Рішення

від 17.10.2024 по справі 540/1028/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 540/1028/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Приватного підприємства "Клінкер" (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Стрітенська, 6; код ЄДРПОУ 38594115) до Митниці в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Лютеранська, буд. 12; код ЄДРПОУ 43946385) про визнання протиправними та скасування карток відмови у прийнятті митних декларацій,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Приватного підприємства "Клінкер" (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Стрітенська, 6; код ЄДРПОУ 38594115) до Митниці в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Лютеранська, буд. 12; код ЄДРПОУ 43946385), в якій позивач просить:

визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA508040/2021/000351 від 09.11.2021;

визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобі комерційного призначення №UA508040/2021/000354 від 09.11.2021.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 року позов залишено без руху.

Згідно з розпорядженням Верховного Суду №11/0/9-22 від 18.03.2022 року, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів, враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Херсонського окружного адміністративного суду та віднесено на Одеський окружний адміністративний суд.

Ухвалою суду від 28.06.2022 року прийнято до розгляду позов та відкрито провадження по справі.

Ухвалою від 27.10.2022 року зупинено провадження по справі №540/1028/22 за позовом приватного підприємства "Клінкер" до Митниці в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі про визнання протиправними та скасування карток відмови у прийнятті митних декларацій до закінчення простою.

Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2024 року справу №540/1028/22 розподілена на суддю Тарасишину О.М.

Ухвалою від 02.07.2024 року прийнято до провадження адміністративну справу №540/1028/22.

17.07.2024 року (вх. №ЕС/29338/24) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач маючи намір придбати транспортні засоби для здійснення господарської діяльності та в подальшому імпортувати їх в України, уклав наступний контракт: від 19.10.2021 року №002021/20-11.

В подальшому, позивачем для митного оформлення товару до відповідача подано електронні митні декларації від 09.11.2021 року №UA508040/2021/008756, №UA508040/2021/008747 та документи, необхідні для такого оформлення. За результатами опрацювання вказаних документів, 09.11.2021 року відповідачем сформовані картки відмови у митному оформленні (випуску) товарів №UA508040/2021/000351, №UA508040/2021/000354, якими відмовлено у прийнятті митних декларацій з причин невиконання вимог статті 16 Доповнення І та Додатку ІІІ (а) до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правила походження. Сертифікат заповнення з порушення вимог статті 16 Доповнення І та Додатку ІІІ (а), а саме в частині заповнення графи 9 сертифіката з перевезення товару EUR.1. Вважаючи оскаржувані картки відмови протиправними позивач, з метою їх скасування, звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, в яких, в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Приватного підприємства "Клінкер" Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем для митного оформлення товару до відповідача подано електронні митні декларації від 09.11.2021 року №UA508040/2021/008756, №UA508040/2021/008747.

Для підтвердження походження напівпричепу за номером шасі WFB334B2F82036006 та для застосування тарифної пільги в оподаткуванні ввізним митом декларантом надано сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 № L419906.

Крім того, декларант також надав митному органу разом з митною декларацією наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, платіжний документ, що підтверджує вартість товару, висновок про вартісні характеристики товару, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, договір про надання послуг митного брокера, висновок ХНДЕКЦ, сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу.

Для підтвердження походження напівпричепу за номером шасі WFB334S2GA0042646 та для застосування тарифної пільги в оподаткуванні ввізним митом декларантом надано сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 № L419908.

Крім того, декларант також надав митному органу разом з митною декларацією наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, платіжний документ, що підтверджує вартість товару, документ, що підтверджує вартість перевезення товару, висновок про вартісні характеристики товару, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, договір про надання послуг митного брокера, висновок ХНДЕКЦ, сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу.

За результатами опрацювання вказаних документів, 09.11.2021 року відповідачем сформовані картки відмови у митному оформленні (випуску) товарів №UA508040/2021/000351, №UA508040/2021/000354, якими відмовлено у прийнятті митних декларацій з причин невиконання вимог статті 16 Доповнення І та Додатку ІІІ (а) до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правила походження. Сертифікат заповнення з порушення вимог статті 16 Доповнення І та Додатку ІІІ (а), а саме в частині заповнення графи 9 сертифіката з перевезення товару EUR.1.

Позивач, вважаючи оскаржувані картки відмови протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Ч. 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень ч. 2 ст. 1 Митного кодексу України (далі - МК України) відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до ч. 1 ст. 318 МК України, усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України, підлягають митному контролю.

В силу п.24 ч.1 ст.4 МК України, митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно - правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 11 ст. 264 Митного кодексу України митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 4.4 наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №631 «Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа» митний орган відмовляє у прийнятті МД виключно з таких підстав: МД не містить усіх відомостей або подана без рахунка або іншого документа, який визначає вартість товару та у випадках, встановлених Кодексом, ДМВ; ЕМД не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; МД подано з порушенням інших вимог, встановлених Кодексом.

У разі відмови у прийнятті МД посадовою особою митного органу відповідно до розділу VII цього Порядку оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку.

Згідно ч.ч.2, 3 ст. 318 МК України, митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

В силу ч.ч.1-3 ст.36 МК України, країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Відповідно до ч.6 ст. 36 МК України положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Положеннями ст. 43 МК України передбачено, що документами, які підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Сертифікат про походження товару це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару

Засвідчена декларація про походження товару це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями, а декларація про походження товару це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.

Наведеними вище нормами права визначено перелік документів, які можуть підтвердити країну походження товару, до яких належить сертифікат про походження товару.

Отже, сертифікат про походження товару є лише одним з документів, на підставі якого митний орган встановлює країну походження товару, що впливає на нарахування відповідних митних платежів під час митного оформлення товарів та після їх випуску відповідно до заявленого митного режиму.

За змістом ч.8 ст. 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Водночас додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару (ч.9 ст. 43 МК).

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України (ст. 278 МК України).

Положеннями статті 272 МК України передбачено, що ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст. 280 МК України, ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України. Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно ч.1 ст. 281 МК України, допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Таким чином, основною умовою для застосування пільгової ставки ввізного мита є підтвердження країни походження товару.

Як встановлено судом, у поданих митних деклараціях від 09.11.2021 року №UA 508040/2021/008756, №UA508040/2021/008756 декларантом позивача застосовано преференційну ставку ввізного мита - 0 %.

Для підтвердження походження напівпричепу за номером шасі WFB334B2F82036006 та для застосування тарифної пільги в оподаткуванні ввізним митом декларантом надано сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 № L419906.

Крім того, декларант також надав митному органу разом з митною декларацією наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, платіжний документ, що підтверджує вартість товару, висновок про вартісні характеристики товару, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, договір про надання послуг митного брокера, висновок ХНДЕКЦ, сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу.

Для підтвердження походження напівпричепу за номером шасі WFB334S2GA0042646 та для застосування тарифної пільги в оподаткуванні ввізним митом декларантом надано сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 № L419908.

Крім того, декларант також надав митному органу разом з митною декларацією наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, платіжний документ, що підтверджує вартість товару, документ, що підтверджує вартість перевезення товару, висновок про вартісні характеристики товару, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, договір про надання послуг митного брокера, висновок ХНДЕКЦ, сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу.

Так, Законом України Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 16 вересня 2014 року №1678-VII ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода).

Відповідно до вказаної Угоди, до товарів, що ввозяться в Україну та походять з ЄС, застосовується режим вільної торгівлі (код тарифної пільги (тарифної преференції) 410).

В силу статті 25 глави 1 розділу ІV вищезазначеної Угоди, сторони поступово створюють зону вільної торгівлі протягом перехідного періоду, що не перевищує 10 років починаючи з дати набрання чинності цією Угодою-1, відповідно до положень цієї Угоди та відповідно до Статті XXIV Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року.

Відповідно статті 26 глави 1 розділу ІV Угоди, положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами-2, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави походження означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди (Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва»).

Згідно частини 1 статті 16 Протоколу І, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або (b) у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

В силу ч.ч.1-5 статті 17 Протоколу І, сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу. Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Відповідно до статті 18 Протоколу І, незважаючи на сказане в статті 17(7) цього Протоколу сертифікат з перевезення товару EUR.1 може у виняткових випадках бути виданий після експортування товарів, яких він стосується, якщо: (a) він не був виданий під час експортування через помилки чи ненавмисний недогляд або через особливі обставини; або (b) було доведено перед митними органами, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 був виданий, але не прийнятий під час імпортування з технічних причин.

На підтвердження країни походження товару напівпричепу-цистерни марки Feldbinder, модель EUT, номер шасі НОМЕР_1 , 2008 року випуску, країни походження Німеччина, позивачем серед іншого, надано до відповідача сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 року №L419906, контракт №002021/10-11 від 19.10.2021 року, технічний паспорт на напівпричіп.

Відповідно до графи 4 сертифікату з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 року №L419906 визначено країну походження товару European Union.

Відповідно до п.1.1 контракту №002021/10-11 від 19.10.2021 року країною походження товару визначено Німеччину.

Відповідно до технічного паспорту на автомобіль (реєстраційне свідоцтво) вказаний WIN WFB334B2F82036006 можна ідентифікувати країну-виробника.

Згідно пункту 2.2 Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методи такої перевірки, затверджених однойменним Наказом МІУ №710, - ідентифікацію виробника, категорії, моделі, дати виготовлення завершеного ТЗ, його призначення, типу двигуна, окремих технічних характеристик здійснюють за даними міжнародного ідентифікаційного номера (VIN Vehicle Identification Number). Відповідно до ДСТУ ISO 3779, VIN складається із таких трьох структурних частин: Перша частина міжнародний ідентифікаційний код виробника (WMI), складається із трьох символів (арабських цифр та/або великих латинських літер), попередньо присвоєних виробникам КТЗ національною організацією згідно з ДСТУ ISO 3780 для їх ідентифікації. Дві перші літери VIN-коду, в конкретному випадку «WTB», визначають країну-виробника Німеччину.

На підтвердження країни походження товару напівпричепу-цистерни марки Feldbinder, модель EUT, номер шасі НОМЕР_2 , 2008 року випуску, країна походження Німеччина, позивачем серед іншого, надано до відповідача сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 року №L419908, контракт №002021/10-11 від 19.10.2021 року, технічний паспорт на напівпричіп.

Відповідно до графи 4 сертифікату з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 року №L419908 визначено країну походження товару European Union.

Відповідно до п. 1.1. контракту №002021/10-11 від 19.10.2021 року країною походження товару визначено Німеччину.

Відповідно до технічного паспорту на автомобіль (реєстраційне свідоцтво) вказаний VIN НОМЕР_3 можна ідентифікувати країну-виробника.

Згідно пункту 2.2 вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методи такої перевірки, затверджених однойменним Наказом МІУ №710, - ідентифікацію виробника, категорії, моделі, дати виготовлення завершеного ТЗ, його призначення, типу двигуна, окремих технічних характеристик здійснюють за даними міжнародного ідентифікаційного номера (VIN Vehicle Identification Number). Відповідно до ДСТУ ISO 3779, VIN складається із таких трьох структурних частин: Перша частина міжнародний ідентифікаційний код виробника (WMI), складається із трьох символів (арабських цифр та/або великих латинських літер), попередньо присвоєних виробникам КТЗ національною організацією згідно з ДСТУ ISO 3780 для їх ідентифікації. Дві перші літери VIN-коду, в конкретному випадку «WFB», визначають країну-виробника - Німеччину

Крім того, суд зазначає, що вказівка митного органу щодо можливості здійснення декларування товарів без застосування тарифних преференцій з причини невиконання вимог статті 16 Доповнення І та Додатку ІІІ (а) до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження є протиправною, з урахуванням наступного.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.45 МК України, у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Запит про проведення перевірки повинен містити виклад обставин, що дали підстави для сумнівів з приводу достовірності задекларованої країни походження товару, посилання на правила визначення походження товарів, що застосовуються в Україні, а також іншу необхідну інформацію. До запиту додається документ, що підлягає перевірці, або його копія, а також у разі необхідності інші відомості, що можуть сприяти проведенню перевірки. Запит про проведення перевірки надсилається протягом 1095 днів з дня подання документа про походження товару, крім випадків, коли така перевірка ініціюється у зв`язку з кримінальним провадженням.

Отже, у випадку встановлення відповідачем невідповідності відомостей у наданому позивачем сертифікаті з перевезення (походження) товару EUR.1, у митного органу наявна можливість, звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Таким чином, наявність сумнівів у митного органу стосовно наданих декларантом документів не може бути визнано беззаперечною підставою для відмови у застосуванні преференційної ставки мита, натомість є тільки обставиною, що включає можливість перевірки таких документів.

Разом з цим, доказів вчинення відповідачем вказаних дій, до суду надано не було.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.04.2019 року у справі №817/4660/13-а.

Суд зазначає, що посилання відповідача в оскаржуваній картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення обставини на статтю 16 Доповнення І та Додатку III (а), а саме в частині заповнення графи 9 сертифіката з перевезення товару EUR. 1 є загальним та не конкретизує порушення та підстави неприйняття наданого сертифікату

Разом з тим, сертифікати з перевезення (походження) товару EUR.1 від 21.10.2021 року №L419906 та №L419908 видані митним органом Німеччини, який наділений повноваженнями перевіряти достовірність інформації, що відображається у сертифікаті, до його видання, Дані сертифікати та інші надані позивачем документи не скасовані і не визнані недійсними, а тому є чинними та належними доказами, що підтверджують походження товару ї країн Європейського Союзу.

Отже, незначні розбіжності, що містяться в графі 9 сертифіката з перевезення товару EUR.1, не дають підстав для сумніву щодо застосування преференційних ставок ввізного мита у спірних правовідносинах.

Поряд з цим, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані декларантом для митного оформлення товару. При цьому надані митному органу документи є належними та в повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів, однак останні не тільки не спростовані митним органом, але й взагалі залишені без уваги.

Аналізуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем в оскаржуваній картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення обставини не можуть бути підставою для відмови у застосуванні преференційного тарифу та прийнятті поданої ВМД за ставкою ввізного мита - 0%, а отже є необґрунтованими, а картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 09.11.2021 року №UA508040/2021/000351, №UA508040/2021/000354 є протиправною та належить до скасування.

Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та наявні підстави для їх задоволення.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 4962,00 грн.

Щодо стягнення з на користь позивача витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 14858,88 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи повязані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Отже, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Приватного підприємства "Клінкер" (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Стрітенська, 6; код ЄДРПОУ 38594115) до Митниці в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Лютеранська, буд. 12; код ЄДРПОУ 43946385) про визнання протиправними та скасування карток відмови у прийнятті митних декларацій задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA508040/2021/000351 від 09.11.2021.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобі комерційного призначення №UA508040/2021/000354 від 09.11.2021.

Стягнути з Митниці в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43946385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства "Клінкер" (код ЄДРПОУ 38594115) судовий збір у розмірі 4962,00 грн. (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві грн., 00 коп.), в судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2024 року.

СуддяО.М. Тарасишина