Ухвала

від 25.09.2024 по справі 757/165/24-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/5573/2024 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 757/165/24-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючої суддіОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2024 року, -

за участю:

власника майна- ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19.01.2024 року задоволено клопотання прокурора першого відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.12.2023 року у справі №757/55878/23-к, у період часу з 07 год. 21 хв. до 10 год. 29 хв., в нежитлових приміщеннях за місцем проживання ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- паспорт громадянина російської федерації на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- «страховое свидетельство» № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_6 ;

- посвідчення водія рф № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_6 ;

- візитна картка ОСОБА_9 ;

- візитна картка ОСОБА_10 ;

- банківська картка «СБЕРБАНК МИР» № НОМЕР_3 , зазначені речі упаковані в сейф пакет з логотипом ДБР № S 2048775.

- паперова коробка з написом «GPS TRACKER» в середині якої знаходиться пластикова картка від сім картки НОМЕР_4 , а також інструкція «GPS TRACKER USER MANUAL» ID НОМЕР_5 , зазначені речі разом з коробкою вилучені та поміщені до сейф пакету з логотипом ДБР № В2002150.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, власник майна ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19.01.2024 року.

Мотивуючи апеляційні вимоги апелянт зазначає, що він не був присутній під час розгляду клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, про дату, час та місце його не повідомляли. Копію оскаржуваної ухвали він отримав лише 05.08.2024 року.

Вказує, що майно, яке було вилучене під час проведення обшуку 20.12.2023 року не є об`єктом кримінально протиправних дій, не набуто протиправним шляхом, не містить відомостей, які мають доказове значення у цьому кримінальному провадженні, тобто не відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КК України.

Крім того, зауважує, що на даний момент відсутні будь-які відомості щодо необхідності та мети накладення арешту на вказане майно, не доведено необхідності проведення експертиз із використанням вилученого в ході обшуку майна.

В судове засідання прокурор не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час призначеного судового розгляду.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов`язки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення власника майна ОСОБА_6 , який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити в повному обсязі, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що власником майна ОСОБА_6 не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2024 року, виходячи з положень абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного..

Як вбачається з матеріалів провадження, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000000508 від 27.03.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111-2, ч. 1 ст. 367 КК України.

В ході досудового розслідування зазначено, що службові особи Державної митної служби України, шляхом неналежного виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, сприяють посадовим особам ТОВ «ОДП ГРУП» (ЄДРПОУ: 33063942) у вчиненні умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору, шляхом передачі останніми матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора.

Відповідно до клопотання встановлено, що власники та службові особи ТОВ «ОДП ГРУП» (колишня назва ТОВ «ВО ТЕХНА»), діючи в інтересах представників російської групи компаній, які здійснюють господарську діяльність, спрямованої на зміцнення промислово-економічного потенціалу рф, впровадили протиправну схему реалізації продукції сільського та лісового господарства для потреб різних підприємств, в тому числі оборонно-промислового комплексу рф, тобто здійснюють передачу матеріальних ресурсів збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, а також здійснюють провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором.

20.12.2023 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.12.2022 №757/55878/23-к, у період часу з 07 год. 21 хв. до 10 год. 29 хв. проведено обшук житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_8 .

Під час проведення обшуку, крім іншого, виявлено та вилучено речі і документи, які не зазначені в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, а саме:

- паспорт громадянина російської федерації на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- «страховое свидетельство» № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_6 ;

- посвідчення водія рф № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_6 ;

- візитна картка ОСОБА_9 ;

- візитна картка ОСОБА_10 ;

- банківська картка «СБЕРБАНК МИР» № НОМЕР_3 , зазначені речі упаковані в сейф пакет з логотипом ДБР № S 2048775.

- паперова коробка з написом «GPS TRACKER» в середині якої знаходиться пластикова картка від сім картки НОМЕР_4 , а також інструкція «GPS TRACKER USER MANUAL» ID НОМЕР_5 , зазначені речі разом з коробкою вилучені та поміщені до сейф пакету з логотипом ДБР № В2002150.

20.12.2023 року постановою старшого слідчого в ОВС Відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_11 вилучені речі та документи визнані речовими доказами у цьому кримінальному провадженні.

04.01.2024 року прокурора першого відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.12.2023 року у справі №757/55878/23-к, у період часу з 07 год. 21 хв. до 10 год. 29 хв., в нежитлових приміщеннях за місцем проживання ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- паспорт громадянина російської федерації на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- «страховое свидетельство» № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_6 ;

- посвідчення водія рф № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_6 ;

- візитна картка ОСОБА_9 ;

- візитна картка ОСОБА_10 ;

- банківська картка «СБЕРБАНК МИР» № НОМЕР_3 , зазначені речі упаковані в сейф пакет з логотипом ДБР № S 2048775;

- паперова коробка з написом «GPS TRACKER» в середині якої знаходиться пластикова картка від сім картки НОМЕР_4 , а також інструкція «GPS TRACKER USER MANUAL» ID НОМЕР_5 , зазначені речі разом з коробкою вилучені та поміщені до сейф пакету з логотипом ДБР № В2002150.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19.01.2024 року зазначене клопотання прокурора було задоволено у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з`ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту на вищевказане майно, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.

Прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження висновку про відповідність майна ознакам речових доказів.

Як вбачається зі змісту клопотання, слідчий зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, всупереч доводам представника.

Вищевказане майно в рамках досудового розслідування може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінального провадження та попередньою кваліфікацією вчиненого кримінально-протиправного діяння.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.

На підставі викладеного посилання представника на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки прокурором надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що майно на яке накладено арешт в даному кримінальному проваджені відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.

Слід зазначити, що у даному провадженні арешт майна накладено з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, що по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно, не є переконливими.

Інші доводи власника майна не є безумними підставами для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, колегія суддів звертає увагу власника майна, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 395, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора першого відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.12.2023 року у справі №757/55878/23-к, у період часу з 07 год. 21 хв. до 10 год. 29 хв., в нежитлових приміщеннях за місцем проживання ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- паспорт громадянина російської федерації на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- «страховое свидетельство» № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_6 ;

- посвідчення водія рф № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_6 ;

- візитна картка ОСОБА_9 ;

- візитна картка ОСОБА_10 ;

- банківська картка «СБЕРБАНК МИР» № НОМЕР_3 , зазначені речі упаковані в сейф пакет з логотипом ДБР № S 2048775.

- паперова коробка з написом «GPS TRACKER» в середині якої знаходиться пластикова картка від сім картки НОМЕР_4 , а також інструкція «GPS TRACKER USER MANUAL» ID НОМЕР_5 , зазначені речі разом з коробкою вилучені та поміщені до сейф пакету з логотипом ДБР № В2002150, - залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4