Постанова

від 08.10.2024 по справі 260/2965/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/2965/24 пров. № А/857/22167/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гудима Л.Я., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання: Коць Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі №260/2965/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВІС» до Львівської митниці про скасування рішення про коригування митної вартості (головуючий суддя першої інстанції Іванчулинець Д.В., час ухвалення 11:51 год, місце ухвалення м. Ужгород, дата складання повного тексту 29.07.2024),-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «Рівіс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці як відокремлений підрозділ Державної митної служби України, в якому просить суд:

1) скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100744/2 від 29.11.2023 року;

2) визнати протиправною картку відмови Львівської митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2023/003027 від 29.11.2023 року та скасувати її (а.с.1-11).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці «Про коригування митної вартості товарів» за №UA209000/2023/100744/2 від 29.11.2023 року. Визнано протиправним та скасовано картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA209230/2023/003027 від 29.11.2023 року. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівіс» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5056,00 грн. (п`ять тисяч п`ятдесят шість гривень 00 копійок).

02 липня 2024 року до суду надійшла заява від представника позивача про ухвалення додаткового рішення згідно якого останній просить суд стягнути витрати на правову допомогу у справі №260/2965/24 в розмірі 7000,00 грн.

Заява мотивована тим, що про наявність витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, як власне і про подання відповідних доказів у строки, визначені ч. 7 ст. 139 КАС України позивачем було заявлено безпосередньо у позовній заяві.

Додатковим рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівіс» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок). У задоволенні решти частини клопотання представника позивача відмовити.

Не погодившись із ухваленим додатковим рішенням, його оскаржив відповідач Львівська митниця, яке із покликанням на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність обставинам справи та порушенням норм процесуального права.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач належним чином не обґрунтував суму компенсації витрат на правову допомогу, яка б фактично відповідала дійсно наданими адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витрачених адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Просить скасувати додаткове рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні заяви відмовити.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що додаткове рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду без змін.

У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник апелянта (відповідача) апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі, просив скасувати додаткове рішення суду першої інстанції.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Суд першої інстанції задовольнив заяву частково, стягнувши на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівіс» за рахунок відповідача судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 3500,00 грн, з тих підстав, що вважав такий розмір гонорару співмірним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.

Відповідно до положень ч. 1-2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У ч. 3 ст. 134 КАС України визначено склад та обсяг судових витрат, зокрема, передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Колегія суддів зауважує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Зміст наведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений в постанові від 16.11.2022 №922/1964/21, стосовного того, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Дослідивши надані докази, суд апеляційної інстанції зазначає, що з приводу надання правничої допомоги, у наданих документах міститься опис наданих послуг саме по цих спірних правовідносинах, тобто наявні усі дані, які дають можливість ідентифікувати надані послуги та прослідкувати взаємний зв`язок із цим спором.

З матеріалів справи судом встановлено, що стороною позивача було надано докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу: договір про надання правової допомоги від 08.12.2023 р., рахунок від 08.12.2023 р., акт про виконання робіт від 12.12.2023 р., документи про оплату вартості отриманої позивачем правничої допомоги та детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги а саме: платіжна інструкція №647 від 08 грудня 2023 року.

Сума витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи становить 7000,00 грн.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.) про те, що при визначенні суми відшкодування необхідно виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, п. 268).

Водночас, у зазначеному рішенні Європейського суду з прав людини також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим часом на надання таких послуг, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заяву про стягнення витрат на правничу допомогу необхідно задовольнити частково та стягнути на користь позивача 3500,00 грн.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення 3500,00 грн на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі №260/2965/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді Л. Я. Гудим В. В. НіколінПовне судове рішення складено 17.10.2024