Рішення

від 07.10.2024 по справі 908/1528/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/115/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2024 Справа № 908/1528/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фултрейд" (електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1; вул. Ризька, буд. 73-Г, оф. 7/1, м. Київ, 04060; код ЄДРПОУ 44545301)

До відповідача: Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; код ЄДРПОУ 19355964)

про стягнення 1 445 929,84 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: Шулякова М.В. (в залі суду) - ордер серії АР № 1174229 від 22.05.2024, свідоцтво № 640 від 14.09.2007, адвокат;

Від відповідача: Димова О.І. (в режимі відеоконференції) - виписка з ЄДРПОУ 19355964 від 16.01.2024, представник;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

22.05.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фултрейд" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" про стягнення 1 445 929,84 грн.

22.05.2024 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 17.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1528/24 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.07.2024 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку учасників справи визнано обов`язковою.

20.06.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до суду від Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечив проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Також, 20.06.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до суду від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 24.06.2024 № 908/1528/24 задоволено вищевказану заяву Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та вирішено судове засідання, призначене на 08.07.2024 об 11 год. 30 хв. проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 08.07.2024 № 908/1528/24 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 02.09.2024 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв`язку з використанням підсистеми "Електронний суд", запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

01.08.2024 від Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до суду надійшли додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву, згідно яких відповідач підтримав заперечення щодо позовних вимог та просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.09.2024 № 908/1528/24 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 16.09.2024 о 10 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін в режимі відеоконференцзв`язку. У судовому засіданні 16.09.2024 оголошено перерву з розгляду справи по суті до 07.10.2024о 10 год. 00 хв.

Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 07.10.2024 здійснювалось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги зазначивши, що 01.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фултрейд" (Постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (Покупець) укладений договір поставки товару № 53-121-08-22-11244, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець - прийняти і сплатити товар, визначений у таблиці п. 1.1. вказаного договору. Між сторонами укладені додаткові угоди № 1 від 19.08.2022, № 2 від 19.08.2022, № 3 від 01.05.2023 та № 4 від 24.10.2023 до договору, якими змінювались строки та обсяги поставки. Позивачем виконані свої зобов`язання за договором та поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 267 748,04 грн. В порушення умов договору відповідач оплату не здійснив. У зв`язку з порушенням строків здійснення оплати за отриманий товар, позивачем нараховано 3 % річних за загальний період з 05.10.2022 по 22.05.2024 у розмірі 59 235,00 грн. та інфляційні витрати на суму 118 946,80 грн.

Крім цього, посилаючись на ч. 10. ст. 238 ГПК України позивач просить суд зазначити в рішенні про нарахування 3 % річних на суму основної заборгованості у розмірі 1 267 748,04 грн. починаючи з 07.10.2024 до моменту остаточного виконання рішення суду. Просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а також стягнути з відповідача 17 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях посилаючись на те, що додатковою угодою № 3 від 01.05.2023 у зв`язку з відсутністю фінансування сторони домовились тимчасово призупинити виконання зобов`язань за Договором. Будь-яких додаткових угод щодо поновлення виконання зобов`язань за Договором 53-121-08-22-11244 сторонами не укладено. Отже, у відповідача не настав строк виконання зобов`язання з оплати за договором. Також, враховуючи строк оплати вартості товару без ПДВ - 60 календарних днів з моменту поставки всього товару (24.10.2023), кінцевий строк оплати - 24.12.2023 (без ПДВ). Позивачем же період розрахунку зазначається, прочинаючи з жовтня 2022 року, що суперечить умовам укладеного договору. Крім цього, позивач неправильно визначивши строк поставленого товару, дійшов необґрунтованих висновків про порушення ВП ЗАЕС господарського зобов`язання зі сплати вартості товару в розмірі суми ПДВ. Також, посилаючись на військову агресію російської федерації проти України, втрату значної частини виробничих потужностей відповідача, представник зазначив що у суду є право звільнити відповідача від відповідальності у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем у справі. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Також зазначив, що заявлений позивачем розмір адвокатських витрат на суму 17 000,00 грн. є значно завищений та підлягає зменшенню при прийнятті відповідного рішення про розподіл судових витрат.

Надані до матеріалів справи докази дозволяють розглянути справу по суті.

07.10.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши представників, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фултрейд" (Постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (Покупець) укладений договір поставки товару № 53-121-08-22-11244, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити, а Покупець прийняти і сплатити товар, визначений у таблиці п. 1.1 вказаного договору на загальну суму 2 623 331,70 грн. з урахуванням ПДВ.

Згідно п. 1.3 договору, строк поставки товару до 22 серпня 2022 року.

Покупець має право зменшити обсяг закупівлі товару з урахуваннями фактичного обсягу своїх видатків (п. 1.4. договору).

Відповідно до п. 3.2 договору, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 30-ти календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.3. договору).

Пунктом 7.1. договору сторони передбачили, що у випадку неналежного виконання або невиконання сторонами зобов`язань за договором, сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

У відповідності до п. 12.1 договору, договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану в Україні з можливістю пролонгації договору.

У подальшому між сторонами укладені додаткові угоди до Договору, а саме:

- додаткова угода № 1 від 19.08.2022, якою внесені зміни до п. 1.3 Договору та узгоджено: для певних позиції товару на загальну суму з ПДВ 1 097 749,98 грн. строк поставки до 22.08.2022; для певних позиції товару на загальну суму з ПДВ 1 525 581,72 грн. строк поставки до 21.11.2022 та інші умови договору залишені незмінними;

- додаткова угода № 2 від 19.08.2022, якою внесені зміни до п. 1.3 Договору та узгоджено: для певних позиції товару на загальну суму з ПДВ 917 568,90 грн. строк поставки до 22.08.2022; для певних позиції товару на загальну суму з ПДВ 1 705 762,80 грн. строк поставки до 21.11.2022 та інші умови договору залишені незмінними;

- додаткова угода № 3 від 01.05.2023, якою передбачено наступні умови:

1) тимчасово призупинити виконання зобов`язань за договором поставки товару за договором;

2) після вирішення питання фінансування продовжити виконання зобов`язань за договором з оформленням відповідної угоди про зміну строку поставки товару за даним договором;

3) пункт 12.1. викладено у наступній редакції: договір вважається укладеним з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2024 року. Інші умови договору залишені незмінними.

- додаткова угода № 4 від 24.10.2023, якою сторони домовились зменшити обсяг поставки товару відповідно до п. 1.1. договору на 1 355 583,66 грн. та визначили позиції товару, який необхідно поставити за умовами договору на загальну суму 1 267 748,04 грн. в т.ч. ПДВ - 211 291,34 грн. Інші умови договору залишені незмінними.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 267 748,04 грн., в т.ч. ПДВ - 211 291,34 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання цінностей, а саме:

- видаткова накладна № 4 від 05.08.2022 на суму 917 568,90 грн., товарно-транспортна накладна № Р4 від 05.08.2022;

- видаткова накладна № 8 від 09.11.2022 на суму 350 179,14 грн., товарно-транспортна накладна № Р8 від 09.11.2022.

В порушення умов договору відповідач оплату за отриманий товар на суму 1 267 748,04 грн. у передбачений договором строк не здійснив.

Таким чином, оскільки сторони остаточно визначили повний обсяг поставки товару у додатковій угоді № 4 від 24.10.2023, то 30-тий день для оплати завершується 23.11.2023.

В матеріалах справи міститься підписаний та скріплений печатками обох сторін акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 05.02.2024, відповідно до якого станом на 05.02.2024 заборгованість Філії "ВП "ЗАЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом" перед ТОВ «Фултрейд» за договором № 53-121-08-22-11244 від 01.07.2022 складає 1 267 748,04 грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за отриманий товар, позивачем нараховані 3 % річних на загальну суму 59 235,00 грн. та інфляційні витрати на загальну суму 118 946,80 грн., а саме згідно детального розрахунку позивача доданого до позовної заяви:

- за видатковою накладною № 4 від 05.08.2022 - 3 % річних за період з 05.10.2022 по 22.05.2024 на суму 44 873,00 грн., інфляційні витрати за період з жовтня 2022 по травень 2024 у розмірі 96 711,29 грн.;

- за видатковою накладною № 8 від 09.11.2022 - 3 % річних за період з 09.01.2023 по 22.05.2024 на суму 14 362,00 грн., інфляційні витрати за період з січня 2023 по травень 2023 у розмірі 22 235,51 грн.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, заслухавши представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Долучені до матеріалів справи видаткові накладні, на підставі яких виникла заборгованість відповідача, підписані з боку Покупця без зауважень.

Факт поставки товару Постачальником 05.08.2022 та 09.11.2022 - позивачем за цим позовом, підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи, у тому числі і актом звірки взаємних розрахунків, який підписано сторонами, відповідно до якого відповідачем визнано наявність заборгованості перед Позивачем на суму 1 267 748,04 грн.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати у повному обсязі відповідачем вартості отриманої продукції у визначений Договором строк є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем в повному обсязі суду не надано.

Відповідач не надав доказів оплати товару на суму 1 267 748,04 грн.

Доводи відповідача про невизначення договором строку сплати ПДВ суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Зауваження в п. 3.3 Договору щодо оплати Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) не змінює строку щодо оплати в частині суми ПДВ.

В даному випадку має значення сам факт здійснення реєстрації податкової накладної та надання її Покупцю, в разі чого покупець повинен здійснити повну оплату отриманого товару з урахуванням ПДВ в межах визначеного строку - 30 календарних днів з дати поставки повного об`єму товару.

При цьому суд зауважує, що сторонами врегульовано не строки сплати ПДВ, а строк оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ, тому строки сплати цієї суми регулюються виключно умовами договору між сторонами та нормами цивільного і господарського законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначеним спростовуються доводи відповідача щодо відсутності в договорі строку оплати вартості товару в частині суми ПДВ.

Враховуючи викладене, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1 267 748,04 грн. основного боргу за отриманий товар за Договором заявлена обґрунтовано, підтверджена наявними в матеріалах справи доказами та підлягає задоволенню.

Доказів оплати заборгованості у повному обсязі або частково відповідачем суду не надано.

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

За прострочення оплати товару позивач нарахував 3% річних за загальний період з 05.10.2022 по 22.05.2024 у розмірі 59 235,00 грн. та інфляційні витрати за загальний період з жовтня 2022 на суму 118 946,80 грн. Також заявлено про нарахування відповідачу 3 % річних до моменту остаточного виконання рішення.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Крім викладеного, Верховний Суд України у постанові від 12.04.2017 у справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України зазначив, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1195гс16.

14.01.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від борлшика за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши надані позивачем детальні розрахунки 3 % річних за накладною № 4 від 05.08.2022 у період з 05.10.2022 по 22.05.2024 на суму 44 873,00 грн. та за накладною № 8 від 09.11.2022 у період з 09.01.2023 по 22.05.2024 на суму 14 362,00 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи вимоги п. 3.2. договору та додаткової угоди № 4 від 24.10.2023 до договору, оскільки порушення зобов`язання відповідачем виникло з 24.11.2023, то суд здійснив власний перерахунок та вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача у частині стягнення 3 % річних за накладною № 4 від 05.08.2022 у період з 24.11.2023 по 22.05.2024 на суму 13 545,53 грн., з відмовою у стягненні 31 327,47 грн. та у частині стягнення 3 % річних за накладною № 8 від 09.11.2022 у період з 24.11.2023 по 22.05.2024 на суму 5 169,49 грн., з відмовою у стягненні 9 192,51 грн., а загалом - 18 715,02 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних витрат за видатковою накладною № 4 від 05.08.2022 за період з жовтня 2022 по травень 2024 на суму 96 711,29 грн. та за видатковою накладною № 8 від 09.11.2022 за період з січня 2023 по травень 2023 на суму 22 235,51 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи вимоги п. 3.2. договору та додаткової угоди № 4 від 24.10.2023 до договору поставки товару, суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача у частині стягнення інфляційних витрат за період з грудня 2023 по травень 2024 у розмірі 9 558,72 грн., з відмовою у стягненні 109 388,08 грн.

Оскільки у детальному розрахунку інфляційних витрат за видатковою накладною № 8 від 09.11.2022 позивачем зазначено період нарахування по травень 2023, а порушення зобов`язання відповідачем виникло тільки 24.11.2023, то суд зважаючи на принцип диспозитивності, вважає за необхідне відмовити у задоволенні 109 388,08 грн.

Жодних клопотань про виправлення помилки у детальному розрахунку позивачем не заявлено.

Що стосується доводів відповідача щодо втрачання основних потужностей у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022, понесення витрат на утримання об`єктів, які знаходяться на тимчасово окупованій території без отримання доходів, що значною мірою впливає на фінансовий стан Компанії відповідача, то ці доводи не можуть бути взяті до уваги, оскільки Договір укладено 01.07.2022, під час воєнного стану та після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. Позивач, незважаючи на складнощі виконав умови Договору, поніс витрати на придбання товару, поставив товар на умовах Договору. В той же час, невиконання господарських зобов`язань відповідача за Договором призводить до ще більшого погіршення фінансового стану позивача та ставить його у вкрай скрутне матеріальне становище.

Щодо доводів відповідача про звільнення від відповідальності у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, їх нарахування є правом кредитора відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд враховує, що відповідач не вживав заходів для зменшення суми основного боргу, що призвело до збільшення періоду прострочення та відповідно - розміру компенсаційних нарахувань позивача.

Доводи відповідача про те, що порушення зобов`язання сталось з боку відповідача внаслідок дії форс-мажорних обставин судом відхилені з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Виходячи з наведених норм, наявність форс-мажорних обставин є підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від обов`язку виконання основного зобов`язання.

Пред`явлена до стягнення сума заборгованості за договором є основним зобов`язанням відповідача перед позивачем за поставлений товар, а не відповідальністю відповідача. Враховуючи викладене, посилання відповідача на настання форс - мажорних обставин не звільняє відповідача від обов`язку сплатити заборгованість.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини можуть звільнити товариство тільки від відповідальності за невиконання зобов`язань за спірним договором, тобто від нарахування штрафів/пені, проте не звільняють від необхідності виконання основних зобов`язань, що обумовлені договором, законом або стягнутої за рішенням суду.

В досудовому порядку відповідач не звертався до позивача з повідомленням про настання форс-мажорних обставин відповідно до п. 9.3 договору, а послався на форс-мажорні обставини лише у відзиві на позов.

Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 щодо засвідчення форс-мажорних обставин адресований "всім, кого він стосується". Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Відповідач не підтвердив у встановленому порядку настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання зобов`язання.

В позовній заяві позивач просить зобов`язати орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу з дати винесення рішення до моменту остаточного виконання рішення суду.

Згідно з ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд ухвалив зобов`язати орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу з дати винесення рішення до моменту остаточного виконання рішення суду за наступною формулою: сума 3% річних = сума основного боргу х кількість днів прострочення/365 або 366 днів у році.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідач доказів оплати суми боргу у повному обсязі або частково суду не надав.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна Сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на Сторони. Кожна Сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не Стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які Сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи сторін у відповідних частинах сум до уваги судом не приймаються в силу викладеного.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача - 19 440,33 грн. судового збору.

Також у позовній заяві викладено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 17 000,00 грн.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав суду договір про надання правничої допомоги № 640/1-12-23 від 01.12.2023 (далі - договір), укладений позивачем із адвокатом Шуляковою М.В., на підставі якого виписано ордер серії АР № 1174229 від 22.05.2024.

Додатком №1 до цього договору є завдання на надання правничої допомоги, а саме:

- вивчити документи (договір № 53-121-08-22-11244 від 01.07.2022);

- проаналізувати судову практику в господарських спорах з питань стягнення заборгованості;

- надати консультацію з питань господарських взаємовідносин по договору, зокрема стосовно питань стягнення заборгованості за поставлений товар за договором;

- скласти (за необхідності) позовну заяву про стягнення коштів з відповідача;

- представляти інтереси позивача в господарському суді до завершення розгляду справи судом;

- вивчати всі документи, готувати відповіді, складати клопотання, заяви, заперечення під час розгляду справи на них у цій справі.

Визначено, що вартість роботи за виконання зазначеного завдання складає 17 000,00 грн., які клієнт зобов`язується перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця у строк до 22.05.2024.

Актом приймання-здачі послуг від 22.05.2024 підтверджено надання адвокатом позивачу правничих послуг, обумовлених у завданні, на суму 17 000,00 грн.

Платіжною інструкцією № 271 від 13.05.2024 позивач сплатив на рахунок адвоката 17 000,00 грн.

Повноваження Шулякової М.В. як адвоката підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії № 640 від 14.09.2007.

Враховуючи викладене, витрати позивача на правову допомогу в сумі 17 000,00 грн. є підтвердженими.

Відповідач надав заперечення проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлені витрати є завищеними, необґрунтованими та непропорційними предмету позову.

Враховуючи виконаний адвокатом обсяг роботи, який включає як складання позовної заяви, так і участь адвоката в судових засіданнях у даній справі, з огляду на ціну позову, суд не вважає заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00 грн. завищеним та визнав заявлені витрати обґрунтованими.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу у відсотковому співвідношенні, а саме у розмірі 15 237,51 грн.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; код ЄДРПОУ 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фултрейд" (вул. Ризька, буд. 73-Г, оф. 7/1, м. Київ, 04060; код ЄДРПОУ 44545301) основну заборгованість у розмірі 1 267 748 (один мільйон двісті шістдесят сім тисяч сімсот сорок вісім) грн. 04 коп., 3 % річних на суму 18 715 (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятнадцять) грн. 02 коп., інфляційні витрати у розмірі 9 558 (дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 72 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 19 440 (дев`ятнадцять тисяч чотириста сорок) грн. 33 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15 237,51 (п`ятнадцять тисяч двісті тридцять сім) грн. 51 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 по справі № 908/1528/24 здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 1 267 748,04 грн. починаючи з 07.10.2024 до моменту остаточного виконання рішення суду. Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: (СНЗ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СНЗ - сума непогашеної заборгованості, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено та підписано 21.10.2024р. у зв`язку з перебуванням головуючого судді на навчанні у Національній школі суддів України.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.