СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 922/39/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Здоровко Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,
за участю представників:
прокурор Ногіна О.М. на підставі посвідчення від 01.03.2023 № 072833,
від 1-го відповідача Марченко М.С. на підставі витягну з ЄДР, службового посвідчення начальника відділу з питань житлово-комунального господарства та транспорту і зв`язку юридичного Департаменту,
від 5-го відповідача Квартенко Я.Р. на підставі ордеру Серії ВІ № 1249589 від 08.10.2024,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків (вх. №1040 Х/2)
на рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2022 (суддя Буракова А.М., повний текст рішення складено 09.09.2022)
у справі №922/39/22
за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області, м. Харків
до 1. Харківської міської ради, м. Харків,
2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвекс АІА", м. Харків,
4. ОСОБА_1 , м. Харків,
5. ОСОБА_2 , м. Харків,
про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору, визнання незаконними та скасування державних реєстрацій, припинення права власності та витребування майна,
ВСТАНОВИВ:
Керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвекс АІА", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (відповідачі), згідно якої просив суд:
- визнати незаконним та скасувати п.4 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 20.09.2017 №757/17;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.02.2018 №5553-В-С, укладений між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвекс АІА", посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Тихоновою І.В. (реєстровий №23);
- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію виправлення права власності (щодо зміни нумерації та площі приміщень) ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1399747663101, проведену 30.04.2020 приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д. на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.2018, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. (реєстровий №923), а також технічного паспорта від 17.03.2020 та довідки від 30.03.2020, виданих ТОВ "ЮК "Калина";
- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1399747663101, зареєстрованого на підставі договору дарування від 18.05.2021, посвідченого під реєстровим №1046 приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. (номер запису про право власності: 42004950);
- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію виправлення права власності (щодо зміни нумерації та площі приміщень) ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1400854963101, проведену 22.04.2020 приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д. на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.2018, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. (реєстровий №923), а також технічного паспорта від 17.03.2020 та довідки від 30.03.2020, виданих ТОВ "ЮК "Калина";
- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1400854963101, зареєстрованого на підставі договору дарування від 18.05.2021, посвідченого під реєстровим №1046 приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. (номер запису про право власності: 42004941);
- припинити право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1399747663101 (номер запису про право власності: 42004950), а також на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1400854963101 (номер запису про право власності: 42004941);
- витребувати у ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської об`єднаної територіальної громади в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 04059243) нежитлові приміщення з реєстраційними номерами об`єктів нерухомого майна 1399747663101 (підвалу №2, 3 в нежитловій будівлі літ."Б-2", загальною площею 39,1 кв.м, по АДРЕСА_1 ) та 1400854963101 (підвалу №1 в нежитловій будівлі літ."Б-2", загальною площею 32 кв.м, по АДРЕСА_1 ), які є предметом договору купівлі-продажу від 07.02.2018 №5553-В-С, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Тихоновою І.В. (реєстровий №23).
В обґрунтування позову керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова зазначав, що відповідне рішення міської ради є незаконним, таким, що суперечить положенням діючого на той час законодавства, та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу, укладений на його підставі - визнанню недійсним, у зв`язку з чим вищевказані нежитлові приміщення підлягають витребуванню.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.08.2022 у справі №922/39/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування п.4 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17, та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.02.2018 №5553-В-С, укладеного між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвекс АІА", посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Тихоновою І.В. (реєстровий №23), та задоволення інших заявлених похідних позовних вимог.
Разом з тим, відповідачами у справі було заявлено про застосування строків позовної давності. Як встановлено судом, прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області з відповідною позовною заявою лише в грудні 2021 року, тобто після спливу строку позовної давності. Визнавши доведеним факт пропущення прокурором строку позовної давності на подання позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Харківська обласна прокуратура із вказаним рішенням не погодилась, звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2022 у справі №922/39/22 скасувати; судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури; справу розглянути за участю представника Харківської обласної прокуратури.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор зазначає про правомірність рішення суду першої інстанції щодо визнання незаконним рішення міської ради, а також задоволення інших заявлених похідних позовних вимог. В той же час, прокурор вважає, що судом першої інстанції неправомірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 261, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України та визнання доведеним факту звернення прокурора до суду із спливом позовної давності.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2022 у справі №922/39/22; призначено справу до розгляду на 08.12.2022; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 10 днів з дня вручення ухвали.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 зупинено апеляційне провадження у справі №922/39/22 за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2022 у справі №922/39/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №925/1133/18; зобов`язано учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18.
Харківської обласною прокуратурою подано клопотання про поновлення провадження у справі (вх.№10204) з тієї підстави, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень було оприлюднено повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.
Розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у зв`язку зі відставкою судді ОСОБА_3 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2024 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 поновлено провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків, на рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2022 у справі №922/39/22; встановлено учасникам справи строк до 10.09.2024 для подання пояснень з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у справі №925/1133/18; призначено справу до розгляду.
28.08.2024 через підсистему "Електронний суд" Харківською обласною прокуратурою подано письмові пояснення у справі (вх.№ 11207), в яких, зокрема, зазначає, що:
- Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як орган, наділений відповідними повноваженнями, не може обіймати декілька статусів у справі та виступати у якості як позивача, так і відповідача; оскільки дії зазначених органів щодо недотримання під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливили раціональне та ефективне використання комунального майна, мали наслідком допущення порушення матеріальних інтересів держави та територіальної громади, прокурор правомірно самостійно звернувся з позовом до суду;
- з урахуванням винятку, передбаченому положеннями абз.2 п. 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", приватизація спірного об`єкту шляхом викупу розпочалась та завершувалась у відповідності до вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", з огляду на що, до спірних правовідносин застосовуються строки загальної позовної давності тривалістю у три роки;
- Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)" № 530-ІХ, визнано карантин, введений на усій території України, обставиною непереборної сили (форс-мажорною обставиною), що мало наслідком зупинення строків позовної давності у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України з 12.03.2020 до 01.07.2023;
- звернення прокурора до суду 24.01.2022 вказує на пропущення строку позовної даності з поважних причин, як такого, що підлягає поновленню.
10.09.2024 через підсистему "Електронний суд" Харківською обласною прокуратурою подано письмові пояснення у справі (вх.№ 11783), які досліджено судовою колегією та долучено до матеріалів справи.
24.09.2024 через підсистему "Електронний суд" Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради подано додаткові пояснення у справі, в яких зазначає наступне:
- переважне право Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвекс АІА" на викуп орендованого комунального майна виникло із договору оренди, положень ст. 289 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України;
- орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп, що узгоджується з правовою позицією Конституційного суду України у рішенні від 13.12.2000 № 4-рп/2000 у справі № 1-16/2000;
- 1-м відповідачем дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення на черговій сесії Харківської міської ради, яка є правомочною;
- рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 4 додатку до цього рішення вичерпало свою дію виконанням шляхом укладення договору купівлі-продажу від 07.02.2018 № 5553-В-С, що вказує обрання прокурором неефективного способу захисту порушених прав;
- звертаючись з позовом у цій справі прокурор не зазначив жодну із передбачених ст. 388 Цивільного кодексу України підстав для витребування майна від добросовісного набувача, яка має бути застосована в даному випадку (з дотриманням принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини).
В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Представники 1-го та 5-го відповідачів заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін. Представники інших сторін у справі в судове засідання не з`явивлись.
Судова колегія звертає увагу, що ухвали Східного апеляційного господарського суду, якими сторін у справі повідомлено про час та місце розгляду справи, було направлено на юридичні адреси 3-го та 4-го відповідачів, які зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Кореспонденція суду, направлена 3-му та 4-му відповідачу, повернулася з відміткою органу поштового зв`язку АТ "Укрпошта" про відсутність адресату за вказаною адресою.
Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Крім того, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17).
Отже, колегія суддів вважає, що права відповідачів на участь у судовому розгляді справи не були порушені.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, а також те, що явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе переглянути оскаржуване рішення за відсутності представників 2-го, 3-го та 4-го відповідачів.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та надані у справі письмові пояснення, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Згідно позову керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області вказує, що у ході проведення слідчого відділу Новобаварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області досудового розслідування, а Харківською місцевою прокуратурою №2 - процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42017221080000002 від 04.01.2017 за ч.3 ст.365-2 КК України за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна службовими особами Харківської міської ради, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, у тому числі, щодо приватизації нежитлових приміщень підвалу № 2,3 загальною площею 39,1 кв.м, нежитлове приміщення підвалу №1 загальною площею 32 кв.м в нежитловій будівлі літ. "Б-2", розташованій за адресою: м.Харків, вул. Полтавський Шлях, 47/49. Зазначена справа вилучена в повному обсязі, при цьому вона прошита та пронумерована. Під час вивчення вказаної справи встановлено, що на підставі договору оренди №5088 від 05.08.2016, укладеного між Управлінням комунального майна та ТОВ "Адвекс АІА", у останнього в оренді перебували нежитлові приміщення підвалу №1-:-3 загальною площею 71,1 кв.м в нежитловій будівлі літ."Б-2" по вул. Полтавський Шлях, 47/49 у м. Харкові.
Відповідно до п. 3.1 договору оренди вартість об`єкту оренди складала 109500,00 грн без ПДВ.
Згідно п. 5.2 договору оренди орендар має право здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого згідно з діючим законодавством.
Пунктом 5.6 договору оренди передбачено право орендаря, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, на переважне право перед іншими особами на його викуп.
Відповідно до п.10.1 договору оренди строк його дії з 05.08.2016 до 05.07.2019.
У подальшому ТОВ "Адвекс АІА" звернулося з заявою від 31.10.2016 до Управління комунального майна (вх. №19271), у якій просило дозволити приватизацію вказаних нежитлових приміщень. При цьому до вказаної заяви не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію.
На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято відповідне рішення (п.4 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17), яким міська рада включила спірні нежитлові приміщення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу.
У подальшому на виконання вказаного рішення ТОВ "Адвекс АІА" звернулося до Управління комунального майна із заявою про приватизацію шляхом викупу від 31.10.2017 №3533.
Відповідно до наявного в матеріалах приватизаційної справи звіту про оцінку нежитлових приміщень підвалу № 1-:-3 загальною площею 71,1 кв.м, в нежитловому будинку по АДРЕСА_2 , складеного 10.11.2017 суб`єктом оціночної діяльності ФОП Буйницьким М.В. та затвердженого 04.12.2017 начальником Управління комунального майна, ринкова вартість згаданих приміщень станом на 31.10.2017 склала 79800,00 грн (без ПДВ).
У подальшому 07.02.2018 між ТОВ "Адвекс АІА" та територіальною громадою м.Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна, укладено договір купівлі-продажу №5553-В-С, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Тихоновою І.В.. (реєстровий №23).
За умовами згаданого договору ТОВ "Адвекс АІА" приватизувало за 79800,00 грн без ПДВ (разом з ПДВ за 95760,00 грн.):
- нежитлові приміщення підвалу № 2, 3 в нежитловій будівлі літ."Б-2", загальною площею 39,1 кв.м, по вул. Полтавський Шлях, 47/49 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1399747663101):
- нежитлове приміщення підвалу №1 в нежитловій будівлі літ."Б-2", загальною площею 32 кв.м, по вул. Полтавський Шлях, 47/49 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1400854963101).
Після цього, на підставі згаданого договору, а також акта прийому-передачі нерухомого майна від 14.03.2018, приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. 17.04.2018 та 02.05.2018 проведено за ТОВ "Адвекс АІА" державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення з вищевказаними реєстраційними номерами об`єктів нерухомого майна (номери записів про право власності відповідно: 25793605 та 26007639).
У подальшому між ТОВ "Адвекс АІА" та ОСОБА_1 укладеного договір купівлі-продажу від 07.05.2018, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. (реєстровий №923), предметом якого визначено вищевказані нежитлові приміщення підвалу №2, 3 в нежитловій будівлі літ."Б-2", загальною площею 39,1 кв.м, та нежитлове приміщення підвалу №1 в нежитловій будівлі літ."Б-2", загальною площею 32 кв.м, по АДРЕСА_1 . У цей же день означеним нотаріусом проведено за Якумасом Ю.В. державну реєстрацію права власності на вказані об`єкти нерухомого майна.
Крім цього, щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1399747663101 приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д. 30.04.2020 проведено державну реєстрацію виправлення права власності на підставі доданих технічного паспорта та довідки ТОВ "ЮК "Калина" від 17.03.2020, за змістом яких, у зв`язку з уточненням при поточній інвентаризації змінилася, зокрема, загальна площа та нумерація приміщень підвалу з №1, 2, 3, загальною площею 71,1 кв.м на №1-:-12, загальною площею 82,8 кв.м. Зміна відбулась за рахунок демонтування та влаштування перегородок без порушення капітальних, несучих стін, несучих конструкцій. З урахуванням проведеної державної реєстрації вищевказаних виправлень, нежитлові приміщення підвалу №2, 3, загальною площею 39,1 кв.м, в нежитловій будівлі літ."Б-2" змінено на нежитлові приміщення підвалу №7-:-12, загальною площею 43 кв.м, в нежитловій будівлі літ.Б-2.
Одночасно, щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1400854963101 приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д. 22.04.2020 проведено державну реєстрацію виправлення права власності на підставі доданих технічного паспорта та довідки ТОВ ЮК "Калина" від 17.03.2020, за змістом яких, у зв`язку з уточненням при поточній інвентаризації змінилася, зокрема, загальна площа та нумерація приміщень підвалу з №1, 2, 3, загальною площею 71,1 кв.м на №1-:-12, загальною площею 82,8 кв.м. Зміна відбулась за рахунок демонтування та влаштування перегородок без порушення капітальних, несучих стін, несучих конструкцій. З урахуванням проведеної державної реєстрації вищевказаних виправлень, нежитлові приміщення підвалу №1, загальною площею 32 кв.м, в нежитловій будівлі літ."Б-2" змінено на нежитлові приміщення підвалу №1-:-6, загальною площею 39,8 кв.м, в нежитловій будівлі літ."Б-2".
У свою чергу, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування від 18.05.2021, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. (реєстровий №1046), предметом якого визначено вищевказані нежитлові приміщення з реєстраційними номерами об`єктів нерухомого майна 1400854963101 та 1399747663101.
У цей же день означеним нотаріусом на підставі згаданого договору дарування проведено за Марченко Н.В. державну реєстрацію права власності на вказані об`єкти нерухомого майна (номери записів про право власності відповідно: 42004991 та 42004950).
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Щодо права прокурора на звернення з даним позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Як вказує прокурор, недотримання під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії унеможливлює раціональне та ефективне використання комунального майна, що, у свою чергу, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади.
Колегія суддів зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.
З урахуванням обставин цієї справи, прокуратурою визначено відповідачами Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які розпорядилися спірним майном в порушення, як вказує прокурор, вимог законодавства про приватизацію, а отже прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.
При цьому, встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави
Відтак, прокурор не має надавати докази, що він до подання цього позову звертався до уповноважених органів, а уповноваженим органом надана відповідь, що такий орган невзмозі здійснити захист інтересів.
Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
У частині 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
Підставами для визнання акту незаконним і скасування рішення є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту незаконним і його скасування є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування) приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.
Згідно із статтею 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування) викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) установлено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.
Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) визначено способи приватизації об`єктів малої приватизації. Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж.
Частиною шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, її виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
В оспорюваному рішенні 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-20122 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17.
У договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень №5553-В-С від 07.02.2018 зазначено, що його укладено на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 "Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки" та рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 №757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".
Відповідно до пункту 1.1 зазначеної вище Програми, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
У пунктах 1.2, 2.2 Програми визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022, а також її принципи.
Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету.
До пріоритетів проведення приватизації у 2017-2022 роки належать досягнення максимальної ефективності приватизації об`єктів, що підлягають приватизації відповідно до Програми.
До основних принципів індивідуальної приватизації відноситься досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта приватизації; вибір способу приватизації об`єкта.
Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Програми приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою. Приватизація здійснюється шляхом: викупу, продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс), іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинний на час прийняття рішення міською радою) (далі - Закон) приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Згідно з ч.4 ст.3 Закону відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об`єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.
Відповідно до ст.9 зазначеного Закону за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України14 травня 2012 р. за № 753/21066 (далі - Порядок №439).
Згідно з пунктом 8.1 Порядку №439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.
Як встановлено місцевим господарським судом, нежитлове приміщення підвалу № 2, 3 загальною площею 39,1 кв.м, нежитлове приміщення підвалу № 1 загальною площею 32 кв.м в нежитловій будівлі літ "Б-2", розташованій за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 47/49, які перший відповідач рішенням від 20.09.2017 №757/17 вирішив відчужити шляхом викупу ТОВ "Адвекс АІА", про що зазначено у пункті 4 додатку до цього рішення, є окремим індивідуально визначеним майном, тобто відноситься до групи А об`єктів приватизації, та перебуває у комунальній власності міста Харкова.
Згідно з п.8.2 Порядку №439 ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Як зазначено вище, оцінка майна, яке підлягає приватизації, проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10.12.2003 (далі - Методика).
Відповідно до п.69 Методики вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об`єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об`єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об`єкти, об`єкти соціально-культурного призначення) як об`єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.
Згідно з п.70 Методики для визначення вартості об`єктів нерухомості, що приватизуються відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об`єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.
Відповідно до п.71 Методики вибір виду вартості об`єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об`єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об`єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом №1.
Згідно з абз.6 п.73 Методики порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Зазначений порядок встановлений Фондом державного майна України, а саме Порядком оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України18 березня 2004 р.за № 343/8942 (далі Порядок № 377).
Відповідно до п.1.1 Порядку № 377 цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.
Згідно з п.2.1 Порядку № 377 ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Відповідно до п.2.2 Порядку № 377 підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:
договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;
погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Натомість, як вбачається із матеріалів справи, третій відповідач до органу приватизації документи, передбачені пунктом 2.2 Порядку № 377, під час приватизації не подавав, що, в свою чергу, свідчить про відсутність здійснення ТОВ "Адвекс АІА" жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді, а саме з 05.08.2016 по 31.10.2016, тобто по день подачі ним заяви до Харківської міської ради для викупу.
Дослідивши звіт про оцінку майна, наданий суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Буйницьким М.В. від 31.10.2017, про вартість спірних нежитлових приміщень, місцевий господарський суд встановив відсутність будь-яких відомостей про те, що третім відповідачем проводились ремонтні роботи у цих нежитлових приміщеннях, у т. ч. було здійснено їх невід`ємні поліпшення.
Так, станом на момент укладення договору оренди - 05.08.2016 ринкова вартість орендованого об`єкта нерухомого майна без ПДВ складала 109 500,00 грн, а станом на момент приватизації 79 800,00 грн без ПДВ.
Не містять таких відомостей також і договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5553-В-С від 07.02.2018.
Даний факт відповідачами не спростований, в матеріалах справи такі докази також відсутні.
Доводи відповідачів, що орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти у відповідності до вимог законодавства, що регулює порядок приватизації комунального майна задля дотримання законності при прийнятті рішень і недопущенні порушення прав територіальної громади, інтереси якої він представляє.
У рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі №1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні №163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), роз`яснено, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 17.06.2020 у справі №922/2593/19, від 17.06.2020 у справі №922/1958/19, від 23.06.2020 у справі №922/1970/19, від 07.07.2020 у справі №922/2932/19, від 08.07.2020 у справі №922/1969/19 зі схожих правовідносин.
При цьому апеляційний суд зазначає про безпідставні посилання відповідачів на загальне положення частини 2 статті 777 ЦК України, якою передбачено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання, та на загальну норму частини 1 статті 289 ГК України, якою передбачено право орендаря на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, оскільки спірні правовідносини виникли під час приватизації, порядок проведення якої регулюються спеціальним законодавством, яке підлягає пріоритетному застосуванню перед нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Крім того, частиною 4 статті 289 ГК України встановлено, що приватизація єдиних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду здійснюється у випадках і порядку передбачених законом.
Отже, виходячи з системного аналізу змісту положень законодавства про приватизацію (статей 51, 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018), статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018)), Харківська міськрада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (у цьому випадку Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради) має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу
Колегія суддів зауважує, що зазначений правовий висновок сформовано не лише в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, а є усталеною судовою практикою, відображеною, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі №922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі №922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, від 03.11.2020 у справі №922/3814/19, від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 18.03.2021 у справі №922/4169/19, від 24.03.2021 у справі №922/2244/19, від 24.03.2021 у справі №922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі № 922/250/20, від 06.04.2021 у справі № 922/1668/20, від 13.04.2021 у справі № 922/2934/19, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 20.04.2021 у справі №922/2811/19 зі спорів, що виникли із подібних правовідносин приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади м. Харкова за участю Харківської міськради і Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (іех speciaiis derogat generali)" "загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Зважаючи на імперативні положення частини 4 статті 289 ГК України, частини 4 статті 3 і частини 9 статті 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018) і частини 2 статті 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (чинного до 06.03.2018), а також з огляду на укладення з товариством договору оренди від 05.08.2016 вже після завершення пільгового періоду набуття права на викуп орендованого майна виключно на підставі договору оренди, тобто після 16.05.1995, суд апеляційної інстанції вважає, що у питанні регулювання спірних правовідносин відчуження комунального нерухомого майна Закон України "Про приватизацію державного майна" (чинний до 06.03.2018), Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинний до 06.03.2018) з одного боку, та ЦК України і ГК України з іншого боку, співвідносяться як спеціальний та загальний закони відповідно.
Безпідставними є і посилання відповідачів на пункт 5.6 договору оренди, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Статтею 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.
У статті 14 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зазначено, що продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу.
З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об`єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ТОВ "Адвекс АІА" здійснювалися поліпшення орендованого приміщення у визначеному законом порядку до звернення із заявою до органу приватизації про викуп майна, а обраний спосіб приватизації шляхом викупу за відсутності доказів здійснення поліпшень суперечить інтересам територіальної громади, у зв`язку з тим, що він фактично свідчить про не проведення конкурсного продажу нежитлових приміщень (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринковій, та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.
Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт 32 до рішення Харківської міської ради 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16 прийнято з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а відтак є незаконним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.
Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143).
З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду пункт 4 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/7 уже реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення 07.02.2018 договору № 5553-В-С між територіальною громадою в особі Харківської міської ради,Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Адвекс АІА", визнання незаконним і скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору купівлі-продажу та повернення об`єкта приватизації в комунальну власність (схожий висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).
В частині позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5553-В-С від 07.02.2018, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Адвекс АІА", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І.В. (реєстровий №23), суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, до яких, зокрема, відноситься наступне: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5553-В-С від 07.02.2018 укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Адвекс АІА" на підставі, зокрема, рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/7, яке з підстав, зазначених вище, визнано незаконним, а також з порушенням вимог статті 18-1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" і Закону України "Про місцеве самоврядування".
Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Таку правову позицію наведено у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 15.03.2017 у справі №916/2130/15.
В контексті зазначено колегія суддів враховує викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20 обґрунтовані висновки про те, що:
1) передача права власності на майно, у тому числі у результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу шляхом приватизації орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які би свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, не міг не усвідомлювати, що такі дії суперечать пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018), зміст якого є загальнодоступним, чітким і зрозумілим. За встановлених судами попередніх інстанцій у цій справі обставин, безумовна участь орендаря у приватизації орендованого майна шляхом викупу, без дотримання з його боку умов, передбачених законом щодо поліпшення такого майна, не може вважатися "законним і обґрунтованим очікуванням" у розумінні Першого протоколу до Конвенції;
2) продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018);
3) порушення Харківською міськрадою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, як наслідок, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом;
4) Міськрада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який користувався комунальним майном і не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації;
5) тобто в справі № 922/623/20 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено як обставини порушення органами місцевого самоврядування умов і порядку приватизації комунального майна, так і наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря;
6) отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Аналогічної правової позиції також дотримується Верховний суд у постанові від 17.09.2024 у справі № 922/787/20.
Разом з тим, слід враховувати, що на час звернення прокурора з даним позовом, спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.2018, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. (реєстровий №923), було передано ТОВ "Адвекс АІА" фізичній особі ОСОБА_4 та, в подальшому, за договором дарування від 18.05.2021, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. (реєстровий №1046), - фізичній особі ОСОБА_2 .
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (пункти 10.7-10.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, провадження № 12- 158гс19).
У пунктах 8.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №496/1059/18 сформульовано такі релевантні до спірних правовідносин правові висновки:
"Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34).
При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване".
Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 52) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 02.07.2024 у справі №906/283/22, від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21, від 13.08.2024 у справі № 675/401/20, в яких, зокрема, зазначено, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Наведене виключає необхідність визнання недійсними в судовому порядку як оспорюваного договору купівлі-продажу, укладеного в процесі приватизації спірного нерухомого майна, так і договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.05.2018 і договору дарування від 18.05.2021, на підставі яких спірні нежитлові приміщення перейшли у власність 5-го відповідача, як останнього набувача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.09.2024 у справі № 922/2555/21.
Крім того, слід враховувати, що ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.
Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності 5-го відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації.
Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до виникнення прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно.
Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц та від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц.
З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування пункту 4 додатку до рішення 14 сесії Харківської міськради від 20.09.2017 №757/7 та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.02.2018 № 553-В-С, визнання незаконною та скасування державної реєстрації виправлення права власності (щодо зміни нумерації та площі приміщень) ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1399747663101, проведену 30.04.2020 приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д., визнання незаконною та скасування державної реєстрації виправлення права власності (щодо зміни нумерації та площі приміщень) ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1400854963101, проведену 22.04.2020 приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д., а також визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1399747663101, зареєстроване на підставі договору дарування від 18.05.2021, посвідчене під реєстровим №1046 приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. (номер запису про право власності: 42004950); визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1400854963101, зареєстроване на підставі договору дарування від 18.05.2021, посвідченого під реєстровим №1046 приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. (номер запису про право власності: 42004941); припинення права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1399747663101 (номер запису про право власності: 42004950), а також на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1400854963101 (номер запису про право власності: 42004941), необхідно відмовити саме з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м.Харкова, а не в зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності за заявами Міськради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, чим помилково суд першої інстанції мотивував оскаржуване рішення.
Аналогічний висновок викладено в пунктах 73, 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
З урахуванням практики Верховного Суду в даному випадку прокурор повинен був звернутися до суду з віндикаційним позовом.
Як вже зазначалось, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про витребування у ОСОБА_2 спірних нежитлових приміщень у зв`язку з пропущенням прокурором строку позовної давності.
Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції передчасним, з огляду на таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
З огляду на те, що укладення договору купівлі-продажу спірного майна відбулось 07.02.2018, процедура визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації мають бути здійснені у порядку та строки до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" (07.03.2018). Як наслідок до спірних правовідносин застосовується строки загальної позовної давності тривалістю у три роки.
Крім того, до позовних вимог про повернення майна застосовується загальна позовна давність у три роки. У відповідності до правової позиції, що висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (провадження №12-128гс19), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що строк позовної давності не підлягає поновленню у разі укладання надалі договору купівлі-продажу відповідного майна.
Як вбачається з матеріалів справи, з комунальної власності спірне нерухоме майно вибуло на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.02.2018 №5553-В-С, який було укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Адвекс АІА". З позовом прокурор звернувся 31.12.2021.
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.
Отже, початок перебігу позовної давності розпочинається не з моменту, коли певний орган видав акт, на підставі якого відбулося відчуження майна, а з моменту, коли про порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або прокурор. Такий момент суд має встановити щодо кожної ефективної позовної вимоги, про застосування наслідків спливу позовної давності за якою подав заяву належний за цією вимогою відповідач. Відомості про отримання прокурором даних саме про порушення права власності держави на конкретний об`єкт раніше, ніж про таке порушення дізнався відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, мають бути підтверджені належними доказами (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 р. № 362/44/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17).
Крім того, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, а в разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Близька за змістом правова позиція неодноразово викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 26.11.2019 у справі №904/841/18, від 20.01.2020 у справі №924/774/18, від 07.04.2021 у справі №911/2669/19, від 13.10.2021 у справі №914/687/20, від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що прокуратура встановила порушення законодавства України переданням у приватну власність спірних нежитлових приміщень на підставі рішення Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м Харкова" від 20.09.2017 №757/17 та договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5553-В-С від 07.02.2018.
Ці порушення, за твердженням прокурора, прокуратура виявила під час здійснення процесуального керівництва по кримінальному провадженню №42017221080000002 від 04.01.2017 за ч.3 ст.365-2 КК України.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що з загальнодоступної інформації, оприлюдненої на офіційному сайті Харківської міськради, а саме з протоколу пленарного засідання 14 сесії Міськради 7 скликання від 20.09.2017 вбачається, що представники Харківської міської та обласної прокуратур не були присутні під час прийняття оспорюваного рішення, а тому прокурор об`єктивно не міг довідатися про факт вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності у володіння іншої особи в зазначений час.
В свою чергу, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про пропуск прокурором позовної давності з тих лише мотивів, що представники органів прокуратури могли довідатися про порушення права комунальної власності територіальної громади м.Харкова в день оприлюднення спірного рішення на офіційному сайті Міськради.
Сама по собі імовірна обізнаність прокурора про рішення Харківської міської ради 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/7 не свідчить про обізнаність щодо незаконності набуття 3-м відповідачем у власність спірних нежитлових приміщень, оскільки суд має встановити обставину саме коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Наведене переконливо свідчить про те, що висновок судів щодо відмови в позові з підстав спливу позовної давності ґрунтується виключно на припущеннях, а не фактичних обставинах, що мало би підтверджуватися відповідними доказами, та що, в свою чергу, не відповідає вимогам частин 4, 5 статті 236 ГПК України.
Крім того, судова колегія вважає необґрунтованим висновок про те, що прокурор у ході досудового розслідування в кримінальному провадженні № 42017221080000002 ще з моменту відкриття зазначеного кримінального провадження 04.01.2017 мав можливість звернутися до суду з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню, проте таке клопотання подав лише через 2 роки (в лютому 2019 року), а з позовом в межах цієї справи звернувся лише 31.12.2021, тобто зі спливом більше, ніж 4 роки з моменту відкриття кримінального провадження.
Так, у ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації спірних нежитлових приміщень та саме під час вивчення цієї справи прокуратура встановила незаконність набуття ТОВ "Адвекс АІА" спірних нежитлових приміщень та низку порушень законодавства України; доказів іншого відповідачами суду не надано.
Слід також зазначити, що враховуючи епідеміологічну ситуацію, яка склалася в Україні станом на 11.03.2020, відповідно до повноважень, встановлених законом, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" було встановлено карантин з 12.03.2020 на усій території України, який тривав до 01.07.2023.
У свою чергу, 17.03.2020 був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" №530-ІХ (Закон №530). Даним законом були внесені зміни, у тому числі, і до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Відповідно до наведених змін карантин було визнано форсмажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Розділом II Прикінцеві положення Закону №530 було визначено, що цей закон набирає чинності з дня його опублікування. Опублікування даного закону відбулося в офіційному виданні Голос України № 51 від 17.03.2020. З вищенаведеного слідує, що з 17.03.2020 карантин на законодавчому рівні було визнано обставиною непереборної сили та, відповідно, з даного моменту має застосовуватися правило п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України щодо зупинення строків позовної давності. Відповідно до п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Таким чином, перебіг строків позовної давності з 12.03.2020 був зупинений до 01.07.2023.
За таких обставин, судова колегія зазначає, що строк позовної давності до позовної вимоги про витребування майна, яка має бути визначена з моменту, коли майно вибуло з володіння власника (в даному випадку на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.02.2018 №5553-В-С), станом на момент звернення прокурором з позовом до суду пропущено не було.
За наслідками розгляду по суті позовної вимоги про витребування у ОСОБА_2 на користь Харківської міської об`єднаної територіальної громади в особі Харківської міської ради спірних нежитлових приміщень судова колегія зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 387 цього ж Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
У постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ із питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20.
Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності і добросовісності такого набуття.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46) та інших.
Крім того, у постанові від 08.12.2022 у справі № 916/329/21(916/3073/21) Верховний Суд зауважив, зокрема, що продаж спірного майна за ціною, яка є значно нижчою за ринкову, та несплата в повному обсязі визначеної сторонами договору ціни ставить під сумнів добросовісність сторін відповідного договору.
Під час розгляду цієї справи прокурор не навів, а суд апеляційної інстанції, який у відповідності до ч. 1 ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не встановив обставин, які свідчили би про недобросовісність 4-го та 5-го відповідача під час набуття спірного нерухомого майна.
В свою чергу, добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16, від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 11.04.2023 у справі № 923/1137/21.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.
Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
У статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.
Зокрема, втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (рішення ЄСПЛ у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine).
Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм (рішення ЄСПЛ у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden).
Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63-64 рішення у справі "Маркс проти Бельгії" (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає "необхідність" відповідного закону, а наявність "спільного інтересу" може спонукати державу до "здійснення контролю за використанням власності", включаючи розпорядження та спадкування.
ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу до Конвенції законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (East/West Alliance Limited v. Ukraine).
Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять "принцип автономного тлумачення понять", "принцип еволюційного (динамічного) тлумачення", "принцип європейського консенсусу", "принцип розсуду держави", "принцип ефективного тлумачення" та "принцип пропорційності та балансу інтересів".
Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.
Так, у рішенні у справі "Фрессо і Руар проти Франції" (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.
У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.
Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження.
Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен буди доведений до відома громадянам.
Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.
Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.
Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.
Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.
Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.
Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Колегія суддів звертає увагу, що якщо в подальшому будуть виявлені обставини, які свідчать про недобросовісність ОСОБА_1 та/або Марченко Н.В. під час придбання спірного нерухомого майна (наприклад, в межах кримінального провадження), які не були та не могли бути відомі позивачу (прокурору), то це може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами за правилами статей 320-325 ГПК України.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги з підстав її необґрунтованості, питання про застосування позовної давності не вирішується.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення у цій справі про відмову в задоволення позовної вимоги про витребування майна слід залишити без змін з підстав, викладених в цій постанові.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури не є обґрунтованою та не може бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення суду. Тому оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2022 у справі №922/39/22 підлягає залишенню без змін, однак із мотивів, наведених у цій постанові.
Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на прокурора.
Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2022 у справі №922/39/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 21.10.2024.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя Л.М. Здоровко
Суд | Східний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 09.10.2024 |
Оприлюднено | 22.10.2024 |
Номер документу | 122426674 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про приватну власність щодо витребування майна із чужого незаконного володіння |
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Лакіза Валентина Володимирівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Лакіза Валентина Володимирівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Лакіза Валентина Володимирівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Лакіза Валентина Володимирівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Лакіза Валентина Володимирівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Лакіза Валентина Володимирівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Лакіза Валентина Володимирівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Лакіза Валентина Володимирівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні