Рішення

від 18.10.2024 по справі 911/2137/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2137/24

Суддя Грабець С.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕЙЧГРУП»

до товариства з обмеженою відповідальністю «КОНКОРД-22»

про стягнення заборгованості,

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИЛА:

10 серпня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕЙЧГРУП» (далі позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «КОНКОРД-22» (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 519 353,40 грн.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу №1501-24/1 від 15.01.2024 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.08.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу запропоновано в строк до 15.09.2024 року надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред`явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

На відповідача, як юридичну особу, відповідно до положень ст. 4, ч. 1, п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", покладений обов`язок зазначати достовірні дані щодо місця розташування юридичної особи, які, відповідно до положень ст. 10 цього Закону, вважаються достовірними і можуть бути використані для отримання поштових відправлень юридичною особою, яка повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень, відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Так, з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 08170, Київська область, Фастівський район, село Юрівка, Гатненська ТГ, вулиця Набережна, будинок 25, була направлена ухвала суду від 15.08.2024 року. Поштове відправлення №0600954130565 не було вручене відповідачу, у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується копією повернутого поштового конверту, долученою до матеріалів справи.

Направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, зокрема, суду.

Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду Київської області від 15.08.2024 року про відкриття провадження у справі внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідач відзив на позов не подав, проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не заперечував.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

15 січня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «СІЕЙЧГРУП» (далі позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «КОНКОРД-22» (далі відповідач) був укладений договір купівлі-продажу №1501-24/1 (далі договір).

Згідно з п. 1.1. договору, позивач зобов`язується поставляти та передавати у власність відповідача товар (під товаром мається на увазі комп`ютерна, периферійна, орг-техніка, мережеве обладнання, примірники програмного продукту, програмні продукти та т.і.), а позивач приймати товар та оплачувати продавцю його вартість в порядку та в строки, передбачені цим договором. Майнові та авторські права на програмні продукти за цим договором відповідачу не передаються. Відповідач використовує програмні продукти у своїй господарській діяльності.

Відповідно до п. 1.3. договору, оплата відповідачем здійснюється за узгодженими цінами, з урахуванням ПДВ, у відповідності з рахунками-фактурами та видатковими накладними, що є невід`ємними частинами даного договору, та в яких міститься повна інформація про товар (назва, кількість, ціна за одиницю, загальна сума).

Право власності на товар, окрім програмних продуктів, переходить до відповідача з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної (п. 1.4. договору).

Пунктом 2.1. договору встановлено, що товар відвантажується позивачем відповідачу за цінами, зазначеними по кожному виду продукції в рахунку-фактурі.

Відповідно до п. 2.3. договору, ціна договору визначається як сумарна вартість партій товару, переданих у власність відповідача згідно видаткових накладних протягом терміну дії даного договору.

Сплата за товар відбувається шляхом здійснення оплати за товар у термін не пізніше 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати поставки товару позивачем (п. 3.1. договору).

Згідно з п. 3.3. договору, днем платежу вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Пунктом 9.2. договору, зокрема, встановлено, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та скріпленням печатками сторін і діє до « 31» грудня 2024 року.

За твердженнями представника позивача, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, на загальну суму 1 021 720,92 грн., що підтверджується видатковими накладними №37 від 18.01.2024 року, на суму 157 662,00 грн. та №56 від 25.01.2024 року, на суму 864 058,92 грн., копії яких долучені до матеріалів справи, проте відповідач оплатив товар частково, а саме на суму 570 500,00 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача від 29.07.2024 року, а також актом звірки взаєморозрахунків за період з січня 2024 року до квітня 2024 року, копії яких також долучені до матеріалів справи, тому представник позивача звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 451 220,92 грн. основного боргу, 58 000,70 грн. курсової різниці та 10 131,78 грн. трьох процентів річних.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 цієї ж статті).

Згідно з ч. 3 цієї ж статті, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України).

Як зазначалось, відповідно до п. 2.3. договору, ціна договору визначається як сумарна вартість партій товару, переданих у власність відповідача згідно видаткових накладних протягом терміну дії цього договору.

Частиною 1 ст. 264 Господарського кодексу України встановлено, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 3.1. договору, сплата за товар відбувається шляхом здійснення оплати за товар у термін не пізніше 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати поставки товару позивачем.

Згідно з п. 3.3. договору, днем платежу вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 021 720,92 грн., що підтверджується видатковими накладними: №37 від 18.01.2024 року, на суму 157 662,00 грн.; №56 від 25.01.2024 року, на суму 864 058,92 грн., копії яких долучені до матеріалів справи, проте відповідач оплатив товар частково, а саме, на суму 570 500,00 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача від 29.07.2024 року, а також підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків за період з січня 2024 року до квітня 2024 року, копії яких також долучені до матеріалів справи.

Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Ця правова позиція міститься в постанові Верховного суду від 05.03.2019 року в справі №910/1389/18.

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем або спростовували доводи представника позивача, представник відповідача суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 451 220,92 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 58 000,70 грн. курсової різниці.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1. ст. 627 Цивільного кодексу України).

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Ця правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 року в справі №916/706/17 та від 21.02.2020 року в справі №910/10191/17.

Так, курсова різниця є недоотриманою позивачем вартістю товару в зв`язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань у бік збільшення.

Згідно з п. 2.2. договору, ціна (вартість) товару визначається позивачем самостійно з обов`язковим урахуванням ринкових цін на конкретні види товару, індексу інфляції, зміни курсу грошової одиниці України гривні стосовно курсів іноземних валют, збільшення розміру податків, зборів, інших обов`язкових платежів тощо. Ціна на товар є динамічною і може змінюватись (коригуватись) позивачем в односторонньому порядку. У випадку підвищення середнього курсу продажу долара США на Українському міжбанківському валютному ринку на день надання рахунку на оплату, день поставки товару та день оплати обладнання, - на 1 відсоток або більше від такого курсу на день укладання договору, позивач має право змінити вартість обладнання пропорційно таким змінам. При визначенні середнього курсу продажу долара США на Українському міжбанківському валютному ринку сторони користуватимуться даними порталу finance.liga.net, опублікованими в мережі Інтернет за адресою http://finance.liga.net/rates/mb/. Якщо з будь-яких причин інформація з вказаного джерела виявиться недоступною, сторони використовуватимуть інші джерела інформації про середній курс продажу долара США на Українському міжбанківському валютному ринку. Загальна вартість товару визнається cторонами як змінна, тобто її кінцева величина, що підлягає сплаті відповідачем, ставиться у залежність від зміни курсу гривні до долара США на міжбанківському валютному ринку України. Якщо в період з дати видачі рахунку-фактури до моменту його оплати відповідачем за вказаною в ньому вартістю товару курс продажу долара США, встановлений на міжбанківському валютному ринку України, зміниться по відношенню до курсу, зафіксованого у цьому договорі або відповідному додатку, вартість неоплаченої частини товару підлягає обов`язковій індексації. Індексація здійснюється за формулою:

Цк1 х К1

Цк2 = ------------------

К2

де:

Цк2 остаточна проіндексована вартість неоплаченої частини товару на дату здійснення оплати;

Цк1 вартість неоплаченої частини товару на момент підписання договору та/або відповідного додатку до цього договору;

К1 курс продажу долара США, встановлений на міжбанківському валютному ринку України на день здійснення оплати;

К2 курс продажу долара США на міжбанківському валютному ринку України на момент підписання договору та/або відповідного додатку.

Нова (проіндексована) вартість неоплаченої частини товару, курс продажу долара США (К1), встановлений на міжбанківському валютному ринку України на день здійснення оплати та розмір платежу вказується позивачем у листі (повідомленні) та/або новому рахунку, та/або акті доплати, які направляються відповідачу та є невід`ємними частиною цього договору. Інформація про курс продажу долара США на міжбанківському валютному ринку України одержується з Інтернет-сайту: http://finance.lіga.net/rates/mb/.

Якщо із вказаного інтернет-сайту курс продажу долара США, встановлений на міжбанківському валютному ринку України, отримати неможливо, то сторони домовилися використовувати при розрахунках комерційний курс долара США, зазначений на інтернет сайті http://fin.biz.ua/mezhbank/mezhbankovskiy-valyutnyi-rynok#USD Або наданий позивачем за письмовим запитом відповідача. Новий рахунок або акт доплати є обов`язковим для оплати відповідачем протягом 1 (одного) банківського дня з моменту його отримання. Проведення перерахунку на підставі наведеної вище умови є обов`язковим для сторін і має бути оформлено актом зміни ціни, на підставі якого в подальшому сторони вчинять відповідні розрахунки між собою. Акт зміни ціни є невід`ємною частиною цього договору. При цьому коригування податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, а також валових доходів та витрат сторін буде здійснюватись шляхом відповідного перерахунку у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації, відповідно положень Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 3.2. договору, у випадку недотримання відповідачем терміну оплати товару, зазначеному в п. 3.1. договору, позивач має право в односторонньому порядку змінити вартість товару відповідно до п. 2.2. та надати відповідачу рахунок зі зміненими цінами на товар, а відповідач безумовно визнає таке право позивача та зобов`язаний оплатити товар відповідно до такого рахунку зі зміненими цінами.

В такому випадку сторони обирають один з варіантів:

-Позивач оформлює відповідний рахунок-фактуру та надає відповідачу, а відповідач зобов`язаний протягом 1 (одного) робочого дня після отримання відповідного рахунку (зі зміненими цінами) здійснити оплату в розмірі, та строки, зазначені в такому рахунку-фактурі, а якщо товар був частково оплачений, здійснити доплату у відповідності до рахунку зі зміненими цінами.

-Позивач здійснює поставку товару за зміненими цінами на суму здійсненої відповідачем оплати. В такому випадку оформлюється відповідний рахунок-фактура та надається відповідачу.

- якщо відповідач не погоджується на запропоновані позивачем зміни вартості товару, сторони достроково припиняють дію (розривають) договору, а якщо відповідачем була здійснена оплата відповідного товару, на письмову вимогу відповідача позивач зобов`язується повернути відповідачу перераховані ним грошові кошти за такий товар.

Документів, що підтверджували направлення позивачем відповідачу рахунків-фактур, або інших документів, відповідно до умов договору, з новою ціною товару, збільшеною на 58 000,70 грн. курсової різниці, представник позивача суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 58 000,70 грн. курсової різниці є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у сумі 10 131,78 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

Господарський суд під час вирішення спору з`ясовує обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснює оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснений неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в справі №922/2216/18 від 14.01.2021 року, в справі №910/1389/18 від 05.03.2018 року.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 3.1. договору, сплата за товар відбувається шляхом здійснення оплати за товар у термін не пізніше 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати поставки товару позивачем.

Три проценти річних:

згідно з видатковою накладною №37 від 18.01.2024 року, на суму 157 662,00 грн., враховуючи часткову оплату 21 лютого 2024 року в сумі 200 000,00 грн., період заборгованості з 02 лютого 2024 року до 21 лютого 2024 року, що складає 20 календарних днів, становить 258,46 грн.;

згідно з видатковою накладною №56 від 25.01.2024 року, на суму 864 058,92 грн.:

- враховуючи період заборгованості з 09 лютого 2024 року до 21 лютого 2024 року, що складає 20 календарних днів, суму боргу в розмірі 864 058,92 грн., становить 920,72 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 22 лютого 2024 року до 16 травня 2024 року, що складає 20 календарних днів, часткову оплату в сумі 42 338,00 грн. (залишок від часткової оплати 21 лютого 2024 року в сумі 200 000,00 грн. після оплати видаткової накладної №37 від 18.01.2024 року, на суму 157 662,00 грн.), суму боргу в розмірі 821 720,90 грн., становить 5 725,10 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 17 травня 2024 року по 09 серпня 2024 року, що складає 85 календарних днів, часткову оплату 16 травня 2024 року в сумі 370 500,00 грн. та суму боргу в розмірі 451 220,92 грн., становить 3 143,75 грн.,

а разом 10 048,03 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати на сплату судового збору в сумі 6 232,24 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 10 000,00 грн.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цій справі представник позивача подав копії договору про надання правничої допомоги №0908-2024 від 01 серпня 2024 року та платіжної інструкції №260 від 09.08.2024 року, на суму 10 000,00 грн.

Судом встановлено, що 09 серпня 2024 року між позивачем та адвокатом Відановою Оленою Василівною (далі адвокат) був укладений договір про надання правничої допомоги №0908-2024, відповідно до умов якого позивач доручає, а адвокат зобов`язується надати правничу допомогу позивачу, а саме: консультування позивача з приводу подачі позову, підготовка, направлення до Господарського суду Київської області позовної заяви до товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд-22» про стягнення заборгованості.

Відповідно до п. 3.1. договору, позивач зобов`язується сплатити адвокату вартість правничої допомоги (гонорар), що становить 10 000,00 (десять тисяч) гривень.

При визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення в справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20.05.2019 року в справі №916/2102/17, від 25.06.2019 року в справі №909/371/18, в постановах від 05.06.2019 року в справі №922/928/18, від 30.07.2019 року в справі №911/739/15 та від 01.08.2019 року в справі №915/237/18).

Судом встановлено, що позивачем була подана до суду лише позовна заява про стягнення заборгованості. Документів, що підтверджували б надання адвокатом позивачу інших послуг, до матеріалів справи не долучено.

При цьому, виходячи з предмету спору, ціни позову та обставин цієї справи, вона була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а отже не була складною.

Так, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, складність справи, а також ціну позову, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

У зв`язку з тим, що позов задоволений частково, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 59, 124 Конституції України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 4, ч. 1, ч. 1 ст. 7, п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", ч. ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", п. 4 ч. 1 ст. 1, ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 179, ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 180, ч. ч. 1, 7 ст. 181, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266, ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, ч. 4 ст. 89, ст. 251, 253, ст. 524, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 1, 2 ст. 533, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627, ст. 629, ч. 1 ст. 632, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 692, ст. 901, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. 1, 3 ст. 9, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 165, ст. 129, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240, ч. 6 ст. 242, ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕЙЧГРУП» до товариства з обмеженою відповідальністю «КОНКОРД-22» про стягнення заборгованості.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «КОНКОРД-22» (08170, Київська область, Фастівський район, село Юрівка, Гатненська ТГ, вулиця Набережна, будинок 25, ідентифікаційний код 44821181) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕЙЧГРУП» (03189, місто Київ, вулиця Вільямса Академіка, будинок 6-Д, офіс 43, ідентифікаційний код 41476157) 451 220,92 грн. (чотириста п`ятдесят одну тисячу двісті двадцять грн. 92 коп.) основного боргу; 10 048,03 грн. (десят тисяч сорок вісім грн. 03 коп.) трьох процентів річних; 4 440,80 грн. (чотири тисячі чотириста сорок грн. 80 коп.) витрат на професійну правничу допомогу адвоката; 5 353,23 грн. (п`ять тисяч триста п`ятдесят три грн. 23 коп.) витрат на сплату судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 18.10.2024 року.

Суддя С. Грабець