Рішення

від 17.10.2024 по справі 690/168/24

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 690/168/24

Провадження № 2/643/3167/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2024 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Афанасьєва В.О.,

за участю секретаря судового засідання:Ткаченко В.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_3

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

Служба у справах дітей виконкому Ватутінської міської ради Черкаської області,

ІНФОРМАЦІЯ_1

пропозбавлення батьківських прав,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , (даліпозивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 (далівідповідачка) про позбавлення її батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 01.03.2003 між позивачем та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. Від спільного подружнього життя у них народились двоє дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя з відповідачкою не склалося через відсутність взаєморозуміння, а тому рішенням Батунського міського суду Черкаської області від 02.08.2022 шлюб розірвано. Згодом подружжя, не витримавши морального тиску зовнішніх обставин, почало сваритися майже щодня. Мати задля збереження життя прийняла рішення покинути територію України із молодшим сином. Через що вони у 2022 році покинули місце проживання батька та доньки. Донька ж, категорично відмовилась покидати державу разом із матір`ю, численні конфліктні ситуації та погане порозуміння з нею, та залишилась проживати з батьком. 09.07.2022 між батьками було укладено нотаріально посвідчений договір проживання, виховання та утримання дітей, за умовами якого батьки визначили місця проживання їх сина ОСОБА_1 разом з матір`ю, місце проживання доньки ОСОБА_4 разом з батьком. Після розлучення матір не бачила своєї доньки жодного разу. Після від`їзду із місця, де сім`я проживала як внутрішньо переміщені особи, повністю припинила усі контакти з донькою та чоловіком. Жодних дій, спрямованих на спілкування із ними не приймає. Телефонні дзвінки доньки ігнорує. Протягом усього часу з моменту припинення шлюбу відповідачка не виконує обов`язки матері щодо дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, забезпечення необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, а також не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не проявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання дитиною освіти. Натомість весь час донька проживає разом з позивачем, який одноосібно займається її утриманням та вихованням. Відтак позивач вважає що наявні всі підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно їх доньки.

02.07.2024 до суду від представника відповідача адвоката Гріги К.С. надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона зазначила, що з червня 2022 року ОСОБА_3 не проживає спільно із ОСОБА_1 та донькою. Офіційно пара розлучена за рішенням Ватутінського міського суду від 02.08.2022. 13.10.2022 ОСОБА_3 разом із сином виїхала до ОСОБА_5 на постійне місце проживання та з того часу проживає окремо від доньки та колишнього чоловіка, спілкування не підтримують. Змоги, можливості та бажання утримувати доньку або допомагати фінансово відповідачка також не має, оскільки на її утриманні перебуває малолітній син, який проживає із нею. Просила прийняти рішення на розсуд суду.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені вимоги та просили суд задовольнити їх. Позивач зазначив, що дитина проживає разом з ним, перебуває на його утриманні. Мати залишила Україну, з дитиною жодних зав`язків не підтримує.

У судовому засіданні відповідач зазначила, що на даний час проживає у ОСОБА_5 разом з сином. З донькою ніяких відносин не підтримує, оскільки вони мають погані взаємовідносини. Донькам проживає з батьком.

Представник органу опіки та піклування у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, підтримав позовні вимоги позивача.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_4 у судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлений своєчасно та належним чином. До суду надійшла заява, у якій він просив проводити розгляд справи без участі представника ІНФОРМАЦІЯ_5 . Рішення просив прийняти на розсуд суду.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, розглянувши подані заяви і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька ОСОБА_4 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження дитини. (а.с. 6)

Згідно копії рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 02.08.2022, яка міститься в матеріалах справи, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. (а.с. 19-21)

Згідно довідки КЗ Ватутінської мистецької школи від 22.02.2024 за № 26, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається у КЗ «Ватутінська мистецька школа Ватутінської міської ради Черкаської області» на відділі фортепіано. Мати ОСОБА_3 із викладачами та адміністрацією закладу не спілкується. Дитину до школи супроводжує та забирає батько. (а.с. 12)

Згідно протоколу отримання від особи відомостей в порядку ст. 20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ОСОБА_6 , яка є власницею квартири, у якій мешкає ОСОБА_7 та його дочка ОСОБА_8 зазначила, що після початку повномасштабного вторгнення росії на території України сім`я ОСОБА_9 вимушена була покинути свою домівку та в березні 2022 року переїхати до Черкаської області. З часом стосунки між подружжям споганились. Причиною погіршення стосунків між подружжям були постійні сварки матері із дитиною, внаслідок чого сім`я фактично розпалась. Шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу мати ОСОБА_3 з дитиною також перестала спілкуватись. Не забезпечує її матеріально, не займається її духовним та фізичним розвитком. Телефоном мати також не спілкувалась із донькою увесь час. Як стало відомо, в жовтні 2022 року ОСОБА_10 покинула територію України та обірвала усі зв`язки з колишньою сім`єю та більше не поверталась. (а.с. 17-18)

Згідно копії договору про визначення місця проживання дітей та участі батьків у їх вихованні, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Побіянською Н.Б. від 09.07.2022, зареєстрованого в реєстрі за № 1621, спільна донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде проживати з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасове місце перебування: АДРЕСА_2 . (а.с. 27-28)

Згідно довідки Ватутінського ліцею № 1 Ватутінської міської ради Черкаської області від 17.06.2024, ОСОБА_4 є ученицею 6-А класу. Дитини проживає разом з батьком ОСОБА_1 . Батько активно бере участь в класних заходах, активний член батьківського комітету. Мати, ОСОБА_3 участі у вихованні та триманні доньки не приймає. (а.с. 95).

Орган опіки та піклування Ватутінської міської ради Черкаської області надав висновок від 28.06.2024, згідно з яким є доцільним позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 87-89)

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1ст. 164 Сімейного кодексу України(даліСК України).

Зокрема, пунктом 2 ч. 1ст. 164 СК Українивизначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення п. 2 ч. 1ст. 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Згідно з ч. 8ст. 7 СК Українирегулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

При цьому, відповідно дост. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у п. 47 рішення у справі «Савіни проти України» зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантованіст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція).

Тобто, у даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється ст. 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання у право відповідачки на повагу до сімейного життя, що гарантовано ст. 8 Конвенції. З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (ст. ст. 1, 9 Конвенції про права дитини).

У п. 100 рішення Європейського суду з прав людини «Мамчур проти України» зазначено, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Згідно з п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90)0, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. При цьому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідачку, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в її діях.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (див. постанови Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 686/16902/20, від 29.07.2021 у справі № 686/16892/20, від 18.02.2021 у справі № 645/920/19 та ін.).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує на те, що після припинення шлюбних відносин відповідачка не виконує обов`язки матері щодо дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, забезпечення необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, а також не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не проявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання дитиною освіти. Натомість весь час донька проживає разом з позивачем, який одноосібно займається її утриманням та вихованням.

Однак суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України(даліЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2ст. 12 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до ч. 1ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Положеннями ч. ч. 1, 2, 4ст. 83 ЦПК Україниунормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7ст. 81 ЦПК України).

При цьому, за приписами ч. 4ст. 12 ЦПК Україникожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Всупереч вищевказаних норм процесуального права позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідачки по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, вчинення насильства відповідачкою по відношенню до дитини, або наявності інших обставин, які в силу приписів ч. 1ст. 164 СК Україниє підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Надані позивачем суду докази, а саме довідка КЗ «Ватутінської мистецької школи» від 22.02.2024, довідки Ватутінського ліцею № 1» від 17.06.2024, свідчать лише про факт піклування та участі батька у житті дитини, проте жодним чином не підтверджують наявність винної поведінки відповідачки по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання доньки ОСОБА_4 , вчинення насильства відповідачкою по відношенню до дитини, або наявності інших обставин, які є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав. У зв`язку з цим вказані докази судом до уваги не приймаються.

Оцінюючи відповідно дост. 89 ЦПК Українивисновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_4 . суд зазначає, що його складено без врахування всіх обставин справи, зокрема без з`ясування дійсних причин, за яких відповідачка не спілкується з дитиною, зазначення, що відповідачка на даний час виїхала за кордон у зв`язку із збройною агресіє рф і тому не має можливості повноцінно приймати участь у її вихованні і утриманні, суд не вважає достатньою підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав. У висновку не встановлено фактів, які б свідчили про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав є заходом впливу, який найкраще відповідає інтересам дитини.

Вказаний висновок має рекомендаційний характер, не є обов`язковим для суду та суперечить інтересам дитини.

За таких обставин, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини (ст. 19 СК України), у зв`язку з чим не приймає його до уваги в якості єдиного доказу для вирішення даного спору.

Той факт, що відповідачка не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить загальним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Так, відповідно до ч. ч. 2, 3ст. 155 СК Українибатьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є не право згідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 607/15704/22 суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

У постанові від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22 Верховний Суд зазначив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першоюстатті 164 СК Українидля позбавлення батьківських прав.

При цьому суд враховує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачка має негативний моральний облік, веде антисоціальний спосіб життя, цілеспрямовано вчиняє дії на шкоду інтересам своєї доньки, несе загрозу її життю та здоров`ю тощо.

За таких обставин, врахувавши положення ст. 9 Конвенції про права дитини,ст. 164 СК України, виходячи з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідачки щодо ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання неповнолітньої дитини, а позбавлення відповідачки батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українивитрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст.12,13,76,141, 264,265 ЦПКСуд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Покласти на Службу у справах дітей виконкому Ватутінської міської ради Черкаської області контроль за виконанням ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків відносно її доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ).

Третя особа: Служба у справах дітей виконкому Ватутінської міської ради Черкаської області, Черкаська область, Звенигородський район, м. Ватутіне, пр-т Дружби, 8).

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 .

Повне судове рішення складено 21.10.2024.

Суддя В.О.Афанасьєв