Ухвала

від 06.09.2024 по справі 367/8857/24

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/8857/24

Провадження №2-з/367/194/2024

УХВАЛА

Іменем України

05 вересня 2024 року суддя Ірпінського міського суду Київської області Третяк Я.М., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дорофєєва Дмитра Олександровича про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «О-Транс-Україна» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Ірпінського міського суду Київської області звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «О-Транс-Україна» про стягнення заборгованості.

Одночасно з поданням позовної заяви представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Дорофєєвим Дмитром Олександровичем подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «О-Транс-Україна», які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ТОВ «О-Транс-Україна», у межах суми позову, що становить 518 000 (п`ятсот вісімнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, заявник вказує, що перед зверненням до суду позивач неодноразово спілкувався з керівником відповідача та направляв письмову претензію, в особистому спілкуванні позивач почув, що підприємство не планує повертати гроші та зробить все для затягування судової справи, а також ухилення від виконання рішення.

Зазначає, що позивач має обґрунтоване занепокоєння, щодо виконання рішення суду в майбутньому, а тому просить застосувати заходи забезпечення позову в межах розміру позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

За таких обставин розгляд заяви проводиться без повідомлення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши письмові докази, подану заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви, суд приходить до наступного висновку.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, порушене, невизнане, оспорювань право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

У п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Судом перевірено аргументованість заяви про забезпечення позову щодо застосовування заходів забезпечення позову та встановлено, що предметом цього позову є стягнення заборгованості за договором позики (поворотної фінансової допомоги), укладеним між сторонами. Загальна сума заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 518 000 (п`ятсот вісімнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Враховуючи те, що між сторонами виник спір щодо стягнення суми заборгованості, заявник вказує на те, що перед зверненням до суду позивач неодноразово спілкувався з керівником відповідача та направляв письмову претензію, проте в особистому спілкуванні позивач почув, що підприємство не планує повертати гроші та зробить все для затягування судової справи, а також ухилення від виконання рішення. У зв`язку з наведеним, позивач має обґрунтоване занепокоєння, щодо виконання рішення суду в майбутньому.

За загальним правилом забезпечення позову може стосуватися не будь-якого майна, а лише того, право на яке стверджується відповідними доказами.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року по справі № 320/3560/18, заявником суду повинні бути надані відомості щодо конкретного індивідуально визначеного майна, яке належить відповідачу та щодо якого мають вживатись заходи забезпечення позову. Зокрема, Верховним Судом зазначено, що суд може накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, проте відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

При цьому суд враховує ту обставину, що представником позивача не конкретизовано, на яке саме майно і на які саме рахунки слід накласти арешт.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, оцінивши доводи представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд зауважує, що в заяві про забезпечення позову також не зазначено будь-яких відомостей щодо конкретного індивідуально визначеного рухомого майна та грошових коштів, що належить на праві власності саме відповідачу.

Відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ, напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reason ablerelationship of proportionality between the means employed and the aims pursued).

ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).

Звертаючись з заявою про забезпечення позову у даній справі представник позивача не вказав конкретних обставин, які свідчать про те, що незастосування відповідного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду не підтвердив таких обставин належними й допустимими доказами, а також не конкретизував, на яке саме майно і на які саме рахунки слід накласти арешт.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону, суд доходить висновку, що заявником не доведено наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову в обраний спосіб, а тому заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 149-153, 259-261, 353-355 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дорофєєва Дмитра Олександровича про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «О-Транс-Україна» про стягнення заборгованості - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду..

Суддя Я. М. Третяк