Ухвала

від 17.10.2024 по справі 914/1249/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1249/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МКарго Україна"

на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МКарго Україна»

до відповідача Фізичної особи-підприємця Лесик Люції Альойзівни

про стягнення заборгованості в розмірі 5000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МКарго Україна" (далі - ТОВ"МКарго Україна" ) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Лесик Люції Альойзівни про стягнення заборгованості в розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.07.2024 позов задоволено повністю

05.07.2024 позивач подав до Господарського суду Львівської області заяву про ухвалення додаткового рішення у справі № 914/1249/24, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 13 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 15.07.2024, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024, заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

10.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "МКарго Україна" подало через підсистему «Електронний суд» на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024.

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (пункт 1 частина перша статті 163 ГПК України).

Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

За загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20 виклав висновок з приводу можливості відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на додаткове рішення до судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (додаткову постанову суду апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат у малозначній справі).

Як зазначив Верховний Суд, зі змісту статті 244 ГПК України вбачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати; для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Скаржник оскаржує додаткове судове рішення щодо розподілу судових витрат та постанову суду апеляційної інстанції за результатом його перегляду, предметом спору у цій справі є стягнення у розмірі 5 000 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), а тому такі рішення не підлягають касаційному оскарженню.

У поданій касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави для відкриття касаційного провадження, скаржник посилаючись на підпункти "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для "МКарго Україна".

Проаналізувавши наведене, Суд дійшов висновку, що такі доводи не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки ці доводи зводяться до незгоди скаржника з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, власного тлумачення встановлених судами обставин справи та застосованих до регулювання спірних правовідносин правових норм.

Посилання скаржника на наявність випадку, передбаченого підпунктом "в" пункту 2 частини третьої ст. 287 ГПК України, також не знайшли свого підтвердження за відсутності належного обґрунтування цього заявником.

Незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для заявника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами ?а?, ?б?, ?в?, ?"г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (п. 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (заява № 21920/93) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що з матеріалів касаційної скарги не вбачається, а скаржником не обґрунтовано випадків, зазначених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини третьої ст. 287 ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МКарго Україна" на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 у справі № 914/1249/24 на підставі пункту 1 частини першої ст. 293 ГПК України.

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1249/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МКарго Україна" на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. М. Бенедисюк

А. А. Ємець