Рішення

від 14.03.2024 по справі 910/2675/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.03.2024Справа № 910/2675/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Крисько О.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНА-АВАНГАРД" вул. Піщанівська, 28, м. Мена, Менський район, Чернігівська область,15600

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Менський сир" вул. Івана Мазепи 10, м. Київ, 01010

2. Гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1

про стягнення 1 594 349,71 грн.

Представники сторін:

від позивача: Іващенко В.І.

від відповідача 1: Корнієнко В.П.

відповідач:2: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мена-Авангард" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Менський сир" та гр. ОСОБА_1 про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача завданої шкоди у розмірі 1 594 349,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що сторони договору поставки № 05-10-22 від 05.10.2022 року при визначенні ціни сиру діяли недобросовісно та неправомірно, завдавши позивачеві майнову шкоду у вказаній сумі, що складається з різниці між ціною сиру, встановленою в договорі в розмірі 100,00 грн. за кг та звичайною ціною, що склалась на такий самий товар - 297,70 грн. за кг. При цьому зазначаючи, що вказаний договір підписаний з однієї сторони ТОВ "Менський сир" (відповідач 1) та з іншої від імені ТОВ "Мена - Авангард" - колишнім генеральним директором товариства ОСОБА_1 (відповідач 2), який обіймав посаду у вказаний період згідно з даними наказів № 50-П від 05.03.2021 року та № 176-з від 21.10.2022 року, позивач просить суд стягнути з відповідачів 1 та 2 завдану шкоду солідарно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 року (суддя Щербаков С.О.) відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 року у справі № 910/2675/23 апеляційну скаргу ТОВ "Мена - Авангард" задоволено, скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 року та матеріали справу передано на розгляд суду першої інстанції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2023 року у зв`язку з відпусткою судді Щербакова О.С. справу № 910/2675/23 передано на розгляду судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 08.08.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 25.07.2023 року надійшла заява № 490 від 02.08.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, з доданим до неї примірником позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 року, за результатами розгляду заяви № 490 від 02.08.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2675/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 28.09.2023 року.

Судом встановлено, що через канцелярію суду 05.09.2023 року від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 04.09.2023 року, з доказами направлення іншим сторонам, в якому ТОВ "Менський сир" не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, оскільки, на його думку, позивачем не доведені факт наявності неправомірної поведінки у діях відповідача 1, наявність та розмір завданої шкоди, а також причинно-наслідковий зв`язок між такою поведінкою та розміром шкоди, отже відсутній як склад цивільного правопорушення, так і підстави для відшкодування збитків товариством. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Також, 22.09.2023 року через канцелярію суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1 №726 від 15.09.2023 року, з доказами направлення сторонам, в якій позивач наполягає, що недобросовісність поведінки відповідачів виявляється у здійсненні правочину за цінами, значно нижчими від звичайної ціни, що склалась на аналогічний товар, позаяк звичайна ціна на молочну продукцію «Сир сметанковий 50%» у жовтні 2022 року в розмірі 297,70 грн. за кілограм є більш вірогідною ніж 100 гривень за кілограм, як це встановлено відповідачами у Договорі від 05.10.2022 року №05-10-22. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 28.09.2023 року для з`ясування місця проживання відповідача 2 та надання відповідачем 1 відповідей на запитання позивача відповідно до ст.90 ГПК України, що поставлені позивачем у прохальній частині позовної заяви, протокольною ухвалою відкладено підготовче засідання на 01.11.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 19.10.2023 року від представника відповідача 1 надійшло клопотання б/н від 18.10.2023 року про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме заперечень на відповідь на відзив, в яких ТОВ «Менський сир» наголошує на відсутності доказів недобросовісної поведінки учасників Договору № 05-10-22 від 05.10.2022 року, в тому числі під час розгляду справи №910/13146/22, та дійсність вказаного договору. Клопотання разом з доказами направлення на адресу інших учасників справи та доданою нотаріально засвідченої заяви свідка ОСОБА_2 судом долучене до матеріалів справи.

При цьому, у поданій суду заяві від 16.10.2023 року свідок ОСОБА_2 , що перебуває на посаді директора ТОВ «Менський сир» з 05.08.2023 року у відповідності до рішення власника Товариства від 04.08.2023 року та до теперішнього часу, підтверджує, що за наявною в товаристві документацією останнє не здійснювало виробництво та реалізацію сиру твердого «Сир сметанковий 50%» торгівельної марки «Добряна» у жовні 2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/2675/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.11.2023 року.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 29.11.2023 року та 17.01.2024 року за клопотаннями представника позивача та відповідача 2, відповідно, протокольними ухвалами оголошено перерви до 17.01.2024 року та 07.02.2024 року відповідно.

Проте, у зв`язку із перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, судове засідання 07.02.2024 року не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 року, з урахуванням перебування судді Селівона А.М. з 12.02.2024 року по 16.02.2024 року на навчанні в Національній школі суддів України, розгляд справи по суті призначено на 29.02.2024 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 29.02.2024 року протокольною ухвалою оголошено перерву на стадії заключного слова до 14.03.2024 року.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 14.03.2024 року до суду не надходило.

Поряд із цим суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 14.08.2023 року, відповідач 2 мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач 2 не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, в підготовчому судовому засіданні 01.11.2023 року відповідач 2 - гр. ОСОБА_1 повідомив про відсутність необхідності реалізації свого права на подання відзиву на позовну заяву.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач 2 - гр. ОСОБА_1 не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем 2 не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

У судове засідання з розгляду справи по суті 17.01.2024 року з`явились уповноважений представник позивача та відповідача 1, відповідач 2 особисто та/або його уповноважений представник - не з`явились.

У судові засідання з розгляду справи по суті 29.02.2024 року та 14.03.2024 року з`явився уповноважений представник відповідача 1, представник позивача та відповідач 2 особисто приймали участь у вказаних судових засіданнях в режимі відеоконференції.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 29.02.2024 року та 14.03.2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача 1 та відповідач 2 особисто в судових засіданнях з розгляду справи по суті 29.02.2024 року та 14.03.2024 року проти задоволення позовних вимог заперечували та просили відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.03.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача 1, а також відповідача 2 особисто, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 05.10.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» (позивач у справі, продавець, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНСЬКИЙ СИР» (відповідач 1 у справі, покупець за договором) укладено Договір поставки №05-10-22 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю молочну продукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах, визначених договором (п. 1.1 Договору).

Розділами 1 - 11 Договору сторони узгодили предмет договору, якість товару, кількість, ціну та вартість товару, термін та умови поставки, порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини та порядок вирішення спорів, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 11.1 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2022 року.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печаткою сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За умовами п.1.2 Договору конкретний асортимент, найменування, кількість, одиниця виміру та вартість товару визначається у Специфікаціях товару, які є Додатком та невід`ємними частинами договору.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п.3.1 Договору ціна за одиницю товару узгоджується сторонами в Специфікаціях, або в рахунках-фактурах товару до договору.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представниками сторін в судових засіданнях по розгляду справи по суті, що Специфікацією №1 від 05.10.2022, яка є Додатком №1 до Договору та погоджена обома сторонами, погоджена передача ТОВ «МЕНА-АВАНГАРД» як постачальником Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕНСЬКИЙ СИР» молочної продукції - товару, а саме: сиру Сметанкового 50% Добряна круг у кількості - 8144,41 кг, вартістю за 1 кг з ПДВ-100,00 грн. на загальну суму - 814 441,00 грн.

Товар поставляється на умовах FCA, Чернігівська обл., м. Мена, вул. Сіверський шлях, 122, якщо інший порядок не передбачений у відповідній Специфікації до договору (п. 4.1 Договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно до п.4.2. договору відвантаження (поставка) товару здійснюється постачальником у строк з 10 по 14 жовтня 2022 року.

Датою поставки товару вважається дата фактичного отримання товару покупцем та підписання ним відповідних товарних (товарно-транспортних) накладних. Перехід права власності на товар відбувається в момент поставки товару покупцю (п.4.4. Договору).

Товар приймається покупцем від постачальника за накладною, в разі відсутності зауважень до товару щодо якості, кількості та асортименту.

Судом встановлено за матеріалами справи та не заперечується сторонами, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем поставлено відповідачу товар - Сир Сметанковий 50% Добряна круг, вагою 8 144,41 грн., вартістю 814 441,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано підписану уповноваженими представниками сторін без зауважень видаткову накладну №937 від 14.10.2022 року.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується відбитками печаток сторін та підписами на видатковій накладній представників постачальника ТОВ «Мена-Авангард» та покупця - ТОВ «Менський сир».

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару за спірною видатковою накладною відповідачем суду не надано.

Відповідно до частини 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У відповідності до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що у випадку виявлення при прийманні-передачі товару неякісного товару, в невідповідній кількості та (чи) асортименті, сторони складають акт, в якому вказують кількість оглянутого товару та характер виявлення недоліків.

Доказів пред`явлення претензій щодо кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також відмови від прийняття товару згідно вказаної видаткової накладної та складання акту щодо наявності неякісного товару при прийманні-передачі товару згідно п. 5.3 Договору матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання щодо поставки товару в обумовлених Договором та в обсязі зазначеному у видатковій накладній, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Пунктом 3.6. Договору визначено, що підставою для проведення оплати покупцем постачальнику є рахунок-фактура постачальника.

Наразі, сторонами погоджено Графік оплат від 05.10.2022 року, який є Додатком № 2 до Договору та відповідно до якого оплата за товар у загальному розмірі 814441,00 грн здійснюється згідно з Графіком:

- 43 (24 жовтня 2022 року - 28 жовтня 2022 року) - 200 000,00 грн;

- 44 (31 жовтня 2022 року - 04 листопада 2022 року - 200 000,00 грн;

- 45 (07 листопада 2022 року - 11 листопада 2022 року) - 200 000,00 грн;

- 46 (14 листопада 2022 року - 18 листопада 2022 року) - 214 441,00 грн.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до п. 3.6 Договору постачальником було виставлено 14.10.2022 року рахунок на оплату № 128 на суму 814 441,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Умовами п. 6.3 Договору сторони погодили, що покупець за порушення строків оплати товару, поставленого за договором, на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості фактично поставленого товару за кожен день затримки оплати.

В подальшому, у зв`язку з невиконанням покупцем - ТОВ «Менський сир» зобов`язань з оплати товару за Договором поставки № 05-10-22 від 05.10.2022 року та виникненням заборгованості 814 441,00 грн., позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНСЬКИЙ СИР» про стягнення 825 125,93 грн., в тому числі основного боргу у розмірі 814 441,00 грн. та пені у розмірі 10 684,93 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 року по справі 910/13146/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 року, позовні вимоги задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНСЬКИЙ СИР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» основний борг у розмірі 814 441,00 грн., пеню у розмірі 10 684,93 грн та судовий збір у розмірі 12 376,89 грн.

На примусове виконання рішення суду у справі № 910/13146/22 Господарським судом міста Києва 28.08.2023 року видано відповідний наказ.

При цьому, ухвалюючи у справі № 910/13146/22 рішення про задоволення позовних вимог суд виходив з обставин виконання сторонами умов Договору, зокрема, прийняття покупцем товару згідно Договору без жодних зауважень та заперечень щодо кількості, якості товару, як у момент при прийманні товару, так і в розумний строк та строк, визначений умовами п. 5.5 Договору, а також за відсутності жодних заперечень щодо неналежного виконання постачальником його договірних зобов`язань за договором до звернення покупця до суду з вказаним позовом та відповідними позовними вимогами, відтак дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Менський сир» вартості прийнятого та неоплаченого товару і нарахованої у зв`язку з порушенням строків оплати згідно п. 6.3 Договору пені.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

Таким чином, оскільки факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі №910/13146/22, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення, суд констатує, що укладення між ТОВ «МЕНА-АВАНГАРД» та ТОВ «МЕНСЬКИЙ СИР» Договору поставки №05-10-22 від 05.10.2022 року, його дійсність та виконання сторонами в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

Водночас, позивач у позовній заяві зазначає, що з аналізу відкритих загальнодоступних даних цінових пропозицій такого самого сиру на ринку України, що був предметом Договору поставки № 05-10-22 від 05.10.2022 року - Сир сметанковий 50%, була встановлена наявність наступних цін:

- https://auchan.zakaz.ua/ur/products/sir-dobriana-ukraina--auchan02211211000000/ - 315,80 гривень за кілограм;

- https://7ya1.store/sir-smetankoviy-50-dobryana-1-13-kg/ - 340 гривень за кілограм;

- https://fozzyshop.ua/tverdyj/10314-syr- dobryana- smetankoviy-50.html - 265 гривень за кілограм (оптова ціна);

- https://wzzuh.com.ua/cup/3730-сир добряна-сметанковий-твердий-50. html - 270,00 гривень за кілограм.

Часиною 4 ст. 632 Цивільного кодексу України визначено, що звичайною ціною є ціна, що склалась на аналогічні товари, роботи або послуги.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, звичайна ціна (середня серед існуючих цінових пропозицій) такого самого Сиру, реалізованого за Договором від 05.10.2022 року №05-10-22, становила 297,70 гривень за кілограм, тобто була майже у тричі вища, ніж за вказаним правочином.

Тобто, позивач наголошує в позовній заяві, що при визначені ціни Сиру в спірному Договорі №05-10-22 від 05.10.2022 року сторони (підписанти цього договору) діяли очевидно недобросовісно, тобто не правомірно та винно, завдавши позивачу майнову шкоду, яка складається з різниці між ціною сиру, встановленою у Договорі в розмірі 100,00 грн. за кілограм, та звичайною ціною, що склалась на ринку України на такий самий товар - 297,70 гривень за кілограм.

Відтак, позивачем заявлена до стягнення завдана шкода в сумі 1 594 349,71 грн., яка визначена як різниця між погодженою сторонами в Договорі ціною сиру в розмірі 100,00 грн. за 1 кг та звичайною ціною, яка, за твердженням позивача, склалась в Україні на такий самий товар - 297,70 грн. за 1 кілограм (297,70 грн. - 100 грн.)*8 144,41 кг, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути шкоду у вказаному розмірі.

При цьому, обґрунтовуючи звернення з даним позовом до відповідача 2 - гр. ОСОБА_1 як до колишнього директора ТОВ «МЕНА-АВАНГАРД» позивач посилається на обставини підписання оспорюваного Договору поставки №05-10-22 від 05.10.2022 року з однієї сторони представником покупця - ТОВ «Менський сир», а з іншої - генеральним директором ТОВ «МЕНА-АВАНГАРД» ОСОБА_1 , який згідно з даними наказів №50-П від 05.03.2021 року та №186-з від 21.10.2022 року обіймав у вказаний період зазначену посаду.

Таким чином, на думку позивача, при укладенні Договору поставки №05-10-22 від 05.10.2022 року ТОВ «МЕНСЬКИЙ СИР» та гр. ОСОБА_1 діяли не добросовісно, чим завдали ТОВ «МЕНА-АВАРГАРД» як контрагенту за вказаним Договором майнову шкоду у розмірі 1 594 349,71 грн., яку позивач просив стягнути на підставі статей 1166 та 1190 Цивільного кодексу України з відповідачів солідарно в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті124, пунктів 2,3,4частини 2 статті129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 05-10-22 від 05.10.2022 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву відповідач 1 звертає увагу суду, що будь яких доказів того, що підписанти вищезазначеного Договору поставки від 05.10.2022 №05-10-22 діяли недобросовісно, під час розгляду справи №910/13146/22, в межах якої вирішувалось питання правомірності вимог постачальника про стягнення заборгованості з оплати поставленого товару, позивачем суду не надано.

Наразі, Господарським судом міста Києва у справі №910/13146/22 була встановлена дійсність вищезазначеного правочину та підписання його уповноваженими особами.

Суд зазнає, що згідно з пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, відшкодування збитків відповідно до частини 2 статті 49 Господарського кодексу України за завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Згідно частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

У постанові Верховного Суду від 16.02.2023 року по справі №910/14588/21 суд касаційної інстанції зазначив, що статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною першою статті 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 255 ГК України збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб`єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальне правило статті 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми. В противному випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Положеннями статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Отже, на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді майнової шкоди згідно ст. 22 Цивільного кодексу України покладається обов`язок доказування розміру збитків, якщо такі мали місце, завданих йому порушенням зобов`язання відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, тобто позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір, надати докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Крім того, частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Крім того, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2024 року по справі № 922/2321/22, відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Як було встановлено судом, під час розгляду справи, Договір поставки №05-10-22 від 05.10.2022 року стонами був виконаний, в той же час, ціна товару, визначена у даному правочину - є істотною умовою даного договору.

Статтями 5, 6 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Суд констатує, що позивач є господарюючим суб`єктом та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, та має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, прогнозувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та одноособово приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій, з прийняттям взятих на себе ризиків.

Тобто юридична особа самостійно відповідає за свою господарську діяльність та її результати, зокрема, щодо ознайомлення з текстом правочинів, що укладаються в її процесі та реалізуються в подальшому.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 року у справі № 910/2376/18 та від 17 грудня 2019 року у справі № 916/547/19.

Одночасно суд звертає увагу, що сторони при укладенні договору поставки №05-10-22 від 05.10.2022 року були вільні у виборі контрагентів та визначенні (погодженні) умов договору, у тому числі й умов, викладених у розділі 3 «Ціна та порядок розрахунків» та визначені ціни товару у Специфікації №1 до Договору поставки, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах та узгодили ці умови, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов`язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.

Наразі, сторони вправі обирати та погоджувати будь-які умови договору, які необхідні сторонам для належного виконання правочину та не суперечать вимогам чинного законодавства відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України.

Крім того, суд зазначає про необхідність врахування при вирішенні даного спору принципу добросовісності як стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, а також пов`язаної з цим принципом доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки: 1) добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (даний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 910/16579/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі № 909/436/20, від 28.09.2021року у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 року у справі № 925/1546/20); 2) поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (даний висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 року у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).

Як наголошено в постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №904/3315/18, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Враховуючи встановлені під час розгляду обставини справи суд зазначає, що Договір поставки №05-10-22 від 05.10.2022 року в цілому та окремі його положення, зокрема, ціна договору, сторонами не оскаржувались та судом недійсними не визнавались.

При цьому, доказів недобросовісної та неправомірної поведінки відповідачів при визначенні ціни товару позивачем суду не надано.

Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, укладенню спірного Договору поставки № 05-10-22 від 05.10.2022 року передувало укладення між сторонами - ТОВ «Мена -Авангард» як замовником та ТОВ «Менський сир» як виконавцем Договору про виготовлення продукції з давальницької сировини № 01-03/2022 від 01.03.2022 року, за умовами якого замовник передає виконавцеві на переробку молоко - сировину коров`яче, а виконавець приймає на себе зобов`язання виготовити з наданої замовником сировини молочну продукцію та передати її замовнику, а саме згідно Специфікації ТОВ «Менський сир» взяло на себе зобов`язання виготовити для ТОВ «Мена-Авангард» Сир Сметанковий 50% жиру у сухій речовині з наступними параметрами: вміст вологи - не більше 45%, молочний жир - не менше 30%.

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву та позивачем не заперечувалось, на виконання Договору переробки ТОВ «Мена - Авангард» у період 01.03.2022 року - 10.04.2022 року було поставлено 228,546 тонн молока, з яких ТОВ «Менський сир» було виготовлено 17,650 тонн сиру, в подальшому замовником з вказаної кількості не було реалізовано 8 144,41 кг та не забезпечено своєчасне вивезення залишку виготовленої продукції у кількості, та оскільки у вказаного товару закінчувався термін придатності і товар ставав непридатним для споживання, що підтверджується Протоколом засідання комісії у складі працівників ТОВ «Менський сир» по дегустації сирів від 19.09.2022 року, ТОВ «Менський сир» як виробник звернулось до замовника листом б/н від 22.09.2022 року з пропозицією про викуп Сиру Сметанкового по ціні 100 грн./кг. Копія вказаного листа наявна в матеріалах справи.

Тобто, як свідчать матеріали справи, саме за наслідками прийняття ТОВ «Мена - Авангард» зазначеної пропозиції виробника, в тому числі щодо покупної ціни, було укладено Договір поставки № 05-10-22 від 05.10.2022 року, що свідчить про обізнаність позивача як про наявний стан товару (сплив терміну придатності сиру Сметанкового, виготовленого з давальницької сировини Товариства з обмеженою відповідальністю «Мена -Авангард» за Договором переробки), так і про умови запропонованого до укладення договору поставки, зокрема, ціни товару.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, а також встановлені судом під час розгляду справи фактичні обставини не підтверджують будь - яких неправомірних дій з боку відповідачів, в т.ч. щодо заниження ціни товару та недобросовісної поведінки контрагента, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення збитків у розмірі 1 594 349,71 грн. внаслідок недобросовісної поведінки відповідачів під час укладення Договору поставки № 05-10-22 від 05.10.2022 року та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 18 жовтня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон