Постанова

від 15.10.2024 по справі 910/19434/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2024 р. Справа№ 910/19434/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 15.10.2024:

від позивача: Гуленко Ю.М. - адвокат, посвідчення №4025; Таболін О.С. -адвокат, посвідчення № 000368;

від відповідача 1: Антоненко А.В. - адвокат, посвідчення № 2070;

від відповідача 2: не з`явились;

від відповідача 3: не з`явились;

від відповідача 4: не з`явились;

від відповідача 5: Бровко О.М. - адвокат, посвідчення № 7528/10;

від відповідача 6: не з`явились;

від відповідача 7: не з`явились;

від відповідача 8: не з`явились;

від відповідача 9: не з`явились;

від відповідача 10: ОСОБА_1 ;

за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 (повний текст складено 22.03.2023)

у справі № 910/19434/20 (суддя - Андреїшина І.О.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до 1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_3

3. ОСОБА_4

4. ОСОБА_5

5. ОСОБА_6

6. ОСОБА_7

7. ОСОБА_8

8. ОСОБА_9

9. ОСОБА_10

10. ОСОБА_1

про стягнення 78 710 514,95 грн,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 про стягнення 78 710 514,95 грн майнової шкоди.

25.10.2022 через відділ діловодства суду першої інстанції від позивача надійшла заява про зміну предмету позову. Суд ухвалив прийняти до розгляду заяву про зміну предмету позову, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у задоволенні позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовлено.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 10.04.2023 (згідно з відомостями відділення поштового зв`язку) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив прийняти до розгляду його апеляційну скаргу у справі № 910/19434/20 та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/19434/20. Ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги Фонду гарантування, а саме: стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 та ОСОБА_9 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб майнову шкоду в розмірі 953 000,00 грн.; Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб майнову шкоду в розмірі 77 757 514,95 грн. 95 коп.

17.05.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

06.06.2024 (засобами поштового зв`язку) до Північного апеляційного господарського суду від відповідачки 10 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

22.06.2023 (через електронну пошту) до Північного апеляційного господарського суду від відповідача 5 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

12.07.2023 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача 9 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

11.09.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою прийнято до провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/19434/20, у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

23.10.2023 (через електронний суд) від відповідача 10 надійшли письмові пояснення.

23.10.2023 (через електронний суд) від відповідача 9 надійшла заява про розгляд справи без його участі, яка була задоволена.

08.02.2024 (через Електронний суд) від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

08.02.2024 (через Електронний суд) від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення у справі (які були зареєстровані 09.02.2024).

29.02.2024 (через Електронний суд) від позивача надійшла промова у судових дебатах.

11.03.2024 (через Електронний суд) від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення у справі.

12.03.2024 (через Електронний суд) від відповідача 10 надійшла промова у судових дебатах.

13.03.2024 (через Електронний суд) від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення у справі (які були зареєстровані 14.03.2024).

29.03.2024 (засобами поштового зв`язку) від УДППЗ «Укрпошта» надійшов лист щодо доставки та вручення ухвал.

16.04.2024 (через Електронний суд) від відповідачки 10 надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи. Зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/19434/20 до закінчення розгляду палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/3724/21.

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 04.06.2024 (опублікована 20.06.2024) у справі №916/3724/21 касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без задоволення. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 у справі № 916/3724/21 залишено без змін.

27.06.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою було поновлено апеляційне провадження у справі № 910/19434/20.

26.07.2024 (через Електронний суд) від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення.

29.07.2024 (через Електронний суд) від позивача надійшли додаткові пояснення.

31.07.2024 (через Електронний суд) від відповідача 10 надійшли додаткові пояснення.

01.08.2024 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою продовжено строк розгляду апеляційної скарги. Відкладено розгляд апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/19434/20 на 10.09.2024. 10.09.2024 (через Електронний суд) від позивача надійшло клопотання про оголошення перерви.

Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі ч. 11 ст. 270 ГПК України

В судове засідання 15.10.2024 з`явились представники позивача, відповідачів 1, 5, відповідачка 10. Представники інших відповідачів у судове засідання не з`явились. Відповідачі 2, 4, 7, 9 про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином в порядку, передбаченому ст. 120, 242 ГПК України. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомили, окрім відповідача 9, який повідомив секретаря судового засідання, що він не буде підключатися до судового засідання в режимі ВКЗ, дана обставина відображена в протоколі судового засідання. Відповідачі 3, 6, 8 у судове засідання не з`явилися. 23.09.2024 відповідач 6 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, яке було задоволено судом апеляційної інстанції. Щодо відповідачів 3, 8, Північний апеляційний господарський суд відзначає, що даним відповідачам здійснювалась відправка поштової кореспонденції за всіма відомим та з`ясованим адресам, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції; докази вчинення відповідних дій наявні в матеріалах справи №910/19434/20. Також судом апеляційної інстанції вчинялися всі можливі дії, для їх належного повідомлення, такі як публікація на сайті судової влади.

Саме через це справа була розглянута в «розумний строк» (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин, враховуючи поведінку сторін; узгодження продовження строку розгляду справи, з метою належного повідомлення усіх учасників апеляційного провадження, враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та інші чинники.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, зазначив, що воно не було ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог.

Скаржник зазначив, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність вини ОСОБА_2 . Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що на протоколі №1072 від 26.06.2012 відсутній підпис вказаної особи, однак апелянт зазначає, що при дослідженні копії такого протоколу вбачається, що такий підпис наявний, а висновок суду першої інстанції в цій частині - помилковий.

Окрім цього, скаржник зазначив, що без погодження рішень кредитного комітету головою Наглядової Ради ОСОБА_2 була б неможлива видача таких кредитів. Окрім цього, з посиланням на звіт НБУ за період діяльності з 19.09.2011 по 28.08.2012 апелянт зазначив, що відповідач 1 був головою Наглядової ради, яка має забезпечувати контроль за діяльністю банку. Окрім цього, щодо відповідача 1 апелянт зазначив про його пов`язаність із позичальником банку - ТОВ «Українська Фінансова Мережа», тоді як судом першої інстанції вказана обставина була залишена без належної оцінки.

Також апелянт зазначив, що обставини фактичної видачі кредиту підтверджується в рішеннях судів у господарських справах №910/1308/13 та №5006/2/110/2012.

Щодо відсутності підстав для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, апелянт зазначив, що не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду. Так, оскільки вказана особа була присутньою на засіданні кредитного комітету, фактично приймала участь в такому засіданні, тоді як відсутність підпису, на думку скаржника, є формальною підставою для відмови у притягненні відповідачки до відповідальності з урахуванням того, що на самому протоколі немає відомостей зазначення про її відсутність на засіданні комітету.

Також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення шкоди з ОСОБА_7 в частині кредитування ПАТ «Українська фінансова мережа». Так, на думка скаржника, хоча протокол № 1120 і не містить підпису ОСОБА_7 , однак, така особа займала посаду заступника Голови Правління банку. А тому в силу приписів ст. 63 ЗУ «Про акціонерні товариства» як член постійно діючого виконавчого органу банку має нести відповідальність за спричинену банку шкоду.

Щодо відсутності підстав для притягнення до відповідальності ОСОБА_6 і ОСОБА_3 в частині відсутності підписів вказаних осіб на протоколі №1105, апелянт зазначив, що оскільки вказані особи були присутні на засіданні кредитного комітету, - вони фактично підтримали схвалення прийняття такого рішення.

Також апелянт зазначив, що судом першої інстанції не було враховано всіх доводів, наведених в заяві позивача про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності з посиланням на постанови Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19. Однак в подальшому апелянт зазначив, що такий строк не було пропущено.

А тому апелянт просив апеляційну скаргу у даній справі задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову повністю.

5. Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу (прийнятому судом апеляційної інстанції у порядку ст. 263 ГПК України) ОСОБА_6 зазначив, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою з урахуванням наступного.

З приводу доводів апеляційної скарги, щодо недоведеності протиправних дій ОСОБА_6 під час ухвалення рішення про збільшення кредитної лінії позичальнику ПАТ «Будмеханізація», відповідач 5 зазначив наступне.

Так, положенням п. 1.1.1 кредитного договору (з урахуванням змін), кредит надається у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування у сумі 55 000 000,00 грн., ставка за користування кредитом становить 17 % річних. Загальна сума виданих коштів за кредитним договором - 55 000 000,00 грн.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, між банком, позичальником і майновим поручителем (ПрАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут» - акціонер банку) було укладено договори застави та іпотеки: іпотечний договір від 18.07.2012, укладений з ПрАТ «НФСК «Добробут» та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Літвіновим А.В. та зареєстрований в реєстрі за №1716, предметом іпотеки за яким виступає: об`єкт нерухомого майна (нежиле приміщення №92) загальною площею 259,70 кв.м,; заставна вартість - 12 089 000,00 грн; договір застави, відповідно до якого предметом застави виступали транспортні засоби, що належать позичальнику, загальна заставна вартість - 17 193 175,40 грн; договір застави, відповідно до умов якого предметом застави є основні засоби, що належать ПАТ «Будмеханізація», заставна вартість - 434 424,01 грн.

Тоді як 23.07.2012 на засіданні кредитного комітету АТ «ЕРДЕ БАНК» було прийнято рішення, оформлене протоколом № 1105, про збільшення ліміту кредитної лінії ПАТ «Будмеханізація» до 57 000 000, 00 грн. Підписи Голови Наглядової ради АТ «ЕРДЕ БАНК» Демчака Р.Є., Члена Наглядової ради Нестерова І.Л., заступника Голови Правління Половинка В.О. та начальника юридичного департаменту Крицької Я.О. відсутні на зазначеному протоколі № 1105. Таким чином, відповідач 5 вважає, що протиправність дій цих відповідачів, зокрема, відповідача 5 ( ОСОБА_6 ) не доведено в частині збільшення ліміту кредитної лінії позичальнику на 2 000 000, 00 грн.

З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції в цій частині, на думку відповідача 5, ґрунтується на вимогах закону, ухвалене із з`ясуванням всіх обставин справи в цій частині та з перевіркою їх доказами, а доводи апеляційної скарги позивача в цій частині не спростовують висновки суду, викладені в оскаржуваному рішення. Тому апеляційна скарга в цій частині є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції обставини щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності, які були викладені в заяві про визнання причин пропуску позовної давності поважними від 19.12.2022, зазначив наступне.

Так, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 було скасовано постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022. Скасування вказаної постанови ВП ВС було зумовлено наявністю певних обставин, які, в свою чергу, не стосуються позовної давності. Тобто, зазначена постанова була скасована не через зміну правової позиції щодо застосування позовної давності і висвітлена в цій постанові від 25.01.2021 правова позиція щодо застосування позовної давності та початку відліку строку позовної давності чинна як станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так і станом на дату подання цього відзиву і, відповідно, підлягала обов`язковому врахуванню судом першої інстанції під час ухвалення рішення. Такі самі висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 21.11.2022 у справі № 904/315/19 та від 24.04.2023 у справі №916/1522/22. Тому, твердження позивача щодо неправомірного врахування судом першої інстанції під час ухвалення рішення у цій справі висновку Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 не заслуговують на увагу та спростовуються зазначеними вище постановами Верховного Суду.

Враховуючи викладене, відповідач 5 вважає, що перебіг строку позовної давності за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних з АТ «ЕРДЕ БАНК» осіб про стягнення шкоди, яка буда спричинена АТ «ЕРДЕ БАНК» розпочався 19.07.2013 та відповідно закінчився 18.07.2016. Тоді як з відповідним позовом позивач звернувся лише 10.12.2020, тобто після спливу строку позовної давності, що й було встановлено судом першої інстанції. А тому відповідач 5 просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_10 .

У відзиві на апеляційну скаргу (прийнятому судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України) ОСОБА_10 зазначив, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою з урахуванням наступного.

За доводами відповідача 9, він не вважає себе керівником банку, а діючим законодавством не визначено відповідальність щодо нього. Вважає, що підстав для притягнення його до відповідальності у відповідності до ч. 5 ст. 58 ЗУ «про систему гарантування вкладів фізичних осіб» немає.

Щодо визнання поважними причини позивачем пропуску позовної давності, відповідач 9 зазначив, що строк позовної давності сплив 18.07.2016. Відповідач 9 навів практику Верховного Суду щодо аналогічних справи, та звернув увагу суду, що такі дії позивача підтверджують його обізнаність про початок відліку строку позовної давності ще з 2013 року. А тому відповідач 9 просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.

Доводи відповідача 1, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, як і пояснення відповідачки 10 фактично ґрунтуються на доводах попередніх відповідачів. Вони також вважають правомірною відмову суду першої інстанції в задоволенні позову до них.

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин

10 серпня 2012 року між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» (надалі за текстом - кредитодавець) та ПрАТ «Українська Фінансова Мережа» (надалі за текстом - позичальник) було укладено кредитний договір №104/12-КЛ, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами/угодами до нього, що складають невід`ємну частину договору.

Так, положенням п. 1.1.1 кредитного договору (з урахуванням змін), кредит надається у формі з максимальним лімітом кредитування у сумі 55 000 000,00 грн, ставка за користування кредитом становить 17 % річних.

Рішення про видачу кредиту прийняте Кредитним комітетом 10.08.2012 та оформлене протоколом №1120.

Посадовими особами ПАТ «ЕРДЕ БАНК», які входять до органів правління приймали рішення про кредитування ПрАТ «Українська Фінансова Мережа», були: ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 .

Також, 18 липня 2012 року між AT «ЕРДЕ БАНК» (кредитодавець) та ПАТ «Будмеханізація» було укладено кредитний договір №73/12-КЛ, відповідно до умов якого кредитодавець надає зазначеному позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами/угодами до нього, що складають невід`ємну частину договору.

Так, положенням п. 1.1.1 кредитного договору (з урахуванням змін), кредит надається у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування у сумі 55 000 000,00 грн, ставка за користування кредитом становить 17 % річних.

Рішення щодо кредитування за кредитним договором №73/12-КЛ від 18.07.2012, укладеним з ПАТ «Будмеханізація», прийнято кредитним комітетом 26.06.2012 та оформлено протоколом №1072 від 26.06.2012.

Рішення щодо збільшення ліміту кредитної лінії за кредитним договором №73/12-КЛ від 18.07.2012, укладеним з ПАТ «Будмеханізація», прийнято кредитним комітетом від 23.07.2012, оформленим протоколом №1105 від 23.07.2012 (затверджено Головою Наглядової Ради та членом Наглядової Ради Банку).

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за Кредитним договором, між банком, позичальником і майновим поручителем (ПрАТ «Народна фінансово- страхова компанія «Добробут» - акціонер банку) було укладено договори застави та іпотеки:

- іпотечний договір від 18.07.2012, укладений з ПрАТ «НФСК «Добробут» та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Літвіновим А.В. та зареєстрований в реєстрі за №1716, предметом іпотеки за яким виступає: об`єкт нерухомого майна (нежиле приміщення №92) загальною площею 259,70 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; заставна вартість - 12 089 000,00 грн;

- договір застави, відповідно до якого предметом застави виступали транспортні засоби, що належать позичальнику, загальна заставна вартість - 17 193 175,40 грн;

- договір застави, відповідно до умов якого предметом застави є основні засоби, що належать ПАТ «Будмеханізація», заставна вартість - 434 424,01 грн.Разом з цим, відповідно до постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 29.10.2012 №451 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» до категорії неплатоспроможних» (копія додається) виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування, Фонд, позивач, ФГВФО) 29.10.2012 прийнято рішення №25 «Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації» (копія додається), відповідно до якого з 30.10.2012 розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» (далі - Банк, неплатоспроможний Банк, ПAT «ЕРДЕ БАНК») з ринку та здійснення тимчасової адміністрації на три місяці з 30.10.2012 по 29.01.2013.

Згідно з постановою Правління Національного банку України від 09.01.2013 №4 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію AT «ЕРДЕ БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 10.01.2013 №3 «Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію AT «ЕРДЕ БАНК».

Рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 28.11.2013 №34, від 08.12.2014 №143, від 30.06.2015 №125, від 17.12.2015 №226, від 29.12.2016 №3057 - продовжувався строк здійснення процедури ліквідації AT «ЕРДЕ БАНК» і тривав до 08.01.2018 включно.

У ході здійснення ліквідаційної процедури зазначеного банку виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 25.04.2013 №051/13 «Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів AT «ЕРДЕ БАНК», відповідно до якого (з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування від 06.11.2017 року №4941) загальна сума акцептованих вимог кредиторів становить 741 005 970,27 грн.

Крім того, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18.07.2013 №073/13 «Про затвердження Акту за результатами інвентаризації та формування ліквідаційної маси AT «ЕРДЕ БАНК», згідно якого балансова вартість ліквідаційної маси банку становить 1 120 041 129,04 грн, а ринкова вартість 246 253 336,59 грн.

Таким чином, як зазначає позивач, розмір зобов`язань AT «ЕРДЕ БАНК» відповідно до реєстру акцептованих вимог кредиторів перевищує оціночну (ринкову) вартість ліквідаційної маси АТ «ЕРДЕ БАНК» на 494 752 633,68 грн (741 005 970,27 грн - 246 253 336,59 грн = 494 752 633,68 грн).

11.12.2017 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №5334 «Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про завершення ліквідації AT «ЕРДЕ БАНК».

Позивач у позовній заяві зазначає, що за результатами проведення процедури ліквідації банку Фондом встановлено, що обсяг не задоволених вимог кредиторів AT «ЕРДЕ БАНК» за недостатністю його майна становить 587 046 174,11 грн, що підтверджується меморіальними ордерами №1 від 11.12.2017, №4 від 11.12.2017, №117 від 11.12.2017, №118 від 11.12.2017, №119 від 11.12.2017, №120 від 11.12.2017, №124 від 11.12.2017, №127 від 11.12.2017, №128 від 11.12.2017 та №129 від 11.12.2017.

Зокрема, відповідно до меморіального ордеру від 11.12.2017 №124 у зв`язку з затвердженням ліквідаційного балансу AT «ЕРДЕ БАНК» не задоволені вимоги Фонду гарантування як кредитора третьої черги становлять 308 504 755,04 грн.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Також ч.2 ст. 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

- іншими винними діями посадової особи.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» №514-VI від 17.09.2008 (що діяв на момент спірних правовідносин) посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Відтак, з зазначених норм вбачається, що цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

Право Фонду звернутися до суду від власного імені в інтересах вкладників та інших колишніх кредиторів банку з позовом про стягнення шкоди з пов`язаних осіб банку прямо передбачено нормами чинного законодавства.

Відповідно до приписів ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, яка діяла як на момент припинення банку, так і на момент звернення Фонду з позовом) вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов`язаної з банком особи у порядку, визначеному ч.5 цієї статті.

Законом №1588-IX ст. 53 ГПК доповнено частиною 6 згідно з якою Фонд, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.

Отже, у процесуальному законодавстві, чинному на дату звернення з позовом, чітко розмежовано два види позовів Фонду про відшкодування шкоди (збитків), які подаються у порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":

- позов який подається від імені та в інтересах неплатоспроможного банку;

- позов від власного імені в інтересах кредиторів припиненого неплатоспроможного банку, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.

Умовами звернення Фонду з другим видом позову є: (1) завершення ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність"; (2) залишення кредиторських вимог без задоволення (їх погашення внаслідок недостатності майна); (3) припинення банку як юридичної особи.

Схожі за змістом висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №910/18526/21.

(3) Фонд та інші колишні кредитори банку можуть вважатися такими, що зазнали шкоди (втратили вклади чи право вимоги до банку) тільки після припинення банку як юридичної особи;

(4) тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку;

Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст.1 Закону "Про банки і банківську діяльність").

Банк є фінансовою установою, яка на підставі банківської ліцензії має право використовувати залучені кошти. Така діяльність підпадає під спеціальне регулювання, передбачене Законом "Про фінансові послуги та ринок фінансових послуг" (який діяв у 2011-2014 роках), Законом "Про банки і банківську діяльність", Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" яке встановлює цілу низку обмежень у діяльності Банку для запобігання надмірним ризикам, забезпечення стабільної роботи банку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банку.

Тобто особливістю банківської діяльності є те, що банк переважно працює на "чужих", тобто залучених фінансових активах, не набуваючи право власності на них. Відтак банк не може піддавати надмірному ризику залучені кошти, тобто кошти вкладників та інших кредиторів, на відміну від звичайної юридичної особи, суб`єкта підприємницької діяльності, яка має право без обмежень ризикувати власними коштами.

За змістом Закону "Про банки і банківську діяльність" (в редакції що діяла на момент вчинення протиправних дій), зокрема з урахуванням статей 36, 44 цього Закону, банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Отже, відповідальність пов`язаних з неплатоспроможним банком осіб за заподіяння збитків його кредиторам та самому банку має дуалістичний характер: з однієї сторони відповідальність пов`язаних осіб банку визначається як відповідальність перед самим банком, а з іншої сторони - як відповідальність перед вкладниками та іншими кредиторами банку. Відповідно до специфіки банківської діяльності банк оперує не тільки власними коштами, а і значним обсягом коштів, залучених від своїх клієнтів. Тому заподіяні пов`язаними особами банку збитки розглядаються не тільки як збитки банку, а і як шкода, завдана вкладникам цього банку (після припинення банку як юридичної особи).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (редакція цієї статті лишалася незмінною з 2011 року і до дати звернення Фонду до суду з позовом).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції на момент вчинення збиткових операцій) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

Частиною 1 ст. 37 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент вчинення збиткових операцій) передбачено, що органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент вчинення збиткових операцій), спостережна рада банку здійснює такі функції: контролює діяльність правління (ради директорів) банку.

Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку.

Статтею 40 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент вчинення збиткових операцій) Правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачі (за винятком правонаступника ОСОБА_12 - ОСОБА_9 ) займали посади в органах управління банку на час вчинення дій, які позивач вважає протиправними, саме тому до них заявлено позовні вимоги у даній справі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що із висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 07.09.2022 у справі 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 25.07.2023 у справі № 910/13325/21 у подібних до цієї справи правовідносинах, убачається те, що предметом доказування у справах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних з банком осіб про відшкодування шкоди є:

1) персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з банком особи;

2) факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

3) факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);

4) факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);

5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам банку тощо);

6) збитки банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації банку) та їх причини;

7) розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків банку та шкоди, завданої кредиторам банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації банку.

Разом з цим, відповідно до ч. 18, 19 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що приймаючи рішення, які, на думку позивача, зумовили завдання збитків АТ «ЕРДЕ БАНК», відповідачі діяли як члени кредитного комітету АТ «ЕРДЕ БАНК», що підтверджується трьома протоколами засідання кредитного комітету АТ «ЕРДЕ БАНК»: № 1120 від 10.08.2012, № 1072 від 26.06.2012 та №1105 від 23.07.2012, якими оформлені такі рішення.

На момент прийняття вказаних спірних рішень, до складу кредитного комітету банку входили: Голова Наглядової Ради - Демчак Р.Є.; член Наглядової Ради - Нестеров І.Д.; Голова Правління, Голова Кредитного Комітету - Оніцева Н.О.; Головний бухгалтер, член Кредитного комітету - ОСОБА_5 ; Начальник Департаменту безпеки - Диндо О.Л.; Начальник Управління ризик-менеджменту - Морокіна Т.М.; Заступник Голови Правління - Третяк В.П.; Заступник Голови Правління - Половинко В.О.; Начальник управління фінансового лізингу та економічної діяльності - Надоленко Д.В.; Начальник юридичного департаменту - Крицька Я.О.; Начальник Управління кредитування - ОСОБА_14 .

Спричинення збитків, на думку скаржника, було зумовлено укладенням двох правочинів: кредитного договору №104/12-КЛ від 10.08.2012 та кредитного договору №73/12-КЛ від 18.07.2012.

Щодо кредитного договору №104/12-КЛ від 10.08.2012, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як зазначалось раніше, 10.08.2012 між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ПрАТ «Українська Фінансова Мережа» укладено кредитний договір №104/12-КЛ, за умовами якого було надано кредит у формі з максимальним лімітом кредитування у сумі 55 000 000,00 грн, ставка за користування кредитом становить 17 % річних.

Факт надмірної ризиковості у проведенні банком активної операції з ПрАТ «Українська Фінансова Мережа» (концентрація кредитного ризику) підтверджується, зокрема, матеріалами справи, зокрема, інформацією з ЄДР, відповідно до якої за адресою місцезнаходження боржника: (04136, Київська область, місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок 1-3), зареєстровано інших 76 суб`єктів господарювання.

Згідно з даними НКЦПФР, розміщеними за посиланням https://smida.gov.ua, станом на 4 квартал 2012 року власником акцій емітента-позичальника було ТОВ «Укрбізнесгруп Гарантія». Разом з цим, згідно з даними з ЄДР бенефіціаром ТОВ «Укрбізнесгруп Гарантія» є ОСОБА_15 (син власник банку - ОСОБА_2 ), а керівником Товариства - ОСОБА_16 , яка є одночасно керівником трьох інших компаній - ТОВ «Євроконстракшн-2» та ТОВ «Хелстур» та ПрАТ «Медичний центр «Добробут», які також є позичальниками ПАТ «ЕРДЕ БАНК». Тому доводи відповідача 1 в цій частині, викладені у його відзиві, відхиляються через необґрунтованість.

Більше того, згідно з даними з ЄДР за адресою ТОВ «Укрбізнесгруп Гарантія»: 04070, м.Київ, вул. Сагайдачного/Ігорівська, будинок 10/5-А, зареєстровано інших 2 суб`єкти господарювання: ТОВ «Українська бізнес група» та Громадська організація "Всеукраїнська організація захисту прав споживачів фінансових послуг" (керівником якої є ОСОБА_2 ). Тоді як згідно з даними НКЦПФР, розміщеними за посиланням https://smida.gov.ua, станом на 2 квартал 2012 року власником акцій емітента-позичальника було ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ініціатива», яка є одночасно засновником іншого боржника ПАТ «ЕРДЕ БАНК» - ТОВ «ПВК «БУДІВЕЛЬНИК».

Згідно даних річної фінансової звітності позичальника за 2012 рік, розміщеної за посиланням https://smida.gov.ua, більше 90 % усіх доходів ПрАТ «Українська фінансова мережа» становлять довгострокові фінансові інвестиції.

Відповідно до виписок по рахунках ПрАТ «Українська фінансова мережа» вбачається, що позичальники отримані кошти направили на сплату відсотків та основної заборгованості за власними кредитними договорами.

Як вбачається з аналізу виписок по рахунках клієнтів-фізичних осіб ( ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ) останні після надходження коштів отримали через касу банку готівкові кошти, що й призвело до виведення активів з AT «ЕРДЕ БАНК».

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що всупереч статутним положенням, Закону України «Про банки і банківську діяльність», приписамив Національного банку України посадові особи органів управління AT «ЕРДЕ БАНК», здійснили протиправну кредитну операцію шляхом видачі коштів ПрАТ «Українська фінансова мережа» без будь-якого забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачами шкоди банку в розмірі 42 560 167,64 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ПАТ «ЕРДЕ БАНК», які приймали рішення про кредитування ПрАТ «Українська Фінансова Мережа», були: ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 .

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що у протоколі засідання кредитного комітету АТ «ЕРДЕ БАНК» № 1120 від 10.08.2012 зазначено, що заступник Голови Правління - В.П. Третяк була відсутня під час засідання комітету, а підписи Голови Наглядової ради АТ «ЕРДЕ БАНК» ОСОБА_2 та начальника юридичного департаменту Крицької Я.О. відсутні на зазначеному протоколі.

Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що протиправність дій вказаних трьох зазначених осіб не доведена, що свідчить про безпідставність позовних вимог до них щодо відшкодування шкоди, заподіяної у зв`язку з укладенням кредитного договору ПрАТ «Українська Фінансова Мережа». Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції щодо двої осіб - помилковим, що обґрунтовується наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з протоколу № 1120 від 10.08.2012 (т. 3, а.с. 75), на засіданні кредитного комітету були присутні: ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 . Затвердження вказаного протоколу мало відбутись ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Водночас, судом апеляційної інстанції було встановлено, що підпис ОСОБА_1 - відсутній на протоколі кредитного комітету, а також відсутній підпис ОСОБА_2 (який мав затвердити відповідний протокол).

Тоді як Заступник Голови Правління банку ОСОБА_7 - взагалі була відсутня на засіданні кредитного комітету 10.08.2012, про що зазначено в протоколі № 1120. В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що протиправність дій саме ОСОБА_7 - не доведена, що свідчить про безпідставність позовних вимог до неї щодо відшкодування шкоди, заподіяної у зв`язку з укладенням цього кредитного договору з ПрАТ «Українська Фінансова Мережа».

Тоді як оцінка обставин відсутності підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на протоколі від № 1120 буде надана нижче.

Щодо рішення про кредитування за кредитним договором №73/12-КЛ від 18.07.2012, укладеним з ПАТ «БУДМЕХАНІЗАЦІЯ», прийнятого кредитним комітетом від 26.06.2012, оформленого протоколом №1072, від 23.07.2012 та протоколом №1105, який затверджено Головою Наглядової Ради та членом Наглядової Ради Банку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

23.07.2012 на засіданні Кредитного комітету АТ «ЕРДЕ БАНК» було прийнято рішення, оформлене протоколом № 1105, про збільшення ліміту кредитної лінії ПАТ «Будмеханізація» до 57 000 000, 00 грн.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що зазначена операція кредитування була надмірно ризикованою, оскільки предмет забезпечення не був належним. Ця операція несла значну концентрацію кредитного ризику (спільність адрес місцезнаходження, керівника з іншими позичальниками), а також могла бути вчинена в інтересах власників банку, оскільки майновим поручителем за кредитною угодою виступав один з акціонерів банку - ПрАТ «НФСК «Добробут».

Натомість, суд зазначає, що дані обставини залишилися поза увагою як членів Наглядової ради, так і Кредитного комітету, що призвело до заподіяння шкоди ПАТ «ЕРДЕ БАНК».

Крім того, суд звертає увагу на рух позичкових коштів, оскільки відповідно до виписки по рахунку ПАТ «Будмеханізація» за Кредитним договором від 18.07.2012 №73/12-КЛ вбачається, що банк перерахував позичальнику в загальному розмірі 55 000 000,00 грн, які в той же день перераховано на рахунок ТОВ «Мерідіан Фінанс» №2650018090003 з призначенням платежу: «оплата за вексель простий з іменним індосаментом згідно з договором №131/2-12БВ від 13.07.2012 року, без ПДВ».

Судом встановлено, що ТОВ «Меридіан Фінанс» протягом 12.07.2012-19.07.2012 здійснює перерахування коштів на рахунок ПАТ «Будмеханізація», але вже в іншому банку - ПАТ «КБ «Стандарт» (МФО 380690): 10 000 000,00 грн- 12.07.2012 року; 10 000 000,00 грн- 13.07.2012 року; 10 000 000,00 грн- 16.07.2012 року; 10 000 000,00 грн- 17.07.2012 року; 8 000 000,00 грн - 18.07.2012 року; 8 654 038,00 грн- 19.07.2012 року.

При цьому позичальник не здійснював погашення наявної заборгованості в ПАТ «ЕРДЕ БАНК», а здійснював переказ коштів на інший рахунок, відкритий у ПАТ «КБ «Стандарт».

Станом на початок процедури ліквідації (10.01.2013), заборгованість за кредитним договором від 18.07.2012 №73/12-КЛ становила 57 510 812,25 грн, що підтверджується розрахунком, копія якого міститься в матеріалах справи.Посадовими особами ПАТ «ЕРДЕ БАНК», які приймали 26 червня 2012 рішення про кредитування ПАТ «Будмеханізація», були: ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 . Підписи Голови Наглядової ради АТ «ЕРДЕ БАНК» ОСОБА_2 та начальника юридичного департаменту Крицької Я.О. відсутні на зазначеному протоколі від 26.06.2012 № 1072.

Також на протоколі № 1105, про збільшення ліміту кредитної лінії ПАТ «Будмеханізація» до 57 000 000, 00 грн. підписи Голови Наглядової ради АТ «ЕРДЕ БАНК» Демчака Р.Є., Члена Наглядової ради ОСОБА_3 , заступника Голови Правління Половинка В.О. та начальника юридичного департаменту Крицької Я.О. відсутні.

Щодо відсутності підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (на протоколі № 1120), відсутності підписів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (на протоколі № 1105); та відсутності підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (на протоколі № 1072), - суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказане не є підставою для висновку про відсутність протиправної поведінки цих осіб, що обґрунтовується наступним та, відповідно, відмови в позові до них через це.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 44 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на момент підписання вказаних протоколів) Банк створює постійно діючий структурний підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку. Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема: кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення.

Відповідно до довідки Національного банку України про перевірку з окремих питань якості активів, ліквідності, менеджменту за період з 19.09.2011 по 28.08.2012 вбачається, що НБУ як орган, що здійснює державне регулювання діяльності банків зазначив у вказаному звіті наступне: «Управління кредитним ризиком Рішення щодо можливості видачі кредитів, придбання права вимоги з операціями факторинту, надання гарантій та інших зобов?язань за третіх осіб приймається Кредитним комітетом Банку, який за станом на дату інспектування сформований у наступному складі: Голова комітету - ОСОБА_11 , члени комітету - ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_19 та ОСОБА_12 . При наданні кредиту позичальнику рішення Кредитного комітету затверджує Голова Наглядової Ради ( ОСОБА_2 ). Ліміти повноважень в Банку не встановлені. Винесення питання щодо можливості надання кредиту позичальнику на розгляд Кредитному комітету здійснюється управлінням кредитування за наявності відповідних позитивних висновків управління ризик-менеджменту, юридичного департаменту, департаменту безпеки та відділу по роботі з заставним майном. Діяльність вищезазначених структурних підрозділів та колегіальних органів банку регламентована відповідними внутрішніми документами. Банк проводить не виважену кредитну політику». Тому доводи відповідачів в цій частині відхиляються, як безпідставні.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять ані доказів відсутності вказаних осіб на робочому місці (в тому числі через перебування останніх на лікарняному, у відпустці, відрядженні, тощо, про що окремо з`ясовувалось судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 15.10.2024). Таким чином, відповідно до наданих особам повноважень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повинні були затверджувати (погоджувати) рішення, прийняті членами кредитного комітету, а інші члени кредитного комітету (з урахуванням одноголосного голосування «за» на всіх протоколах» - фактично здійснили свої волевиявлення шляхом підтримання рішень, що ставились на обговорення. Тоді як формальна відсутність підпису на вказаних документах - не може свідчити про невиконання своїх функцій як посадових осіб за умови присутності на таких комітетах, позитивного голосування та обізнаності про прийняті рішення. Жодних заяв, рапортів, доповідних записок, довідок про незгоду цих осіб з ухваленими рішеннями, як і заяв про звернення до правоохоронних органів щодо фальсифікації документів - матеріали справи не містять,.

Таким чином, наведені положення законодавства, зокрема ст. 92, 1166 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 89 Господарського кодексу України, ст. 63 Закону України "Про акціонерні товариства", ст. 37, 39, 40, 42, 43, 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у відповідних редакціях цих законів, чинних протягом спірного періоду), презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за шкоду, заподіяну юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.

Отже, неплатоспроможність банку в даному випадку, частково - є наслідком як активних дій учасників органів управління банку (ухвалення рішень, підписання договорів, тощо), так і пасивної їх бездіяльності.

В даному контексті суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаними особами (як членами кредитного комітету, так і головою та заступником наглядової ради) не було вчинено жодних дій ані з метою перешкоджання видачі ризикованих кредитів, не повідомлено в правоохоронні органи чи органам державного контролю, а тому числі Національному Банку України. А тому така бездіяльність фактично також свідчить про схвалення видачі (а в подальшому - безповоротного виведення) коштів за спірними договорами.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що як вбачається з матеріалів справи та підтверджується самими відповідачами видача коштів по спірним кредитним договорам було здійснена. Вказане підтверджується не лише первинними бухгалтерськими документами, а рішеннями у господарських справах №910/1308/13 та №5006/2/110/2012. В яких відбувалось часткове стягнення заборгованостей за спірними кредитними договорами та встановлені обставини, які враховуються судом апеляційної інстанції на підстав ч. 4 ст. 75 ГПК України. Доводи апелянта в цій частині є обґрунтованими та такими, що приймаються судом апеляційної інстанції. Через що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення її в редакції даної постанови.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Вказане - є підставою для зміни мотивувальної частини рішення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України щодо висновку про відсутність протиправної поведінки наступних осіб через відсутність їх підписів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (протоколі № 1120), відсутності підписів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (на протоколі № 1105); та відсутності підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (на протоколі № 1072). Тоді як щодо особи ОСОБА_7 (в частині вимог, що стосуються протоколу № 1120) - встановлено відсутність протиправної поведінки, а тому в цій частині - слід відмовити по суті.

Тоді як мотивувальна частина рішення про наявність протиправної поведінки всіх інших відповідачів, - підлягає залишенню без змін, оскільки в цій частині рішення було ухвалено при повному та всебічному встановленні всіх обставин справи. В частині відхиляються доводи інших відповідачів, викладені у відзивах на апеляційну скарга, письмових поясненнях та письмових виступах в дебатах. Тоді як їх доводи досліджувались в межах вимог та доводів апеляційної скарги в розумінні ст. 269 ГПК України.

Щодо пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

В силу приписів статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно із частиною першою статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Слід зауважити, що поширення на ті чи інші відносини спеціальної, а не загальної позовної давності має бути у кожному конкретному випадку обумовлене законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Щодо доводів апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність", суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 виснував, що у контексті спірних правовідносин фактично перед судом постало питання, яка норма (редакція) статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" підлягають застосуванню, а саме на час виникнення спірних правовідносин чи на час звернення з даним позовом до суду.

Так, вказані статті за своєю правовою природою містять як норми матеріального, так і норми процесуального права (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20).

Водночас, до правовідносин, у яких бере участь Фонд (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду), мають застосовуватись редакції статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.

У свою чергу, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Закону "Про банки та банківську діяльність" у частинах, які визначають порядок здійснення процедурних питань, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на день звернення з відповідним позовом.

Так, норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі.

Приписами статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття цими законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп/1997).

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що враховує висновки Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 04 червня 2024 року у cправа № 916/3724/21, що при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення пов`язаними з банком особами дій, що спричинили банку збитки.

Тоді як у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 (на висновки з якої послався суд першої інстанції) було вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Велика Палата вказала, що перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів. Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 910/12803/18, від 08.02.2022 у справі №910/15260/18.

Водночас, корпоративна палата у постанові від 04 червня 2024 року у cправі № 916/3724/21 вказала, що зазначена правова позиція неодноразово була наведена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема і після скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, а відтак наразі є чіткою і усталеною судовою практикою і від цих висновків Верховний Суд не відступав. Тому суд апеляційної інстанції в цій частині погоджується з доводами відзивів на апеляційну скаргу та приймає пояснення відповідачів у цій справі.

Так, судом першої інстанції було правомірно зазначено, що реєстр акцептованих вимог кредиторів АТ "ЕРДЕ БАНК" було затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду № 051/13 від 25.04.2013, тоді як акт формування ліквідаційної маси АТ "ЕРДЕ БАНК" Фондом було затверджено 18.07.2013. Тобто, саме з 18.07.2013 (з дати затвердження акту формування ліквідаційної маси банку, як останнього з двох зазначених документів, а не з дати внесення змін до Реєстру акцептованих вимог кредиторів) Фонд був обізнаний про те, що задоволення всіх зобов`язань банку неможливе і шкоду вже завдано. Отже, строк позовної давності для заявлення позовних вимог до відповідачів тривав до 19.07.2016.

Натомість, з даним позовом Фонд гарантування вкладів звернувся до суду лише 09.12.2020, тобто, після спливу строку позовної давності більше, ніж на 4 роки.А тому відхиляються через необґрунтованість доводи скаржника про необхідність застосування положень ст. 52 Закону, адже зміни до вказаного закону були прийняті 30.06.2021.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998).

Таким чином, враховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції вважає, що позовна давність у спірних правовідносинах (в частині вимог до усіх відповідачів окрім ОСОБА_7 (в частині вимог, що стосуються протоколу № 1120) - була пропущена, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Водночас, щодо доводів скаржника з посиланням на те, що судом першої інстанції не було належним чином спростовано інші підстави для поважності причин пропуску строку, які позивач заявляв у заяві від 19.12.2022 вих. № 46-12641/22, вони відхиляються як необґрунтовані.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції було розглянуто подану заяву та зазначено в мотивувальній частині рішення, що позивачем не зазначено таких підстав, що зумовили неможливістю подання позовної заяви в межах строку позовної давності, у зв`язку з причинами, які є поважними, та такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Посилання позивача на те, що строк позовної давності пропущений через невизначеність у судовій практиці, до якої юрисдикції належить вирішення даного спору, свого обґрунтування не знайшло, оскільки пропуск строку на понад 4 роки є значним і безпідставним.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши вказані позивачем підстави для визнання поважними причини пропуску строку позовної давності, доводи відзивів, пояснення відповідачів, дійшов висновку, що судом першої інстанції правомірно було зазначено про відсутність поважності причин пропуску позовної давності. Тоді як вказані позивачем причини - правильно визнані неповажними. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються через необґрунтованість. Також відхиляються з підстав, викладених вище в постанові, мотиви відзивів та пояснень відповідачів по суті щодо відсутності обставин протиправної поведінки та спричинення шкоди. Тоді як суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність застосування положень ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив часткову невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Вказане - є підставою для зміни мотивувальної частини рішення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України щодо висновку про відсутність протиправної поведінки наступних осіб через відсутність їх підписів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (протоколі № 1120), відсутності підписів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (на протоколі № 1105); та відсутності підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (на протоколі № 1072). Тоді як щодо особи ОСОБА_7 (в частині вимог, що стосуються протоколу № 1120) - встановлено відсутність протиправної поведінки, а тому лише в цій частині - слід відмовити по суті. Тоді як, рішення суду першої інстанції суду в частині правомірної відмови в позові через пропуск строку позовної давності до інших відповідачів, як і резолютивну частину рішення - слід залишити без змін, а апеляційну скаргу в цій частині - без задоволення.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275 - 277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі №910/19434/20 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі №910/19434/20 - змінити шляхом викладення мотивувальної частини в редакції даної постанови.

3. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 18.10.2024

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім