Рішення

від 16.10.2024 по справі 911/575/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 911/575/24

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Корж О.І.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ЕксімКомпані (EXIMCOMPANY OU)

до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Макарівське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення заборгованості,

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2024 року в справі №911/575/24 ухвалене рішення, відповідно до якого позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 761,73 доларів США боргу, 29,74 доларів США трьох процентів річних та 1 580,79 грн. судового збору.

Звертаючись із цим позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача також 5 169,96 доларів США пені.

Разом з цим, судом не ухвалене рішення щодо цієї вимоги, в зв`язку з чим, ухвалою суду від 15.08.2024 року призначене судове засідання на 16 жовтня 2024 року.

Представники позивача та відповідача у засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, явка в судове засідання сторін це право, а не обов`язок сторони, і, відповідно до положень ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, справа, за умови належного повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, може розглядатись без їх участі, якщо їх нез`явлення не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

20 травня 2021 року між EXIMCOMPANY OU (далі покупець) та державним підприємством "Макарівське лісове господарство" (далі продавець) укладений контракт №20/05/2021 (далі контракт), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує пиломатеріали обрізні хвойних порід.

Відповідно до п. 3.7. контракту, продавець зобов`язується поставити оплачену партію товару покупцю протягом 10 (десяти) календарних днів з дати перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб`єктами господарювання є господарські організації юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Суб`єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи (ч. 6 ст. 55 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України).

Згідно з наказом державного агентства лісових ресурсів України "Про припинення державного підприємства "Макарівське лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення" №937 від 28.10.2022 року, припинена юридична особа державне підприємство "Макарівське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 00992160), шляхом реорганізації, а саме: приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44768034).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 29.02.2024 року, копія якого долучена до матеріалів справи, "Макарівське лісове господарство" (код відокремленого підрозділу юридичної особи 45125514) державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" є філією державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код 44768034).

Так, правонаступником державного підприємства "Макарівське лісове господарство", зокрема, щодо прав і обов`язків згідно з контрактом №20/05/2021 від 20.05.2021 року, є державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Макарівське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач).

В обґрунтування заявлених вимог щодо стягнення з відповідача 5 169,96 доларів США пені представник позивача послався на те, що державне підприємство "Макарівське лісове господарство" поставило позивачу товар частково, а саме на суму 12 598,27 доларів США, а товар на суму 2 761,76 доларів США відповідач передав позивачу із порушенням встановленого умовами контракту строку.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Згідно з ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

02 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона проти задоволення позову заперечувала, зокрема й щодо стягнення пені, послалась на наявність форс-мажорних обставин, а саме воєнного стану, запровадженого на території України, вважала, що нарахування пені порушує принципи добросовісності, пропорційності, балансу та справедливості та суперечить умовам додатку №1 від 23.02.2023 року до контракту.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи представника відповідача спростовуються, у зв`язку з наступними обставинами.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (абз. 1 ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 6.1. контракту, у разі виникнення форс-мажорних обставин, які перешкоджають виконанню будь-якою зі сторін взятих на себе зобов`язань згідно з цим контрактом, жодна зі сторін не відповідає за невиконання своїх зобов`язань, протягом періоду дії форс-мажорних обставин.

Природні лиха, війни і бойові дії будь-якого виду, блокади, ембарго, заборона експорту та імпорту, епідемії та інші обставини, що не залежать від жодної зі сторін, розглядаються як форс-мажорні обставини (п. 6.2. контракту).

Частиною 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Згідно з п. 1.1. Регламенту (нова редакція), засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5), регламент засвідчення Торгово-промисловою палатою України (ТПП України) форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі Регламент) встановлює порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) в системі ТПП України.

Відповідно до п. 3.3 Регламенту, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі Сертифікат) документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами (п. 6.1 Регламенту).

Пунктом 6.2. Регламенту встановлено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в справі №904/3886/21 від 25.01.2022 року.

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відтак, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено. Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань.

Факт оплати позивачем товару в сумі 15 360,00 доларів США, на виконання умов контракту, підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 06.11.2023 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Судом встановлено, що на виконання умов контракту, державне підприємство "Макарівське лісове господарство" поставило позивачу товар на загальну суму 12 598,27 доларів США, а саме: 25 травня 2021 року, на суму 4 393,60 доларів США; 01 червня 2021 року, на суму 4 276,48 доларів США; 09 червня 2021 року, на суму 3 928,19 доларів США, що не заперечується представником відповідача.

Заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 2 761,73 доларів США підтверджується актом звірки розрахунків на 04.10.2021 року та додатком №1 від 23.02.2023 року до контракту, копії яких долучені до матеріалів справи.

Доводи представника відповідача щодо нарахування позивачем пені всупереч умовам додатку №1 від 23.02.2023 року до контракту є безпідставними, оскільки визнання державним підприємством "Макарівське лісове господарство" зобов`язання щодо повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 2 761,73 доларів США в цьому додатку, не звільняє відповідача, як правонаступника вищевказаної особи, від сплати пені за порушення термінів поставки товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Пунктом 5.2. контракту встановлено, що у разі затримки продавцем відвантаження оплаченої партії товару понад узгоджений сторонами період, він сплачує пеню в розмірі 0,2% від вартості оплаченого і невідвантаженого вчасно товару за кожен день прострочення, або-ж покупець має право відмовитися від відвантаження товару, при цьому продавець зобов`язаний повернути всю сплачену суму з урахуванням пені та штрафів за несвоєчасне постачання протягом трьох банківських днів з моменту повідомлення про відмову від товару.

Господарський суд під час вирішення спору з`ясовує обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснює оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснений неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в справі № 922/2216/18 від 14.01.2021 року, в справі №910/1389/18 від 05.03.2018 року.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, розмір пені, враховуючи період заборгованості з 09 червня 2021 року до 08 грудня 2021 року, суму боргу в розмірі 2 761,73 доларів США, облікову ставку Національного банку України, що в період з 09 червня 2021 року до 22 липня 2021 року становила 7,50 %, з 23 липня 2021 року до 09 вересня 2021 року становила 8,00 % та з 10 вересня 2021 року до 08 грудня 2021 року становила 7,50 %, складає 225,02 доларів США (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просила суд зменшити розмір штрафних санкцій, послалась на те, що їх сплата може негативно позначитись на господарській діяльності відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, відповідно до загальних правил, право суду на зменшення заявлених до стягнення сум пов`язане із наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданих учасниками справи доказів та обставин, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення суми, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд з`ясовує наявність значного перевищення розміру з розміром збитків, а також об`єктивно оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, значності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в справі №910/1175/19 від 10.02.2020 року, в справі №910/1303/19 від 19.02.2020 року, в справі №925/605/18 від 26.02.2020 року, в справі №904/3491/19 від 18.06.2020 року, в справі №922/1716/20 від 14.04.2021 року.

Враховуючи вищевикладене та з метою дотримання балансу інтересів сторін, розмір пені зменшенню не підлягає.

Оскільки позовні вимоги в частині стягнення пені задоволені частково, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 251, 253, ч. 1 ст. 530, ст. 549, ч. ч. 2, 3 ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст. 2, ст. 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 3 ст. 9, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 16, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1. ст. 75, ст. 123, ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 6 ст. 242, ст. 365 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю ЕксімКомпані (EXIMCOMPANY OU) (далі позивач) до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Макарівське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо стягнення пені.

Стягнути з державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9-А, ідентифікаційний код 44768034) в особі філії "Макарівське лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (08001, Київська область, Бучанський район, селище міського типу Макарів, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 17/1, ідентифікаційний код 45125514) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ЕксімКомпані (EXIMCOMPANY OU) (Estonia pst 5-309B, Kesklinna linnaosa, Harju maakond, Tallinn,10143, ідентифікаційний код №14598509) 225,02 доларів США (двісті двадцять п`ять доларів США 02 центи) пені та 127,40 грн. (сто двадцять сім грн. 40 коп.) судового збору.

Відмовити в іншій частині позовної вимоги щодо стягнення пені.

Додаткове рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту додаткового рішення.

Повний текст додаткового рішення складений 18.10.2024 року.

Суддя С. Грабець