, Закарпатська область, 90240 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 20457291) на користь Великоберезької сільської ради, вул. ІІ Ракоці Ф., будинок 78, с. Великі Береги, Берегівський район, Закарпатська область, 90242 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 04350317) суму 183 994,33 грн (Сто вісімдесят три тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири гривні 33 коп), у тому числі 177 652,40 грн (Сто сімдесят сім тисяч шістсот п`ятдесят дві гривні 40 коп) штрафу та 6341,93 грн (Шість тисяч триста сорок одна гривня 93 коп) пені.

3. Стягнути з Фермерського господарства Тігор Б, вул. Петефі, будинок 14, с. Берегуйфалу, Берегівський район, Закарпатська область, 90240 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 20457291) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 02909967) суму 5424,70 грн (П`ять тисяч чотириста двадцять чотири гривні 70 коп) на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

6. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 17.10.2024.

Суддя Л.І. Пригара