Постанова

від 17.10.2024 по справі 420/2773/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/2773/24

Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,

повний текст судового рішення

складено 01.03.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравченка К.В.,судді Джабурія О.В.,судді Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2017 року по 24.12.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2017 року по 24.12.2023 року включно відповідно до постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , звідки звільнена 15.12.2017 року. У період проходження військової служби нарахування індексація грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі. Внаслідок судових проваджень відповідачем 24.12.2023 року здійснено перерахунок на користь позивачки 68445,89 грн.. Отже, остаточний розрахунок здійснено несвоєчасно, а його затримка тривала в періоді з 15.12.2017 року по 24.12.2023 року. Відтак, на підставі ст.ст.116, 117 КЗпП України позивач вважає за необхідне зобов`язати військову частину виплатити їй середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2017 року по 15.06.2018 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2017 року по 15.06.2018 року включно відповідно до постанови КМ України №100 від 08.02.1995 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 року по 15.12.2017 рік проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .

15.12.2017 року, відповідно до наказу начальника 1513 артилерійського складу боєприпасів Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №40 дск 15.12.2017 року була звільнена з військової служби та у відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №313 від 15.12.2017 року була виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 року по справі №420/11062/21, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.12.2017 року;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.12.2017 року;

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.12.2017 року;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.12.2017 року.

Вищевказане судове рішення набрало законної сили 28.10.2021 року.

На виконання вищевказаного рішення суду, відповідачем було виплачено позивачу 3370,68 грн..

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не застосування січня 2008 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, позивач звернулася з адміністративним позовом до суду.

Рішенням ООАС від 20.10.2022 року №420/11504/22, залишеним без змін постановою 5ААС від 18.01.2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування базового місяця січня 2008 року для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 01.01.2016 року по 15.12.2017 року;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.12.2017 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

24.12.2023 року в/ч НОМЕР_1 на виконання вищезазначеного судового рішення зараховано на рахунок ОСОБА_1 68445,89 грн..

Після отримання зазначеної виплати позивач звернувся до суду із даним позовом з метою отримання компенсації від відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.12.2017 року по 24.12.2023 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що передбачений частиною першою ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (24.12.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 15.12.2017 року, проте не більш як за шість місяців.

Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116-117 Кодексу законів про працю України.

У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16 та від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 року в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, зокрема індексації грошового забезпечення, здійснено відповідачем лише 24.12.2023 року на виконання рішення суду у справі №420/11504/22, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 15.12.2017 року по 24.12.2023 року.

За таких обставин, враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 15.12.2017 року, а лише 24.12.2023 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.

Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (24.12.2023), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX та стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, починаючи з 16.12.2017 року (наступний день після звільнення), проте не більш як за шість місяців.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач К.В. КравченкоСудді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька