Ухвала

від 18.10.2024 по справі 286/3591/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

18 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 286/3591/24

категорія 106030000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Овруцької міської ради про скасування рішення, стягнення компенсації за матеріальну та моральну шкоду,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування рішення 62-ої сесії Овруцької міської ради VІІІ скликання від 25 червня 2024 року та поновити на посаді голови постійної комісії з гуманітарних питань та стягнути компенсацію за матеріальну та моральну шкоду в сумах на розгляд суду..

Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 23 вересня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до Овруцької міської ради передано за підсудністю до Житомирського окружного адміністративного суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено Окис Т.О.

Зазначений позов не може бути прийнятий до провадження суду та підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, що має сформулюватися максимально чітко і зрозуміло, позаяк від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.

При цьому визначитися з предметом спору має саме позивач, адже саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 826/16958/17.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №640/7310/19 зауважила, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

За змістом частини 2 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, згідно з пунктом 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, окрім іншого, позивач особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

З аналізу вказаних норм убачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.

Одночасно, суд акцентує увагу, що за змістом наведених норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Також, Верховний Суд в постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17 констатував, що з огляду на вимоги статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 640/7310/19 зазначено: особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Однак, зі змісту позовної заяви не видається за можливе встановити з метою захисту, відновлення якого права ОСОБА_1 подано відповідний позов.

Також, частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Усупереч зазначеному, позивач не надав документ про сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

При цьому, позивач у позовній заяві указує, що є особою з інвалідністю ІІІ групи, третину суми отримуваної пенсії сплачує на ліки на підтримку зору, тому просить звільнити його від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» або стягнути його з відповідача.

Суд зазначає, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI у відповідній редакції (далі Закон) визначено вичерпний перелік осіб, які звільнені від сплати судового збору.

Пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Таким чином, стаття 5 Закону пільг щодо сплати судового збору для осіб з інвалідністю ІІІ групи, не встановлено.

З урахуванням зазначеного, у суду відсутні підстави вважати, що позивач підлягає звільненню від сплати судового збору, як особа з інвалідністю ІІІ групи.

Як убачається зі змісту позовної заяви предметом позову є дії суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги є вимогами немайнового характеру.

Положеннями частини 1 цієї правової норми передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону ставка судового збору за подання позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01 січня 2024 року приписами Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року №3460-IX встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

З огляду на викладене, розмір судового збору за подання позову складає 1211,20 грн. (3028,00 грн. х 0,4).

Частиною 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно із частиною 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом.

Приписами частин 4, 5 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що копії документів уважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

У порушення зазначених норм, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено не засвідчені належним чином копії додатків.

Частинами 1 та 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом 5 днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ураховуючи, що до позовної заяви не додано документ про сплату судового збору у визначеному законом розмірі та копії додатків, засвідчені належним чином, а сам позов не відповідає вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, наявні підстави для залишення її без руху та надання позивачу строку для усунення визначених у цій ухвалі недоліків шляхом подання уточненої позовної заяви з копією для відповідача, засвідчених належним чином додатків до неї та документа про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн на такі реквізити: отримувач коштів ГУК у Жит.обл/ТГ м.Житомир/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37976485; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача UA048999980313181206084006797; код класифікації доходів бюджету 22030101.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків 10 (десять) днів з дня отримання копії цієї ухвали.

У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява буде повернута позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Окис