Ухвала

від 20.09.2024 по справі 521/14869/24

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/14869/24

Номер провадження № 2-з/521/177/24

УХВАЛА

про розгляд заяви про забезпечення позову

20 вересня 2024 року місто Одеса

Суддя Малиновського районного суду міста Одеси Плавич І.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, особи, які можуть отримати статус учасників справи ОСОБА_1 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зелений квартал »,

УСТАНОВИВ:

Через канцелярію суду в порядку ст. 14, п. 15 розділу ХІІІ ЦПК України надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, особи, які можуть отримати статус учасників справи ОСОБА_1 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зелений квартал ».

У заяві ОСОБА_2 просив суд вжити заходів забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом витребування завірену печаткою та підписом уповноваженої особи платіжний документ, який підтверджує сплату 5312,52 грн. та дозволяє ідентифікувати платника( прибутковий косовий ордед, виписка з касової книги, виписка з банківського рахунку, меморіальний ордер тощо). .

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_2 посилався на те, що має намір звернутись до суду із позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зелений квартал » про визнання недійсною Довідки- розрахунку сумми боргу.

Згідно із ст. 149 ч. 1, 2 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннямистатті 150 ЦПК Українита до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до ч.1ст.153 ЦПК Українизаява про забезпечення позову розглядається судом, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно із п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Так, згідно з параграфами 47, 49, 55 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Україна-Тюмень проти України» («Ukraine-Tyumen v. Ukraine», заява №22603/02 (щодо суті), стаття 1 Першого протоколу містить три чітких норми: «перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, а є пов`язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі» (див., наприклад, рішення у справі «Ян та інші проти Німеччини» («Jahn and Others v. Germany», заяви №46720/99, 72203/01 та 72552/01, п. 78).

Суд нагадує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом всіх статей Конвенції (див. рішення у справах «Амюр проти Франції» («Amuur v. France», від 25 червня 1996 року, п. 50; «Колишній Король Греції та інші проти Греції» («Former King of Greece and Others v. Greece», заява №25701/94, п. 79) та «Малама проти Греції» («Malama v. Greece»), заява №43622/98, п. 43).

Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Диспозиція ст. 149, 153 ЦПК України, яка дозволяє суду забезпечити позов, носить оціночний характер судом ризиків заподіяння шкоди інтересам позивача.

З приписів норм цивільно-процесуального законодавства України вбачається, що процесуальне законодавство обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спірта існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Таким чином, проаналізувавши зміст можливих позовних вимог, розглянувши подану заяву про вжиття заходів забезпечення позову, виходячи із пов`язаності заходів забезпечення позову з його предметом,виходячи із принципу співмірності, із відповідності виду забезпечення позову можливим позовним вимогам, суд доходить висновку про відмову в задоволенні даної заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Керуючись ст. 149, 150, 153, 154, 157, 159, 258, 259, 260, п.8,15.5розділу ХІІІЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, особи, які можуть отримати статус учасників справи ОСОБА_1 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зелений квартал », відмовити.

Апеляційна скаргана ухвалусуду подаєтьсяпротягом п`ятнадцятиднів здня складенняухвали суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: І.В.Плавич І І.В.