Рішення

від 16.10.2024 по справі 922/2469/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2024м. ХарківСправа № 922/2469/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Погореловій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпромаштранс" (49081, м. Дніпро, вул. Артільна, 10) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м. Харків, пр. Науки, 54) про стягнення 306'386,44 грн за участю представників:

позивача - Савенка О.О.;

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпромаштранс" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 306'386,44 грн, з яких: 291'947,33 грн - заборгованість з урахуванням інфляції та 14'439,11 грн - пеня.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем Договору №1204 від 12.04.2024 про перевезення вантажів по Україні та в міжнародному сполученні автомобільним транспортом в частині своєчасної оплати наданих послуг перевезення.

Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.07.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги ціну позову, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

07.08.2024 представник відповідача подав відзив (вх. 19843/24), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідачем не підсувались ані акти транспортних послуг, ані спірний договір разом із заявками. При цьому відповідач не спростовує факт перевезення належних йому вантажів за спірними товарно-транспортними накладними, проте зазначає, що спірний вантаж мав гуманітарний характер, який безкоштовно перевезли інші логісти. Також відповідач вважає, що експрес-накладна Нової пошти №20450917545834 від 02.05.2024, на яку посилається позивач, не може бути доказом направлення відповідачу актів транспортних послуг та рахунків.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.08.2024 здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 05.09.2024 на 15:00 год.

11.09.2024 представник позивача подав додаткові докази (вх.№ 22873), які досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 25.09.2024 підготовче засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 жовтня 2024 року о 14:15.

11.10.2024 представник позивача подав клопотання про застосування частини десятої статті 238 ГПК України, а також додаткові докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, які були досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 16.10.2024 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 16.10.2024 не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд установив такі обставини.

12 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпромаштранс" (надалі - Перевізник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (надалі - Замовник, Відповідач) укладено договір №1204 перевезення вантажів по Україні та в міжнародному сполученні автомобільним транспортом (далі - Договір).

Договір було укладено шляхом обміну Сторонами підписаними (в тому числі скріпленими печатками Сторін) послідовно надрукованими на папері та сканованими (у форматі PDF) документами (після підписання для передачі іншій Стороні). Обмін (надсилання та повернення) підписаними документами відбувався з боку ТОВ "Дніпромаштранс" з використанням електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1, а з боку ТОВ "Імекс Макс" з використанням електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2

Можливість укладення договору в такий спосіб було прописано в тексті Договору, а саме в пункті 9.5., відповідно до якого Сторони визнають юридичну силу та прирівнюють до оригіналу документи в тому числі цей договір, підписані та передані за допомогою факсимільного зв`язку або по електронній пошті.

Також у такий спосіб Сторонами було підписано заявку №1204 від 12.04.2024 до Договору (надалі - Заявка), відповідно до якої Позивач автомобілем RENAULT державний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 мав виконати для Відповідача перевезення вантажу по маршруту Іспанія-Італія-Україна. Вартість послуг - 6700 євро по курсу НБУ на дату завантаження.

На виконання умов Договору, Позивач здійснив відповідне перевезення, що підтверджують міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 18.04.2024 №1298004 та міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 22.04.2024, які містяться в матеріалах справи.

Пункт 3.2. Договору передбачено, що розрахунки між Замовником і Перевізником здійснюються не пізніше 3 (трьох) днів з моменту отримання оригіналів документів: рахунку-фактури, товарно-транспортної накладної (CMR чи ТТН) з відміткою одержувача про прийняття вантажу, акту виконаних робіт та податкових накладних.

02.05.2024 два пакети оригіналів документів на оплату перевезення були вислані Позивачем за допомогою Нової пошти. Факт направлення документів підтверджує експрес-накладна ТОВ "Нова пошта" №20450917545834.

20.06.2024, у зв`язку із тим, що Замовник не провів оплату, Позивачем надіслало на адресу ТОВ "Імекс Макс" претензію, в якій вимагав оплати 283'959 гривень.

10.07.2024 Позивач з супровідним листом надіслав на адресу Відповідача пакет документів на оплату перевезення. Факт направлення документів підтверджує опис вкладення до цінного листа, чек та накладна АТ "Укрпошта" №4909800002691.

Позивач зазначає, що станом на момент звернення з позовною заявою до суду Відповідач не провів оплату.

Такі обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

Згідно також приписів статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України).

Аналіз укладених Сторонами Договору та Заявки, дає підстави зробити висновок про те, що така угода за своєю правовою природою та істотними умовами є договором перевезення, регулювання якого здійснюється главою 64 ЦК України.

За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Згідно з ч. 3 ст. 306 Господарського кодексу України перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 310 Господарського кодексу України одержувач зобов`язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.

Суд установив, що Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, здійснивши перевезення вантажу на умовах, погоджених у Заявці, що підтверджується відповідними міжнародними товарно-транспортною накладними CMR.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що розрахунки між Замовником і Перевізником здійснюються не пізніше 3 (трьох) днів з моменту отримання оригіналів документів: рахунку-фактури, товарно-транспортної накладної (CMR чи ТТН) з відміткою одержувача про прийняття вантажу, акту виконаних робіт та податкових накладних.

У якості доказів відправлення вказаних вище оригіналів документів на адресу Відповідача Позивачем подано експрес-накладну ТОВ "Нова пошта" №20450917545834, а також опис вкладення до цінного листа, чек та накладну АТ "Укрпошта" №4909800002691.

Суд зазначає, що експрес-накладна Нової пошти №20450917545834 від 02.05.2024 не може бути належним доказом направлення Відповідачу документів, оскільки, по-перше, отримувачем в експрес-накладній зазначено приватну особу, а не Відповідача, а, по-друге, експрес-накладна не дає змоги встановити вміст цього відправлення. При цьому, суд враховує, що умовами Договору не передбачена можливість направлення оригіналів документів Новою поштою на ім`я будь-якої приватної особи.

Водночас суд визнає, що опис вкладення до цінного листа, чек та накладна АТ "Укрпошта" №4909800002691 є належними та допустимими доказами направлення 10.07.2024 на адресу Відповідача оригіналів документів, зазначених в п. 3.2. Договору.

Матеріали справи не містять доказів стосовно дати отримання відповідних документів Відповідачем, а тому суд враховує положення, встановлені Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, відповідно до яких нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

У даному випадку пересилання поштових відправлень відбувалось між обласними центрами України (м. Дніпро та м. Харків), а тому пересилання мало бути здійснено протягом 3 днів після дня подання поштових відправлень до пересилання в об`єкті поштового зв`язку.

Таким чином, відлік строку для оплати наданих Позивачем послуг розпочався з 14.07.2024. Отже, Відповідач мав здійснити оплату наданих Позивачем послуг до 16.07.2024 включно (не пізніше 3 (трьох) днів з моменту отримання).

Проте Відповідач послуги не оплатив, у зв`язку з чим він вважається судом таким, що з 17.07.2027 прострочив виконання зобов`язання з оплати послуг.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 283'959 грн основного боргу підлягає задоволенню.

Щодо тверджень Відповідача про те, що він не підписував спірний Договір та не домовлявся про перевезення вантажу з Позивачем, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зазначила таке: "процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах."

Як вже було зазначено, обмін (надсилання та повернення) підписаними документами (Договором та Заявкою) відбувався з боку ТОВ "Дніпромаштранс" з використанням електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1, а з боку ТОВ "Імекс Макс" - з використанням електронної пошти imexmax.ua@gmail.com, що підтверджується відповідними скріншотами.

Доказом того, що поштова скринька imexmax.ua@gmail.com належить ТОВ "Імекс Макс" є ухвала у справі № 914/2509/22 від 09.01.2023.

Крім того, у вільному доступі є інформація про участь ТОВ "Імекс Макс" в тендерах на закупівлю товарів на платформі Prozorro. Зокрема ТОВ "Імекс Макс" було визнано переможцем тендеру на закупівлю антисептика за №UA-2021-07-02-010047-c (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-07-02-010047-c), за наслідками чого між Національним технічним університетом України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" та ТОВ "Імекс Макс" укладено договір БО-65 від 30.06.2021. В розділі 16 цього договору "Місцезнаходження та реквізити сторін" зазначено зокрема адресу електронної пошти ТОВ "Імекс Макс", а саме ІНФОРМАЦІЯ_2

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що копії наданого Позивачем електронного листування здійснені з особою, яка є уповноваженою особою Відповідача.

Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20 (п. 84) та у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 910/15383/21 (п.38) обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

З урахуванням викладених обставин, враховуючи умови п. 9.5. Договору, суд дійшов висновку, що обмін між Сторонами підписаними та сканованими документами (Договором та Заявкою) свідчить про погодження та підписання їх Відповідачем та про виникнення відповідних зобов`язань за ним.

Крім того, Відповідач не заперечує факт перевезення належних йому вантажів за спірними товарно-транспортними накладними, проте зазначає, що спірний вантаж мав гуманітарний характер, який безкоштовно перевезли інші логісти.

Суд критично ставиться до тверджень Відповідача про те, що спірний вантаж був перевезений не Позивачем, а іншими логістами, оскільки жодних доказів цього, в порушення припису ч. 1 ст. 74 ГПК України, Відповідачем не надано.

Водночас матеріали справи містять копії вантажних митних декларацій 24UA209230037763U0 та 24UA209230037762U1, які були складені під час ввезення спірного вантажу до України.

При декларуванні митної вартості вантажів (товарів) ТОВ "Імекс Макс" на підтвердження суми (вартості) транспортних витрат імпортера (ТОВ "Імекс Макс") було подано рахунки-фактури №СФ-024-2 від 25.04.2024 та №СФ-024-3 від 25.04.2024, а також довідки про транспортні витрати №5 та №6, про що зазначено в графі 44 "Додаткова інформація/ Оформлені документи/Сертифікати та авторизації" вантажних митних декларацій 24UA209230037763U0 та 24UA209230037762U1.

На запит Позивача Львівська митниця з супровідним листом від 10.09.2024 за вих.№7.4.-2/28-08-01/8.19/24478 надала засвідчені копії вказаних рахунків-фактур та довідок про транспортні витрати. Зі змісту цих документів вбачається, що вони були складені, підписані та скріплені печаткою Позивача, що підтверджує те, що спірне перевезення здійснив саме Позивач на замовлення Відповідача.

Відповідач зазначає, що він не знав про існування рахунків-фактур та довідок про транспортні витрати, оскільки ці документи направлялись Позивачем безпосередньо митному брокеру ФОП Стопічевої Т.П. без повідомлення про ці рахунки ТОВ "Імекс Макс".

Проте суд критично ставиться до цих тверджень Відповідача, оскільки за договором на надання митно-брокерських послуг, який укладено між ТОВ "Імекс Макс" та ФОП Стопічевою Т.П., остання зобов`язалася представляти інтереси замовника (ТОВ "Імекс Макс") в митних органах України та здійснювати декларування вантажів, що йому належать. Отже, підписавши відповідний договір, ТОВ "Імекс Макс" надало митному брокеру відповідні повноваження представляти його (Відповідача) інтереси в митних органах України, а тому Позивач не був зобов`язаний направляти відповідні документи безпосередньо ТОВ "Імекс Макс".

Суд зауважує, що сам факт того, що митний брокер ФОП Стопічева Т.П., яка діяла від імені ТОВ "Імекс Макс", зверталась до Позивача як до перевізника спірного вантажу з приводу його митного оформлення, спростовує твердження Відповідача про те, що перевезення було здійснено не Позивачем, а іншими логістами.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Суд відмічає, що у твердженнях Відповідача убачається несумісна з добросовісністю "суперечлива поведінка" останнього, адже під час розгляду справи він спочатку заперечував проти існування вантажних митних декларацій 24UA209230037763U0 та 24UA209230037762U1, а потім просив зобов`язати Позивача надати докази надіслання на адресу ТОВ "Імекс Макс" документів, які були додані митним брокером ФОП Стопічевою Т.П. до цих же вантажних митних декларацій.

Отже, намагання Відповідача заперечити власну причетність як замовника до розглядуваних правовідносин всупереч заяв і дій його митного брокера ФОП Стопічевої Т.П. кваліфікується судом як порушення принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), що є складником добросовісності.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та пені, суд зазначає таке.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Договором (пункт 4.5.) передбачено, що за затримку оплати Замовник виплачує Перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

Позивачем здійснено нарахування пені за період з 09 травня по 17 липня 2024 року. Водночас, як вже було зазначено судом, прострочення Відповідача виникло з 17.07.2024, а тому вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 201,72 грн за одним день (17.07.2024).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат за період: травень - червень 2024 року, а тому, враховуючи виникнення прострочення з 17.07.2024, підстави для стягнення інфляційних втрат за вказаний період відсутні.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивач також просить суд відповідно до вимог ч. 10 ст. 238 ГПК України установити органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення, в порядку частини десятої статті 238 ГПК України нараховувати: пеню на фактичну (не сплачену) суму основного боргу починаючи з 18 липня 2024 року до повної сплати суми основного боргу, але не довше ніж до 09 листопада 2024 року. Розрахунок пені здійснювати за формулою: С х О х Д/К/100, де: С - сума основного боргу несплачена; О - подвійна облікова ставка Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому є непогашена заборгованість.

Згідно з ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Подальша реалізація ч. 10 ст. 238 ГПК України після ухвалення рішення та видачі виконавчого документу відображена у ч.11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якими передбачено, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Водночас потрібно враховувати, що якщо законодавством чи договором визначені обмеження щодо нарахування відсотків або пені, про ці обмеження суд повинен зазначити в рішенні, яким встановлено їх подальше нарахування.

Такі обмеження діють щодо господарських зобов`язань в частині нарахування штрафних санкцій, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги Позивача про зазначення в рішенні суду про нарахування пені за прострочення Відповідачем виконання грошового зобов`язання, починаючи з 18.07.2024 до повної її сплати за відповідною формулою, але не пізніше шестимісячного терміну, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто до 17 січня 2025 року.

Судові витрати Позивача зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Відповідача в сумі 3409,93 грн.

Крім того, слід зазначити, що Позивач заявив про намір подати докази понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Так, відповідно до статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

17.10.2024 Позивач подав заяву (вх. №26229) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 238 ГПК України в разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

За таких обставин, суд, в порядку вищевказаної п. 5 ч. 6 ст. 238 ГПК України, вважає за доцільне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат Позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м.Харків, пр. Науки, 54; ідент. код 42831345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпромаштранс" (49081, м. Дніпро, вул. Артільна, 10; ідент. код 31181359) 283'959 грн основного боргу, пеню в сумі 201,72 грн, судовий збір у сумі 3409,93 грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/2469/24, в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати пеню на фактичну (не сплачену) суму основної заборгованості, починаючи з 18 липня 2024 року до моменту повної сплати суми основного боргу, але не довше ніж до 17 січня 2025 року.

Розрахунок пені здійснювати за такою формулою: Сума пені = (СБ х ПОС х КД):365:100, де СБ - сума боргу; ПОС - розмір подвійної облікової ставка НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня; КД - кількість днів невиконання рішення, а також стягнути вказану суму нарахованої пені з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м.Харків, пр. Науки, 54; ідент. код 42831345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпромаштранс" (49081, м.Дніпро, вул. Артільна, 10; ідент. код 31181359).

Роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем основного боргу, пеня нараховується на залишок заборгованості, що залишився.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат Позивача на 23 жовтня 2024 року о 16:15 год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Харківської області за адресою: 61022, місто Харків, майдан Свободи 5, 8-й під`їзд, 1-й поверх, зал №108.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпромаштранс" (49081, м.Дніпро, вул. Артільна, 10; ідент. код 31181359).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, м.Харків, пр. Науки, 54; ідент. код 42831345).

Повний текст рішення складено 18.10.2024.

Суддя І.В. Трофімов