Постанова

від 18.10.2024 по справі 300/5430/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/5430/24 пров. № А/857/21240/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіШинкар Т.І.,

суддівІщук Л.П.,

Обрізко І.М.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Долинського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року (головуючий суддя Кафарський В.В..), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Івано-Франківськ у справі № 300/5430/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Долинського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В :

09.07.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Долинського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, в якому просив: визнати протиправними дій державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції при виконанні постанови №187/897/21 Петриківського районного суду Дніпропетровської області; визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття провадження у ВП №67523261 при виконанні постанови №187/897/21 Петриківського районного суду Дніпропетровської області.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року позов задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прийняв до виконання документ, не з`ясувавши наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування позивача, отже виконавчий документ у відповідності до приписів п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VIII не міг бути прийнятий до виконання та мав бути повернутий. Суд першої інстанції вказав, що у головного державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення 16.11.2021 постанови про відкриття виконавчого провадження №67523261 щодо примусового виконання постанови Петриківського районного суду Дніпропетровської області по справі №187/867/21 від 18.08.2021 про накладення на позивача адміністративного штрафу. Суд першої інстанції зазначив, що у спірній постанові про відкриття провадження у ВП №67523261 державним виконавцем при зазначенні виконавчого документа Петриківського районного суду Дніпропетровської області по справі №187/867/21 від 18.08.2021, неправильно зазначено резолютивну частину такого рішення, а саме вказано про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 34 000 грн, в той час, як в резолютивній частині постанови суду постановлено стягнути з позивача 17 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Долинський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-франківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року та ухвалити рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскільки поданий виконавчий документ був скерований на примусове виконання до Долинського відділу ДВС, що підтверджується супровідним листом від 05.11.2021, такий відповідав вимогам, передбачених ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а село Пшеничники, яке зазначене у поданому виконавчому документі знаходиться на території підвідомчій Долинському відділу ДВС. Державний виконавець вправі здійснити певні запити, в тому числі і в Державну міграційну службу щодо реєстрації боржника, лише в межах перебування виконавчого документу на виконанні.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що постановою Петриківського районного суду Дніпропетровської області по справі №187/867/21 від 18.08.2021 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 5 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення:

- за ч. 1 ст. 130 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік;

- за ч. 5 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі вісімдесяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 445 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 36 КУпАП призначено остаточне адміністративне стягнення ОСОБА_1 у вигляді штрафу 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Зазначена постанова набрала законної сили 18.08.2021.

Вказану постанову Петриківського районного суду Дніпропетровської області по справі №187/867/21 від 18.08.2021 про накладення на позивача штрафу направлено судом для примусового виконання, та 15.11.2021 отримано Долинським ВДВС у Калуському районі Івано-Франківської області.

16.11.2021 головним державним виконавцем Долинського ВДВС у Калуському районі Івано-Франківської області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №67523261 з примусового виконання постанови Петриківського районного суду Дніпропетровської області по справі №187/867/21 від 18.08.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 34 000 грн, а також постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 3 400.

04.07.2024 на адресу позивача надійшов виклик старшого державного виконавця Долинського ВДВС у Калуському районі Івано-Франківської області про прибуття до виконавця 14.06.2024 о 09:30 год за адресою: 77500, Івано- Франківська область, Калуський район, м. Долина, пр. Незалежності, 3, щодо сплати штрафу у розмірі 34 000 грн за постановою №187/867/21, виданою 18.08.2021 Петриківським районним судом Дніпропетровської області.

Вважаючи дії старшого державного виконавця при примусовому виконанні постанови Петриківського районного суду Дніпропетровської області №187/867/21 протиправними та, як наслідок, протиправною внесену постанову відповідача щодо відкриття виконавчого провадження №67523261, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), який набрав чинності 05.10.2016 р.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частинами першою, другою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.

Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

До обов`язків виконавця належить здійснення заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18).

Згідно частини 1 статті 24 Закону № 1404-VIII, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Так, основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 р. № 1403-VIII (далі Закон № 1403-VIII).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Таким чином, державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах виконавчого округу, в якому такий державний виконавець здійснює діяльність.

В цьому випадку, оскільки боржником є фізична особа, місцем виконання виконавчого напису є місце проживання, перебування боржника.

Зважаючи на те, у виконавчому документі зазначено місце реєстрації фізичної особи боржника, яке знаходиться на території Тисменицького району Івано-Франківської області, тобто не в межах виконавчого округу, на який поширюється територіальна юрисдикція відповідача, а отже, державний виконавець не мав підстав для прийняття виконавчого документу до виконання та відкриття виконавчого провадження через те, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання.

Відповідно, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність постанови від 16.11.2021 про відкриття ВП № 67523261.

За зазначених обставин, обов`язок виконавця полягав у поверненні стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання, як це передбачено пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону № 1404-VIII, відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Суд апеляційної інстанції щодо доводів апелянта, як підставу правомірності дій по винесенні спірної постанови, зазначення у виконавчому листі адреси реєстрації боржника с. Пшеничники, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Статтею 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.

Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи повинно вважатися місцем проживання для цілей визначення місця виконання рішення.

Так, згідно переліку населених пунктів в межах відповідних районів, на які поширюється компетенція відділів ДВС Західного МРУ МЮ, с. Пшеничники, яке належить до територіальної громади смт. Вигода розташоване на території Долинського ВДВС.

Однак, як вбачається з копії паспорта позивача, боржник зареєстрований у с. Пшеничники Тисменицького району Івано-Франківської області, яке за територіальним розподілом відноситься до Івано-Франківського ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області ЗМУМЮ.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до положень статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на викладене, надаючи правову оцінку аргументам сторін в межах заявлених позовних вимог та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій в межах повноважень та у спосіб, що визначені Законами № 1403-VІІІ, № 1404-VІІІ щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, отже висновки суду першої інстанції про таку протиправність є правильними та відповідають чинним законодавчим приписам та обставинам у справі.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви протиправності дій державного виконавця при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Долинського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі №300/5430/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко