Постанова

від 15.10.2024 по справі 915/1222/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1222/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури Гузь В.Г.,

від Миколаївської міської ради не з`явився,

від ТОВ «Нерейінтертранс» - Семенов І.В.,

від Дитячо-юнацького спортивно-оздоровчого комплексу - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерейінтертранс»

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2019

у справі № 915/1222/19

за позовом: Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави

до відповідачів:

1. Миколаївської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерейінтертранс»

за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дитячо-юнацький спортивно-оздоровчий комплекс

про: визнання незаконним рішення, визнання недійсними договорів оренди землі, повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Перший заступник прокурора Миколаївської області (далі прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерейінтертранс» (далі ТОВ «Нерейінтертранс»), в якому просив суд:

1) визнати незаконними та скасувати пункти 2, 2.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 № 29/43, якими затверджено проект землеустрою та надано в оренду ТОВ «Нерейінтертранс» земельну ділянку площею 125113 кв.м., у тому числі: ділянку № 1 площею 33098 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 (далі ділянка № 1); ділянку № 2 площею 92015 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 (далі ділянка № 2) на пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу;

2) визнати недійсним укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ «Нерейінтертранс» договір оренди землі від 14.11.2013 № 9730 щодо ділянки № 1, який зареєстровано 21.11.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №3549998;

3) визнати недійсним укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ «Нерейінтертранс» договір оренди землі від 14.11.2013 № 9729 щодо ділянки № 2, який зареєстровано 21.11.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 3538966;

4) ТОВ «Нерейінтертранс» повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради ділянку № 1.

5) ТОВ «Нерейінтертранс» повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради ділянку № 2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні пункти рішення Миколаївської міської ради суперечать приписам чинного законодавства України щодо правового режиму земель, а тому підлягають скасуванню, укладені на їх підставі договори оренди - визнанню недійсними, а земельні ділянки, передані за ними поверненню у розпорядження територіальної громади.

31.05.2019 ТОВ «Нерейінтертранс» звернулось до суду із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в якій зазначено, зокрема, що прокурор був присутній на сесії Миколаївської міської ради 27.06.2013, а отже ще з того часу він міг дізнатись про порушення прав територіальної громади м. Миколаєва.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2019 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Дитячо-юнацький спортивно-оздоровчий комплекс.

06.08.2019 Миколаївська міська рада також звернулась до суду із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 у справі № 915/1222/19 (суддя Семенчук Н.О.) позов прокурора задоволено повністю.

Місцевий господарський суд виходи з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Щодо строку позовної давності, суд, з посиланням на постанову Великої палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, зазначив, що сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскарженого рішення не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав. Також суд зазначив, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів обізнаності прокурора у 2013 році з фактом наявності порушень оскаржуваним рішенням інтересів територіальної громади та об`єктивної можливості прокурора дізнатись про такі порушення саме у 2013 році.

Не погодившись з рішенням суду, Товариство «Нерейінтертранс» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на незаконність рішення суду, зазначаючи, зокрема, що:

- суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для звернення до суду з даним позовом;

- суд дійшов необґрунтованого висновку про незаконність рішення Миколаївської міської ради та не врахував принцип належного урядування;

- оскаржуване прокурором рішення міської ради датовано 27.06.2013, договори оренди - 14.11.2013. Представник прокуратури був присутній на сесії міської ради. Крім того, Миколаївська міська рада надсилала копії відповідних рішень присутнім на сесії особам. Тобто прокуратура дізналася про оскаржуване рішення в день його прийняття і тому позовні вимоги у даній справі заявлені прокуратурою поза межами строку позовної давності.

- при прийнятті рішення, суд допустив порушення норм процесуального права в частині розподілу судових витрат.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у справі № 915/1222/19 (головуючий суддя Діброва Г.І., судді Разюк Г.П., Ярош А.І.) апеляційну скаргу ТОВ «Нерейінтертранс» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у справі № 915/1222/19 стягнуто з прокуратури Миколаївської області на користь Товариства «Нерейінтертранс» судові витрати по сплаті судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції в сумі 643 168 грн.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Керівник Миколаївської обласної прокуратури подав на неї касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 915/1222/19 (головуючий суддя Зуєва В.А., судді Багай Н.О., Дроботової Т.Б.) касаційну скаргу задоволено частково, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у справі № 915/1222/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатом нового апеляційного розгляду справи, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Головей В.М., Колоколов С.І.) апеляційну скаргу ТОВ «Нерейінтертранс» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У задоволенні заяви про поворот виконання додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі № 915/1222/19 відмовлено.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав на неї касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.01.2022 у справі №915/1222/19 (головуючий суддя Краснов Є.В., судді Могил С.К., Уркевич В.Ю.) касаційну скаргу задоволено частково; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 у справі №915/1222/19 скасовано; справу направлено на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Суд касаційної інстанції зазначив наступне:

- апеляційним господарським судом не спростовані висновки суду першої інстанції про те, що сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскарженого рішення не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав. Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 № 488/5027/14-ц (14-256цс18);

- з тексту оспорюваного рішення не вбачається порушення вимог закону при його прийнятті. Укладені на підставі оскаржуваного рішення договори також не містять відомостей, які б свідчили про порушення вимог законодавства. Тобто присутній на засіданні прокурор не міг зі змісту оскаржуваного рішення довідатись про його незаконність та порушення інтересів територіальної громади міста Миколаєва;

- довідатися про незаконність передачі землі в оренду прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї містобудівної та землевпорядної документації, отримання додаткових відомостей тощо. У прокурора могло виникнути право на проведення перевірки лише у випадку надходження заяви чи повідомлення про порушення закону та за наявності у прокурора даних про таке порушення. Проте відповідні заяви та повідомлення, а також інші дані про порушення закону до органів прокуратури не надходили. Отже, підстав для проведення перевірки щодо законності передачі в оренду спірних земель у прокурора не було. Таким чином, прокурор не мав можливості з об`єктивних причин виявити вказані порушення у 2013 році. Зазначене апеляційним господарським судом не оцінено та не спростовано.

- суд апеляційної інстанції наголосив, що матеріали справи містять докази про направлення вказаного рішення на адресу прокуратури, проте не з`ясував факту отримання прокуратурою такого рішення.

28.01.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 915/1222/19.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями, для розгляду вказаної справи сформовано судову колегію у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 справу №915/1222/19 прийнято до провадження вищевизначеним складом колегії суддів, призначено її розгляд на 28.02.2022 о 14:00 год. Запропоновано учасникам справи у строк до 16.02.2022 надати письмові пояснення щодо суті спору, доводів та вимог апеляційної скарги, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 915/1222/19. Роз`яснено учасникам справи їх право у цей же строк подати до будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань.

18.02.2022 від прокурора надійшли письмові пояснення, в яких він просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Одночасно прокурор просив суд вирішити питання про поворот виконання додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 у даній справі, якою стягнуто з прокуратури Миколаївської області на користь Товариства «Нерейінтертранс» 643168 грн. судових витрат.

18.02.2022 від Товариства «Нерейінтертранс» також надійшли письмові пояснення, в яких відповідач наголошував про пропуск прокурором строку позовної давності.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2022 повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться 13.06.2022 о 15:30 год.

07.06.2022 від представника ТОВ «Нерейінтертранс» надійшла заява про його участь в судовому засіданні 13.06.2022 о 15:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 задоволена.

13.06.2022 від представника ТОВ «Нерейінтертранс» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 клопотання ТОВ «Нерейінтертранс» задоволено, розгляд справи відкладено на 25.07.2022 о 15:30 год. Одночасно надано представнику ТОВ «Нерейінтертранс» можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

В судове засідання 25.07.2022 з`явився прокурор та представник скаржника. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засідання 25.07.2022 колегією суддів на обговорення поставлене питання про зупинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Нерейінтертранс» на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2019 у справі № 915/1222/19 до перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 483/448/20 і Судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18 (офіційного оприлюднення повних текстів постанов).

В судовому засіданні 18.07.2022 представник скаржника не заперечував проти зупинення апеляційного провадження у даній справі. Прокурор також заперечень не надав, питання щодо зупинення апеляційного провадження у даній справі залишив на розсуд суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Нерейінтертранс» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 у справі № 915/1222/19 зупинено до перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 483/448/20 і Судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18 (офіційного оприлюднення повних текстів постанов).

31.07.2024 від прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження.

02.08.2024 від прокуратури надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про повернення відповідачем територіальній громаді земельної ділянки № 2 та про повернення Миколаївській обласній прокуратурі судовий збір в розмірі 318776,70 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 провадження у справі № 915/1222/19 поновлено, запропоновано учасникам справи у строк до 30.08.2024 надати письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 та від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, розгляд справи № 915/1222/19 призначено на 15.10.2024 о 13:00 год.

27.08.2024 від прокуратури надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, зокрема, що прокурор обґрунтовано звернувся до суду з даним позовом як самостійний позивач, а Миколаївську міську раду визначив відповідачем.

28.08.2024 від Миколаївської міської ради також надійшли письмові пояснення, в яких вона зазначила, зокрема, що вимога про визнання незаконними та скасування рішення ради, які виконані шляхом укладення спірних договорів оренди, є неефективним способом захисту прав та інтересів держави у даному випадку.

02.09.2024 від ТОВ «Нерейінтертранс» також надійшли письмові пояснення (сформовані в системі «Електронний суд» 30.08.2024), в яких зазначено, що навіть якщо припустити, що прокурор правомірно звернувся з позовом у даній справі, все одно такий позов поданий з пропуском строку позовної давності. Більш детально доводи ТОВ «Нерейінтертранс» викладені безпосередньо в цих письмових поясненнях.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.

В судове засідання 15.10.2024 з`явився прокурор та представник ТОВ «Нерейінтертранс».

Представник ТОВ «Нерейінтертранс» просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 у справі № 915/1222/19, ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності.

Прокурор заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили, у зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.

Щодо клопотання прокурора закрити провадження у справі в частині позовних вимог про повернення відповідачем територіальній громаді земельної ділянки № 2 та, як наслідок, про повернення Миколаївській обласній прокуратурі судовий збір в розмірі 318776,70 грн, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування вказаного клопотання прокурор зазначив, що рішенням Миколаївської міської ради від 22.04.2021 № 4/248 припинено ТОВ «Нерейінтертранс» право користування вказаною земельною ділянкою та розірвано відповідний договір оренди. Крім того, 22.04.2021 між Миколаївською міською радою та ТОВ «Нерейінтертранс» складено та підписано Акт приймання-передачі (повернення) земельної ділянки.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи до ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

У даному випадку, рішення суду першої інстанції було ухвалено ще 20.11.2019, тоді надані прокурором документи (зокрема, рішення Миколаївської міської ради № 4/248 та Акт приймання-передачі (повернення) земельної ділянки) датовані 22.04.2021.

Таким чином, на момент ухвалення оскаржуваного рішення предмет спору існував, а тому відсутні для закриття провадження в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору підстави.

Крім того, відповідно до ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У даному випадку рішення Миколаївської міської ради від 22.04.2021 № 4/248 та Акт приймання-передачі (повернення) земельної ділянки від 22.04.2021 не були та не могли бути надані до суду першої інстанції, оскільки дані докази, як і сам факт повернення землі, виник вже після винесення оскаржуваного рішення, а тому не приймається колегією суддів до уваги.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Звертаючись до суду із позовом у даній справі як самостійний позивач, прокурор одним із співвідповідачів вказав Миколаївську міську раду, оскільки рішення саме цього органу оспорюється, із зазначенням, що воно прийнято із порушенням чинного законодавства.

Згідно вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

З огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування пунктів рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив Миколаївську міську раду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо суті спору.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Нерейінтертранс» є власником земельної ділянки площею 8208 м2 на просп. Корабелів, 2-Б у м. Миколаєві на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.04.2007 № 302, про що свідчить Державний акт на право власності на земельну ділянку від 10.09.2007.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.12.2011 ТОВ «Нерейінтертранс» є власником нежитлового об`єкта на просп. Корабелів, 2-Б у м. Миколаєві на підставі рішення Виконкому Миколаївської міськради від 22.11.2011 № 1240.

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку від 31.10.2012 ТОВ «Нерейінтертранс» також є власником земельної ділянки площею 1,0150 га на просп. Корабелів, 2-Б у м. Миколаєві на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2012 № 1638.

Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку від 31.10.2012 ТОВ «Нерейінтертранс» є власником земельної ділянки площею 10,2815 га на просп. Корабелів, 2-Б у м. Миколаєві на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2012 № 1635.

15.02.2013 ТОВ «Нерейінтертранс» звернулося до Миколаївської міської ради з заявою від 14.02.2013 про надання в оренду додатково земельної ділянки орієнтовною площею 16 га для обслуговування та реконструкції морського терміналу.

Листом від 15.02.2013 №17-602 Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради повідомило Виконком міської ради про те, що за результатами розгляду звернення ТОВ «Нерейінтертранс» та наданих матеріалів, вважає за можливе погодити додаткове відведення земельної ділянки площею 16 га для реконструкції та обслуговування морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б.

04.04.2013 Миколаївська міська рада прийняла рішення № 27/34, у пункті 91 розділу 1 якого було надано ТОВ «Нерейінтертранс» дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 160000 м2 із земель комунальної власності на АДРЕСА_1 .

На замовлення ТОВ «Нерейінтертранс», ФОП Дробот Т.В. було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б в Корабельному районі м. Миколаєва.

27.06.2013 рішенням Миколаївської міської ради № 29/43 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради і виконкому міської ради по Корабельному району м. Миколаєва», зокрема, п. 2, 2.2. його розділу 1, вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду загальною площею 125113 м2, у тому числі: земельна ділянка № 1 (кадастровий номер 4810136600:07:003:0005) площею 33098 м2 - під проїздами, проходами та площадками; земельна ділянка № НОМЕР_1 (кадастровий номер 4810136600:07:003:0006) 92015 м2 - під проїздами, проходами та площадками, із земель комунальної власності, зарахувавши їх до земель транспорту (за функціональним призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій), для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б;

- передати ТОВ «Нерейінтертранс» в оренду строком на 20 років земельну ділянку площею 125113 м2 для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б.

Крім того, зазначеним рішенням, зокрема, зобов`язано землекористувачів:

- замовити виготовлення технічної документації щодо винесення меж земельних ділянок на місцевість;

- замовити виготовлення та здати в Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради технічну документацію на складання державного акта на право постійного користування землею;

- для укладання договору оренди земельної ділянки звернутися до Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради.

14.11.2013 між Миколаївською міською радою (Орендодавець) та ТОВ «Нерейінтертранс» (Орендар) укладено договір оренди землі № 9729, відповідно до пунктів 1.1., 2.1. якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 27.06.2013 № 29/43 передає, а ТОВ «Нерейінтертранс» приймає в оренду земельну ділянку для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б/Корабельний район. В оренду передається земельна ділянка площею 92015 м2 під проходами, проїздами та площадками (за функціональним призначенням землі, що використовуються для транспорту та зв`язку), із земельної ділянки загальною площею 125113 м2, без права передачі її в суборенду (кадастровий № 4810136600:07:003:0006).

14.11.2013 між Миколаївською міською радою (Орендодавець) та ТОВ «Нерейінтертранс» (Орендар) укладено договір оренди землі № 9730, відповідно до пунктів 1.1., 2.1. якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 27.06.2013 № 29/43 передає, а ТОВ «Нерейінтертранс» приймає в оренду земельну ділянку для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б /Корабельний район/. В оренду передається земельна ділянка площею 33098 м2 під проходами, проїздами та площадками (за функціональним призначенням землі, що використовуються для транспорту та зв`язку), із земельної ділянки загальною площею 125113 м2, без права передачі її в суборенду (кадастровий № 4810136600:07:003:0005).

14.01.2019 Управління містобудування та архітектури листом № 17-4931, адресованим прокуратурі Миколаївської області, стосовно надання інформації щодо віднесення до зон та територій згідно з містобудівною документацією та функціональним використанням земельних ділянок відповідно до наданих кадастрових даних міста (за переліком), повідомило, що:

- земельна ділянка 1 (4810136600:07:003:0005) згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 № 35/18, належить до території зелених насаджень спеціального призначення; відповідно до Правил забудови та використання території м. Миколаєва, затверджених рішенням міської ради від 17.10.2003 № 15/41, належить до санітарно-захисної зони; згідно з Планом зонування, затвердженим рішенням міської ради від 17.05.2018 № 36/13, відноситься до санітарно-захисної зони зелених насаджень (С-6), переважними та супутніми видами використання якої не передбачено розміщення об`єктів водного транспорту (морський вантажний порт).

- земельна ділянка 2 (4810136600:07:003:0006) згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 № 35/18, належить до території спортивних споруд; відповідно до Правил забудови та використання території м. Миколаєва, затверджених рішенням міської ради від 17.10.2003 № 15/41, відноситься частково до санітарно-захисної зони, частково до зони розміщення спортивних споруд, частково до зони розміщення об`єктів комунального господарства; згідно з Планом зонування, затвердженим рішенням міської ради від 17.05.2018 № 36/13, відноситься до санітарно-захисної зони зелених насаджень (С-6), переважними та супутніми видами використання якої не передбачено розміщення об`єктів водного транспорту (морський вантажний порт). Інша інформація відсутня.

Крім того, Управління містобудування та архітектури листом від 24.06.2019 № 17-2400/2, адресованим прокуратурі, стосовно надання інформації щодо віднесення до зон та територій відповідно до містобудівної документації та функціонального використання земельної ділянки відповідно до кадастрових даних згідно своїх повноважень повідомило, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005, що розташована по пр. Корабелів, 2б згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 №35/18, належить до території зелених насаджень спеціального призначення. Згідно Правил забудови та використання території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17.10.2003 №15/41 - відноситься до санітарно-захисної зони. Згідно з Планом зонування, затвердженим рішенням міської ради від 17.05.2018 №36/13 - відноситься до санітарно-захисної зони зелених насаджень (С-6) переважними та супутними видами використання якої розміщення об`єктів водного транспорту (морський вантажний порт) не передбачено.

Вважаючи, що спірні пункти рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 № 29/43, якими затверджено проект землеустрою та надано в оренду ТОВ «Нерейінтертранс» земельну ділянку площею 125113 м2, суперечать положенням чинного законодавства щодо правового режиму земель, у зв`язку з чим підлягають скасуванню, а укладені на їх підставі договори оренди визнанню недійсними з одночасним поверненням спірних земельних ділянок територіальної громади, прокурор звернувся до суду з цим позовом.

Як вже зазначалось, задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності. Також суд зазначив, що прокурором не було пропущено строк позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Змісту даної норми Конституції України відповідає ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», якою визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти.

За приписами ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування (нормативні та інші акти) з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення - 27.06.2013) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення - 27.06.2013) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нових земельних ділянок. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. В такому випадку розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати розпорядження цією земельною ділянкою (ч. 1).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки) (ч. 2).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 3).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч. 4).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч. 6).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ч. 10).

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (ч. 13).

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України «Про охорону земель» розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Статтею 17 Закону України «Про основи містобудування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації з урахування планів земельно-господарського устрою (ст. 21 зазначеного Закону).

Так, рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17.10.2003 затверджено Правила використання та забудови території міста Миколаєва.

Рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18.06.2009 затверджено містобудівну документацію «Генеральний план міста Миколаєва» з розрахунковим періодом до 2031 року, з урахуванням подальшого доопрацювання відповідно до рішення міської ради від 24.03.2009 № 33/6, який є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини.

Генеральний план є обов`язковим документом для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста, а також використання землі в планувальних межах міста.

Як зазначено у листах Управління містобудування та архітектури № 17-4931 від 14.01.2019 та № 17-2400/2 від 24.06.2019:

- земельна ділянка № 1 (з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005) згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 № 35/18, належить до території зелених насаджень спеціального призначення. Згідно Правил забудови та використання території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17.10.2003 № 15/41 - відноситься до санітарно-захисної зони.

- земельна ділянка № 2 (з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006) згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 року № 35/18, належить до території спортивних споруд. Згідно Правил забудови та використання території м. Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради від 17.10.2003 № 15/41 - відноситься частково до санітарно-захисної зони, частково до зони розміщення спортивних споруд, частково до зони розміщення об`єктів комунального господарства.

При цьому, відповідно до пояснювальної записки до Правил використання та забудови території м. Миколаєва санітарно-захисні зони та зони спортивних комплексів загальноміського та районного значення за функціональною класифікацією належать до озеленених територій та територій невиробничої діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про будівельні норми» будівельні норми - затверджений суб`єктом нормування підзаконний нормативний акт технічного характеру, що містить обов`язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Згідно витягу з містобудівної документації, який є додатком до листа Управління містобудування та архітектури від 14.01.2019 № 17-4931 про надання інформації, зона зелених насаджень в санітарно-захисних зонах (С-6) формується в межах територій, на яких за містобудівною документацією передбачається організація санітарно-захисних зон.

До зони входять озеленені території (зелені насадження спеціального призначення) з метою організації СЗЗ та покращення екологічної ситуації, створення «захисних бар`єрів» сельбищних територій від виробничих та комунальних об`єктів. Території зелених насаджень спеціального призначення формуються навколо промислових підприємств, кладовищ, магістральних інженерних комунікацій тощо. Переважні види використання: водні поверхні; квітники, газони; пішохідні доріжки; багаторічні зелені насадження. Супутні види використання: транспортні комунікації; споруди інженерної інфраструктури; малі архітектурні форми. Допустимі види використання (потребують спеціального дозволу або погодження): стоянки автотранспортних засобів; майданчики для відстою вантажних автомобілів; торгівельні комплекси; пожежні депо; науково-дослідні лабораторії; підприємства громадського харчування; лазні; адміністративні споруди.

При цьому у витязі також зазначено, що використання території зони, розміщення підприємств і установ здійснюється відповідно до вимог ДБН 360-92.

Державними будівельними нормами 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затвердженими наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17.04.1992 № 44, встановлено, що у міських і сільських поселеннях слід передбачати, як правило, безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні із заміськими повинні формувати комплексну зелену зону. Зовнішні межі комплексної зеленої зони треба проводити по межах землекористувань, природних рубежах, транспортних магістралях (п. 5.1). При функціональному зонуванні комплексної зеленої зони (території забудови, міста, зеленої зони) треба виділяти: озеленені території загального користування; озеленені території обмеженого користування і озеленені території спеціального призначення (п. 5.2); розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об`єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства (п. 10.4, «б»).

Отже оскільки спірні земельні ділянки № 1 та № 2 розташовані в зоні зелених насаджень в санітарно-захисних зонах, їх використання для розширення існуючого морського терміналу не допускається.

За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що міською радою з порушенням зазначених приписів законодавства та положень містобудівної документації прийнято п. 2, 2.2 розділу 1 рішення від 27.06.2013 року№ 29/43, якими затверджено проект землеустрою та надано в оренду ТОВ «Нерейінтертранс» земельну ділянку площею 125113 м2, у тому числі ділянка № 1 (4810136600:07:003:0005) та ділянка № 2 (4810136600:07:003:0006) для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу.

Доводи прокурора про незаконність п. 2, 2.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 № 29/43 є обґрунтованими.

Водночас, досліджуючи питання щодо ефективності способу захисту шляхом задоволення вимоги визнати незаконними та скасувати пункти 2, 2.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 № 29/43, колегія суддів вважає, що така вимога є належною та ефективною, оскільки у даному випадку оскаржуваним рішенням фактично змінено цільове призначення земельної ділянки рекреаційного призначення та передано її у користування для інших цілей (розширення та обслуговування існуючого морського терміналу), ніж це передбачено містобудівною документацією.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову прокурора в частині визнання незаконним та скасування пунктів 2, 2.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 № 29/43, яким затверджено проект землеустрою та надано в оренду ТОВ «Нерейінтертранс» земельну ділянку площею 125113 м2, у тому числі ділянка № 1 (4810136600:07:003:0005) та ділянка № 2 (4810136600:07:003:0006) для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1, 3 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішення, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Договори оренди землі від 14.11.2013 укладені саме на підставі рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 року №29/43, зокрема, пунктів 2, 2.2. його розділу 1, і оскільки це рішення визнається незаконним та скасовується у судовому порядку, тобто підстави, на якій укладені ці договори, відпадають, це автоматично тягне за собою недійсність таких договорів оренди землі.

Отже, місцевий господарський суд дійшов цілком правильного висновку про обґрунтованість вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

Водночас, враховуючи, що позовні вимоги в частині повернення спірних земельних ділянок територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради є похідними від вищезазначених позовних вимог, які задовольняються, вони також є обґрунтованими.

Щодо строку позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними на обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Прокурор у позові зазначав, що порушення закону органам прокуратури стало відомо під час опрацювання розміщеної лише у жовтні 2018 року в мережі інтернет відповідної публікації.

Так, колегією суддів враховується, що представник прокуратури був присутній на сесії міської ради під час розгляду та прийняття оскаржуваного рішення, матеріали справи містять докази про направлення вказаного рішення на адресу прокуратури, а оспорюване рішення є у відкритому доступі на офіційному сайті Миколаївської міської ради.

Водночас, сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскарженого рішення не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав.

Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (14-256цс18).

При цьому, з тексту самого оспорюваного рішення не вбачається порушення вимог закону при його прийнятті, укладені на підставі оскаржуваного рішення Миколаївської міської ради договори оренди землі також не містять відомостей, які б свідчили про порушення вимог законодавства, тобто присутній на засіданні міської ради прокурор не міг зі змісту оскаржуваного рішення довідатись про його незаконність та порушення інтересів територіальної громади міста Миколаєва.

Довідатися про незаконність передачі землі в оренду прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї містобудівної та землевпорядної документації, отримання додаткових відомостей тощо. У нього могло виникнути право на проведення перевірки щодо прийнятих Миколаївською міською радою спірних рішень лише у випадку надходження заяви чи повідомлення про порушення законності та за наявності приводів (наявності у прокурора даних про порушення закону).

Проте заяви та повідомлення, а також інші дані про порушення законності при відведенні спірних земель в оренду та у власність на підставі спірних рішень Миколаївської міської ради до органів прокуратури не надходили.

Колегія суддів приймає доводи прокурора про те, що він не мав можливості з об`єктивних причин виявити вказані порушення у 2013 році.

В свою чергу відповідачами не надано належних та допустимих доказів саме обізнаності прокурора у 2013 році з фактом наявності порушень оскаржуваним рішенням Миколаївської міської ради інтересів територіальної громади.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що висновок місцевого господарського суду про те, що прокурор звернувся до суду з даним позовом в межах позовної давності також є правильним.

Доводи скаржника в цій частині вищевикладених висновків суду жодним чином не спростовують.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 указаної Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).

Щодо доводів скаржника про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права в частині розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача (у даному випадку відповідачів).

Прокурором заявлено 3 вимоги немайнового характеру: 1) визнання незаконним та скасування рішення міської ради; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №1; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №2.

Крім того, прокурором заявлено 2 вимоги майнового характеру: 1) ТОВ «Нерейінтертранс» повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради ділянку № 1; ТОВ «Нерейінтертранс» повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради ділянку № 2.

Так, у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013).

Отже за перші три вимоги немайнового характеру судові витрати зі сплати судового збору мають розподілятися між відповідачами порівну, оскільки вони фактично скеровані до обох відповідачів - Миколаївської міської ради та ТОВ «Нерейінтертранс».

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що останні 2 вимоги майнового характеру скеровані лише до ТОВ «Нерейінтертранс», оскільки саме останнє має повертати земельні ділянки територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

За таких підстав, рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 у справі № 915/1222/19, з урахуванням ухвали Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2019, ухвалено з дотримання норм процесуального права в частині розподілу судових витрат.

Щодо клопотання прокурора вирішити питання про поворот виконання додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 у даній справі, якою стягнуто з прокуратури Миколаївської області на користь ТОВ «Нерейінтертранс» 643168 грн. судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріальців цієї справи, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 у даній справі ТОВ «Нерейінтертранс» сплатило 643167,90 грн (а.с.179 т.2).

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 апеляційну скаргу ТОВ «Нерейінтертранс» було задоволено, рішення скасовано, у позові відмовлено.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 з Прокуратури Миколаївської області стягнуто на користь ТОВ «Нерейінтертранс» 643167,90 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

16.10.2020 на виконання вищевказаної додаткової постанови Господарським судом Миколаївської області видано відповідний наказ.

В матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія меморіального ордеру № 1 від 06.11.2020, де платником зазначено Миколаївську обласну прокуратуру, отримувачем - ТОВ «Нерейінтертранс», призначення платежу: « 0901010;2800;Безс.спис.суд.збору;зг.нак.ГС Мик.обл. по спр.№915/1222/19 від 16.10.2020, заява б/н від 30.10.20».

Також прокурором надано суду повідомлення про безспірне списання коштів з рахунку боржника згідно наказу Господарського суду Миколаївської області по справі № 915/1222/19 від 16.10.2020.

Водночас. як вже зазначалось раніше, постановою Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 915/1222/19 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у справі № 915/1222/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі, і у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21, у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20, від 15.02.2023 у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07.03.2023 у справі № 922/3289/21.

Статтею 333 ГПК України врегульований порядок здійснення повороту виконання рішення, постанови.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Згідно з частинами 5, 6 ст. 333 ГПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду (часини 9, 10 ст. 333 ГПК України).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 3-рп/2011 поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав.

Враховуючи викладене, те, що додаткова постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 є невід`ємною частиною постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2020, яка скасована постановою Верховного Суду від 01.04.2021 у даній справі, а також те, що прокурором надано належні та допустимі докази виконання додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2020, колегія суддів, керуючись ст. 333 ГПК України, зазначає про наявність підстав для задоволення заяви прокурора та здійснення повороту виконання додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 у даній справі, якою стягнуто з прокуратури Миколаївської області на користь ТОВ «Нерейінтертранс» 643168 грн судових витрат.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати колегія суддів розподіляє з урахуванням положень статей 123, 129 ГПК України та покладає судовий збір за подання позову, апеляційної скарги та двох касаційних скарг на відповідачів.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 333 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерейінтертранс» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 у справі № 915/1222/19 - без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерейінтертранс» на користь прокуратури Миколаївської області 849873,22 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у справі № 915/1222/19.

Стягнути з Миколаївської міської ради на користь прокуратури Миколаївської області 7684 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у справі № 915/1222/19.

Здійснити поворот виконання додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі № 915/1222/19.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерейінтертранс» на користь прокуратури Миколаївської області 643168 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, стягнутих на підставі додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі № 915/1222/19.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерейінтертранс» на користь прокуратури Одеської області 849873,22 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 у справі № 915/1222/19.

Стягнути з Миколаївської міської ради на користь прокуратури Одеської області 7684 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 у справі № 915/1222/19.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.10.2024.

Головуючий суддяН.С. Богацька

суддіО.Ю. Аленін

Н.М. Принцевська