Ухвала

від 17.10.2024 по справі 381/4053/24

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

6/381/110/24

381/4053/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2024 року суддя Фастівського міськрайонного суду Київської області Ковалеська Л.М., вивчивши матеріали заяви Фастівського ВДВС у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про заміну сторони виконавчого провадження,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2024 року до Фастівського міськрайонного суду надійшла заява Фастівського відділу ДВС, заінтересовані особи: Святошинський районний суд м.Києва (Держава), Києво-Святошинський районний суд (Держава), боржник ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження.

Ознайомившись зі змістом поданої заяви, доданими до неї документами та витребуваними судом даними про місце реєстрації боржника, а саме відповідь № 851831 від 17.10.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, приходжу до висновку про те, що заява не підсудна Фастівському міськрайонному суду Київської області і має бути передана на розгляд Шосткінського районного суду Сумської області, з огляду на наступне.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 року у справі №183/4196/21, оскільки тільки в ЦПК України врегульовано правило заміни сторони виконавчого провадження, порушеного через необхідність виконання рішення несудового/судового органу, можна зробити такий висновок: заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання постанов, що видані Святошинським судом м. Києва та Києво-Святошинським судом районним судом підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Частино. 1 ст.446 ЦПК України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Частиною 2 ст. 446 ЦПК України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

Звернувшись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, Фастівський ВДВС зазначив, що на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження АСВП № 74018134 щодо стягнення з ОСОБА_1 ,29.03.2000 року на користь держави штрафу у загальній сумі 30652.40 гривень.

За змістом відповіді № 851831 від 17.10.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, боржник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вбачається, що із відповідною заявою заявник звернувся саме до Фастівського міськрайонного суду виходячи з місця знаходження державного виконавця, на примусовому виконанні якого перебувають постанови Святошинського суду м. Києва та Києво-Святошинського районного суду та відповідно вважаючи, що місцем виконання є місцезнаходження державного виконавця.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.

Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

Розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у своїй постанові від 29.10.2020 року в справі №263/14171/19 Верховний Суд зазначив наступне: «Визначення змісту категорії місця виконання рішення наведене у статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». За правилами частин першої та другої наведеної статті виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання. Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходженням його майна. Отже, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.

Такі висновки Верховного Суду неодноразово застосовував у своїй судовій практиці і Київський апеляційний суд, зокрема у постановах: від 26.11.2021 року (справа №367/7207/21), від 08.09.2022 року (справа №372/4782/21), від 25.03.2021 року (справа №758/1186/21), від 21.05.2021 року (справа №753/6103/21), від 03.12.2021 року (справа №759/10003/20), від 04.02.2021 року (справа №756/12726/20), від 02.03.2021 року (справа №755/18597/20), від 17.05.2021 року (справа №754/175/21), від 01.06.2021 року (справа №755/942/21), від 09.07.2021 року (справа №364/315/21), від 28.07.2022 року (справа №752/3496/22), від 05.03.2021 року (справа №752/23830/20), від 29.07.2022 року (справа №372/2870/21), від 09.11.2021 року (справа №357/2377/21), від 18.10.2022 року (справа №759/27353/21).

Отже, виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», місцем виконання судового/несудового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання.

Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходження його майна.

Відтак, законодавець пов`язує місце виконання рішення не з місцем знаходження державного/приватного виконавця чи місцем відкриття виконавчого провадження, а з місцем вчинення виконавчих дій.

Таким чином, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.

Позиція заявника про те, що місцем виконання постанов суду про накладення на ОСОБА_1 штрафу за порушення ПДР є місце знаходження державного виконавця, який здійснює його виконання, є помилковим, не ґрунтується на нормах Закону України «Про виконавче провадження» та суперечить вищезазначеній правовій позиції Верховного Суду.

В розумінні статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання виконавчого документу є не місцезнаходження приватного виконавця, а місце проживання (перебування) боржника, його місце роботи або місцезнаходження його майна, що відображено у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19.

Державний виконавець, на виконанні якого знаходиться виконавче провадження знаходиться на території м. Фастова Київської області, що, однак, не вказує на підсудність справи Фастівському міськрайонному суду Київської області.

На переконання суду, місце здійснення діяльності державного виконавця, який проводить примусове виконання постанов суду, у даному випадку не можна вважати місцем виконання відповідного судового рішення, оскільки відсутні будь-які дані, які б свідчили про наявність на території м. Фастові місця проживання/перебування/роботи боржника або знаходження його майна.

Поряд із цим, суд дійшов висновку, що у даній справі єдиним підтвердженим місцем виконання постанов суду є місце проживання (знаходження) боржника.

Ураховуючи наведене, зважаючи на викладену позицію суду касаційної інстанції про помилковість позицій щодо місця виконання рішення за територією знаходження державного виконавця , місцем виконання виконавчого документу є не місцезнаходження державного виконавця, а місце проживання (перебування) боржника або місцезнаходження його майна.

Враховуючи, що боржник ОСОБА_1 зареєстрований/проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на вказану територію місця проживання боржника розповсюджується територіальна юрисдикція Шостикінського міськрайонного суду Сумської області.

Згідно п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 23, 31, 32, 353-355, 446 ЦПК України, ст.ст. 124, 125 Конституції України, Законами України «Про виконавче провадження», «Про судоустрій і статус суддів», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, -

п о с т а н о в и л а :

Цивільну справу №381/4053/24 за заявою Фастівського ВДВС у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про заміну сторони виконавчого провадження передати на розгляд Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, адреса місцезнаходження: вулиця Свободи, 63, місто Шостка, Сумська область, 41100.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Л.М.Ковалевська