Ухвала

від 10.10.2024 по справі 523/3384/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/1443/24

Справа № 523/3384/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 кизи,

прокурора: ОСОБА_6

обвинуваченого: ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8

представника цивільного позивача ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в залі суду апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 04.03.2024 року відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Бердянськ, Запорізької області, громадянина України, з вищою освітою, тимчасово не працюючого, одруженого, зі слів маючого на утриманні дитину, 2016 р.н., зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України у кримінальному провадженні №32019160000000054 від 10.07.2019 року,

установив

Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції.

Оскаржуваним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.212КК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Позов ГУ ДПС в Одеській області залишений без розгляду.

Арешт накладений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.11.2019 року - скасований.

Речові докази вирішено зберігати в матеріалах справи.

Державним обвинуваченням ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він, перебуваючи з 16.11.2011 року на посаді директора ТОВ «Столес Лоджистік» вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 212 КК України, а саме умисне ухиленні від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

Досудовим розслідуванням встановлено, що займаючи посаду директора ТОВ «Столес Лоджистік», що пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов`язків, ОСОБА_7 , як службова особа підприємства відповідав за правильність нарахування і своєчасність сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), як це передбачено чинним законодавством України.

Діючи в порушення вимог законів ОСОБА_7 , усвідомлюючи покладену на нього відповідальність і бажаючи уникнути виконання зобов`язань перед бюджетом, а саме сплачувати обов`язкові податки, збори (обов`язкові платежі), усвідомлюючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді несплати податків, зборів (обов`язкових платежів) і ненадходження їх до бюджету, ОСОБА_7 вчинив ряд умисних протиправних дій, що виразилися в наступному.

Так, в період з січня 2016 року по лютий 2020 року ТОВ «Столес Лоджистік», діючи відповідно до Цивільного кодексу України від 16.01.2009 № 435-IV, Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 № 1955-IV, а також інших нормативно-правових актів, виступало підприємством експедитором та за дорученням клієнтів, здійснювало організацію виконання транспортно-експедиторських послуг по переміщенню товарів клієнтів, поміщених до морських контейнерів, відповідно до укладених договорів.

З урахуванням відсутності власних та орендованих транспортних засобів у ТОВ «Столес Лоджистік», ОСОБА_7 як директор вказаного підприємства до здійснення транспортного наземного перевезення морських контейнерів та організації транспортно-експедиційного обслуговування товарів клієнтів, поміщених до морських контейнерів залучає ряд фізичних та юридичних осіб, в т.ч. ТОВ «Транс-Групп» (ЄДРПОУ 40140475), ТОВ «КК «Контракт» (нова назва ТОВ «Сільгоспівестіндастріалгруп») (ЄДРПОУ 38017540), ТОВ «Бєл-Транс» (ЄДРПОУ 37136296).

В подальшому ОСОБА_7 , будучи директором ТОВ «Столес Лоджистік» при здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства, маючи злочинний намір та корисливу мету, спрямовану на ухилення від сплати податків, розуміючи незаконність своїх дій, а також те, що операції з поставки транспортних послуг та послуг з організації транспортно-експедиційного обслуговування виконані ТОВ «Транс-Групп» (ЄДРПОУ 40140475), ТОВ «КК «Контракт» (нова назва ТОВ «Сільгоспінвестіндастріалгруп») (ЄДРПОУ 38017540), ТОВ «Бєл-Транс» (ЄДРПОУ 37136296)не мали реального характерута фактично виконані іншими юридичними (в тому числі пов`язаними засновниками підприємством ПП «Столес-Транс» (ЄДРПОУ 35359142) та фізичними особами, перебуваючи у невстановленому слідством місці, з метою документального відображення безтоварних операцій, отримує від невстановлених слідством осіб первинні фінансово-господарські документи, а саме: договори укладені між ТОВ «Столес Лоджистік» таТОВ «Транс-Групп», ТОВ «КК «Контракт» (нова назва ТОВ «Сільгоспінвестіндастріалгруп»), ТОВ «Бєл-Транс», акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортні-накладні, товарно-транспортні накладні міжнародного зразка (CMR), видаткові накладні, рахунки-фактури з метою документального прикриття безтоварних фінансово-господарських операцій, проведених між ТОВ «Транс-Групп», ТОВ «КК «Контракт» (нова назва ТОВ «Сільгоспінвестіндастріалгруп»), ТОВ «Бєл-Транс» та ТОВ «Столес Лоджистік».

В подальшому, ОСОБА_7 , діючи умисно, реалізовуючи до кінця свій злочинний намір, направлений на ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), перебуваючи у невстановленому органом досудового розслідування місці в робочий час у період зсічня 2016 року по березень 2020 року включив суми коштів ТОВ «Столес Лоджистік» по безтоварним фінансово-господарським операція з ТОВ «Транс-Групп», ТОВ «КК «Контракт» (нова назва ТОВ «Сільгоспінвестіндастріалгруп») та ТОВ «Бєл-Транс» до складу податкового кредитуу податкових деклараціях ТОВ «Столес Лоджистік» з податку на додану вартість:

-у податковій декларації за звітній (податковий) період січня 2016 року реєстраційний номер декларації № 9020790965 від 19.02.2016;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період лютого 2016 року реєстраційний номер декларації № 90383743142 від 18.03.2016;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період березня 2016 року реєстраційний номер декларації № 9060840199 від 20.04.2016;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період квітня 2016 року реєстраційний номер декларації № 9080733681 від 20.05.2016;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період травня 2016 року реєстраційний номер декларації № 9101526715 від 17.06.2016;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період червня 2016 року реєстраційний номер декларації № 9124700302 від 19.07.2016;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період липня 2016 року реєстраційний номер декларації № 9148844110 від 18.08.2016;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період серпня 2016 року реєстраційний номер декларації № 9170850472 від 16.09.2016;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період вересня 2016 року реєстраційний номер декларації № 9197833932 від 20.10.2016;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період жовтня 2016 року реєстраційний номер декларації № 9222507798 від 18.11.2016;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період листопада 2016 року реєстраційний номер декларації № 9246587033 від 20.12.2016;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період грудня 2016 року реєстраційний номер декларації № 9267390019 від 20.01.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період січня 2017 року реєстраційний номер декларації № 9022841898 від 17.02.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період лютого 2017 року реєстраційний номер декларації № 9045216724 від 20.03.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період березня 2017 року реєстраційний номер декларації № 9070179681 від 20.04.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період квітня 2017 року реєстраційний номер декларації № 9092472934 від 19.05.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період травня 2017 року реєстраційний номер декларації № 9117357777 від 21.06.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період червня 2017 року реєстраційний номер декларації № 9140342815 від 19.07.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період липня 2017 року реєстраційний номер декларації № 9167115740 від 19.08.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період серпня 2017 року реєстраційний номер декларації № 9191230428 від 19.09.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період вересня 2017 року реєстраційний номер декларації № 9218284768 від 20.10.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період жовтня 2017 року реєстраційний номер декларації № 9244319223 від 20.11.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період листопада 2017 року реєстраційний номер декларації № 9272635287 від 20.12.2017;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період грудня 2017 року реєстраційний номер декларації № 9296581563 від 21.01.2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період січня 2018 року реєстраційний номер декларації № 9026272042 від 20.02,2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період лютого 2018 року реєстраційний номер декларації № 9049492408 від 20.03.2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період березня 2018 року реєстраційний номер декларації № 9073078489 від 20.04.2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період квітня 2018 року реєстраційний номер декларації № 9095468736 від 17.05.2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період травня 2018 року реєстраційний номер декларації № 9122949389 від 19.06.2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період червня 2018 року реєстраційний номер декларації № 9149167246 від 19.07.2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період липня 2018 року реєстраційний номер декларації № 9174490441 від 17.08.2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період серпня 2018 року реєстраційний номер декларації № 9202429677 від 20.09.2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період вересня 2018 року реєстраційний номер декларації № 9228372188 від 19.10.2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період жовтня 2018 року реєстраційний номер декларації № 9256038889 від 19.11.2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період листопада 2018 року реєстраційний номер декларації № 9284309374 від 19.12.2018;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період грудня 2018 року реєстраційний номер декларації № 9307405872 від 18.01.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період січня 2019 року реєстраційний номер декларації № 9025596452 від 19.02.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період лютого 2019 року реєстраційний номер декларації № 9049026016 від 18.03.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період березня 2019 року реєстраційний номер декларації № 9076322334 від 17.04.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період квітня 2019 року реєстраційний номер декларації № 9102844963 від 17.05.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період травня 2019 року реєстраційний номер декларації № 9130783201 від 19.06.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період червня 2019 року реєстраційний номер декларації № 9157050946 від 18.07.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період липня 2019 року реєстраційний номер декларації № 9186234673 від 19.08.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період серпня 2019 року реєстраційний номер декларації № 9211890842 від 16.09.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період вересня 2019 року реєстраційний номер декларації № 9243649358 від 18.10.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період жовтня 2019 року реєстраційний номер декларації № 9276782255 від 20.11.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період листопада 2019 року реєстраційний номер декларації № 9307264094 від 20.12.2019;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період грудня 2019 року реєстраційний номер декларації № 9332146841 від 20.01.2020;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період січня 2020 року реєстраційний номер декларації № 9030307278 від 20.02.2020;

-у податковій декларації за звітній (податковий) період лютого 2020 року реєстраційний номер декларації № 9056136894 від 18.03.2020.

В подальшому ОСОБА_7 за допомогою сертифікатів № 68360309 (який діяв в період з 01.01.2016 по 18.11.2016), № НОМЕР_1 (який діяв в період з 18.11.2016 по 18.11.2018), № НОМЕР_2 (який діяв в період з 18.11.2017 по 17.07.2019), № НОМЕР_3 (який діяв в період з 17.07.2019 по 18.03.2020), виданих АЦСК ТОВ «Центр сертифікації ключів «Україна»» зареєстрував та подав вище зазначені податкові декларації ТОВ «Столес Лоджистік» до Автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» Державної податкової служби України, які прийняті та перевірені податковим органом в особі Суворовської Державної податкової інспекції про що видано відповідні електронні квитанції № 2 від 19.02.2016; № 2 від 18.03.2016; № 2 від 20.04.2016; № 2 від 20.05.2016; № 2 від 17.06.2016; № 2 від 19.07.2016; № 2 від 18.08.2016; № 2 від 16.09.2016; № 2 від 20.10.2016; № 2 від 18.11.2016; № 2 від 20.12.2016; № 2 від 20.01.2017; № 2 від 17.02.2017; № 2 від 20.03.2017; № 2 від 20.04.2017; № 2 від 19.05.2017; № 2 від 21.06.2017; № 2 від 19.07.2017; № 2 від 19.08.2017; № 2 від 19.09.2017; № 2 від 20.10.2017; № 2 від 20.11.2017; № 2 від 20.12.2017; № 2 від 21.01.2018; № 2 від 20.02,2018; № 2 від 20.03.2018; № 2 від 20.04.2018; № 2 від 17.05.2018; № 2 від 19.06.2018; № 2 від 19.07.2018; № 2 від 17.08.2018; № 2 від 20.09.2018; № 2 від 19.10.2018; № 2 від 19.11.2018; № 2 від 19.12.2018; № 2 від 18.01.2019; № 2 від 19.02.2019; № 2 від 18.03.2019; № 2 від 17.04.2019; № 2 від 17.05.2019; № 2 від 19.06.2019; № 2 від 18.07.2019; № 2 від 19.08.2019; № 2 від 16.09.2019; № 2 від 18.10.2019; № 2 від 20.11.2019; № 2 від 20.12.2019; № 2 від 20.01.2020; № 2 від 20.02.2020; № 2 від 18.03.2020.

Загальна сума заниження ОСОБА_10 податку на додану вартість, яка фактично не надійшла до Державного бюджету складає 6 126 229,41 грн. грн. в т.ч.: за звітній (податковий) період квітня 2016 року на загальну суму 52 511,67 грн.; за звітній (податковий) період травня 2016 року на загальну суму 59 853,99 грн.; за звітній (податковий) період червня 2016 року на загальну суму 112 930,25 грн.; за звітній (податковий) період липня 2016 року на загальну суму 232 151,71 грн.; за звітній (податковий) період серпня 2016 року на загальну суму 109 121,96 грн.; за звітній (податковий) період вересня 2016 року на загальну суму 129 562,69 грн.; за звітній (податковий) період жовтня 2016 року на загальну суму 114 648,29 грн.; за звітній (податковий) період листопада 2016 року на загальну суму 206 575,73 грн.; за звітній (податковий) період грудня 2016 року на загальну суму 256 480,67 грн.; за звітній (податковий) період січня 2017 року на загальну суму 82 825,74 грн.; за звітній (податковий) період лютого 2017 року на загальну суму 164 877,14 грн.; за звітній (податковий) період березня 2017 року на загальну суму 63 886,21 грн.; за звітній (податковий) період квітня 2017 року на загальну суму 16 416,66 грн.; за звітній (податковий) період травня 2017 року на загальну суму 36 960,07 грн.; за звітній (податковий) період червня 2017 року на загальну суму 10 466,66 грн.; за звітній (податковий) період липня 2017 року на загальну суму 57 177,87 грн.; за звітній (податковий) період серпня 2017 року на загальну суму 49 434,34 грн.; за звітній (податковий) період вересня 2017 року на загальну суму 63 786,04 грн.; за звітній (податковий) період жовтня 2017 року на загальну суму 60 646,64 грн.; за звітній (податковий) період листопада 2017 року на загальну суму 53 850,89 грн.; за звітній (податковий) період грудня 2017 року на загальну суму 171 572,16 грн.; за звітній (податковий) період січня 2018 року на загальну суму 46 771,53 грн.; за звітній (податковий) період лютого 2018 року на загальну суму 159 905,38 грн.; за звітній (податковий) період березня 2018 року на загальну суму 74 089,63 грн.; за звітній (податковий) період квітня 2018 року на загальну суму 434 969,18 грн.; за звітній (податковий) період травня 2018 року на загальну суму 161 134,01 грн.; за звітній (податковий) період червня 2018 року на загальну суму 70 130,05 грн.; за звітній (податковий) період липня 2018 року на загальну суму 131 438,24 грн.; за звітній (податковий) період серпня 2018 року на загальну суму 190 165,77 грн.; за звітній (податковий) період вересня 2018 року на загальну суму 171 100,69 грн.; за звітній (податковий) період жовтня 2018 року на загальну суму 178 728,94 грн.; за звітній (податковий) період листопада 2018 року на загальну суму 396 685,91 грн.; за звітній (податковий) період грудня 2018 року на загальну суму 284 332,80 грн.; за звітній (податковий) період січня 2019 року на загальну суму 155 024,91 грн.; за звітній (податковий) період лютого 2019 року на загальну суму 193 996,74 грн.; за звітній (податковий) період березня 2019 року на загальну суму 117 332,01 грн.; за звітній (податковий) період квітня 2019 року на загальну суму 125 736,30 грн.; за звітній (податковий) період травня 2019 року на загальну суму 245 696,12 грн.; за звітній (податковий) період червня 2019 року на загальну суму 104 198,09 грн.; за звітній (податковий) період липня 2019 року на загальну суму 92 921,69 грн.; за звітній (податковий) період серпня 2019 року на загальну суму 62 075,66 грн.; за звітній (податковий) період вересня 2019 року на загальну суму 65 012,81 грн.; за звітній (податковий) період жовтня 2019 року на загальну суму 82 365,38 грн.; за звітній (податковий) період листопада 2019 року на загальну суму 182 865,03 грн.; за звітній (податковий) період грудня 2019 року на загальну суму 128 653,27 грн.; за звітній (податковий) період січня 2020 року на загальну суму 107 530,32 грн.; за звітній (податковий) період лютого 2020 року на загальну суму 57 631,57 грн.

Зазначена сума податків, які не надійшли до Державного бюджету встановлена висновком експертів Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 20-7119/7120 від 29.01.2021 за результатами проведення додаткової комісійної судово-економічної експертизи по матеріалам кримінального провадження № 32019160000000054 від 10.07.2019.

Враховуючи викладене, директор ТОВ «Столес Лоджистік» ОСОБА_7 в порушення вимог п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.193.1 ст. 193, п. 198.1 п. 198.2, 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201, п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755?VI із змінами і доповненнями, ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» від 16.07.1999 № 996?XIV із змінами і доповненнями, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, із змінами і доповненнями, «Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21, «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21 із змінами і доповненнями, умисно ухилився від сплати податку на додану вартість за звітні (податкові) періоди січня 2016 року по лютий 2020 року на загальну суму 6 126 229,41 грн.

Незаконними діями директора ТОВ «Столес Лоджистік» ОСОБА_7 за звітні податкові (періоди) з січня 2016 року по лютий 2020 року до Державного бюджету України не надійшло податків на загальну суму 6 126 229,41 грн. в т.ч.:

- за 2016 рік на загальну суму 1 273 836,96 грн. (1 273 836,96 грн./689 грн. = 1848,8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);

- за 2017 рік на загальну суму 831 900,42 грн. (831 900,42 грн./800 грн. = 1039,8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян),

- за 2018 рік на загальну суму 2 299 452,13 грн. (2 299 452,13 грн./881 грн. = 2610,04 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);

- за 2019 рік на загальну суму 1 555 878,01 грн. (1 555 878,01 грн./960,5 грн. = 1619,8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);

- за 2020 рік на загальну суму 165 161,89 грн., (165 161,89 грн./1051 грн. = 157,1 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Таким чином, директором ТОВ «Столес Лоджистік» ОСОБА_7 порушено вимоги п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.193.1 ст. 193, п. 198.1 п. 198.2, 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201, п.11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами і доповненнями, ч.2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» від 16.07.1999 № 996?XIV із змінами і доповненнями, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, із змінами і доповненнями, «Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21, «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21 із змінами і доповненнями, що спричинило нанесення збитків Державному бюджету України на загальну суму 6 126 229,41 грн., що співрозмірно сумі неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожний календарний рік окремо у загальній кількості 7 275, як зазначено вище, та є коштами в особливо великих розмірах.

Визнаючи ОСОБА_7 невинуватим у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення та виправдуючи його, суд першої інстанції, дійшов висновку, що за результатами судового розгляду вина ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, тобто в умисному ухиленні від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, не доведена, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення участі у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стороною обвинувачення не надано та судом не виявлено.

Під час судового розгляду встановлено, що через скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб ТОВ «Столес Лоджистік (ЄДРПОУ 37872143) фактично не мало і не має заборгованості по сплаті податків які є предметом об`єктивної сторони кримінального правопорушення передбаченого ст.212 КК України, от же в діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину з огляду на об`єктивну сторону кримінального правопорушення.

Дослідивши докази та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності для доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, суд прийшов до висновку, що докази, надані стороною обвинувачення не доводять поза розумним сумнівом наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу інкримінованого йому злочину, а саме суб`єктивної сторони.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 зазначив, що вважає вирок суду незаконним і необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, посилаючись на наступне.

- суд не прийняв до уваги те, що в ході слідства допитано 69 осіб, які надали свідчення про відсутність господарських взаємовідносин з ТОВ «Транс-Групп», ТОВ «КК «Контракт», ТОВ «Бєл-Транс» та фактично підтвердили, що перевозили товар для ТОВ «Столес Лоджистік» за готівку або взагалі не мали з вказаним підприємством жодних господарських відносин, проте, суд за клопотанням прокурора допитав лише декілька свідків, відмовивши в задоволенні клопотання про привід інших свідків;

- не допитавши 59 свідків сторони обвинувачення, судом допущено неповноту судового розгляду під час якого залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення;

-поза увагоюсуду залишилосьте,що обвинувачення ОСОБА_7 взагалі неґрунтувалось наакті податковоїперевірки №000228/15-32-14-08/37872143від 19квітня 2019року та податкових повідомленнях-рішеннях Головного управління ДФС в Одеській області за № 0020921408 та № 0020951408 від 11.05.2019, які скасовані рішенням Одеського окружного адміністративного суду 27.11.2019 у справі № 420/4302/19, аналіз та зміст яких покладений судом в основу виправдувального вироку;

- судом не надано оцінки вироку Приморського районного суду м. Одеси від 24.10.2017 року, відповідного до якого директора ТОВ «Транс-Групп» ОСОБА_11 , який начебто надавав послуги з перевезення для ТОВ «Столес Лоджистік» визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч.1 ст. 205 КК України, а саме: пособництві у придбанні суб`єкту підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, а також показанням свідків ОСОБА_12 (01.06.2023) та ОСОБА_13 (12.02.2024), які пояснили, що не здійснювали перевезення вантажів (контейнерів) для ТОВ «Столес Лоджистік»;

- судом не надано оцінки висновкам судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 20-2124/2125 від 30.06.2020 року, додаткової комісійної судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 20-7119/7120 від 29.01.2021 року, економічного дослідження № 16 від 06.04.2020 року якими встановлено заниження ТОВ «Столес Лоджистік» податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, а також протоколу огляду первинних бухгалтерських документів від 11.02.2021 року, протоколу огляду документів від 12.02.2021 року;

- оглянуті у суді декларації з податку на додану вартість, які подано до податкового органу особисто ОСОБА_7 за період 2016-2020 роки, на думку прокурора, підтверджують обізнаність ОСОБА_7 про фіктивність фінансово-господарських операцій з ТОВ «Транс-Групп», ТОВ «КК «Контракт», ТОВ «Бєл-Транс» та його прямий умисел на мінімізацію податкового навантаження та особистого подання до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси податкових декларацій з податку на додану вартість в яких безпідставно відобразив суми коштів які не мали реального характеру.

- суд першої інстанції не навів достатніх підстав, з яких повністю відкинув докази сторони обвинувачення та беззаперечно погодився із позицію сторони захисту, не було дано належної оцінки, як цього вимагає ст. 94 КПК, та обрав вибірковий підхід до оцінки доказів у справі;

-в порушенняп.6ч.4ст.374КПК України у резолютивній частині вироку судом взагалі не вказано жодного рішення щодо процесуальних витрат, а саме у розмірі 32 688 грн. за проведення судово-економічної експертизи від 30.06.2020 року та 29 909 грн. за проведення додаткової комісійної судово-економічної експертизи від 29.01.2021 року.

На підставі викладеного, прокурор просить:

- повторно частково дослідити докази,а саме:висновок експерта№ 20-2124/2125від 30.06.2020,висновок експертів№20-7119/7120додаткової комісійноїсудово-економічноїекспертизи від29.01.2021,протокол оглядудокументів від11.02.2021,протокол оглядудокументів від12.02.2021,вирок Приморськогорайонного судум.Одеси від24.10.2017та допитатиобвинуваченого ОСОБА_7 - допитати всіх свідків у провадженні;

- вирок суду скасувати, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 360 367 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 6 126 239 гривень з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності пов`язаною з наданням транспортно-експедиторських послуг, строком на три роки з конфіскацією майна;

- цивільний позов - задовольнити та стягнути з ОСОБА_7 на користь Держави суму майнових збитків на суму 6 126 229,41 гривень.

- стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз;

-долю речовихдоказів вирішитивідповідно дост.100 КПК України.

Позиції учасників судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача; думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, представника цивільного позивача ГУ ДПС в Одеській області, який просив її задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Згідно вимог ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта та на підставі доказів, наданих суду сторонами кримінального провадження.

Стаття 17 КПКвстановлює, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 62 Конституції Українигарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.

Відповідно до ч.1ст.92 КПКобов`язок доказування обставин, передбаченихстаттею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.

Положення ст.ст.370,373 КПКрегламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи. Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу. При цьому, саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

Відповідно до ч.1ст.373 КПКвиправдувальний вирок ухвалюється, якщо не буде доведено, що вчинене кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно з вимогами п.1 ч.3ст.374 КПКу разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.

Виправдовуючи ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з урахуванням отриманих в суді показань обвинуваченого, свідків, змісту досліджених судом письмових доказів, стороною обвинувачення не доведено винуватість ОСОБА_7 у скоєнні інкримінованого йому злочину.

Що стосується доводів прокурора про існування підстав для скасування вироку, оскільки суд першої інстанції не навів достатніх підстав, з яких повністю відкинув докази сторони обвинувачення та беззаперечно погодився із позицію сторони захисту, не було дано належної оцінки, як цього вимагає ст. 94 КПК, та обрав вибірковий підхід до оцінки доказів у справі, колегія судів зазначає наступне.

Виходячи із змісту положень ст.62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 1950) та ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється при умові, коли в ході судового розгляду винність особи у вчиненні злочину доведена об`єктивними доказами, одержаними законним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться не на її користь.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у Постанові Пленуму № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, відповідно до якого неприпустимо покладати на підсудного доведення своєї невинуватості, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Згідно правових позицій Верховного Суду України, викладених у Постанові Пленуму № 5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку», при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Колегія суддів враховує, що усталена практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» - п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЕСПЛ від 14.08.2008 року у справі «Кобець проти України» - п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» - п. 86, «Яллох проти Німеччини»). У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 р. та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 p., «Бочаров проти України» Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Вказані вимоги закону районним судом при постановлені вироку щодо ОСОБА_7 виконані в повному обсязі.

Так, оцінивши докази, надані стороною обвинувачення, суд прийшов до висновку, що всі досліджені докази належні, оскільки стосуються обставин, що підлягають доказуванню по справі, допустимі, оскільки отримані в порядку, встановленому КПК України, достовірними, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодними іншими доказами, наданим сторонами кримінального провадження, проте зробив висновок про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

ОСОБА_7 , як директору ТОВ «Столес Лоджистік» інкримінувалось вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, за кваліфікуючими ознаками - умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення передбаченого ст.212 КК України передбачає ухилення від сплати (у цій справі) податків, тобто встановлених вищим органом законодавчої влади обов`язкових платежів, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і термінах, передбачених законодавством. Таким законодавчим актом зокрема є Податковий кодекс України (Далі-ПКУ) який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (ст.1 ПКУ) .

Як передбачено ст.36,37 ПКУ податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.Підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.Підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є: 37.3.1. ліквідація юридичної особи; 37.3.2. смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; 37.3.3. втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; 37.3.4. скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.

Відповідно доп.54.3,54.3.2ст.54,58ПКУ контролюючийорган зобов`язанийсамостійно визначитисуму грошовихзобов`язань,зменшення (збільшення)суми бюджетноговідшкодування та/абозменшення (збільшення)від`ємногозначення об`єктаоподаткування податкомна прибутокабо від`ємногозначення сумиподатку надодану вартістьплатника податків,передбачених цимКодексом абоіншим законодавством,або зменшеннясуми податкуна доходифізичних осіб,задекларовану доповернення збюджету узв`язку ізвикористанням платникомподатку правана податковузнижку,якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, або завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках. Рішення податкового органу оформлюється відповідним повідомленням-рішенням.

Згідно ст.56 ПКУ рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Так, в ході розгляду справи судом 1-ої інстанції було досліджено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 по справі № 420/4302/19 відповідно до якого суд постановив: адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Столес Лоджистік» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 11.05.2019 року № 0020921408. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 11.05.2019 року № 0020951408. Тобто рішенням суду було визнано незаконними повідомлення рішення складені на підставі акту №000228/15-32-14-08/37872143 від 19 квітня 2019 року за фактом складання якого провадилося досудове розслідування та було нараховано заборгованість по сплаті податків ТОВ «Століс Лоджистік». Також досліджувалася довідка надана ДПСУ ГУ ДПС в Одеській області від 05.03.2021 про те, що ТОВ «Столес Лоджистік (ЄДРПОУ 37872143) станом на 02.03.2021 податкового боргу не має.

Суд констатував, що через скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб ТОВ «Столес Лоджистік (ЄДРПОУ 37872143) фактично не мало і не має заборгованості по сплаті податків які є предметом об`єктивної сторони кримінального правопорушення передбаченого ст.212 КК України, отже в діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину з огляду на об`єктивну сторону кримінального правопорушення.

Оскільки апеляційний суд не надає іншої оцінки вказаному рішенню суду, тому в повторному його дослідженні під час апеляційного розгляду, не було потреби. Не наполягав на цьому і прокурор.

Натомість, ухвалою апеляційного суду від 27.09.2024 року було частково задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні та під час апеляційного розгляду досліджені письмові докази, а саме: висновок експерта № 20- 2124/2125 від 30.06.2020 року, висновок експертів №20-7119/7120 додаткової комісійної судово-економічної експертизи від 29.01.2021 року, протокол огляду документів від 11.02.2021 року, протокол огляду документів від 12.02.2021 року, вирок Приморського районного суду м. Одеси від 24.10.2017 року.

Як вказував прокурор в апеляційній скарзі:

- стороною обвинувачення висновки акту № 000228/15-32- 14-08/37872143 від 19 квітня 2019 року податкової перевірки не брались за основу обвинувачення ОСОБА_7 та в ході слідства його вину у скоєнні кримінального правопорушення доведено сукупністю інших беззаперечних доказів;

- судом не надано оцінки вироку Приморського районного суду м. Одеси від 24.10.2017 року, відповідного до якого директора ТОВ «Транс-Групп» ОСОБА_11 , який начебто надавав послуги з перевезення для ТОВ «Столес Лоджистік» визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч.1 ст. 205 КК України, а саме: пособництві у придбанні суб`єкту підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, а також показанням свідків ОСОБА_12 (01.06.2023) та ОСОБА_13 (12.02.2024), які пояснили, що не здійснювали перевезення вантажів (контейнерів) для ТОВ «Столес Лоджистік»;

Аналізуючи вказані доводи прокурора, колегія суддів визнає їх необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам провадження.

Згідно мотивувальної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 по справі № 420/4302/19, яке набрало законної сили, під час розгляду справи суд дійшов висновку, що висновки відповідача про порушення ТОВ «Столес Лоджистік» п.44.1, п.44.2 ст. 44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, що призвело до завищення у перевіряємий період витрат на суму 22 607 120 грн. та заниження фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності у сумі 22 607 120 грн. є необґрунтованими та не підтверджуються жодними доказами. Операції між ТОВ «Транс-Групп», ТОВ «КК Контракт», ТОВ «Бєл-Транс» та ТОВ «Століс Лоджистік» не є фіктивними (без фактичного надання послуг).

Таким чином, податкові зобов`язання відсутні і ТОВ «Столес Лоджистік» не має заборгованості по сплаті податків, що також підтверджується довідкою ДПСУ ГУ ДПС в Одеській області від 05.03.2021 про те, що ТОВ «Столес Лоджистік (ЄДРПОУ 37872143) станом на 02.03.2021 податкового боргу не має (зміст якої відображений в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 по справі № 420/4302/19 та додаткового дослідження не потребує).

Як вказано вище, об`єктивна сторона ч.3 ст.212 КК України передбачає певні умисні дії чи бездіяльність службових осіб, які призвели до фактичного ненадходження до бюджету коштів у особливо великих розмірах.

Під час судового розгляду встановлено відсутність заборгованості ТОВ «Столес Лоджистік» зі сплати податків, тому колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення не доведена наявність в діях обвинуваченого об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Крім того, матеріали кримінального провадження не містять доказів фактичного ненадходження коштів податків від ТОВ «Столес Лоджистік».

Щодо доводів прокурора про те, що судом не надано оцінки висновкам судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 20-2124/2125 від 30.06.2020 року, додаткової комісійної судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 20-7119/7120 від 29.01.2021 року, економічного дослідження № 16 від 06.04.2020 року, якими встановлено заниження ТОВ «Столес Лоджистік» податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, та вони не ґрунтувались на акті податкової перевірки № 000228/15-32- 14-08/37872143 від 19 квітня 2019 року, апеляційний суд встановив, що на вирішення експертів, зокрема, ставились питання про підтвердження експертним шляхом висновків зазначеного акту податкової перевірки (Т. 199 а.с. 163, 214, Т.206 а.с. 166), тому, суд 1-ої інстанції, з урахуванням того, що рішенням суду було визнано незаконними повідомлення рішення складені на підставі акту №000228/15-32-14-08/37872143 від 19 квітня 2019 року за фактом складання якого провадилося досудове розслідування та було нараховано заборгованість по сплаті податків ТОВ «Століс Лоджистік», прийшов до висновку, що обвинуваченням не доведено наявності станом на 02.03.2021 податкового боргу ТОВ «Столес Лоджистік» (ЄДРПОУ 37872143).

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що у висновках судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 20-2124/2125 від 30.06.2020 року, додаткової комісійної судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 20-7119/7120 від 29.01.2021 року експерт давав оцінку виключно висновкам акту податкової перевірки. Текст висновку експерта про обставини, які стосуються перевірки нарахування та сплати податку містить текст Акту податкової перевірки.

Також дата висновку свідчить про те, що на момент проведення експертизи рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 року вже були скасовані податкові повідомлення-рішення, зроблені на підставі акту №000228/15-32-14-08/37872143 від 19 квітня 2019 року Тобто обсяг досліджених експертом матеріалів співпадає з матеріалами, що досліджувалися в ході податкової перевірки.

Тому цей висновок експерта не є тим додатковим доказом, в розумінні Постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.10.2004 р. №15, який може обґрунтовувати обвинувачення.

Щодо необхідності надання оцінки протоколу огляду первинних бухгалтерських документів від 11.02.2021 року, протоколу огляду документів від 12.02.2021 року, такі письмові докази були потворно досліджені апеляційним судом та встановлено, що вказані протоколи встановлюють факт дослідження та доручення до матеріалів кримінального провадження бухгалтерських документів ТОВ «Столес Лоджистік», однак не впливають на встановлення фактичних обставин провадження та правильних висновків суду 1-ої інстанції.

Пленум Верховного Суду України у Постанові від 08.10.2004 р. №15 «IIро деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів» звернув увагу на те, що у разі оскарження до суду платником податків рішення податкового органу обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на такому рішенні до остаточного вирішення справи судом, за винятком випадків, коли обвинувачення не тільки базується на рішенні, що оскаржується, але й доведене на підставі додатково зібраних доказів згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства України.

В апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що виправдовуючи обвинуваченого суд послався на скасовані податкові повідомлення-рішення щодо дотримання вимог фінансової дисципліни ТОВ «Столес Лоджистік», які стосувались періоду діяльності підприємства з 01.01.2016 по 31.12.2018, а обвинувачення щодо ухилення від сплати податків директору ТОВ «Столес Лоджистік» ОСОБА_7 інкриміновано за період з січня 2016 по лютий 2020 року. Тобто, судом взагалі не надано оцінку ухилення від сплати податків ОСОБА_7 в період 2019-2020 років.

Апеляційний суд визнає такі твердження прокурора необґрунтованими, оскільки державним обвинуваченням ОСОБА_7 як директору ТОВ «Столес Лоджистік» інкриміноване порушення вимог п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.193.1 ст. 193, п. 198.1 п. 198.2, 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201, п.11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами і доповненнями, ч.2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» від 16.07.1999 № 996?XIV із змінами і доповненнями, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, із змінами і доповненнями, «Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21, «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21 із змінами і доповненнями, що спричинило нанесення збитків Державному бюджету України на загальну суму 6 126 229,41 грн., що співрозмірно сумі неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожний календарний рік окремо у загальній кількості 7275, та є коштами в особливо великих розмірах.

Тобто, ОСОБА_7 інкримінувалось вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України без конкретизації епізодів та сума збитків є загальною - 6 126 229,41 грн.

Згідно ч.1 ст. 338 КПК України з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. Ці ж положення містяться в ч.2 ст. 337 КПК, а саме, під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.

Разом з тим, прокурор не скористався правом на зміну обвинувачення в суді, при цьому, апеляційний суд враховує, що ч.1 ст. 337 КПК встановлено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Тому суд 1-ої інстанції обґрунтовано досліджував докази та надав їм оцінку в межах обсягу всього висунутого обвинувачення та прийшов висновку про його не доведення.

Щодо наявності Вироку Приморського районного суду від 24.10.2017 по справі №522/18226/17 провадження №1-кп/522/1542/1, суд 1-ої інстанції зазначив, що платник податків (покупець товарів) не має обов`язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, ведення його господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені підприємством (продавцем) або його посадовими особами порушення. Допущені контрагентом порушення вимог законодавства при створенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_11 , не маючи наміру займатись підприємницькою діяльністю, переслідуючи корисливу мету на отримання грошової винагороди, надав згоду невстановленим слідством особам перереєструвати на своє ім`я фіктивне підприємство - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Групп» (ЄДРПОУ 40140475) та вчинив злочин, передбачений ч.5 ст.27 ч.1 ст.205 КК України, за ознаками: пособництво у придбанні суб`єкту підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності.

Натомість, апеляційний суд враховує, що обставини, встановлені вироком Приморського районного суду від 24.10.2017 року жодним чином не свідчать про обізнаність ОСОБА_7 у фіктивності господарської діяльності ТОВ «Транс-Групп», а стороною обвинувачення не доведено умисного ухилення ОСОБА_7 від сплати податків, доводи прокурора про фіктивність операцій ТОВ «Столес Лоджистік» і ТОВ «Транс-Групп» є необґрунтованими.

Згідно пояснень ОСОБА_7 , наданих ним в суді, він вчиняв все за Законом, не мав наміру вчиняти та і не вчиняв жодних дій, спрямованих на умисне введення в оману податкових органів, щодо нарахування зобов`язань зі сплати податків, що не було спростовано стороною обвинувачення наданими доказами. В ході розгляду справи було встановлено, що ТОВ «Столес Лоджистік» укладало договори, організовувало надання послуг в тому числі із залученням третіх осіб як то ТОВ «Бєл-Транс», ТОВ «ПП Контракт», ТОВ «Транс-Груп» розрахунки з якими відображало в податковій звітності, до яких ДПС ніяких претензій не має, складало податкові документи за результатами своєї роботи які подавалися до органів ДПС, реально надавало послуги своїм клієнтам адже фактично грузи перевозилися за укладеними ТОВ «Столес Лоджистік» договорами. То ж за таких обставин, з урахуванням рішення суду від 27.11.2019 року не можна вважати, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом умисел ОСОБА_7 на ухилення від сплати податків, що свідчить про відсутність в діях ОСОБА_7 такого елементу складу кримінального правопорушення як його суб`єктивна сторона (умисел).

Висновки зроблені при розгляді цієї справи щодо суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення узгоджуються з висновками зробленими Верховним Судом при розгляді справи № 711/1481/20 (Постанова від 18.01.2022 провадження № 51-4897км21) в якому зазначено, що несплата податку або сплата його в меншому розмірі, ніж передбачено відповідними законодавчими положеннями, сама по собі не є достатньою підставою для визнання особи винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК, якщо сторона обвинувачення не доведена наявності в особи прямого умислу свідомо не виконувати обов`язок сплатити податок у певному розмірі шляхом вчинення дій, спрямованих на ухилення від виконання такого обов`язку. Якщо сторона обвинувачення не спростувала версії сторони захисту про те, що обвинувачені особи діяли добросовісно в податкових взаємовідносинах і не вчиняли жодних дій, спрямованих на умисне введення в оману податкових органів щодо своїх зобов`язань зі сплати податку, то за таких обставин не можна вважати, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом умисел осіб на ухилення від сплати податків.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що сторона обвинувачення не спростувала версії сторони захисту, що ОСОБА_7 діяли добросовісно у податкових взаємовідносинах і не вчиняв жодних дій, спрямованих на навмисне введення в оману податкових органів щодо своїх зобов`язань зі сплати податку. За таких обставин не можна вважати, що стороною обвинувачення був доведений поза розумним сумнівом умисел ОСОБА_7 на ухилення від сплати податків.

Доводи прокурора про те, що не допитавши 59 свідків сторони обвинувачення, судом допущено неповноту судового розгляду під час якого залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, є формальними, оскільки вимоги прокурора про необхідність допиту всіх свідків обвинувачення без виключення мають на меті зобов`язати суд за будь-яких обставин формально виконувати приписи КПК, без розумного сприйняття та оцінки конкретних обставин справи. При цьому, сторона кримінального провадження може ініціювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції обмежившись лише єдиним посиланням на існування такої обставини, навіть не наводячи інших аргументів на користь твердження про незаконність рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, в апеляційній скарзі прокурор не навів жодного доводу на необхідність допиту всіх свідків обвинувачення та повторного допиту свідків, допитаних судом 1-ої інстанції та яким чином їх показання можуть вплинути на встановлення кваліфікуючих ознак складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України.

Колегія суддів зауважує, що під час судового розгляду, сторони кримінального провадження мали можливість допитувати свідків, будь-яких обмежень з боку суду під час допиту вказаних свідків для сторін кримінального провадження не встановлювалось.

Крім того, прокурор не пояснив які саме нові відомості належить перевірити шляхом допиту вказаних свідків. Фактів неповного або з порушенням дослідження показів свідків судом першої інстанції прокурором не наведено.

При цьому, наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст.23КПК не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Таким чином, апеляційний суд виходить із доказів, досліджених місцевим судом першої інстанції, у зв`язку з чим повторне дослідження вже встановлених обставин не було потрібно, а прокурор протилежного не довів, тому апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання останнього про допит свідків.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазнається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Цих вимог закону, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції дотримався.

При цьому місцевий суд обґрунтовано врахував вимоги ч.3 ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Аналогічна вимога міститься і в ч.3 ст. 373 КПК України.

За змістом ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

У зв`язку з частковим задоволенням клопотання прокурора, апеляційним судом було повторно досліджено наявні у матеріалах кримінального провадження докази, на які прокурор посилався як на підставу для визнання винуватості та скасування виправдувального вироку, на підставі яких дійшов висновку, аналогічного тому, що і суд першої інстанції щодо допустимості таких, однак з точки зору доведеності ними вини обвинуваченого саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України вважає такі доводи апеляційної скарги неспроможними.

Апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи прокурора про те, що в порушення п. 6 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку судом взагалі не вказано жодного рішення щодо процесуальних витрат, а саме у розмірі 32 688 грн. за проведення судово-економічної експертизи від 30.06.2020 року та 29 909 грн. за проведення додаткової комісійної судово-економічної експертизи від 29.01.2021 року.

Пункт 2 ч. 1 ст. 407 КПК України встановлює, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, згідно п. 4 ч. 1 ст. 409, п.1 ч.1 ст. 413 КПК України, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

Питання про процесуальні витрати суд вирішує відповідно до ст.ст. 118, 124 КПК України.

За приписами ч. 1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

За змістом ч. 2 ст. 124 КПК стягнення з обвинуваченого на користь держави документально підтверджених витрат на залучення експерта можливо лише у разі ухвалення обвинувального вироку.

Покладення судових витрат на виправданих осіб, кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Відповідно до положень ст. 122 КПК витрати, пов`язані із залученням спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі статтею 124 цього ж Кодексу.

Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

Отже, чинний кримінальний процесуальний закон чітко встановлює, що витрати на залучення експерта стягуються з обвинуваченого лише у двох випадках: ухвалення щодо нього (обвинуваченого) обвинувального вироку; залучення експерта безпосередньо обвинуваченим (стороною захисту).

Колегія суддів звертає увагу на те, що процесуальні витрати, виникають та пов`язані із здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження. Натомість шкода у кримінальному провадженні пов`язана не з процесуальними відносинами, а з матеріально-правовими вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно-небезпечного діяння.

Враховуючи, що у вказаному кримінальному провадженні проведено судово-економічну експертизу від 30.06.2020 року та додаткову комісійну судово-економічну експертизу від 29.01.2021 року, та обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 ухвалено не було, тому процесуальні витрати за проведення експертиз мають бути віднесені на рахунок держави.

Відтак, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду 1-ої інстанції зміні з мотивів, зазначених апеляційним судом вище.

Керуючись ст.ст. 24, 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,

ухвалив

Апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 04.03.2024 року відносно ОСОБА_7 , визнаного невинуватиму вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України змінити.

Доповнити резолютивну частину вироку суду наступним абзацем:

«Процесуальні витрати,пов`язані іззалученням експертів, асаме урозмірі 32688грн.за проведеннясудово-економічноїекспертизи від30.06.2020року та29909грн.за проведеннядодаткової комісійноїсудово-економічноїекспертизи від29.01.2021року- віднести на рахунок Держави».

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4