Рішення

від 18.10.2024 по справі 300/5536/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2024 р. справа № 300/5536/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,

Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області

про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) 15.07.2024 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області,), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі, також відповідач 2, ГУ ПФУ в Миколаївській області), у якій просить:

- визнати протиправною відмову та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 14.05.2024 №092250006557 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи з 10.04.1986 по 18.11.1986, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.12.1985;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня подачі первинної заяви 07.05.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня подачі первинної заяви - 07.05.2024.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області №092250006557 від 14.05.2024 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідач 2 не зарахував період роботи з 10.04.1986 по 18.11.1986 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 24.12.1985 через тривалий проміжок часу між датою прийняття 10.04.1986 та датою наказу в підставах внесення запису про прийняття 10.09.1986. Позивач вважає такий висновок помилковим та звернув увагу, що дата наказу №10-к, на підставі якого його прийнято на роботу зазначена правильно, зокрема 10.04.1989, що відповідає даті внесення запису про прийняття на роботу. Натомість текст літер з верхнього рядка слова «від» накладається на цифру « 4» з нижнього рядка, у зв`язку з чим відповідач зробив висновок про те, що там вказана цифра « 9». Через нерозбірливо написаний текст працівником підприємства, де працював позивач, ГУ ПФУ в Миколаївській області позбавило останнього права на пенсійне забезпечення. Вважає, що неналежне ведення та заповнення трудової книжки роботодавцем не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за призначенням пенсії. З метою захисту порушеного права звернувся до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с.52,53).

Також пунктом 4 резолютивної частини цієї ухвали витребувано в ГУ ПФУ в Миколаївській області належним чином засвідчену копію оскаржуваного рішення від 14.05.2024 за №092250006557, всіх документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення та вичерпне обґрунтування з посиланням на відповідні докази причин (підстав) відмови у призначенні пенсії за віком.

Представником ГУ ПФУ в Миколаївській області 24.07.2024 подано відзив на позовну заяву (а.с.29-32). У зазначеному відзиві представник відповідача 2 вказала на безпідставність позовних вимог. На підтвердження своєї позиції звернула увагу на положення пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, відповідно до якого усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Пояснила, що до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 10.04.1986 по 18.11.1986 згідно із трудовою книжкою від 24.12.1985, оскільки тривалий проміжок часу між датою прийняття 10.04.1986 та датою наказу в підставах внесення запису про прийняття 10.09.1986. До страхового стажу враховано період з 19.11.1986 (з дати переведення на іншу посаду) по 17.10.1991. Враховуючи вищенаведене, відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи. Вважає рішення від 14.05.2024 №092250006557 про відмову в призначенні пенсії за віком правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання його протиправним та скасування. Також заперечила щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, вважаючи його таким, що порушує дискреційні повноваження пенсійного органу щодо вирішення питання про призначення пенсії. Вказала на відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

До зазначеного відзиву представник відповідача 2 долучила витребувані ухвалою суду від 08.07.2024 документи (а.с. 38-62).

Також на адресу суду 31.07.2024 від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позов (а.с.65-67). У поданому відзиві №0900-0902-5/41643 від 26.07.2024 представник відповідача 1 звернула увагу на те, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не розглядало заяву позивача про призначення пенсії та не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії. З приводу заявлених позовних вимог вказала на недотримання при заповненні трудової книжки позивача вимог, встановлених чинною на той час Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 за №162. Звернула увагу на помилковість обраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. За таких обставин вважає, що належним способом захисту є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву про призначення пенсії. Зважаючи на викладене, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.12.1985 (а.с.12-17) ОСОБА_1 , серед іншого:

- з 10.04.1986 по 18.11.1986 - працював дорожнім робочим 3 розряду у Верховинській міжгосподарській шляхо-пересувній механізованій дільниці №13 (підстава: наказ №10-К від 10.04.1986);

- 19.11.1986 - переведений на роботу водієм 3 класу зазначеного підприємства;

- 17.10.1991 - звільнений з роботи згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Загалом записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 24.12.1985 підтверджено періоди роботи (отримання допомоги по безробіттю): з 24.12.1985 по 09.04.1986, з 10.04.1986 по 17.10.1991, з 18.10.1991 по 20.07.1992, з 21.07.1992 по 24.03.1998, з 01.04.1998 по 30.06.1999, з 01.07.1999 по 09.08.2000, з 09.08.2000 по 01.12.2003, з 02.12.2003 по 01.07.2005, з 04.07.2005 по 04.01.2010, з 20.01.2010 по 14.10.2010, з 03.09.2012 по 01.09.2014, з 11.09.2014 по 11.06.2015, з 02.11.2020 по 17.05.2021, з 19.05.2021 по 31.10.2021, з 01.11.2021 по 12.05.2022, з 16.05.2022 по 25.11.2022, з 01.11.2023 по 06.05.2024.

Із метою призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.05.2024 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії (а.с. 46).

Заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності передано на розгляд в ГУ ПФУ в Миколаївській області, яке за результатами розгляду документів, доданих до заяви прийняло рішення №092250006557 від 14.05.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік (а.с. 18).

Відповідно до змісту зазначеного рішення, страховий стаж позивача обраховано тривалістю 29 років 08 місяців 17 днів. До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 10.04.1986 по 18.11.1986 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 24.12.1985, оскільки тривалий проміжок часу між датою прийняття 10.04.1986 та датою наказу в підставах внесення запису про прийняття 10.09.1986. До страхового стажу враховано період з 19.11.1986 (з дати переведення на іншу посаду) по 17.10.1991. Роз`яснено, що заявник матиме право на пенсійну виплату 15.02.2027.

Не погоджуючись із відмовою в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (надалі, також - Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно зі статтею 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року.

Також частиною 2 цієї статті передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

З вищенаведеного вбачається, що необхідною умовою для виникнення у особи права на отримання пенсії за віком є наявність відповідного страхового стажу роботи та досягнення відповідного віку.

Відповідно до статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

На момент внесення у трудову книжку позивача спірного запису була чинна Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (надалі, також - Інструкція №162).

Підпунктом 1.1 Інструкції №162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно з підпунктом 2.11 Інструкції №162, першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

Відповідно до підпункту 2.3 Інструкції №162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі, також - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.

Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

У спірному випадку є очевидним те, що відсутня розбіжність у даті прийняття (« 10.04.1986») та даті наказу, на підставі якого внесено відповідний запис « 10.04.1986», тобто тривалий проміжок часу між цими датами відсутній. Як вбачається із запису №3 в трудову книжку позивача при зазначенні підстави внесення такого запису (наказу №10-К від 10.04.1986) текст літер з верхнього рядка слова «від» наклався на цифру « 4» з нижнього рядка, у зв`язку з чим відповідач зробив висновок про те, що там зазначена цифра « 9» (« 10.09.1986»), а не « 4» (« 10.04.1986»).

Через таке нерозбірливе написання тексту у відповідній графі відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача всього періоду роботи з 10.04.1986 по 18.11.1986 згідно трудової книжки, що мало наслідком непропорційне позбавлення позивача права на пенсію через відсутність необхідного страхового стажу.

Суд вважає, що така нечіткість внесення записів у трудову книжку не може вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу відповідного періоду роботи згідно трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що роботодавцем внесено запис нерозбірливо відсутня.

У даному контексті слід зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не чіткість записів у трудовій книжці.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідач протиправно не включив до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.04.1986 по 18.11.1986 згідно записів його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.12.1985.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду відповідач 2 діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Ухвалене рішення не є пропорційним з огляду на те, що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

У спірному випадку, ГУ ПФУ в Миколаївській області не підтверджено у встановленому законом порядку правомірність свого рішення №092250006557 від 14.05.2024, а тому таке рішення слід визнати протиправним та скасувати.

Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Водночас, цією ж частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розглядаючи питання зобов`язання призначити позивачу пенсію, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Як встановлено судом вище, загалом записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 24.12.1985 підтверджено періоди роботи (отримання допомоги по безробіттю): з 24.12.1985 по 09.04.1986, з 10.04.1986 по 17.10.1991, з 18.10.1991 по 20.07.1992, з 21.07.1992 по 24.03.1998, з 01.04.1998 по 30.06.1999, з 01.07.1999 по 09.08.2000, з 09.08.2000 по 01.12.2003, з 02.12.2003 по 01.07.2005, з 04.07.2005 по 04.01.2010, з 20.01.2010 по 14.10.2010, з 03.09.2012 по 01.09.2014, з 11.09.2014 по 11.06.2015, з 02.11.2020 по 17.05.2021, з 19.05.2021 по 31.10.2021, з 01.11.2021 по 12.05.2022, з 16.05.2022 по 25.11.2022, з 01.11.2023 по 06.05.2024, що з урахуванням періоду трудової діяльності позивача в колгоспі з 01.07.1981 по 30.04.1982 (визнається відповідачем 2) та строкової військової служби з 06.05.1982 по 29.05.1984 (визнається відповідачем 2) становить понад 32 роки 11 місяців.

Усі записи в трудовій книжці позивача зроблені належним чином та не викликають жодних сумнівів щодо їх достовірності. Жодних доводів на спростування недійсності записів трудової книжки позивача відповідачі не наводять.

Однак з наявного в матеріалах справи розрахунку стажу форми РС-право №090050006557 вбачається, що відповідачем здійснено розрахунок стажу позивача тривалістю 29 років 08 місяців 17 днів (а.с. 61).

Окрім безпідставного незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 10.04.1986 по 18.11.1986, ГУ ПФУ в Миколаївській області також не зарахувало в повному обсязі й інші періоди його роботи, починаючи з липня 2000 року згідно трудової книжки, зокрема:

період роботи з 10.08.2000 (згідно запису трудової книжки датою прийняття на роботу є 09.08.2000, однак 09.08.2000 зараховане до попереднього періоду роботи) по 01.12.2003 (03 роки 03 місяці 22 дні) зараховано частково, зокрема, з 08.09.2000 по 01.12.2003 (03 роки 02 місяці 22 дні), тобто не враховано 29 днів;

період роботи з 04.07.2005 по 04.01.2010 (04 роки 06 місяців 01 день) зараховано частково: з 01.08.2005 по 30.06.2006 (визначено тривалість лише 06 місяців 22 дні), з 01.07.2006 по 31.10.2006 (00 років 04 місяці 00 днів), з 01.11.2006 по 31.12.2006 (визначено тривалість лише 00 років 00 місяців 26 днів), з 01.05.2007 по 31.12.2007 (визначено тривалість лише 00 років 05 місяців 23 дні), з 01.03.2008 по 31.05.2008 (визначено тривалість лише 00 років 01 місяць 13 днів), 01.07.2009 по 31.12.2009 (визначено тривалість лише 00 років 04 місяці 21 день), (сукупно 01 рік, 11 місяців, 15 днів). При цьому, відповідачем зараховано до страхового стажу пізніший період роботи позивача у цьому підприємстві (ПП «Шляховик», код ЄДРПОУ - 32285026), зокрема, з 01.11.2010 по 31.12.2010 (визначено тривалість лише 01 місяць 06 днів).Тобто зазначений період трудової діяльності, який згідно трудової книжки тривав з 04.07.2005 по 04.01.2010 (04 роки 06 місяців 01 день) враховано частково, зокрема, 02 роки 00 місяців 21 день, тобто не зараховано до страхового стажу 02 роки 05 місяців 10 днів;

період роботи з 03.09.2012 по 01.09.2014 (01 рік 11 місяців 29 днів) зараховано частково, зокрема, з 03.09.2012 по 31.08.2014 (визначено тривалість лише 01 рік 11 місяців 06 днів), тобто не враховано 23 дні;

період безробіття з 11.09.2014 по 11.06.2015 (00 років 09 місяців 01 день) зараховано частково, зокрема, з 11.09.2014 по 07.06.2015 (визначено тривалість лише 00 років 08 місяців 27 днів), тобто не враховано 4 дні.

Також відповідач зарахував іншу тривалість періодів роботи (безробіття) позивача з 02.11.2020 по 17.05.2021, з 19.05.2021 по 31.10.2021, з 01.11.2021 по 12.05.2022, з 16.05.2022 по 25.11.2022, з 01.11.2023 по 06.05.2024, ніж та яка визначена у трудовій книжці. Так, відповідно до розрахунку стажу форми РС-право №090050006557 відповідачем 2 зараховано періоди з 01.11.2020 по 31.12.2020 (00 років 02 місяці 00 днів), з 01.01.2021 по 17.05.2021 (00 років 04 місяці 26 днів), 19.05.2021 по 31.10.2021 (00 років 05 місяців 26 днів), 01.11.2021 по 12.05.2022 (00 років 06 днів 29 днів), з 16.05.2022 по 24.11.2022 (00 років 06 днів 23 дні), з 01.10.2023 по 31.03.2024 (00 років 06 місяців 00 днів) та розраховано загальну тривалість таких періодів 02 роки 08 місяців 14 днів.

Відповідач 2, обґрунтовуючи правомірність своїх дій, звертає увагу, що для підтвердження наявності у особи страхового стажу за періоди роботи після впровадження з 01 липня 2000 року персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування необхідним є надання індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб. З цього приводу суд зазначає таке.

Статтею 8 Закону №1058 передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно зі статтею 1 Закону №1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 20 Закону України №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Так, судом досліджено Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5 щодо ОСОБА_1 та підтверджено часткову несплату страхових внесків за позивача як найманого працівника у проаналізованих вище періодах роботи після липня 2000 року (а.с. 40-42).

При цьому, як вже вказувалось судом, трудова книжка позивача містить записи про такі періоди роботи.

Отже, фактично, внаслідок невиконання роботодавцями обов`язку по сплаті страхових внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на відповідних підприємствах, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періодів його роботи.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків чи сплата таких внесків у розмірі, меншому від мінімально встановленого, не є підставою для незарахування (часткового незарахування) відповідних періодів роботи.

Позивач, як громадянин України, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 27.05.2021 у справі №343/659/17 та від 08.04.2022 у справі №242/1568/17.

Суд повторно звертає увагу, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

А тому до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню в повному обсязі усі періоди його роботи після 01 липня 2000 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 24.12.1985.

Таким чином, з урахуванням спірних періодів страховий стаж позивача становить понад необхідний 31 рік.

Зважаючи на вищевикладене, наявний у позивача вік та страховий стаж відповідають всім критеріям, необхідним для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи встановлені обставини та висновки, суд приходить до переконання, що для ефективного відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення слід зобов`язати відповідача 2 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.04.1986 по 18.11.1986, а також вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ГУ ПФУ в Миколіївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 в повному обсязі усі періоди роботи позивача після 01 липня 2000 року згідно з записів трудової книжки НОМЕР_1 від 24.12.1985, з урахуванням зарахованих періодів та зобов`язати відповідача 2 призначити пенсію за віком з 07.05.2024, тобто з дня звернення за пенсією.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня подачі первинної заяви - 07.05.2024, суд зазначає таке.

Питанню нарахування та виплати особі пенсії передує процедура призначення такої пенсії.

Так, відмовляючи позивачу спірним рішенням відповідач 2 констатував відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу.

Доказів порушення прав ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати пенсії за віком матеріали справи не містять.

Таким чином, питання щодо нарахування відповідачем 1 та виплати позивачу пенсії за віком станом на момент розгляду судом цієї адміністративної справи не є спірними.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, то відповідно питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком є передчасним.

Отже, суд вважає, що в задоволенні позову в цій частині потрібно відмовити, оскільки такі вимоги є передчасними, тобто такими, що заявлені для захисту прав позивача, які не порушені відповідачем 1 на момент розгляду цієї справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Наявною в матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.3750215263.1 від 09.07.2024 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду із цим позовом у розмірі 1 211,20 грн (а.с. 1).

Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 на користь позивача частина сплаченої ним суми судового збору у розмірі 605,60 грн, що пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №092250006557 від 14.05.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 10.04.1986 по 18.11.1986, а також в повному обсязі всі періоди роботи після 01 липня 2000 року згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 24.12.1985, з урахуванням зарахованих періодів та призначити пенсію за віком з 07.05.2024.

У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;

відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088;

відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, адреса: вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ - 13844159.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.